Екологічний податок

Екологічний податок

Питання 68.

Запитання – чи повинні суб’єкти господарювання сплачувати екологічний податок за побутове сміття і побутові відходи, що вивозяться комунальними та іншими спеціалізованими підприємствами згідно укладених господарських договорів, з території суб’єктів господарювання. Побутове сміття і побутові відходи збираються в контейнерах, що належать комунальним та іншим спеціалізованим підприємствам.

Зазначене питання викликане нечітким і неповним визначенням понять «відходи», «розміщення відходів», «об’єкт розміщення відходів» у ПКУ. Згідно пп.240.1.3 п.240.3 ст.240 екологічний податок сплачується за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах. А пп.14.1.223 п.14.1 дає таке визначення поняття розміщення відходів - зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

Відповідь до питання 68.

Відповідно до пункту 240.1 статті 240 Кодексу платниками екологічного податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюється, зокрема, розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини (підпункт 240.1.3 пункту 240.1 статті 240 Кодексу).

При цьому, в умовах пункту 240.5 статті 240 Кодексу не є платниками екологічного податку за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах суб’єкти господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю відходів як вторинної сировини, провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів, що розміщуються на власних територіях (об’єктах), та надають послуги у цій сфері.

Відповідно до підпункту 242.1.3 пункту 242.1 статті 242 Кодексу об’єктом та базою оподаткування податку є, зокрема, обсяги та види (класи) відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах протягом звітного кварталу, крім обсягів та видів (класів) окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів.

Суми податку, який справляється за розміщення відходів, обчислюються платниками самостійно щокварталу виходячи з фактичних обсягів розміщення відходів, ставок податку та коригуючих коефіцієнтів (пункт 249.6 статті 249 Кодексу).

Досліджуючи терміни, які наявні в підпункті 240.1.3 пункту 240.1 статті 240 Кодексу, зазначимо, що відповідно до статті 1 Закону України „Про відходи”: „відходи” – це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

При практичному застосуванні терміну „розміщення відходів” в умовах розділу VIIІ „Екологічний податок” Кодексу слід враховувати поняття „розміщення відходів - це зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами” (підпункт 14.1.223 пункту 14.1 статті 14 Кодексу).

У зв’язку з цим, обов’язком платника податку є обчислення, нарахування та сплата до бюджету екологічного податку, а також складання податкової звітності у разі наявності фактичних обсягів розміщення відходів, відповідно зберігання (тимчасового розміщення до утилізації чи видалення) протягом звітного кварталу, крім розміщення обсягів та видів (класів) окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів в умовах визначених підпунктом 242.1.3 пункту 242.1 статті 242 Кодексу.

Тобто, у суб’єктів господарювання є об’єктом та базою щоквартального оподаткування розміщені протягом звітного кварталу відходи (у тому числі небезпечні відходи, побутові відходи, інші відходи, які утворилися у процесі діяльності та підлягають утилізації чи видаленню), у тому числі, що тимчасово розміщуються (зберігаються), незалежно від терміну, до їх передачі на утилізацію або розміщення іншому суб’єкту господарювання (комунальному або спеціалізованому підприємству тощо) в місця видалення відходів.

Питання 69.

Пропонуємо внести зміни до ст. 240 розділу VIII «Екологічний податок» Податкового кодексу України в частині звільнення від сплати екологічного податку суб’єктів підприємницької діяльності–фізичних осіб за тимчасове розміщення відходів на власних територіях (об’єктах) у незначних обсягах (пакет, контейнер).

Питання 70.

Внести зміни до ст.240 Податкового кодексу України та спростити порядок сплати екологічного податку.

Відповідь до питань 69, 70.

Для врегулювання питань, повязаних з адмініструванням екологічного податку листом від 15.08.11 № 000/5/15-0616 на адресу Міністерства екології та природних ресурсів України та Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України запропоновано створити робочу групу або провести робочу нараду з представниками Міністерства фінансів України, Міністерства екології та природних ресурсів України, Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Державної податкової адміністрації України з метою відпрацювання можливих змін у законодавстві, проте до цього часу відповідей від зазначених відомств до ДПС України не надходило.

Питання щодо сплати екологічного податку за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах, в т. ч. житлово-комунальними підприємствами (ОСББ, ЖБК, ЖЕК) розглянуто 21 вересня 2011 року на засіданні Узгоджувальної робочої групи Українського союзу промисловців і підприємців, Об’єднання організації роботодавців України і Державної податкової служби України щодо розгляду проблемних питань. Представник ДПС України на засіданні зазначив, що з метою приведення у відповідність норм Закону України „Про відходи” та Податкового кодексу України слід запропонувати Міністерству фінансів України створити робочу групу із представників Міністерства фінансів України, Міністерства екології та природних ресурсів України, Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Державної податкової служби України з метою підготовки змін до законодавства стосовно сплати екологічного податку за розміщення відходів.

До того ж, з метою законодавчого усунення подвійного оподаткування розміщення відходів народними депутатами України , та 19.09.11 внесено на розгляд до Верховної Ради України проект Закону України „Про внесення змін до статті 14 Податкового кодексу України” (щодо визначення поняття „розміщення відходів” (реєстр. № 000).

Крім цього, членами Економічної ради УСПП розроблено проект Закону України „Про внесення змін до Податкового кодексу України” у якому запропоновано статтю 240 Кодексу доповнити перелік неплатників екологічного податку.

Збір за спеціальне використання води

Питання 71.

До розділу XVI ПКУ. Збір за спеціальне використання води. Пропозиція стосовно норм статтей 326, 327 та 328 ПКУ.

З 1 січня 2011 року Податковий кодекс значно розширив коло платників збору за спеціальне використання води за рахунок суб’єктів господарювання, які є вторинними водокористувачами. Але при цьому виникла проблема пов’язана з відсутністю у таких користувачів лімітів і відсутністю чіткого порядку отримання таких лімітів. А згідно пункту 327.3 статті 327 за відсутності у водокористувача дозволу на спеціальне водокористування із встановленими в ньому лімітами використання води збір справляється за весь обсяг використаної води, як за понадлімітне використання, тобто у п’ятикратному розмірі (додатково плата за понадлімітне використання не включається до складу витрат платника податку на прибуток). Крім цього, згідно пункту 328.7 статті 328 платник зобов’язаний подати одночасно з податковою декларацією копію дозволу на спеціальне водокористування, договору на поставку води та статистичної звітності про використання води. Таким чином, декларація із збору за спеціальне використання води обтяжується ще кількома документами.

Пропонуємо переглянути статті 326, 327 та 328 розділу XVI «Збір за спеціальне використання води» з метою впорядкування отримання лімітів на воду у бік спрощення та відміни для вторинних водокористувачів, та облегшити подання податкової декларації із збору, відмінивши одночасне подання до цієї декларації інших документів.

Відповідь до питання 71.

Відповідно до абзацу 7 п.4 Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України, затвердженого Указом Президента України  від 13 квітня 2011 року № 000/2011, від 13 квітня 2011 року N 452/2011 Мінприроди України відповідно до покладених на нього завдань у сфері охорони та відтворення вод (поверхневі, підземні, морські), раціонального використання водних ресурсів забезпечує, зокрема, нормативно-правове регулювання з питань, правил, нормативів, норм з охорони та відтворення вод (поверхневі, підземні, морські), раціонального використання водних ресурсів; лімітів забору, використання води та лімітів скиду забруднюючих речовин у водні об'єкти; надання документів дозвільного характеру у цій сфері.

Таким чином, з пропозицією щодо впорядкування отримання лімітів на використання водних ресурсів вторинними водокористувачами слід звернутись безпосередньо до Мінприроди України, як до головного органу у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні і забезпеченні реалізації державної політики, зокрема, у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Питання 72.

Згідно з пунктом 323.1 ст. 323 Податкового кодексу платниками збору за спеціальне використання води є водокористувачі – суб’єкти господарювання незалежно від форми власності: юридичні особи, їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи без утворення юридичної особи (крім бюджетних установ), постійні представництва нерезидентів, а також фізичні особи – підприємці, які використовують воду, отриману шляхом забору води з водних об’єктів (первинні водокористувачі) та/або від первинних або інших водокористувачів (вторинні водокористувачі), та використовують воду для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва.

У листі Мінохоронприроди від 15.03.11 № 000/16/10-11-МП зазначено, що збір за спеціальне використання води вторинним водокористувачем обчислюється виходячи з фактичних обсягів використаної води, встановлених у дозволі первинного водокористувача лімітів, ставок збору та коефіцієнтів. Звідси випливає, що вторинний користувач води при перевищенні первинним користувачем встановлених лімітів, також сплачуватиме збір у п’ятикратному розмірі.

Відповідь до питання 72.

Відповідно до п.323.1. ст.323 Кодексу, платниками збору є водокористувачі – суб'єкти господарювання незалежно від форми власності: юридичні особи, їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи без утворення юридичної особи (крім бюджетних установ), постійні представництва нерезидентів, а також фізичні особи - підприємці, які використовують воду, отриману шляхом забору води з водних об'єктів (первинні водокористувачі) та/або від первинних або інших водокористувачів (вторинні водокористувачі), та використовують воду для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва.

Таким чином, оскільки вторинні водокористувачі є платниками збору за спеціальне використання води, то таким водокористувачам повинні встановлюватись річні ліміти використання води та, відповідно до норм п.327.1 ст.327 Кодексу, у разі перевищення такими водокористувачами встановленого річного ліміту використання води, збір обчислюється і сплачується у п'ятикратному розмірі виходячи з фактичних обсягів використаної води понад встановлений ліміт використання води, ставок збору та коефіцієнтів.

Питання 73.

Відмінити обов’язкове додавання до декларації із збору за спеціальне використання води копію дозволу на спеціальне водокористування, договору на поставку води та статистичної звітності про використання води.

Згідно пункту 328.7 статті 328 платник зобов’язаний подати одночасно з податковою декларацією копію дозволу на спеціальне водокористування, договору на поставку води та статистичної звітності про використання води. Таким чином, декларація із збору за спеціальне використання води обтяжується ще кількома документами.

Зазначають, що дозвіл на спеціальне водокористування, договір на поставку води та статистичну звітність про використання води працівники податкової служби можуть перевірити під час проведення планової документальної перевірки платника податків, як це робиться з первинними бухгалтерськими та господарськими документами, наприклад, при перевірці податку на прибуток або податку на додану вартість.

Пропонується з метою спростити подання податкової декларації із збору переглянути статтю 328 розділу XVI «Збір за спеціальне використання води», відмінивши одночасне подання до цієї декларації інших документів.

Відповідь до питання 73.

Пропозиція щодо скасування подання одночасно з податковою декларацією копії дозволу на спеціальне водокористування, договору на поставку води та статистичної звітності про використання води є недоцільною, оскільки внаслідок відсутності таких документів неможливо буде камерально перевірити ліміти, встановлені у дозволі на спеціальне водокористування (договорі на поставку води) для конкретного водокористувача - платника збору та зробити звірку в частині перевищення встановлених лімітів.

Плата за землю

Питання 74.

Відповідно до п. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Водночас, при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п. 287.6 ст. 287 Податкового кодексу).

Отже, особа, яка є власником земельної ділянки, на якій розташована будівля, споруда, що належить іншій особі, є платником земельного податку до дати припинення права власності на таку земельну ділянку.

При цьому, особа, яка є власником будівлі, споруди, відповідно до п.287.6 ст.287 Податкового кодексу повинна сплачувати земельний податок за земельну ділянку, на якій розташована така будівля, споруда, з урахуванням прибудинкової незалежно від факту сплати земельного податку власником такої земельної ділянки.

Відповідь до питання 74.

Відповідно до пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні.

Водночас, пунктом 287.7 цієї статті встановлено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди, їх частини з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Слід зазначити, що земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України (далі – Земельний кодекс), а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (стаття 3 Земельного кодексу).

Відповідно до статті 120 Земельного кодексу у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Разом з тим, згідно із статтею 126 Земельного кодексу право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті (у разі, якщо право власності на земельну ділянку, набувається у власність із земель приватної власності без зміни її меж та цільового призначення).

Платниками плати за землю є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, а відповідно об’єктами оподаткування – земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, а також земельні частки (паї), які перебувають у власності (статті 269-270 Кодексу).

З врахуванням наведених положень чинного законодавства, платниками плати за землю є власники земельних часток (паїв) та землекористувачі.