ПІСЛЯ АВАРІЇ НАТАЛІЯ КОЛЕСОВА СТАЛА ІНВАЛІДОМ, АЛЕ ЦЕ НЕ ЗАВАДИЛО ЇЙ СТАТИ ВОЛОДАРКОЮ КУБКУ СВІТУ З БАЛЬНИХ ТАНЦІВ
24 січня 2013 року
Петро ВЛАСЕНКО, журналіст.
Шістнадцять років тому звичайна автомобільна поїздка поставила хрест на всіх її планах та сподіваннях. Справжнім дивом було навіть те, що вона взагалі вижила в тій автомобільній аварії з переломом хребта на рівні грудей. За невблаганним висновком лікарів вона назавжди була приречена на нерухомість. Довгих два роки, за визнанням самої Колесової, стали для неї «депресивними» – сповненими відчаю та зневіри. Навіть сьогодні жінка з жахом згадує той період у своєму житті.
Доводилося не лише звикати до свого нового образу та вигляду, але й вчитися водночас не зважати на реакцію та поведінку сторонніх людей. Єдине, що тримало її на цьому світі, це сім’я. Чоловік із маленькою донечкою Катею не відходили від неї ні на крок. Але в підсумку справжньою «рятувальною соломинкою» для Колесової стали… танці.
Вперше Наталя виїхала у візку на паркет чотири року тому. І саме з цього моменту для неї змінився не лише довколишній світ, але й наповнилося новим змістом її власне життя. До цього вона взагалі навіть не задумувалася про саму можливість своєї участі в будь-якому спорті, й гадки не мала про якусь там спортивну кар’єру. А, «виписавши» на паркеті перші «па», відчула ніби політ – і в реальності фізичного світу, і в самій душі.
Характерно, що перша її перемога в конкурсі бальних танців виявилася лише стартом, а двічі вигравши Кубок України, Наталя зрозуміла: її можливості – безмежні! Підтвердженням цьому став зрештою завойований нею Кубок світу – трофей, що беззастережно засвідчив: вона найкраща у світі.
Йшли роки, вже й донька стала дорослою. Катя вчиться тепер у столиці, й нечастими стали зустрічі з нею. Щоправда, дівчина відкладає всі свої справи, коли мама приїздить на змагання до Києва, й обов’язково ходить вболівати за неї. «Дуже пишаюся мамою! – каже Катерина. – Вона для мене стала прикладом, взірцем того ідеалу, якого належить досягнути в житті».
Ще більш переконливо говорить про це Наталчин чоловік Олег: «Зазвичай Наталя навіть без моєї допомоги справляється з усіма домашніми справами – приготуванням страв, прибиранням, пранням… А які квіти вона вирощує в нашому дворі!» Щоправда, в цьому незмінно бере участь і сам Олег, принайм-ні садівний матеріал вони щовесни виїжджають вибирати разом.
Утім, квітникарство – не єдине захоплення Колесової. Скажімо, костюми для змагань вона вже віддавна «конструює» сама. Причому робить це настільки професійно, що останнім часом почала обдумувати, як відкрити ательє з пошиву одягу. В Рівному це зараз актуально, бо, як відомо, так звані будинки побуту «радянського» зразка не змогли виживати в нових умовах, хоча потреба в таких послугах є. Зрештою, для самої Наталі ідея створення власного ательє приваблива, перш за все, тим, що можна буде забезпечити роботою людей із обмеженими фізичними можливостями.
І взагалі віднедавна в Колесової з’явилася невтомна жага своєрідного «опікунства» – потреба жити не лише для себе, а дбати про інших, допомагати людям. Здавалося б, домашні клопоти, регулярні тренування практично не залишають цій жінці вільного часу «для себе», але вона знаходить можливість викладати англійську. До того ж вишукала собі й зовсім несподівану «роботу» – проводить тренінги і семінари для… ув’язнених у місцях позбавлення волі.
Зрештою, якщо вдуматися, то і в цьому є логіка. Адже моральні травми іноді бувають ще жорстокішими, ніж фізичний біль. Про це сама Наталя Колесова знає не з чужих слів. Тому, мабуть, і переймається тим, щоб будь-якого болю в цьому світі ставало хоч трохи менше.
Джерело: Інтернет-видання «Трибуна України»:
http:///2013/01/pislya-avarii-nataliya-kolesova-stala-invalidom-ale-ce-ne-zavadilo-ijj-stati-volodarkoyu-kubku-svitu-z-balnikh-tanciv/
