ДІЯЛЬНІСТЬ ХАРКІВСЬКИХ МЕДИКІВ В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
Селіванова Єлизавета Генадіївна
Керівник
Харківський Базовий медичний коледж №1
Зміст:
1. Вступ
2. Діяльність харківської професури в роки Першої світової війни.
3. Діяльність студентів-випускників в роки Першої світової війни.
4. Висновки
Вступ
Сьогодні світ відзначає століття з початку Першої світової війни. І провідні світові діячі, і пересічні громадяни звертаються до тих трагічних подій.
"Війна – це безглуздя", – заявив Папа Римський Франциск під час урочистостей з нагоди 100-ліття від початку Першої світової, які відбулися на австро-угорському кладовищі у місті Редіпулья. На думку понтифіка, до нових збройних конфліктів призводять жадібність, нетерпимість та жага влади, він закликав покласти край усім конфліктам.
Перша світова війна - один із широкомасштабних збройних конфліктів в історії людства, розпочалась влітку 1914р. Країни-учасниці - Антанта і Центральні держави втратили в ньому близько 12 млн. чоловік убитими і близько 20 млн. було поранені.
Звичайно, сучасна війна не можлива без організації медичної допомоги.
Мета моєї роботи - дослідити діяльність харківських лікарів в роки Першої світової війни, їх загальний внесок у розвиток медицини. Це питання не досліджено істориками. Є фрагментарні дослідження в контексті біографічних нарисів. Тому, вважаю дослідження діяльності харківських лікарів в роки Першої світової війни актуальним і своєчасним.
Діяльність харківської професури в роки Першої світової війни.
На початку 20-го століття землі України входили до складу двох імперій-Австро-Угорської та Російської. Харків входив до складу Російської імперії, був значним економічним та науковим центром. Харків був і медичним центром. В Харкові працювали медичний факультет при Харківському університеті, Жіночий медичний інститут, фельдшерсько-акушерська школа, земські та приватні лікарні.
Коли почалась війна, харківська медична спільнота підтримала свій уряд і надала активну допомогу діючим арміям. Відгукнулись всі - від лікарів з європейськими іменами до молодих медиків-початківців.
Відомий харківський професор-хірург М. П. Трінклер в Першу Світову війну очолював лазарет Ради з'їзду гірничопромисловців півдня Росії в Харкові. Він багато оперував і зібрав великий матеріал, який потім увійшов до книги «Основи сучасного лікування ран», виданої у 1926 році. М. П.Трінклер одним із перших у Харкові впровадив у клініку метод асептики. Був професором з хірургічної патології і терапії в Харківському університеті, пізніше перейшов на кафедру факультетської хірургії, яку і обіймав до смерті. Його найбільші роботи відносяться до питань онкології, які його особливо цікавили: дослідження крові у ракових хворих, про самовилікування раку, про механічні причини раку і монографії спільно з професорами Пржевальським і Шулікою про роль запальних процесів в етіології раку. Крім цих робіт - вичерпна монографія російською та німецькою мовами про вісцеральний сифіліс і його прояви.
М.П. Трінклер був одним із засновників Товариства російських хірургів, очолював редколегію журналу «Лікарська справа». Його ім'ям названа вулиця у нашому місті.
Професор європейського рівня Л. Л. Гіршман в 1914р був широко відомим офтальмологом. Він вже мав свою офтальмологічну клініку в Харкові. Розташовувалась вона в нагірному районі. В 1913р в ній працювали 5 лікарів, 3 фельдшери, 11 чоловік молодшого персоналу. З початку війни на базі клініки було розгорнуто шпиталь на 25 коєк для надання офтальмологічної допомоги пораненим воєнним. Гіршман особисто консультував та оперував тяжко хворих.
А осліплим воїнам після лікування надавалась постійна медична допомога через Комітет допомоги осліплим воїнам, який створив в 1914р Л. Л. Гіршман.
За свою лікарську практику Л. Л.Гіршман особисто прийняв близько 1 млн. хворих. Він був автором праць, присвячених фізіології відчуття кольору, ембріології судин сітківки, лікуванню трахоми. Гіршман є засновником харківської школи офтальмологів. І по наші дні Український НДІ очних хвороб в Харкові носить ім'я великого офтальмолога, його ім’я носить вулиця, де він жив.
Професор в 1915 г зі співробітниками Харківського бактеріологічного інституту отримали стандартну протиправцеву сироватку. Це мало особливе значення, так як вже був випадок смерті солдата від правця при пораненні обличчя. Власної стандартної сироватки Росія не мала, а з Німеччини через війну отримати її не могла. Тому ця робота була дуже важливою для профілактики правця серед поранених.
в обіймав кафедру гігієни в Харківському університеті. Він - видатний бактеріолог і гігієніст, організатор і будівничий Харківського бактеріологічного інституту та Інституту інфекційних хвороб ім. І. І. Мечникова в Москві. З 1914 р Коршун стає на чолі Харківського бактеріологічного інституту, який за короткий час став важливим науковим центром і найбільшим в Росії установою по виробництву бактерійних препаратів. Професор опублікував близько 80 друкованих праць, звертав увагу на проблеми активної імунізації проти дифтерії і скарлатини. 
Численні роботи Коршуна в цій області доповідались на з'їздах і видавалися. Пізніше він запропонував спеціальні препарати, точніше «нейтральну суміш дифтерійного токсину з антитоксином» і «комбіновану скарлатинозну вакцину». Також він працював над протитуберкульозною вакцинацією BCG. Як громадський діяч, Коршун в той час належав до прогресивної частини професури. А за радянської влади він захищав ідею «аполітичності» наукової діяльності.
Велику роботу проводив професор судової медицини іус.
В період Першої Світової війни він приймає на себе керівництво розвантаженням санітарних поїздів в Харкові і керує подальшою їх відправкою в інші міста. Організовує та керує різними курсами, необхідними в воєнний час. З 1915 по 1917 р за його безпосередньої участі було зроблено три випуску санітарів з числа студентів медичного факультету університету (близько 500 осіб), 2 випуску сестер милосердя (близько 200 осіб), 2 випуску санітарів-дезінфекторів (70 осіб) і випуск із 30 осіб санітарів-інструкторів по боротьбі із задушливими газами. Багато заходів він проводив і влаштовував за свої кошти.
Судовий медик і криміналіст, він був одним з засновників російської, радянської судової медицини та криміналістики. З його ініціативи в Харкові був створений кабінет науково-судової експертизи, пізніше реорганізований в Інститут судової експертизи, що отримав ім'я Бокаріуса. Є автором праць: "Судово-медичні, мікроскопічні і мікрохімічні дослідження речових доказів" (1910), "Зовнішній огляд трупа на місці події або виявлення його" (1929), "Судова медицина для медиків і юристів" (1930) і ін.
Відомий лікар, з 1911 отримав кафедру офтальмології в Харківському Жіночому Медичному інституті. Під час Першої Світової війни працював в лазареті для поранених воїнів №4, входив до Лазаретної комісії, був головою піклувальної ради. Багато займався питаннями фізіології очей і працював у фізіологічній лабораторії професора . Одна з робіт, зроблених там, на тему «До вчення про іннервацію руху зіниці» лягла в основу його дисертації на здобуття ступеня доктора медицини. Браунштейн на кафедрі офтальмології читав студентам курси з загальної, клінічної та оперативної офтальмології та офтальмоскопії. Він заснував першу приватну в Харкові очну лікарню і до останніх днів залишався її директором.
у роки Першої світової війни () з самого заснування Всеросійського Союзу Міст взяв діяльну участь в якості члена Харківського Обласного Комітету Союзу, був завідувачем його Санітарно-Технічного Бюро. В період революції 1917 року був запрошений Тимчасовим Урядом до Петрограду для розробки проекту по реорганізації лікарсько-санітарної справи та організації центральної Лікарсько-санітарної ради та її місцевих органів. З 1918 року був обраний штатним доцентом університету по кафедрі гігієни. Фавр займався хімією, бактеріологією і гігієною, не раз був за кордоном, брав участь у багатьох з'їздах лікарів і натуралістів, працював в чумний лабораторії Інституту експериментальної медицини. Брав участь в експедиціях по вивченню малярії на Кавказі. Він навіть заразив себе малярією, щоб довести роль малярійного комара в поширенні цього захворювання. Але його учні врятували йому життя. Був відправлений на театр воєнних дії в Маньчжурію, і був одним з двох завідуючих Харківським бактеріолого-гігієнічним загоном, для боротьби із заразними хворобами в армії. У 1910 році керував боротьбою з чумної епідемією в Одесі, а в 1911 році на Далекому Сході.
Асистент госпітальної терапевтичної клініки Харківського університету І. І.Файншмідт був мобілізований в армію молодшим ординатором 69-го польового рухомого госпіталю в Галичині, потім був 
переведений в Варшавський 4-й зведений госпіталь. З 1918- голова професійної спілки лікарів і пізніше - лікарської секції Медсантруда, голова Харківського медичного товариства, консультант лікувального відділу НКЗ.
Фтизіатр, терапевт, а з 1923 - професор. І. І.Файншмідт закінчив медичний факультет Харківського університету, там же працював лікарем-екстерном. Вивчав патоанатомію і бактеріологію. З 1923 завідував кафедрою туберкульозу Харківського медичного інституту. За свою лікарську практику неодноразово працював в клініках Німеччини, Бельгії, Великобританії, Швейцарії, Італії, Австрії, Польщі, де вивчав постановку боротьби з туберкульозом. Був організатором і директором Українського туберкульозного інституту у Харкові. Праці І. І.Файншмідта присвячені проблемам пневмонії, туберкульозу, лікування серцево-судинних захворювань, діабету та ін.
був випускником Харківського університету і в 1914 р готувався до захисту дисертації, але пішов на фронт і до лютого 1917 р служив терапевтом і інфекціоністом в польових пересувних госпіталях, спочатку старшим ординатором, а потім головним лікарем. Він - засновник кафедри біологічної хімії Омського Медичного Інституту.
Діяльність студентів-випускників в роки
Першої світової війни.
З початком війни не тільки відомі лікарі розгорнули широку діяльність з допомоги пораненим. Молоді лікарі, учорашні студенти прискореним курсом закінчували університет та відправлялись на фронт. Серед них багато імен, які прославлять в подальшому харківську медицину.
В листопаді 1914р був виданий указ: «призвать на действительную службу 18-го ноября сего года всех студентов медицинских факультетов Императорских университетов, получивших зачетные свидетельства об окончании курса, в качестве зауряд-врачей 1-го разряда, предоставив главному военно-санитарному инспектору распределить их между действующими армиями и внутренними округами сообразно потребности. »
Згідно з цим указом в наступні воєнні роки частина студентів відразу ж після закінчення 4-го курсу випускалась зауряд-лікарями 11-й категорії. Вони ще мали здати державні іспити для отримання диплому.
В одному з таких прискорених випусків був майбутній професор Г. Л. Дерман. Патологоанатом, доктор медичних наук, він закінчив медичний факультет Харківського університету в 1914. З 1915 працював в патологоанатомічному відділенні Харківського інституту лабораторної діагностики. Пізніше спеціалізувався з патологоанатомії в Німеччині. Наукові праці Дермана присвячені морфологічним змінам різних органів і тканин при гіпертонічній хворобі і атеросклерозі, патоморфології пухлинного росту, морфогенезу коронаросклероза при ревматизмі, історії медицини. Він був ініціатором створення в Харкові центру з вивчення перинатальної патології та консультативного центру з вивчення біопсій. Протягом багатьох років був представником Харківського товариства патологоанатомів.
іцер - відомий мікробіолог, закінчив природний і медичний факультети Харківського університету. В 1915 служив молодшим лікарем в Хабаровському лазареті.
С 1911 працював в Харківському бактеріологічному інституті і одночасно в туберкульозному інституті. В радянські часи очолював контрольний відділ бактеріальних препаратів Наркомздрава УРСР і працював у Центральному державному науково - контрольному інституті в Москві. Був членом бюро Відділення гігієни, мікробіології та епідеміології АМН СРСР.
Основні наукові роботи присвячені вивченню туберкульозу, дитячих інфекцій, цереброспинального менінгіту, рікетсіозів, висипного тифу, а також ранових інфекцій. Вивчав анаеробних бактерій, збудників малярії, сифілісу, сказу. Займався проблемами імунітету. Довів нешкідливість живої туберкульозної вакцини і її імуногенність. Працював над створенням сухої вакцини БЦЖ, лікувальних і профілактичних анаеробних сироваток і розробляв технологію їх виробництва.
Майбутній відомий лікар-інфекціоніст, І. Р. Брауде, по закінченню медичного факультету Харківського університету, з 1914 до 1918 був на військовій службі. Пізніше завідував лабораторією інфекційної лікарні Дніпропетровська та одночасно був старшим асистентом клініки інфекційних хвороб. Брав участь в організації Харківського інституту удосконалення лікарів, де очолив кафедру інфекційних хвороб.
З 1932 був завідувачем кафедрою інфекційних хвороб Харківського медичного інституту, якою керував до останніх днів свого життя. Брауде опубліковано понад 65 наукових робіт, присвячених різним питанням інфекційної патології, зокрема диференціальної діагностики та лікування черевного тифу, дизентерії, висипного та поворотного тифів, малярії, грипу.
В.С. Деркач, закінчивши медичний факультет Харківського університету в роки війни, в 1917 був відправлений у діючу армію полковим лікарем.
Пізніше став завідувачем кафедрою Харківського медичного інституту, а в 1942 році отримав звання заслужений діяч науки УРСР, в 1945 році член-кореспондент АМН СРСР. Головний напрям його наукової діяльності - роботи з питань хіміобіотерапіі інфекційних хвороб, злоякісних пухлин тощо. Деркач запропонував медичні препарати саназин і неоцид. За свою діяльність в радянські часи був нагороджений орденом Леніна, двома орденами Трудового Червоного Прапора.
Відомий вчений гігієніст єєв в роки Першої світової війни займав керівні пости військового лікаря аж до головного санітарного лікаря Румунського фронту. Займався лікуванням епідемії цинги, причини виникнення якої в той час не були ще відомі. В був завідувачем санітарно-епідеміологічним відділом Наркомздоров'я УРСР. Пізніше - створив і очолив Український НДІ комунальної гігієни в Харкові.
Ініціатор створення та організатор перших санітарно-епідеміологічних станцій в колишньому СРСР. Також першим почав вивчення забруднення атмосферного повітря. Марзєєв є автором понад 130 наукових праць з різних проблем комунальної гігієни, в тому числі першого підручника з даної дисципліни.
В роки війни тисячі солдат залишились інвалідами. Важливою стала організація протезно-ортопедичної допомоги. У 1915 році в Харкові була створена протезно-ортопедична майстерня. Її завданням було постачати інвалідам війни прості протези і ортопедичне взуття. Величезну роль в становленні і розвитку клінічного протезування в Харкові і Україні грали харківські медики ін, , М. І. Ситенко. Завдяки їхньому таланту, розробленим методикам аппаратотерапії, протезування кінцівок Харків став провідним центром надання протезної допомоги в Україні.
Величезна роль в організації травматологічної допомоги М.І. Ситенка. Він в 1910 році закінчив медичний факультет у Харкові. Його залишили при кафедрі оперативної хірургії та топографії анатомії. Одночасно він працював земським лікарем в Лебедині. Багато оперував і був блискучим педагогом. Він вважав, що служіння науці - це служіння істині. У 1913 році готувався до написання докторської дисертації.
Грянула Перша світова війна і Михайло Іванович йде на фронт. Займається організацією першої допомоги, навчає солдат накладати гіпсові пов'язки, що полегшувало транспортування в госпіталі та рятувало багатьох поранених. З цього часу його життя присвячене травматології.
В 1918р. він демобілізувався і повернувся до Харкова. Працював в медичній академії, потім в1921р головним лікарем у медичному інституті. Спеціалізувався на ортопедії і травматології. В рр стажувався як полковий лікар за кордоном
Він був організатором охорони здоров'я, організував дитячий ортопедичний профілакторій. У 1936 р він вже професор. Займався розробкою методики повернення до праці інвалідів, створював протези для рук.
Михайлу Івановичу належить методика і діагностика вродженого вивиху стегна та лікування кісткового туберкульозу. Саму боротьбу з туберкульозом він вважав державним завданням. І.Ситенко на 55 році життя від раку печінки.
Сьогодні ім’я М. І. Ситенка носить Український науково-дослідний інститут ортопедії і травматології в Харкові.
Висновки
Таким чином ми бачимо, що в роки війни харківські медики підтримали свій уряд у війні. Була проведена величезна робота з організації медичної допомоги армії. До неї активно залучились всі – від провідних лікарів, професорів університету, європейських світил до молодих випускників. Лікарі працювали на фронті і в тилу. Відомі професори застосовували весь свій досвід і знання для допомоги пораненим. Для багатьох з молодих лікарів фронтовий досвід визначив подальшу медичну і наукову діяльність. А в цілому, війна проявила в наших лікарях найкращі риси, притаманні цій професії – гуманізм, милосердя, безкорисливість, готовність прийти на допомогу.
Література
Журнал мікробіології, епідеміології і імунобіологіі.1929 .№10
Журнал мікробіології, епідеміології і імунобіології. 1945.№9
Історія розвитку медичних наукових шкіл Харкова: [навч. посіб.] / , ; Харк. держ. пед. ун-т ім. . - Х.: ХДПУ, 2003.
Питання туберкульозу. 1930. №1
Радянська медицина.1940. №9
http://ua. /2014/09/13/war-is-madness-says-pope-francis/?utm_source=dlvr. it&utm_medium=twitter
