Чому таке засліплення?

Чому таке засліплення?

Чому таке засліплення є і серед тих християн, які мають добру волю? Тому що не знають як знову і знову віддаватися до Христової смерті. Тому що практично не прийняли і не проникнула їх реальність власної смерті, Божого суду і вічності. Християнин думає, що служить Богу, але насправді є рабом власної самореалізації. Якщо людина хоче щиро служити Господу, то дослівно є понижена аж до земного пороху, її не розуміють, вона є покинута. Бог у цих ситуаціях починає вказувати на гріх, який є в нас (пор. Рим. 7,20) – еґо, яке в кінцевому результаті завжди знову і знову домагається власної пошани та признання. Якщо мені в службі для Христа не йдеться про самореалізацію, але передовсім йдеться про саме відношення до Христа, тоді я зрозумів, що означає ввесь час бути віддаваним до Христової смерті (пор. 2Кор. 4,10 наст.) і що означає любити Бога цілим серцем, а ближнього як себе самого. Якщо Христова смерть не доторкається мого нутра, то буду постійно і у всьому шукати себе, незалежно чи займаю в Церкві найвищий чи найнижчий уряд. Результат, зрозуміло, буде нульовий, або негативний.

Взірцем церковного менеджерства є один священик, який дивно був обраний на єпископа. Про нього можна сказати: з правовірними є правовірний, з лібералами є ліберал, з апостатами є апостат, з масонами є масон, зі схизматиками є схизматик, з католиками є католик, з фоколярами є фоколяр, з харизматиками є харизматик, з окультистами є окультист, з візіонерами є візіонер, з курцями є курець, з буддистами є буддист, з русинами є русин, з мадярами є мадяр, зі словаками є словак, з українцями є українець, з інтриганами є інтриган. Зі всіма він творить єдність, стався всім для усіх, щоб йому всі радо допомогли, а найкраще, щоб його навіть змусили до його прихованої мети – осягнення найвищої церковної кар’єри: кардинальської відзнаки. Ця відзнака, однак, нікому не забезпечить вічного спасіння, але навпаки, є небезпекою його втрати. Такі типи людей від першого дня в семінарії систематично йшли за своєю метою – за кар’єрою, але не йшли за Христом. Богу дякувати, не всім вдалося дістатися до вибраної касти, але вони і так дають відчути свою зарозумілість там, де є, й вони ніколи не збагнули, що це означає втратити свою душу для Христа і для Євангелії (пор. Мр. 8,35). Така «духовна» людина, чи то єпископ чи монах, або і простий вірний, в основі ціле життя служить гріху (обману), який є в нас. Святе Письмо корінь гріху в нас називає «старою людиною» (див. Рим. 6,6).

Відповіддю на питання, чому дійшло до такого засліплення і злиття зі світом у християн є те, що вони не збагнули основи християнства і ніхто їм на неї не вказав. Цією основою є наслідування Христа в правді – це означає втратити свою душу (життя) для Нього (пор. Мт. 10,39), бути Христовим свідком – мартирем (пор. Ді. 1,8), а не відступником – апостатом!!!