Централізована бібліотечна система
Голосіївського району
| ЦРБ ім. |
Цикл «Ювілеї року»
«Муж рідкісної мудрості й зрілого судження»
До 400-річчя гетьманства П. Сагайдачного
Бібліографічний нарис |
Київ-2014
Бібліографічний нарис «Муж рідкісної мудрості й зрілого судження» присвячений 400‑річчю гетьманства П. Сагайдачного (Петра Кононовича Конашевича-Сагайдачного), одному з найвидатніших полководців Європи, державному діячу, дипломату, кошовому, отаману, гетьману запорізького козацтва, гетьману України який з однаковим успіхом діяв і на полі бою, і на дипломатичних теренах.
Нарис складається з наступних розділів:
- Вступ.
- Сагайдачний –воїн-оборонець.
- Сагайдачний-політик.
- Сагайдачний-покровитель освіти та культури.
- Рекомендаційний список літератури.
- Матеріал з електронних ресурсів.
Бібліографічний нарис «Муж рідкісної мудрості й зрілого судження» розрахований на бібліотечних працівників та широке коло читачів, і містить матеріали із джерел Інтернету та з фондів ЦБС Голосіївського району.
Укладач: О. Афійчук-Нікітіна
Відповідальна за випуск Л. Кобилко
((8
© ЦРБ ім. ЦБС Голосіївського району м. Києва
Вступ
«...Був він чоловіком великого духу, що сам собі шукав небезпеки, легковажив життям, у битві був першим, коли ж доводилося відступати - останнім; мав жваву діяльну вдачу, в таборі залишався сторожким, мало спав і не пиячив; на нарадах поводився обережно, в розмовах був небалакучий ».
Я. Собеський.
Завдяки гетьману Петру Сагайдачному в суспільстві утвердилася концепція руського народу як третього (рівноправного з польським і литовським), народу Речі Посполитої: "Народ наш руський до польського народу прилучився як рівний до рівного, як вільний до вільного". Він є найвідомішим і найславетнішим гетьманом Війська Запорізького до часів Богдана Хмельницького.
Гетьманування Петра Сагайдачного (із незначними перервами з 1616 по 1622 рр.) стало цілою епохою в історії України. П. Сагайдачний зробив величезний внесок у зміцнення позицій козацтва в країні, а головне - у перетворення Війська Запорізького на виразника устремлінь українського народу та на потужну військову організацію, з якою мусили рахуватися всі сусіди. Петро Сагайдачний постає перед нами відважним полководцем та неперевершеним тактиком, генієм військової думки того часу.
Пам’ять про нього український народ зберіг у багатьох козацьких думах і піснях, найвідомішою з яких є "Ой на горі та женці жнуть".
У Києві, на Подолі, на його честь названо одну з вулиць.
Сагайдачний –воїн-оборонець
Сагайдачний близько 1550 року (точної дати історикам з'ясувати не вдалося) у селі Кульчицях, поблизу Самбора, на Львівщині. Походив він з українського православного, аристократичного роду, який навіть мав свій герб (у Польщі такі аристократи називалися «гербовою шляхтою»).
Батько його Конан ( або Конаш, звідки й перша частина прізвища - Конашевич) був досить заможним, оскільки зумів дати синові чудову освіту. Спочатку в Галичині, у школі Львівського братства, де Сагайдачний зустрічається з Іовом Борецьким (прим. майбутній український церковний, політичний і освітній діяч, Митрополит Київський, Галицький і всієї Руси (1620–1631), з яким підтримував зв'язки до кінця свого життя. Дружба з ним пізніше переросла в політичний союз, який відіграв вагому роль в українському релігійному й політичному житті.
Герб роду Сагайдачних
Продовжив навчання Сагайдачний в елітарній Острозькій академії на Волині, яка була центром тогочасного українського інтелектуального та духовного життя. Цей навчальний заклад був визнаним в Україні культурним та освітнім центром, де молодим людям прищеплювалося розуміння значущості духовних цінностей свого народу. Та атмосфера, яка оточувала Петра Конашевича в острозький період його життя, остаточно сформувала його особистість.
Скінчивши академію, майбутній полководець певний час служив канцеляристом у одного київського шляхтича. Однак досить скоро відчув, що це не його стихія. Так само не наважився він прилучитися й до духовенства, хоч саме йому деякі дослідники приписують авторство полемічного трактату «Пояснення про унію», у якому він виступає на захист православ'я.
На Січ Сагайдачний прибув у часи, коли там гетьманував (удруге) Самійло Кішка. Розташована на межі християнського й мусульманського світів Січ стала природним заслоном проти татарських і турецьких набігів. Сагайдачний же, першим, почав організовувати походи на Крим і Туреччину. На Запоріжжі, у цій «школі життя» він швидко здобуває високий авторитет: стає обозним та керує всією артилерією Січі, згодом очолює січове товариство - стає кошовим отаманом, а потім гетьманом Війська Запорозького. Уже в перших морських походах, коли Сагайдачний ще не був гетьманом, він постав перед козацтвом як надзвичайно хоробрий і, водночас, розсудливий воїн.
Після повстання Наливайка, в Україні довго давало про себе знати напруження між реєстровими та запорізькими козаками. Гетьманська булава часто переходила з рук до рук: одні гетьмани не влаштовували польський уряд, інші - козаків. Коли січовикам це набридло, і козаки забажали сильної, владної руки, за гетьмана обрали Петра Сагайдачного. Сталося це в 1606 році.
Він починає з того, що реформує козацьке військо. На базі окремих загонів організовує регулярне, із суворою дисципліною, військо.
Розробляє стратегію та тактику анти турецької боротьби. Морські походи під проводом Сагайдачного, коли козацькі чайки з'являлися раптово в стін Стамбула та "скурювали мушкетним димом столицю турецького султана", як писав сучасник, викликали справжній жах у ворога. І що найважливіше - козацький десант завжди звільняв православних полонених, що томилися в тяжкій турецько-татарській неволі. Ці походи рр. на чолі із Сагайдачним, стали прикладом сучасного військового мистецтва та посилили впевненість козаків у своїх силах. Продумана тактика й стратегія, укупі з майже міфічною хоробрістю та відчайдушністю стали дійсно переможними.
Турецький хроніст Мустафа Наїма, описуючи битву запорожців на чайках із турецьким флотом, стверджував: що "на всій землі немає людей сміливіших, котрі б менше турбувалися про своє життя, менше за все боялися смерті". Із середини першого десятиріччя XVII ст. Сагайдачний керував майже всіма значними походами - як сухопутними, так і морськими, що досягли на той час особливої сили, розмаху, і масштабів. Із запорозької січової гавані виходило іноді понад 300 "чайок", у яких розміщувалося до 20 тисяч козаків. Добою героїчних походів назвали історики ці морські 
козацькі експедиції, керовані Петром Сагайдачним. За свідченням сучасника, "не тільки на Чорному морі, а й у самій турецькій столиці козаки викликали такий великий переполох, що через них там постійно тримають флот, увесь або частину, будують укріплення на берегах Босфору".
Відомий італійський мандрівник П'єтро дела Валле повідомляв у травні 1618 р.: "Турки не мають на Чорному морі жодного місця, яке б козаки не взяли й не сплюндрували. В усякому разі вони сьогодні на Чорному морі така значна сила, що, якщо докладуть більше енергії, будуть цілком його контролювати".
Козацька чайка. Креслення французького інженера Боплана. 1660-ті |
Історик запорізького козацтва Д. І. Яворницький зазначав: "Дивна сміливість, швидкість і руйнівна сила всіх цих козацьких походів на Крим, і Туреччину перевершують будь-які описи. Вони можуть бути пояснені тільки тим, що на чолі козаків стояв такий геніальний проводир, яким був Петро Конашевич - Сагайдачний".
Сагайдачний усвідомлював необхідність боротьби й проти Речі Посполитої, але діяв дипломатично, використовуючи слушні нагоди для втілення своїх задумів.
Так було в 1618 році, коли король Речі Посполитої звернувся до гетьмана Сагайдачного із проханням взяти участь у поході на Москву. Вислухавши короля, Сагайдачний висунув такі вимоги: розширення козацької території; свобода православної віри в Україні, збільшення чисельності реєстрового козацького війська, визнання Річчю Посполитою судової та адміністративної автономії України. Король і сенат погодилися на вимоги Сагайдачного, і той, зібравши 20-тисячне військо, у серпні 1618 року рушив через Сіверщину вглиб Московського князівства. Його козаки захопили Путивль і Рильськ, Курськ і Єлець – усього близько 20 міст Московії, розбили ополчення під проводом князів Пожарського й Волконського та полки на чолі з Бутурліним – і у вересні разом із поляками взяли Москву в облогу. Військо Сагайдачного стояло перед Арбатськими ворітьми Земляного валу й готувалося до штурму. Проте польська шляхта відмовилась продовжувати війну, підписавши з московітами вигідне для себе перемир’я.
У польсько-турецькій війні, яка розпочалася в 1620 році, війська султана розгромили поляків у Молдові, і готувалися до походу на Річ Посполиту. На допомогу їй знову прийшов Сагайдачний із сорокатисячним козацьким військом. Саме він відіграв вирішальну роль у розгромі трьохсоттисячної турецької армії під Хотином, продемонструвавши бездоганне вміння керувати піхотою й кавалерією, налагоджувати їхні спільні дії в обороні та в наступальних діях проти супротивника, який переважав чисельністю.
Вірменський хроніст Авксент писав із цього приводу: "Якби не козаки, польське військо було б розбите за 3-4 дні. Перемогу здобуто лише завдяки Богові й запорозьким козакам".
Хотинський мир, підписаний турками й поляками, був вигідний і для України. Сам перебіг кампанії 1621 р. засвідчив, що козацьке військо, яке налічувало 40 тисяч чоловік, і становило половину війська Речі Посполитої, фактично було самостійною силою, здатною вирішувати будь-які військові завдання. Хотинська битва стала останньою для гетьмана. До Києва Сагайдачний повернувся тяжко хворим. Уже перед смертю, одержав королівську грамоту, у якій Сигізмунд III дякував йому за допомогу в Хотинській битві й запевняв: «Обіцяємо дарувати вам удесятеро більше від того, що ви забажаєте від нашої милості».
Гетьман Сагайдачний під Хотином.
За п'ять днів до смерті Сагайдачний склав заповіт, за яким відписав своє майно на освітні, благодійні та релігійні цілі, зокрема,Київському братству і Львівській братській школі, щоб на доходи від цього майна могли навчатись бідні діти. Для своєї дружини та близьких родичів гетьман призначив опікунів: київського митрополита Іова Борецького та близького соратника Оліфера Голуба.
10 квітня (20 квітня) 1622 року Петро Сагайдачний помер внаслідок вогнепального поранення руки, яке отримав під час битви під Хотином. Похорони гетьмана припали на Провідну (Томину) неділю, 28 квітня 1622 року. На велелюдному похороні зібрались його бойові побратими, мешканці Києва. Під час похорону учні Київської братської школи читали приурочені до цієї скорботної події «Вірші на жалосний погреб гетьмана Сагайдачного» о. Касіяна Саковича, в яких возвеличивулась подвиги українського полководця та його служіння християнській вірі. Похований у Богоявленському соборі Київського Братського монастиря, який в подальшому називали «монастирем Сагайдачного».
Символична могила
Сагайдачного у
Могилянці, на місці Братської церкви, де він був похований
У 1690–1693 роки при реконструкції Богоявленської церкви Києво-Братського монастиря могила гетьмана була перенесена під південну стіну собору. В 1935 році церкву було знищено й відомості про це поховання остаточно втрачено. В даний час на території Києво-Могилянської академії реконструйована умовна могила Конашевича-Сагайдачного.
Пам'ятник
Сагайдачному
на Подолі
Усі здобуті Петром Сагайдачним перемоги були виключно не стандартними, на той час. Сутність його оборони була у використанні тактики наступальності, раптовості, нічного бою й превентивності атак, випробувану в багатьох успішних морських походах. Сагайдачний запровадив у війську багато нововведень, зокрема, легку й маневрену артилерію та добре озброєну й навчену піхоту. Не слід забувати, що саме Петро Сагайдачний, чи не першим, у військовій тактиці, активно застосовував проти супротивника засідки та зустрічні бої, коли нечисленні загони добре вишколених козаків нападали на маршеві колони супротивника, переважаючого в десятки разів, і вносили безлад, і паніку в його лави. Взагалі, військова стратегія й тактика Сагайдачного була розрахована на ведення бойових дій в умовах чисельної переваги супротивника, при чому вирішальний удар завжди наносився миттєво в найслабкіше місце. Не можна не відзначити й високу мобільність козацького війська, яке багато разів зупиняло наступ турецько-татарських орд результативними ударами по їхніх тилових комунікаціях, обтяжених величезними, неповороткими обозами. Динамічна й гнучка тактика бою козацького війська, на противагу позиційній, польського, стала вирішальним фактором, який приносив блискучі перемоги та європейську славу козакам-воїнам.
Сагайдачний – політик
Петро Сагайдачний був непересічним політиком та дипломатом, який дивився на роки вперед та вибудобував межах України так і за кордоном довгострокові дипломатичні комбінації. Він наполегливо й неухильно проводив свою політичну лінію, дотримуючись чіткої позиції щодо польського короля, магнатів та шляхти. "Політик великий і справний", як називали його сучасники, він не йшов на відкриту політичну конфронтацію з Річчю Посполитою, а використовував дипломатію для утвердження, і проведення своєї лінії. Сагайдачний боровся за розширення козацького реєстру та в інший спосіб намагався легалізувати, і офіційно визнати козацьку військову та політичну організацію, розширити козацькі права, вивести польські війська з України, установити релігійне рівноправ'я та визнати вищу православну ієрархію. Він розумів, що кожен, навіть невеликий поступ у цій справі, сприятиме посиленню позицій козаків в обороні прав українського народу та православ'я.
Уперше, за часів Сагайдачного, козацтво формує свою політичну програму, у якій виходить за вузько станові інтереси. Утворюються: спілка козацтва, міщанства й духовенства. Саме в цей час відбувається активне формування національної української спільноти з її чітко вираженими географічними кордонами. Саме Петру Сагайдачному належить у цьому визначальна роль, адже це він знову залучив Київ в орбіту майбутньої нової Української козацької держави. При Сагайдачному Київ стає політичним осередком нової України. Історик писав: "В сучаснім громадянстві славили Сагайдачного як дуже розважного, глибокого політика, що вмів поставити козаччину на службу загальнонародним справам, і зробив із козацького війська опору національного українського життя... Сагайдачний відкрив тим нову добу в історії українського життя". Не в останню чергу, завдяки його діяльності, у тогочасній суспільній свідомості утверджується бачення козацтва як символу слави руського народу, "щита" християнського світу проти мусульман. Це урівнювало українців з іншими народами, утверджувало "чуття власної сили, гідності, унікальності та надійності свого історичного фундаменту".
У середовищі козацької спільноти завершується формування погляду на себе як на "політичний народ", рівноправний зі шляхтою, котрий виступає легітимізованим виразником і захисником прав та свобод "нашої руської нації". На зміну старій княжій аристократії, утверджується нова провідна суспільна еліта - козацька старшина на чолі з Петром Сагайдачним.
Поняття "руський народ" набуває "термінологічної конкретності", позначаючи мешканців територій, історично пов'язаних із Київським та Галицько-Волинським князівствами, княжої доби. Формується погляд на цей "народ" як на самодостатню політичну спільноту. При цьому козацтво починає визнаватися, нарівні зі шляхтою, невід'ємною складовою ланцюга й легітимації народу.
Сагайдачний надав козацькому руху інтелектуальної глибини, міцно пов'язавши його із захистом православ'я, яке після Брестської Унії 1596 року було оголошено поза законом. Селянство, міське населення, козаки, значна частина православного духовенства і української шляхти виступили проти унії, що призвело до подальшого загострення соціальної, політичної, ідеологічної конфронтації, яка досягла особливої гостроти в перші десятиріччя XVII ст., а в 30-ті роки боротьба проти унії стає одним із гасел козацько-селянських повстань. Одразу ж після Брестського собору 1596 р., Петро Сагайдачний зайняв позицію неприйняття унії. З усім двадцятитисячним Військом Запорозьким він вступив до Київського (Богоявленського) братства - важливого культурного центру України, яке виступало проти Унії. Маніфестаційний вступ усього війська до братства, яким запорожці продемонстрували солідарність із його програмою, а також те, що беруть його під свій захист, був виявом величезної політичної ваги, який сприяв популярності організації в широких народних масах, високо підніс авторитет братства, а водночас оберігав його від репресій. Не можна не згадати ще один акт, а саме висвячення під захистом козацької шаблі православним Київським митрополитом Іова Борецького та єпископів - що відновило знищену унією православну ієрархію. Це відбулося за ініціативи Петра Сагайдачного й означало, без перебільшення, порятунок православної церкви від духовного та морального занепаду. Він зробив незвичний, безпрецедентний для свого часу історичний крок - поставив зброю на охорону православної віри та національної культури. Таке поєднання зробило з козацького війська, справді, політичну силу та могутній притягальний центр для українського населення.
Сагайдачний - покровитель освіти та культури
За сприяння Петра Сагайдачного було засновано школу при Київському братстві, що згодом розвинулась в Києво-Могилянську академію. Впродовж усього життя він допомагав освітнім та культурним центрам матеріально.
Сучасний вигляд
Києво-Могилянської академія
За заповітом Сагайдачний залишив майже все своє майно й гроші, Київській, Львівській і Луцькій школам "на науку, і виховання бакалаврів учених дітям християнських за чим би наука тривати могла вічні часи".
Рекомендаційний список літератури
Україна. Верховна Рада. Про відзначення 400-річчя гетьманства П. Сагайдачного в українському козацтві: Постанова. // Урядовий кур’єр. ‑ 2013. ‑ 18 грудня. ‑ С.22.
Усі гетьмани України. Легенди. Міфи. Біографії. // Х.: Фоліо. ‑ 2010. ‑ 414 с.
Петро Сагайдачний [гетьман] // Гетьмани України: Календар. ‑ 2002 рік. ‑ К.:2001.
П. Конашевич-Сагайдачний. / О. Реєнт та І. Коляда. // Усі гетьмани України. ‑ Х.: 2010. ‑ С.26-58.
Петро Сагайдачний. // І. Смолій. ‑ Історія України в особах. ‑ К.:1997. ‑ с.231-240.
П. Конашевич-Сагайдачний. / Т. Чухліб. // Гетьмани України-Русі. ‑ Донецьк: 2012. ‑ С.26-33.
Сагайдачний Петро: [ гетьман]. / І. Шаров. // 100 видатних імен України. ‑ К.:1999. ‑ С.363-368.
Щербак, В. Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. / В. Щербак. // Історичний календар. ‑ 2002. ‑ С.194-201.
Щербатюк, О. « Вірш на жалосный погреб зацного рыцера» на тлі культурних перехресть доби ( до 380-річчя від дня смерті Петра Конашевича-Сагайдачного). // Українознавство. ‑ 2002. Календар-щорічник. ‑ К.:2001. ‑ С.146-149.
Петро Конашевич-Сагайдачний. // Д. Яворницький із української старовини. ‑ К.:2001. ‑ С.13-22.
Динец, П. Петр Сагайдачный спрятал сокровища в Ольвии. // Комсомольская правда в Украине. ‑ 2011. ‑ 12 октября. ‑ С.16.
Гетьман Сагайдачний у віршах К. Саковича. // Я. Славутич. Меч і перо. ‑ К.: Дніпро. ‑ 1992. ‑ С.5-28.
Яворницкий, Д. Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. / Д. Яворницький. // Історичні постаті України. ‑ Одеса: 1993. ‑ С.24-65.
Матеріал з електронних ресурсів
Петро Конашевич-Сагайдачний. Вікіпедія. http://uk. wikipedia. org/wiki/Петро_Конашевич-Сагайдачний
Постаті. Гетьмани та козацькі ватажки. Петро Конашевич-Сагайдачний(1http:///uk/article/personality/cossack/313#scrollTop=0
Знаменитості України. Сагайдачний Петро Кононович (гетьман). http:///people_56.html
Петро Конашевич-Сагайдачний - непереможний гетьман. http://haidamaka. /0223.html
