ОВВТ “Вовча Школа – 2007”: легенда, що оживає і захоплює

ОВВТ “Вовча Школа – 2007”: легенда, що оживає і захоплює

...Карпатські схили належали Вовкам. З покоління в покоління ходили вони гірськими стежками, непрохідними хащами, як справжні господарі цього вільного краю. Як гармонію життєвого розуму із силою вовчих лап, сама природа поставила їх на сторожі правди, чесних відносин між усіма, хто населяв гірську територію. Вовки самі любили рідну землю, вірно стояли в її охороні, дбали про чистоту місця, в якому жили, і інших навчали цьому, а для здичавілих собак – підступних і зрадливих – несли грізне покарання, адже ті прагнули влади...

( З таборової легенди)

В липневі дні 2007 р. поблизу мальовничого гірського села Рибник, що на Дрогобиччині таборували пластуни.

Були ними учасники “Вовчої Школи” - окружного виховно-вишкільного табору Львівської округи. Незважаючи на статус табору, до участі в ньому зголосилися юнаки і юначки не тільки з Львівщини, а й з ряду інших регіонів краю. Тут таборували представники таких осередків, як Борислав, Вишгород, Городок, Запоріжжя, Краматорськ, Львів, Миколаїв, Рудки, Самбір, Сокаль, Тернопіль, Трускавець, Червоноград, Ямниця. Впродовж одинадцяти дощово-спекотних днів вони мали змогу навчитися нових знань, плекати справжню пластову дружбу.

Провід табору, а він складався з представників кількох старшопластунських куренів – “Сіроманців”, “Чорноморських хвильок”, “Шостокрилих” докладав багато зусиль щоб табір надовго запам’ятався учасникам.

Завдяки праці коменданта пл. сен. Юрка Леськіва, бунчужного Івана Сприня, інтенданта Ростислава Кольця, інструкторів – Ігора Пирога, Павла Лабінського, Сергія Юзика, Оленки Галушки, Оленки Слободяник та інших, кожен день таборування був справді неповторним – від часу заїзду на таборову площу до моменту прощання між учасниками. Окрім наших пластунів, на таборі працював волонтер Корпусу Миру зі США – Дейна Уолтер, яка старалася донести до юнацтва проблематику екологічного пластування та взаємовідносин в гурті.

Цьогорічна “Вовча Школа”, як табір, що спеціалізується на підготовці юнацтва до ІІ проби, мала ряд кадрових особливостей. Так, в підстаршині працювали першуни минулорічного табору, а серед учасників табору близько ¼ були ті учасники, які вже відбули табір в попередньому році. Повторність зголошень учасників на один і той самий табір впродовж двох років поспіль можна пояснити тим, що в 2006 р. таборовики мали багато позитивних емоцій і прагнули вступити в “ту саму воду”. На щастя, їхні сподівання (щодо дублювання минулої програми) не справдилися, оскільки таборова програма була ще краще опрацьованою, а коло запрошених інструкторів помітно більшим.

Надовго запам’ятаються юнакам і юначкам заняття з альпіністики, про природу вовків, їзди верхи на коні, мандрівка до скельного масиву в Уричі, тематичні ватри, купання в гірській річці Стрий.

З першого дня таборовики спільно гуртувалися в “зграях” (гуртках), які мали назви пов’язані з вовчою тематикою або елементами назв формацій визвольних змагань. Приятелювали і змагалися між собою “Скажені”, “Ненаситні” і “Нескорені”; на підставі здобутих знань “вовченята” виростали в “гостровухів”, згодом ставали “куцохвостими”, а найкращі – “вовками”. Цікавим було назовництво на таборі: для прикладу, гутірка з техніки безпеки проходила під назвою “Вовк – обережний”, планування було всім відоме, як “Задуми вовченят”; спортові турніри проходили під назвою “Вовк спритний”, а вперше проведений КВК – “Вовк Веселий і Винахідливий”.

Поза цим, кожен учасник шукав чогось особливого на “Вовчій Школі”, і звісно, знаходив. Хтось радів тому, що кожного дня таборовики (“вовченята”) мали в денному харчовому раціоні свіже м’ясо, інший вправлявся в мистецьких ділянках, ще хтось заради гарного товариства ніяк не хотів їхати на “Золоту Булаву” (яка мала починатися в останні дні “ВШ”). Працювали в зграях всі – як гурткові діловоди, так і члени гуртка; кожного дня все нові наші друзі мали змогу випробувати себе в ролі “вожака” (гурткового), “неситого” (господарника), “грамотної лапи” (писаря). Дуже цікаво виглядали рольові ігри з проведення прес-конференції, тут учасники показали себе справжніми акторами.

Окрім таборових, суто пластових занять, “вовченята” прилучалися до вивчення історії рідного краю. Це заняття вдалося поєднати з поїздкою до карпатського села Сприня, де 63 роки тому було утворено Українську Головну Визвольну Раду. Цьогорічна акція, яку організовувала влада, політичні та громадські рухи, була величною, але без участі пластунів вона б не вдалася. Табір “Вовча Школа” одночасно долучився, як до забезпечення організації свята, так і заповнив своєю точкою програму святкувань. Наші “вовченята”, як волонтери допомагали реєструвати гостей свята, журналістів; дбали за за дотримання порядку на центральній площі. Ведучі акції неодноразово наголошували на значимості Пласту для українського суспільства – як в минулому, так і в сучасності.

Громадськість побачила кілька пластових церемоніалів, які додали урочистості святу і зворушили присутніх. Спершу “Слово прихильника” в УПЮ складав зацікавлений пластун Оріян Шкробут (проживає в Чікаго, США), який був учасником табору “Перший виклик”, згодом юнаки і юначки з різних осередків (серед яких - Андрій Леськів, Сергій Ніженецький, Ярина Одинак та інші) складали Пластову Присягу. Над верхами линула пісня “В пожежах всесвітніх”, а одночасно били барабани і салютували гарматки козацтва. Важливим було те, що в цей день зі святкової сцени промовляли голова КРК пл. сен. Л. Захарчишин (як заступник голови Львівської обласної ради) і почесний член Пітко (як заступник голови Львівської обласної державної адміністрації).

Дні на таборі минали дуже швидко, здавалося, ще будемо разом кілька днів, палитимемо ватру, співатимемо, змагатимося, а вже “Надходить час прощання між нами...” – щирі обійми і сльози на очах...

Мине зовсім небагато часу і таборовики – абсольвенти “Вовчої Школи”, після успішного “полювання” (навчанні і інших обов’язках) на долах вернуться туди “...де ліси все шумлять...”. Вже зовсім небагато залишилося до цього. І тоді станеться так, як говорить завершальна частина таборової легенди: “...Вовки знали: пройде трохи часу, і з Вовченят виростуть Гостровухи, а ті, що Куцохвості, з часом стануть непохитними Вовками. І зійдуться тоді у поєдинку з ворогом, і зникне пітьма. А трави полонин, гострі шпилі ялиць, дзюркотіння струмків знову радісно загомонять. Зашумлять, як колись: вільно і радісно. Назавжди!”.

До зустрічі на “Вовчій Школі – 2008! СКОБ! Авуууу!”.

ст. пл. скоб А. Чемеринський, СМ