Динаміка чисельності і сучасний стан поголів’я основних видів мисливських тварин в угіддях України
Вовк. За останнє десятиріччя загальне поголів’я зменшилося майже в три рази. В 1970 р. найбільше вовків було на Поліссі. Зустрічаються в лісостеповій зоні, Карпатах. Майже зовсім немає вовків в Степу. Чисельність вовків слід контролювати і в майбутньому.
Лисиця. Загальне поголів’я стабілізувалося в межах 180—190 тис. Найбільше лисиць нараховується в степовій зоні і найменше — в Карпатах. Проте щільність їх найвища саме в Карпатах і становить 5,37 особини на 1000 га мисливських угідь.
Єнотовидний собака. Чисельність стабілізувалась в межах 11—12 тис. Найбільша кількість — в поліській зоні.
Бурий ведмідь. Основне поголів’я зосереджено в Карпатах, середня кількість за останні п’ять років становила 800—900 голів. Найбільша кількість ведмедів облічена в Закарпатській та Івано-Франківській областях.
Рись. На Україні нараховується зараз понад 400 голів, в основному в Карпатах. Рись належить до зникаючих тварин, тому її необхідно зберегти в складі нашої фауни як біологічний вид.
Борсук. Завдяки належній охороні популяція борсука в цілому збільшилася з 5,9 тис. в 1961 р. до 13,3 тис. в 1970 р. Проте положення його не в усіх зонах республіки благополучне. За останні п’ять років в ряді поліських областей і в більшій частині степової зони щільність населення борсука знизилася, незважаючи на багаторічну заборону його добування. Вживаються термінові заходи по охороні всіх поселень борсука.
Видра. Мало чисельний вид, кількість якого зростає повільно. Якщо в 1961 р. було облічено 1600 голів цього дуже цікавого звіра, то в 1970 р. поголів’я збільшилося лише до 4200 голів. В зв’язку з освоєнням водних угідь, гідробудівництвом та все більшим впливом фактора турбування не доводиться сподіватися на істотне збільшення чисельності видри. Але вона, як і рись, повинна бути збереженою в складі нашої фауни.
Дикий кабан. В перші післявоєнні роки лише в деяких областях нараховувалась незначна кількість диких кабанів. В 1961 р. дикий кабан вже зустрічався у 18 областях України, а чисельність його становила 8,5 тис. особин. Завезення маточного поголів’я з інших районів країни, переселення, заходи по підгодівлі в зимовий час, суворе регулювання відстрілу дали такі наслідки – в 1970 р. дикий кабан заселив всі області, а чисельність його досягла 46 тис, тобто популяція зросла більше ніж в п’ять разів. Найбільша кількість дикого кабана в поліській зоні. Чимало цих тварин в лісостеповій зоні і Карпатах. Є вони вже і в усіх степових областях. Найбільша щільність поголів’я диких кабанів – понад 5 особин на 1000 га – в лісових угіддях Карпат.
Козуля. Населяє всі області України. Поголів’я невпинно зростає. Якщо в 1961 р. кількість козуль становила 43 тис, то зараз їх нараховується близько 124 тис, тобто поголів’я збільшилося майже в три рази. Найбільше козуль в поліській зоні, а найвища щільність, як і дикого кабана, спостерігається в Карпатах – 16 голів на 1000 га лісових угідь.
Лось. Винищений раніше майже на всій території республіки, в 1961 р. вже заселив десять областей України, а чисельність його становила 1,6 тис. В 1970 р., через десять років, лось зустрічався вже в 22 областях, а чисельність його досягла майже 13,5 тис, тобто зросла більш як у вісім разів. Найбільше лосів в поліській зоні, тут і найбільша щільність населення на одиницю площі. В деяких районах необхідно регулювання чисельності тому, що лосі, коли його кількість перевищує норму, може завдавати чималих збитків лісовому господарству.
Лань. Поголів’я лані на Україні дуже мало чисельне — всього трохи більше 200 особин, які зараз утримуються лише в деяких мисливських господарствах. Цей вид є дуже перспективним для острівних широколистяних масивів лісостепової і частково степової зон. Передбачено розширення робіт по завезенню і відтворенню лані в мисливських господарствах зазначених зон.
Плямистий олень. Завезено його з Усурійського краю. Наслідки робіт по акліматизації показали, що при вдалому виборі угідь та здійсненні необхідного комплексу біотехнічних і охоронних заходів поголів’я плямистого оленя швидко зростає. Це підтверджується на прикладі Вінницької і Черкаської областей. Так, в 1957 р. 20 плямистих оленів було випущено в Шендерівській лісовій дачі Вінницької області. Зараз чисельність плямистого оленя тут збільшилася в 15 разів. Те ж саме спостерігається і в Черкаській області, куди в 1958 році з Далекого Сходу було завезено 25 плямистих оленів. Зараз їх там близько 500 при щільності на деяких ділянках понад 100 голів на 1000 га лісових угідь. Здатність плямистого оленя до швидкого розмноження вимагає контролю за його чисельністю та підтримання останньої на необхідному рівні шляхом розселення частини тварин та селекційного відстрілу.
Благородний олень. Загальна чисельність цього оленя досягає 13—14 тис. Природний його ареал на Україні в гірських районах Івано-Франківської, Закарпатської, Чернівецької та Кримської областей. Корінний мешканець українських лісів, благородний олень поширюється без допомоги людини дуже повільно. Передбачається розселення його в поліській зоні, де для нього існують непогані умови.
Зубр і європейський муфлон. Ці обидва види не мають особливої перспективи для значного збільшення поголів’я. В історичні часи зубр населяв всю Україну, а зараз його можна розводити лише в деяких районах Полісся і Карпат при умові штучної підгодівлі, особливо в зимовий період. Муфлон був завезений в Крим на початку нашого сторіччя. Дуже цікава і красива тварина. Переселений в деякі заповідно-мисливські господарства. Чисельність зростає дуже повільно. В 1970 р. нараховувалося лише 250 голів, в основному в Криму.
Заєць-русак. Сучасна чисельність популяції зайця-русака у більшості областей України дуже низька, але зараз спостерігається тенденція до незначного збільшення. Якщо в 1966 р. поголів’я зайця-русака нараховувало близько 1300 тис. особин, то в 1970 р. воно збільшилося до 1600 тис. Основними факторами, що стримують зростання чисельності зайця-русака, є все ще надмірний прес полювання, незважаючи на ряд істотних обмежень, застосування отрутохімікатів, гербіцидів і мінеральних добрив та деякі інші фактори. Для успішного відтворення поголів’я зайця-русака необхідне найсуворіше дотримання способів і строків полювання, зменшення негативного впливу на популяцію сільськогосподарського виробництва, а також здійснення комплексу біотехнічних заходів.
Дикий кролик. Основні поселення дикого кролика, завезеного за давніх часів на Україну з Південної Європи, розташовані в місцях їх випуску в Херсонській та Одеській областях. Заходами, проведеними мисливськими організаціями України, його ареал трохи розширено, а поголів’я доведено до 6 тис. Існує можливість розселення дикого кролика в причорноморських та приазовських районах.
Річковий бобер. Чисельність бобра неухильно зростає. Якщо в 1962 р. налічувалось 1200 бобрів, то на початку 1971 р. їх поголів’я перевищило 4000. Найбільші поселення бобрів, які нараховують близько 75% загального поголів’я в республіці, зосереджено в Житомирській, Київський і Чернігівській областях. Перенаселення бобрами угідь в ряді деяких районів Полісся викликало потребу їх переселення в інші місцевості. В окремих господарствах вже існує можливість розпочати добування бобрів.
Білка. Поширена в поліській і лісостеповій зонах, в Карпатах і Криму. Чисельність щорічно коливається в залежності від ряду факторів. Важко піддається обліку. З естетичних міркувань білку можна зарахувати до декоративних мешканців наших лісів. Тому доцільно припинити полювання на неї по всій території республіки, за винятком Криму, де є необхідність регулювати її чисельність.
Тетерук. Зустрічається в 11 областях України, в тому числі в усіх областях поліської зони і в Карпатах. Загальна кількість збільшилася з 26,6 тис. в 1961 р. до 66,5 тис. в 1970 р. Щільність населення тетерука в деяких районах досягає 10 птахів на 1000 га лісових угідь. Тривала охорон на тетерука сприяла збільшенню його чисельності, розширенню ареалу і пристосуванню до умов сучасного ландшафту. Це дало можливість в останні роки дозволити в деяких областях полювання на тетерука з обмеженням норм відстрілу.
Глухар. Зараз зустрічається в дев’яти областях республіки, в тому числі в усіх поліських областях (крім Чернігівської) і в Карпатах. У зв’язку з деякими особливостями виду популяція його зростає дуже повільно. При умові повної заборони полювання на глухаря його кількість за минуле десятиріччя (1961—1971 рр.) збільшилася лише вдвічі і становить 7300 голів.
Рябчик. Поширений в тих же областях, що і глухар. Чисельність зростає дуже повільно. Загальне поголів’я в 1970 р. досягло 36 тис, в тому числі в Карпатах близько 20 тис. Полювання заборонено.
Сіра куріпка. Поширена в усіх зонах республіки. За останні роки спостерігається стабілізація поголів’я на досить низькому порівняно з минулим рівні. В середньому загальна кількість сірої куріпки становить приблизно 280 тис. Серед багатьох факторів, що впливають на зменшення її чисельності, головними є зміни умов існування внаслідок суцільного розорювання полів, вплив отрутохімікатів І гербіцидів, загибель молодняка під час сільськогосподарських робіт тощо. Полювання повністю заборонено.
Кеклик. Завезений для акліматизації в 1959 і 1961 роках в Кримську і в 1961 р. у Закарпатську області. За десять років поголів’я кеклика в Криму зросло в 11 разів і становить приблизно 7 тис. голів. Успішна акліматизація може дати можливість в найближчі роки розпочати полювання на кеклика.
Фазан. Також акліматизований на Україні. Зустрічається зараз в 15 областях. Загальне поголів’я в 1970 р. становило близько 36 тис. Хороших результатів досягнуто в степовій зоні, де мешкає близько 80% всієї популяції фазана. Особливо успішно запаси фазана відтворюються в Кримській, Херсонській, Миколаївській, Донецькій та Ворошиловградській областях. Ефективність розведення фазана в степовій зоні вже зараз дозволяє провадити відстріл певної кількості цих птахів.
Дрохва. Основне поголів’я цього великого птаха зосереджено зараз в Кримській, Миколаївській і Херсонській областях. В поліській зоні вже майже не зустрічається. Незважаючи на охорону дрохви, поголів’я її з року в рік зменшується.
Стрепет. За останні роки спостерігається лише одиниці цього виду в Луганська, Кримській і Херсонській областях. Вживаються заходи щодо збереження стрепета в складі фауни України.
Чимале значення в спортивному полюванні має водно-болотна дичина: різні види качок, куликів, пастушкових.
Крижень. Поширений по всій території України, гніздиться на всіх більш-менш придатних для цього водоймах: болотах, озерах, заплавах річок, на ставах і водосховищах. Один з масових об’єктів літньо-осіннього сезону полювання.
Сіра качка. Велика річкова качка, також поширена по всій території республіки, переважно зустрічається на морському узбережжі. Оселяється на відкритій воді приморських лиманів, великих ставів, озер і на водосховищах.
Шилохвіст. Зустрічається в поліській зоні і на болотах та водоймах на півночі Лісостепу. Кількість його значно менша, ніж двох попередніх видів.
Чирки. На території України гніздяться два види: чирок-тріскунець і чирок-свистунець, з яких перший численніший. Ці невеликі качки оселяються по всіх природних зонах. Чирки є основними об’єктами полювання на водоплавну дичину.
Черні. На Україні зустрічаються п’ять видів: чернь червоноголова, червонодзьоба, білоока, морська і чубата. Два перших види гніздяться майже по всій території республіки, а інші в основному бувають у нас під час перельоту.
Кулики. В наших угіддях зустрічається близько 40 видів. Деякі з них прилітають на гніздування, а деякі з’являються лише восени при перельоті. Найбільш поширені і відомі мисливцям бекас, дупель, вальдшнеп, кроншнеп, червонодзьобик, гаршнеп та інші. Під охороною знаходяться кулики ходуличник і шилодзьобка.
Пастушки. Нараховується вісім видів пастушкових, які прилітають на Україну. З них лише три види мають значення як об’єкти полювання — лиска, курочка водяна і деркач. Інші види дрібні, ведуть прихований спосіб життя і не є об’єктами полювання. Найбільш поширена лиска, яка за розмірами не поступається середнім качкам. Гніздиться по всій території республіки на всіх придатних водоймах. В деяких районах буває численною.
