УЗАГАЛЬНЕННЯ1

з питань накладення та зняття заборони відчуження об’єктів нерухомого та рухомого майна державними та приватними нотаріусами м. Києва

Відповідно до п.4 Положення про Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції та Положення про районні, районні в містах, міські (міст обласного значення) управління юстиції, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 36/5 30.08.2000 р., Положення про відділ нотаріату Київського міського управління юстиції, на виконання плану роботи на перший квартал 2007 року відділом нотаріату проведене узагальнення з питань накладення та зняття заборони відчуження об’єктів нерухомого та рухомого майна державними та приватними нотаріусами м. Києва за 2006 рік.[1]

При проведенні аналізу, враховуючи інформацію, надану державними нотаріальними конторами м. Києва та 425 приватними нотаріусами Київського міського нотаріального округу для проведення аналізу, встановлено, що всього державними нотаріальними конторами м. Києва та приватними нотаріусами Київського міського нотаріального округу, які надали інформацію для проведення аналізу, накладенозаборон та арештів відчуження об’єктів нерухомого майна.

Приватними нотаріусами заборона накладається при посвідченні договорів іпотеки, договорів довічного утримання, спадкових договорів, договорів про припинення права на аліменти, а також у випадку надходження повідомлень банку про видачу фізичній особі позики та ухвал суду про накладення арешту на майно. Зокрема, в 2006 році приватними нотаріусами, які надали інформацію для проведення аналізу, накладенозаборон, із них:

НЕ нашли? Не то? Что вы ищете?

•заборони — при посвідченні договорів іпотеки, що складає 96,8 % від загальної кількості заборон, накладених приватними нотаріусами Київського міського нотаріального округу в 2006 році;

• 173 — при посвідченні договорів довічного утримання, що становить 0,59 % від загальної кількості заборон, накладених приватними нотаріусами Київського міського нотаріального округу в 2006 році;

• 736 — за повідомленням банку, що становить 2,5 % від загальної кількості заборон, накладених приватними нотаріусами Київського міського нотаріального округу в 2006 році;

• 8 — при посвідченні спадкових договорів, що становить 0,03 % від загальної кількості заборон, накладених приватними нотаріусами Київського міського нотаріального округу в 2006 році;

• 9 — на підставі ухвали суду про накладення заборони, що становить 0,034 % від загальної кількості заборон, накладених приватними нотаріусами Київського міського нотаріального округу в 2006 році.

Згідно з інформацією, наданою Київськими державними нотаріальними конторами, ними в 2006 році було накладено 5367 заборон, із них:

• 3149 — за постановою державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, що становить 58,7 % від загальної кількості заборон, накладених державними нотаріальними конторами в 2006 році;

• 1348 — при надходженні ухвали суду про накладання арешту, що становить 25,11 % від загальної кількості заборон, накладених державними нотаріальними конторами в 2006 році;

• 73 — при посвідченні договору іпотеки, ренти житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна, що становить 1,35 % від загальної кількості заборон, накладених державними нотаріальними конторами в 2006 році;

• 459 — при посвідченні договору довічного утримання (догляду), що становить 8,6 % від загальної кількості заборон, накладених державними нотаріальними конторами в 2006 році;

• 328 — при надходженні постанов слідчих органів про накладення арешту на нерухоме майно, що становить 6,1 % від загальної кількості заборон, накладених державними нотаріальними конторами в 2006 році;

• 4 — при видачі свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям фізичної особи, оголошеної померлою, що становить 0,07 % від загальної кількості заборон, накладених державними нотаріальними конторами в 2006 році;

• 1 — при одержанні повідомлення про смерть особи, що за життя склала спільний заповіт подружжя, що становить 0,02 % від загальної кількості заборон, накладених державними нотаріальними конторами в 2006 році;

• 1 — при посвідченні спадкового договору, що становить 0,02 % від загальної кількості заборон, накладених державними нотаріальними конторами в 2006 році;

• 1 — за повідомленням банку (фінансової установи), іншої юридичної особи про видачу фізичній особі позики на будівництво, капітальний ремонт чи купівлю житлового будинку, квартири, що становить 0,02 % від загальної кількості заборон, накладених державними нотаріальними конторами в 2006 році;

• 3 — за листом, що надійшов із райдержадміністрації, що становить 0,05 % від загальної кількості заборон, накладених державними нотаріальними конторами в 2006 році.

Як убачається з наданої інформації, приватними нотаріусами така нотаріальна дія, як накладення заборони, вчиняється, в основному, при посвідченні договорів іпотеки — 96,8 %.

Згідно з наданими державними нотаріальними конторами м. Києва відомостями, основна кількість заборон (89,91 %) у державних нотаріальних конторах накладається за постановою державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, при надходженні ухвали суду про накладання арешту та при надходженні постанов слідчих органів про накладення арешту на нерухоме майно. При цьому державні нотаріальні контори, які пунктом 1.5 Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об’єктів нерухомого майна визначені Реєстраторами реєстру заборон, на підставі ухвал судів та постанов органів державної виконавчої служби лише вносять записи до Реєстру заборон (у твердій та електронній формі), оскільки нотаріальна дія при цьому не вчинюється.

Відповідно до п.2.2 вказаного Положення, суди, слідчі органи, та органи державної виконавчої служби надсилають Реєстратору в день накладення (зняття) заборони (арешту) заяву встановленого Положенням зразка або постанову про арешт. Як убачається з наявних в державних нотаріальних конторах матеріалів та відомостей, наданих державними нотаріальними конторами, заяви про накладення заборони судовими органами до нотаріальних контор узагалі не подаються. Судами до нотаріальної контори надсилаються ухвали суду про накладення (зняття) заборони і, в багатьох випадках, навіть без супровідного листа та такі, що не набрали чинності.

Так, на виконання до державної нотаріальної контори надійшла ухвала районного суду м. Києва, якою суд заборонив громадянам будь-яким способом здійснювати будь-які дії щодо відчуження майна (у будь-якому вигляді продавати, дарувати, міняти, заставляти та інше) з метою недопущення здійснення такого відчуження, та наклав арешт на майно, що знаходиться в квартирі. При цьому в ухвалі суду не зазначалося про те, що судом ухвалено накласти арешт на нерухоме майно. Коли нотаріальна контора повернула до суду ухвалу без виконання, оскільки заборона вчиняти дії, спрямовані на відчуження нерухомого майна, не є підставою для накладення арешту на майно та не підлягає внесенню до Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, та в листі висловила прохання в разі необхідності накладення арешту чітко зазначити про це в резолютивній частині ухвали, судом до нотаріальної контори надана відповідь, в якій зазначається, що нотаріальна контора не має права встановлювати вид забезпечення позову, а в разі повторних таких дій нотаріальної контори судом буде направлений лист до Міністерства юстиції для відповідного реагування.

З метою уникнення подібних ситуацій, ураховуючи, що в цих випадках нотаріуси є лише реєстраторами і нотаріальну дію не вчиняють, було б доцільним і більш ефективним, як у часі, так і в процесі вирішити питання про внесення змін до Положення та визначити судові органи та органи державної виконавчої служби реєстраторами єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна.

Вказані зміни обґрунтовуються також і іншими причинами. Так, постанови органів державної виконавчої служби не відповідають вимогам Положення, оскільки в них, в основній кількості, зазначається тільки прізвище, ім’я та по батькові боржника, не вказуються ідентифікаційний номер особи, рік народження, адреса реєстрації, не зазначається конкретний об’єкт, на який накладається заборона, а самі постанови іноді викладаються через копіювальний папір, в зв’язку з чим не завжди можливо прочитати текст постанови. Разом із тим, не дивлячись на такі грубі порушення при оформленні документів, про які нотаріальні контори неодноразово письмово та усно повідомляли як судові органи, так і органи державної виконавчої служби, а також враховуючи норми пункту 2.3 Положення, яким визначено, що реєстратор відмовляє у внесенні відомостей до Реєстру заборон, якщо в заяві або постанові відомості, передбачені п.2.1.2–2.1.3 Положення, відсутні або вказані неповністю, нечітко або нерозбірливо, нотаріальна контора, до якої на виконання надійшов такий документ, обмежена в праві відмовити у вчиненні нотаріальної дії — накладенні заборони, як це передбачено п.31 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, оскільки, ненакладення заборони в день надходження вказаних документів у подальшому може викликати виникнення судового спору в зв’язку з відчуженням боржником свого майна. Адже, згідно з п. 2.5 Положення, відомості про накладені (зняті) заборони та арешти на об’єкти нерухомого майна вносяться реєстратором до реєстру заборон у день їх надходження. Також, відповідно до ст.14 Цивільного процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Окрім того, згідно зі ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження», для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації, державним виконавцем накладається арешт на майно боржника шляхом винесення постанови про арешт боржника та оголошення заборони його відчуження. Постанова, якою накладений арешт на майно боржника та оголошено заборону його відчуження, надсилається державним виконавцем до органів нотаріату. При цьому в ст. 5 зазначеного Закону передбачено, що невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Тобто нотаріальна контора, не прийнявши до виконання документ, направлений судовими органами чи органами виконавчої служби, навіть коли цей документ не відповідає встановленим вимогам, таким чином порушуватиме як вимоги ст.14 Цивільного процесуального кодексу України та Закону України «Про виконавче провадження», так і вимоги Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об’єктів нерухомого майна.

Виникає також питання щодо правомірності накладення та зняття заборон державними нотаріальними конторами та приватними нотаріусами при надходженні до нотаріальної контори ухвали суду про накладення заборони відчуження майна. Адже ні статтею 73 Закону України «Про нотаріат», ні пунктом 250 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України не передбачена така підстава для накладення нотаріусом заборони. Окрім того, відповідно до розділу VI Цивільного процесуального кодексу України, яким визначені процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та Закону України «Про виконавче провадження», яким визначаються умови й порядок виконання рішень судів, завершальною стадією судового провадження є виконавче провадження.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», ухвали судів у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах є виконавчими документами.

Тобто, виходячи з указаних норм, ухвала суду про накладення заборони відчуження об’єктів нерухомого майна повинна направлятися судом на виконання безпосередньо до органів державної виконавчої служби, а державний виконавець, відповідно до ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження», виносить постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, яка є підставою для нотаріуса накласти заборону відчуження майна.

Оскільки видача свідоцтва про право на спадщину — нотаріальна дія, яку вчиняють виключно державні нотаріуси, тільки державними нотаріусами накладається заборона відчуження об’єктів нерухомого майна при видачі свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям фізичної особи, оголошеної померлою. В 2006 році державними нотаріальними конторами з таких підстав було накладено 4 заборони відчуження об’єктів нерухомого майна.

Порядок оформлення спадкових прав на майно особи, яка оголошена померлою, регулюється статтею 47 Цивільного кодексу України, пунктом 2 якої встановлено, що спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не мають права відчужувати протягом паяти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв’язку з відкриттям спадщини; нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборону відчуження. Недотримання цих вимог веде до порушення права власності особи, яка оголошена померлою.

Окрім того, статтями 234 та 249 Цивільного процесуального кодексу України, які регулюють порядок розгляду справ про оголошення фізичної особи померлою, визначено, що справи про оголошення фізичної особи померлою суд розглядає в порядку окремого провадження. Після набрання законної сили рішенням суду про оголошення фізичної особи померлою суд надсилає рішення відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану для реєстрації смерті фізичної особи, а також до нотаріуса за місцем відкриття спадщини для вжиття заходів щодо охорони спадкового майна. У разі наявності в населеному пункті кількох нотаріусів, а також у випадках, коли місце відкриття спадщини невідоме, рішення надсилається до державного нотаріального архіву з метою передачі його за належністю уповноваженому нотаріусу для вжиття заходів з охорони спадкового майна.

Так, до Київського міського управління юстиції в 2005 році надійшло звернення громадянки щодо неправомірного відчуження та заволодіння належною їй квартирою.

Перевіркою обставин, викладених у зверненні, встановлено, що в 2004 році київською державною нотаріальною конторою на підставі заяви про прийняття спадщини, поданої спадкоємцем за заповітом, заведена спадкова справа до майна померлої громадянки. В якості підтвердження факту відкриття спадщини надане свідоцтво про смерть, видане відділом реєстрації актів цивільного стану, в якому в графі «причина смерті» зазначено «рішення районного суду м. Києва про оголошення померлою».

В 2004 році нотаріусом київської державної нотаріальної контори видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом на квартиру, яка належала особі, що оголошена померлою.

При цьому нотаріусом не була врахована норма ст. 234 Цивільного процесуального кодексу України та не виконані вимоги ст.47 Цивільного кодексу України щодо накладення заборони відчуження на нерухоме майно при видачі свідоцтва про право на спадщину на майно особи, яка оголошена померлою.

З метою недопущення порушення нотаріусами вимог закону при видачі свідоцтв про право на спадщину, 25.07.2005 року Київським міським управлінням юстиції до Київських державних нотаріальних контор направлений інформаційний лист №12 щодо порядку видачі свідоцтв про право на спадщину на майно фізичної особи, яка оголошена померлою.

Згідно з відомостями, наданими державними нотаріальними конторами, в 2006 році ними була накладена одна заборона відчуження об’єктів нерухомого майна при одержанні повідомлення про смерть особи, що за життя склала спільний заповіт подружжя. У практиці державних нотаріусів м. Києва виникають проблеми, пов’язані з реалізацією спільного заповіту подружжя.

Статтею 1243 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) передбачено право подружжя скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. Відповідно до ч.4 ст.1243 ЦК України, у разі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного в заповіті подружжя. Порядок накладення заборони відчуження нерухомого та рухомого майна визначений у главі 10 Закону України «Про нотаріат» та розділі 26 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі — Інструкція). Відповідно до пп.6 п.250 Інструкції, нотаріус за місцезнаходженням житлового будинку, будівлі, садиби, квартири, дачі, садового будинку, гаража, іншого нерухомого майна чи за місцем розташування земельної ділянки, а також у випадках, передбачених законодавством, за місцем реєстрації рухомого майна накладає заборону їх відчуження при одержанні повідомлення про смерть особи, що за життя склала спільний заповіт подружжя. Як саме накладається заборона в такому випадку — не конкретизовано.

За наявності спільного заповіту подружжя після смерті одного з них (того, на кого оформлений правовстановлювальний документ на майно) у другого з подружжя, який його пережив, можуть виникнути будь-які побутові проблеми (наприклад, неможливість оформити субсидію та інше) у зв’язку з тим, що в нього відсутній документ на підтвердження права власності на таке майно.

Враховуючи норму ч.2 ст.1243 ЦК України, якою передбачено, що в разі складення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив, було б доцільним із метою забезпечення прав того з подружжя, що залишився живим, видавати відповідне свідоцтво про це (на ½ частку), і свідоцтво про право власності на належну йому ½ частку в спільному майні подружжя, що дасть можливість другому з подружжя, хто залишився живим, розпоряджатися майном. Саме на цих двох документах і може бути вчинений посвідчувальний напис про накладення заборони.

У випадку, коли правовстановлювальний документ оформлений на того з подружжя, хто залишився живим, посвідчувальний напис про накладення заборони відчуження може бути викладений на цьому правовстановлювальному документі.

Проблемним залишається питання порядку накладення нотаріусом заборони відчуження предметів антикваріату або творів мистецтва; ювелірних виробів; коштів, що зберігаються на рахунках у відділеннях банків тощо. На нашу думку, для подолання даної проблеми доцільно в реєстр обтяжень рухомого майна ввести підрозділ для реєстрації обтяжень ювелірного майна, творів мистецтва, банківських рахунків тощо.

Також одним із проблемних питань є зняття заборон, наявних в Єдиному реєстрі заборон, які були перенесені зі старого Реєстру заборон, накладених державними нотаріальними конторами при надходженні повідомлень органів місцевого самоврядування. Так, 2006 року до Управління юстиції надійшло звернення щодо законності накладення арешту на нерухоме майно. При розгляді звернення встановлено, що в 1998 році державною нотаріальною конторою на підставі листа управління капітального будівництва Київської міської державної адміністрації, в якому повідомлялось, що відповідно до рішень міської Ради проводиться відселення громадян із будинків, що належать їм на праві особистої власності, під забудову мікрорайонів, у зв’язку з чим висловлювалося прохання не проводити ніяких дій із домовласниками вказаних будинків у частині прописки жителів, оформлення договорів дарування, купівлі-продажу, спадщини та інше, було внесене застереження щодо заборони відчуження будинку. На сьогоднішній день указані записи можливо вилучити з реєстру лише за наявності підстав, але складність полягає в тому, що заборона була накладена на майно попереднього власника і в реєстр внесені відомості, де в даних про особу, щодо майна якої встановлено обтяження, зазначені дані попереднього власника.

Також виникають проблеми в випадку, коли при перевірці наявності заборони відчуження об’єкта нерухомого майна за Єдиним реєстром заборон відчуження об’єктів нерухомого майна при вчиненні нотаріальних дій з’ясовується, що в реєстрі наявні відомості відносно того, що заборона накладена на майно особи, прізвище, ім’я та по батькові якої співпадають із прізвищем, ім’ям та по батькові особи, яка звернулася з приводу вчинення нотаріальної дії, а ідентифікаційний номер або інші дані, за якими можливо було б ідентифікувати особу, на чиє майно накладена заборона, не вказані. З’ясувати питання щодо особи, на чиє майно була накладена заборона відчуження, шляхом направлення відповідних листів до установ, якими накладалася заборона, неможливо, оскільки п. 47 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України визначено, що перевірка відсутності заборони на відчуження майна здійснюється за даними Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна. Неможливість вирішення даного питання провокує виникнення скарг та судових спорів.

Як убачається з наданої інформації, державною нотаріальною конторою до Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна внесені відомості про накладення трьох заборон відчуження об’єктів нерухомого майна у зв’язку з надходженням листів районної в місті Києві державної адміністрації про накладення заборони на майно, що належить малолітнім особам та особі, яка визнана недієздатною. Не дивлячись на те, що ст. 73 Закону України «Про нотаріат» та п.250 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України не визначена така підстава для накладення заборони, враховуючи вимоги ст. 5 Закону України «Про нотаріат», ст. 32 Цивільного кодексу України, Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», вважаємо, що вказані заборони були накладені з метою захисту прав та законних інтересів малолітніх та недієздатної особи. Окрім того, Кабінетом Міністрів України 14.02.2007 року видане розпорядження №54-р «Про затвердження плану заходів щодо забезпечення соціального захисту бездомних громадян на 2007 рік», яким передбачено активізувати роботу щодо запобігання випадкам незаконного відчуження житла одиноких непрацездатних громадян та здійснення контролю за дотриманням нотаріусами установлених законодавством вимог до укладання договорів, пов’язаних із відчуженням житла, та видачі довіреностей щодо зняття з реєстраційного обліку громадян за місцем проживання.

При вивченні інформації, наданої приватними нотаріусами, проведенні перевірок діяльності приватних нотаріусів, а також при розгляді скарг установлено, що приватними нотаріусами м. Києва накладається заборона відчуження об’єктів нерухомого майна при посвідченні попередніх договорів. Так, у 2006 році на розгляд до відділу нотаріату надійшла скарга громадянки, яка є стороною по попередньому договору. Громадянка скаржилася на дії нотаріуса, який наклав заборону відчуження об’єкту нерухомого майна при посвідченні вказаного договору.

Нотаріуси, надаючи пояснення при надходженні скарги та при проведенні перевірки, правомірність своїх дій щодо накладення заборони при посвідченні попередніх договорів обґрунтовували тим, що накладення заборони було однією з умов договору. З такою позицією погодитися неможливо навіть ураховуючи положення Цивільного кодексу України щодо свободи договору, оскільки накладення заборони є не тільки умовою договору, а й нотаріальною дією, порядок вчинення якої чітко визначений. Зокрема, у статті 73 Закону України «Про нотаріат» та пункті 250 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 3 березня 2004 року №20\5 визначений вичерпний перелік підстав для накладення нотаріусом заборони відчуження об’єктів нерухомого майна. Така підстава, як посвідчення попереднього договору, в цьому переліку відсутня. Посилання на можливість накладення заборони відчуження нерухомого майна також відсутнє і в статті 635 Цивільного кодексу України, якою визначений порядок укладання попереднього договору. Даною нормою передбачена лише відповідальність, яку несе сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладання договору, передбаченого попереднім договором. Обмеження ж власника в здійсненні ним права власності, а саме вільно розпоряджатися своїм майном, шляхом накладення заборони відчуження його майна, в даному випадку, недопустиме.

Окрім того, приватним нотаріусом надана інформація, що ним в 2006 році накладена 1 заборона при посвідченні договору про припинення права на аліменти, що також не відповідає вимогам Закону України «Про нотаріат» та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, а також ст.190 Сімейного кодексу України, яка регулює порядок укладення та посвідчення договору про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності і якою передбачено, що на одержане за таким договором не може бути звернене стягнення, а відчуженим до досягнення дитиною повноліття воно може бути лише з дозволу органів опіки та піклування.

В 2006 році гостро постало питання правомірності накладення заборон приватними нотаріусами. Так у вересні 2006 року до Київського міського управління юстиції надійшов лист завідувача Київської державної нотаріальної контори, в якому повідомлялося, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу щодо накладення заборони на нерухоме майно визнано неправомірними. В листі вказано, що представник сторони по справі не зміг вручити нотаріусу рішення суду через її постійну відсутність на робочому місці, тому суд своєю ухвалою від 04.09.2006 р. визначив, що ухвала підлягає виконанню в державній нотаріальній конторі. До нотаріальної контори стороною наданий витяг із рішення Голосіївського районного суду (резолютивна частина) та ухвала від 04.09.2006 року.

Як пояснила приватний нотаріус, вона не брала участі в розгляді справи, рішення суду їй не надходило, а з витягу з рішення суду (надана лише резолютивна частина) не вбачається, хто був сторонами в даній справі та чи набрало рішення законної сили.

У зв’язку з наведеним Київським міським управлінням юстиції голові Голосіївського районного суду м. Києва направлений лист із проханням надати до управління копію рішення, винесеного Голосіївським районним судом м. Києва, витяг з якого наданий до державної нотаріальної контори, та копію позовної заяви, за наслідками розгляду якої судом винесене вказане рішення.

13.11.2006 року (вх. № 4665) до Київського міського управління юстиції надійшли копії документів, направлені Голосіївським районним судом 16.10.2006 року (вих. № 2-3242\16). У супровідному листі судом також зазначено, що рішення судом до виконання не направлялось.

При огляді наданих судом документів установлено, що 08.06.2006 року до Голосіївського районного суду м. Києва надійшла позовна заява юридичної особи до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу, про визнання нотаріальної дії нотаріуса щодо накладення заборони на нерухоме майно неправомірною та скасування існуючої заборони. В позовній заяві вказано, що «при отриманні витягу з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна 13.05.2006 року виявилося, що на нежилі приміщення, які є власністю юридичної особи, існує обтяження у вигляді заборони, інформація про що 01.02.2005 року внесена до реєстру приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, підставою для внесення зазначено договір іпотеки». Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що стаття 36 Закону України «Про нотаріат» встановлює коло тих нотаріальних дій, що вчиняються приватними нотаріусами і «в силу прямої вказівки закону приватний нотаріус не має права вчиняти таку нотаріальну дію, як накладання і зняття заборони відчуження нерухомого майна».

Окрім того, позивач у заяві просить постановити «окрему ухвалу, якою скасувати встановлену приватним нотаріусом заборону на нерухоме майно, доручити виконання зазначеної ухвали державній нотаріальній конторі».

29 червня 2006 року Голосіївським районним судом м. Києва в справі за позовом юридичної особи до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу про визнання нотаріальної дії нотаріуса щодо накладення заборони на нерухоме майно неправомірною та скасування існуючої заборони винесене рішення, яким позов задоволено, визнано дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу, вчинені 01.02.2005 року щодо накладення заборони на нерухоме майно та внесенні інформації щодо даної нотаріальної дії до Єдиного державного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна неправомірними та зобов’язано приватного нотаріуса скасувати встановлену заборону на нерухоме майно. Також суд вирішив рішення довести до відома державної нотаріальної контори.

У мотивувальній частині рішення вказано, що «Відповідно до ст. 2 Закону України «Про нотаріат», правовою основою діяльності нотаріату є Конституція України, цей закон, інші законодавчі акти України.

Стаття 95 Конституції закріплює, що виключно законами України визначається організація та діяльність нотаріату.

Стаття 34 Закону України «Про нотаріат» установлює вичерпний перелік тих нотаріальних дій, що вчинюються в державних нотаріальних конторах. Відповідно до пункту 7 цієї статті Закону, в державних нотаріальних конторах накладається заборона відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.

Стаття 36 Закону України «Про нотаріат» визначає ті нотаріальні дії, що вчинюються приватними нотаріусами, а саме: «Приватний нотаріус вчиняє нотаріальні дії, передбачені статтею 34 цього закону, за винятком: 1) накладання та зняття заборони відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна…»

Стаття 73 Закону України «Про нотаріат» у редакції станом на 01.02.2005 року закріплювала повноваження накладати заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, іншого нерухомого у майна лише за державними нотаріусами та посадовими особами виконавчого комітету відповідної ради депутатів.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 15 грудня 2005 року за № 000-ІV в Законі України «Про нотаріат» в абзаці першому статті 73 слова «державний нотаріус» замінені словами «нотаріус».

Враховуючи вищевикладені норми закону України «Про нотаріат», які діяли на момент вчинення оспорюваної нотаріальної дії, суд доходить висновку про відсутність повноважень приватного нотаріуса встановлювати обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно».

4 вересня 2006 року Голосіївським районним судом м. Києва постановлена ухвала, якою суд визначив, що рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29.06.2006 року підлягає виконанню в державній нотаріальній конторі шляхом скасування заборони на нежитлові приміщення.

Київським міським управлінням юстиції до Міністерства юстиції України направлене відповідне повідомлення щодо вказаних обставин та висловлене прохання щодо сприяння у вирішенні даного питання, оскільки судова практика може піти шляхом визнання недійсними заборон, накладених приватними нотаріусами.

Також у нормативних актах існує невідповідність щодо місця накладення заборони, оскільки до ст.73 Закону України «Про нотаріат», згідно із законом України від 15.12.2005 року, внесено зміни і вказаною нормою дозволено накладення заборони відчуження об’єкта нерухомого майна не тільки за його місцем розташування, а й за місцезнаходженням однієї зі сторін правочину, а до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України зміни не внесено і пунктом 250 передбачено накладення заборони відчуження нерухомого майна тільки за його місцезнаходженням. Навіть ураховуючи ту обставину, що закон має вищу юридичну силу, така невідповідність при виникненні спору щодо правомірності накладення заборони може дозволити сторонам неоднозначно обґрунтовувати вимоги та заперечення, а суду — мотивувати свої висновки.

Враховуючи викладене, вважаємо за необхідне:

1. Звернутися до Міністерства юстиції України з наступними пропозиціями:

–  внести зміни до Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо визначення реєстраторами Реєстру заборон судів та органів державної виконавчої служби;

–  внести зміни до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, якими визначити порядок накладення заборони відчуження об’єктів нерухомого майна при одержанні повідомлення про смерть особи, що за життя склала спільний заповіт подружжя.

2. Обговорити узагальнення на колегії із запрошенням представників районних судів м. Києва та Апеляційного суду м. Києва, органів державної виконавчої служби, державних та приватних нотаріусів м. Києва.

3. Направити узагальнення для врахування в роботі до державних нотаріальних контор м. Києва та приватним нотаріусам Київського міського нотаріального округу.

4. Направити витяг з узагальнення до Державної виконавчої служби м. Києва, районних судів м. Києва та Апеляційного суду м. Києва з метою узгодження проблемних питань, що виникають при накладенні (знятті) заборони відчуження нерухомого та рухомого майна.

Відділ нотаріату

[1]