Оксана Величко,
приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області
Помер учасник ТОВ, який був директором…
Смерть одного із засновників ТОВ, який водночас є директором товариства, створює масу проблем як для інших учасників, так і для спадкоємців померлого засновника. Не оминають ці проблеми й нотаріуса. Прогалина з цього питання в законодавстві спричиняє труднощі у веденні діяльності товариства, а іноді й банкрутство. Управління в господарському товаристві вимагає постійного врахування інтересів всіх його учасників, оскільки відхилення від балансу інтересів сторін і невиправдане обмеження прав однієї сторони на користь іншої може мати негативні наслідки для юридичної особи, які виражаються, зокрема, у визнанні рішень органів управління товариством недійсними.
Припустимо таку ситуацію: помирає учасник ТОВ із часткою 90 % який одночасно був і директором цього товариства. Як відомо, спадкоємці можуть одержати документи, що підтверджують їхні права, не раніше ніж через шість місяців. За такий великий проміжок часу підприємство без управління може стати банкрутом. Правових підстав для здійснення управління спадкоємці не мають. Постає питання: яким чином призначити директора Товариства?
1. Рішенням проблеми міг би бути договір про управління спадщиною. Відповідно до ст. 1285 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) якщо у складі спадщини є майно, яке потребує догляду, вчинення інших фактичних або юридичних дій для підтримки його в належному стані, то нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, — відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладають договір на управління спадщиною з іншою особою.
Такий порядок розглядається авторами Науково-практичного коментарю до Цивільного кодексу України [3]. Зокрема, вони зазначають, що чимало труднощів виникає з управління корпоративними правами, особливо, коли вони сполучені з посадовими функціями померлого суб’єкта корпоративних відносин. Оскільки ситуація, коли помирає учасник ТОВ, який одночасно є його директором, ставить під загрозу виконання договорів та діяльність товариства в цілому, слід якомога швидше вирішувати питання про управління та комплекс прав управителя. Звісно, що при цьому постають проблеми, аналогічні тому, чи заміщує управитель спадщиною посадову особу в ТОВ, чи може він підписувати банківські та звітні документи тощо. Всі вони дотепер залишаються відкритими. Втім, при всій спірності таких функцій управителя принаймні призначення управителя надасть можливість скликати та провести загальні збори й обрати нового керівника.
На перший погляд така «схема» є доволі логічною та законною. Але постає питання, чи має право управитель брати участь у голосуванні на загальних зборах? Адже він управляє лише часткою в статурному капіталі, а чи має він право участі у Товаристві? Управитель майна має ті ж права, що й спадкоємець. Тепер розглянемо, які ж права набуває спадкоємець.
У п. 2 ч. 1 ст. 1219 ЦК визначено, що до складу спадщини не входять права і обов’язки, нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема, право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами. Тому необхідно встановити, чи є право на частку правом на участь в ТОВ. Якщо право на частку тотожне праву на участь або включає в себе також правомочність участі, то відповідно до ч. 5 ст. 147 ЦК його можна розглядати як виняток з правила, передбаченого законом. Але якщо вважати, що право на частку та право на участь у ТОВ — поняття різні, то відповідно цілком логічно вважати, що положення ч. 5 ст. 147 ЦК не є винятком з правила, встановленого п. 2 ч. 1 ст. 1219 ЦК, а тому право на участь в товаристві не буде переходити до спадкоємця учасника.
Остання позиція підтверджується також змістом ч. 1 ст. 100 ЦК, де зазначено, що право на участь у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі. Крім того, про необхідність розмежування права на частку і права на участь свідчить також абз. 1 п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про спадкування» від 30.05.2008 р. № 7, де вказується, що, вирішуючи спір про спадкування частки учасника підприємницького товариства, необхідно враховувати, що це допускається статтями 130, 147, 166 ЦК, статтями 55, 69 Закону України «Про господарські товариства» і не підпадає під заборону п. 2 ч. 1 ст. 1219 ЦК. При цьому спадкується не право участі, а право на частку в статутному (складеному) капіталі. Аналогічну думку було висловлено в листі Держкомпідприємництва від 23.10.2009 р. № 13032, а також у постанові Вищого господарського суду України від 16.06.2009 р. у справі № 2/114-76.
Суд, зокрема, визначив: «...отримавши право на частку в статутному капіталі товариства, спадкоємець набуває як переважне право на вступ до товариства (стаття 55 Закону про госптовариства), так і право відмовитися від вступу до нього; при цьому жодна норма чинного законодавства не передбачає дотримання процедури виходу спадкоємця зі складу учасників товариства для отримання вартості успадкованої частки в суспільстві».
Схиляючись до зазначеної думки, є підстави думати, що відповідно до ч. 5 ст. 147 ЦК до спадкоємця переходить право на частку (якщо за статутом потрібна згода решти учасників, то тільки за наявності такої згоди) і не переходить право на участь — особисте немайнове право, нерозривно пов’язане з особою, якій воно належить (якщо інше не передбачено законом або статутом).
У науковій літературі під правом на участь розуміється специфічне особисте немайнове право, а саме: вид корпоративних прав, визначених ст. 167 Господарського кодексу України, які включають правомочність брати участь в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) цієї організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. У свою чергу право на частку має майнову природу і не пов’язане нерозривно з тією чи іншою особою.
Таким чином, на підставі приписів цивільного законодавства до спадкоємця не переходять корпоративні особисті немайнові права, відповідно навіть за умови переходу до спадкоємця частки померлого учасника ТОВ спадкоємець не зможе брати участь у корпоративному управлінні — для цього йому необхідно вступити в товариство. У зв’язку з цим вбачається, що голосування управителя спадщиною на загальних зборах про обрання виконуючого обов’язки директора не має повного законодавчого обґрунтування.
2. Серед практиків розглядається й інший шлях вирішення цієї проблеми.
Кворум загальних зборів учасників визначають за аналогією голосування для прийняття рішення про вступ спадкоємця до товариства, тобто голосування і визначення кворуму у вищому органі товариства проводиться без урахування частки, що належить померлому учаснику.
Порядок голосування (щодо вступу спадкоємця до товариства) насамперед закріплено в абз. 4 п. 3.2.4 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 р. № 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» (далі — рекомендації ВГСУ):
«У зв’язку з цим господарським судам необхідно враховувати, що голоси, які припадають на частку померлого або реорганізованого учасника, не беруть участі у голосуванні з питання про вступ спадкоємця або правонаступника до товариства. Відповідно, ці голоси не враховуються у визначенні правомочності загальних зборів для прийняття рішення про вступ спадкоємця або правонаступника учасника товариства до цього товариства.»
Аналізуючи абз. 4 п. 3.2.4 рекомендацій ВГСУ, необхідно, насамперед, визначитися, що слід розуміти під поняттям «облік голосів померлого учасника». Перше розуміння відповідає тлумаченню: «коли голоси учасника не враховуються, значить, учасник на загальні збори не прийшов», тобто настають такі ж правові наслідки, як у випадку, якщо б живий учасник не з’явився на загальні збори. Така думка відповідає абз. 3 п. 2.6 тих же рекомендацій ВГСУ, на які посилається Держкомпідприємництво у своєму листі від 23.10.2009 р. № 13032, де зазначено, що у разі смерті фізичної особи — учасника ТОВ розміри статутного капіталу товариства та часток його учасників не змінюються, тому у визначенні правомочності загальних зборів учасників у суду відсутні підстави не враховувати частку померлого учасника.
Водночас можна розглядати поняття «облік голосів померлого учасника» інакше, а саме таким чином: «коли голоси учасника не враховуються, значить, їх не існує». Тобто діє презумпція, що другого учасника товариства не існує, відповідно голоси інших учасників приймаються за 100%.
Останній згаданий спосіб розуміння абз. 4 п. 3.2.4 рекомендацій ВГСУ знайшов своє відображення в окремих прикладах судової практики. Так, рішенням Господарсього суду м. Києва від 30.10.2008 р. у справі № 4/353 (http://www. reyestr. court. /Review/2697014) встановлено:
«Позивач також стверджує, що 40 % у частці товариства були не розподілені у зв’язку зі смертю одного з учасників — ОСОБА_6, навіть за її участі у зборах товариства кворум становив би рівно 60 відсотків голосів товариства, оскільки це суперечить ст. 60 Закону України «Про господарські товариства» та п. 6.6 Статуту товариства.
Проте з такою позицію позивача суд не може погодитися. Належним чином питання кворуму в разі смерті одного із засновників, частка якого не розподілена, дійсно не існує. Судом взято до уваги лист № /6786 від 19.12.2002 р. Державного комітету України з питань регулярної політики та підприємництва стосовно визначення кворуму загальних зборів засновників, в якому зазначається, що визначення кворуму загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю в разі смерті одного або декількох учасників доцільно визначати за аналогією вимог, встановлених ст. 53 цього ж Закону стосовно частки, придбаної самим товариством, тобто голосування і визначення кворуму у вищому органі товариства провадяться без урахування частки, що належить померлому учаснику. У протилежному випадку, якщо цю умову не застосовувати, смерть будь-якого учасника, що володів 40 або більше відсотками частки товариства, фактично приводила б до неможливості проведення зборів учасників взагалі, в тому числі і по питаннях приймання або відмови від такого приймання спадкоємців до числа учасників, що неминуче порушувало права і самих учасників, і нащадків померлого.
Виходячи з цих позицій, суд приймає до уваги пояснення відповідача, що кворум для проведення зборів у відповідача — ТОВ «Народна медицина Данила Зубицького» за умови нерозподіленої частки померлого учасника (40 відсотків) буде достатнім у разі участі на зборах більш ніж 36 відсотків від 60 % статутного капіталу товариства, які залишилися за живими учасниками. Отже, кворуму для проведення зборів, враховуючи, що учасники — треті особи у сукупності володіють 42 % статутного капіталу, буде достатньо і без урахування участі позивача. Це також підтверджує, що у учасників товариства і у відповідача не було сенсу приховувати від позивача час, місце та порядок денний загальних зборів».
Але така процедура не відповідає законодавству й застосовувати аналогію права у цьому випадку неможливо, адже в рекомендаціях президії ВГСУ мова йде ЛИШЕ про порядок голосування з питання про вступ спадкоємця до товариства.
Таким чином, можна дійти висновку, що у сфері правового регулювання відносин, пов’язаних з обранням тимчасово виконуючим обов’язки директора товариства (на період вступу спадкоємців на законних підставах до складу засновників), є істотні прогалини і недоліки. Для поліпшення ситуації, що склалася, при складанні проекту статуту та підписанні його засновниками варто звертати увагу на процедуру призначення та порядок виконання обов’язків директора товариства у випадку його смерті, особливо коли директором призначають засновника, що володіє більше 40% часток.
Список використаних джерел
1. Цивільний Кодекс України.
2. Господарський кодекс України.
3. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар (пояснення, тлумачення, рекомендації з використанням позицій вищих судових інстанцій, Міністерства юстиції, науковців, фахівців) / за ред. проф. І. В. Спасибо-Фатєєвої. – Х. : Страйд, 2009. – Т. 12 : Спадкове право. – 544 с.
4. Рекомендації президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 р. № 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин».
Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про спадкування» від 30.05.2008 р. № 7.