Курсова робота на тему: Загальна характеристика конституційного права України

Курсова робота

На тему: Загальна характеристика конституційного права України

Зміст

Вступ. 3

1. Поняття та предмет конституційного права України. 5

2. Конституційно-правові норми: поняття, види та особливості 12

3. Конституційно-правові відносини та їх особливості 19

4. Підстави виникнення, зміни і припинення конституційно-правових відносин 25

Висновки. 28

Список використаної літератури. 30

Вступ

Становлення та розвиток демократичного устрою базується на визначенні чітких законодавчих норм, що захищають демократію. Як показують події XX ст., в часи економічних та суспільних криз нестійкий демократичний режим може стати заручником ідеології, етнічної винятковості і месіанства нації, що в наслідку може сприя­ти встановленню тривалих диктаторських режимів. Однією з проти­ваг цьому є розвиток стабільних і ефективних демократичних інсти­тутів, закріплених в консти­туції країни. [6, С. 6]

Неможливо уявити демократичну державу сучасного світу, яка б не мала своєї конституції. Адже саме в конституції закріплюються вихідні положення, на яких ґрунтуються найголовніші форми життя суспільства. Вона закладає підвалини організації та функціонування державних і громадських структур, формулює основи правового ста­тусу особи, є базисом усієї правотворчої діяльності. Необхідною пе­редумовою забезпечення реальності конституційних приписів, не­ухильного впровадження їх у повсякденну практику всіх учасників суспільних відносин є правильне розуміння сутності конституції, її місця та ролі в житті суспільства й держави, знання конкретних її положень. [8, С. 2]

Конституція – складний, многогранний політико-правовий документ держави та суспільства, результат співпраці різних політичних сил. [16, С. 1]

Із прийняттям чинної Конституції України український конституціоналізм істотно збагатився не лише якісно новою системою прав і свобод людини і громадянина та їх гарантій, а й принципово но­вою системою народовладдя — форм безпосереднього народовлад­дя, організації і здійснення державної влади, місцевого самовряду­вання та інших інститутів влади. [12, С. 1]

Сучасне конституційне право — це галузь права, яка закріплює основні принципи демократії та організації державної влади. В умовах становлення України як демократичної, соціальної, правової держави дедалі зростає його роль в оптимізації та прискоренні процесів державотворення і правотворення. Щоб ці процеси були керованими, прогнозованими і відповідно ефективними й оптимальними, вони мають ґрунтуватися на наукових засадах, здобутках та рекомендаціях науки конституційного права. Відтак підвищуються значення і евристичні можливості цієї науки у суспільному розвитку.

Посилюється роль конституційного права і як навчальної дисципліни, що має забезпечити формування у студентів демократичного світогляду на основі засвоєння світових цінностей конституціоналізму, вітчизняного державно-правового досвіду та аналізу конституційної практики інших країн світу. [14, С. 1] Вище зазначене свідчить про важливість поваги до Конституції України як важливої соціальної та політичної цінності, до конституційного законодавства в цілому, свідчить про актуальність обраної теми. Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що врегульовані нормами конституційного права, предметом – конституційне право України, як самостійна галузь права.

Мета даної роботи полягає у дослідженні конституційного права України, його загальна характеристика.

Завданнями цієї роботи є дослідження поняття та предмета конституційного права України, конституційно-правових норм і відносин.

У курсовій роботі використовувалися загальнонаукові та спеціальні методи дослідження, зокрема: формально-логічний, системно-структурний, порівняльно-правовий.

1. Поняття та предмет конституційного права України

Конституційне право як галузь права в будь-якій державі є ос­новною складовою її національної правової системи. Ця галузь права, як і інші, охоплює сукупність правових норм, що встанов­люються й охороняються державою. Проте конституційне право вирізняється серед інших галузей права специфічною сферою сус­пільних відносин, що регулюються його нормами.

Конституційно-правові норми регулюють основні принципи соціально-економічного, політичного й територіального устрою держави, порядок її відносин з інститутами громадянського сус­пільства, здійснення основних прав і свобод людини та громадя­нина, визначають систему органів державної влади тощо.

У науковій літературі є різні погляди на те, як називати цю галузь права — конституційним чи державним правом. Ця дискусія виникла на початку XVIII ст. між захисниками державного права як вираження необмеженої, монархічної влади держави і прибічниками конституційного права як демократичного обмеження державного свавілля з допомогою конституції. На сьогодні у багатьох країнах послуговуються терміном «державне право», проте перевага віддається іменуванню цієї основоположної галузі права як «конституційне право». [14, С. 3]

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Розглянемо ці групи суспільних відносин.

Суверенітет народу — це його природне право бути верхов­ним і повновладним на своїй території. Розрізняють суверенітет народу потенційний і реальний. Потенційний суверенітет має практично будь-який етнос незалежно від існування своєї держав­ності, а також від того, чи сформувався він в історичну спільність "народ", визнаний іншими державами й націями. Реальний сувере­нітет — це реалізація суверенних прав народу, його волі йти та­ким шляхом, який він вважає найкращим.

Сутність повновладдя народу України виявляється в таких ви­значальних засадах народовладдя:

1) організаційно-політичних (концентрованим виявом народовлад­дя в цьому аспекті є політичний плюралізм — багатопартій­ність, різноманітність форм волевиявлення тощо);

2) економічних (економічний плюралізм є основою розвитку мате­ріального стану суспільства; він передбачає свободу підприєм­ництва, різноманітність форм власності);

3) соціальних (їх характер і зміст визначаються економічними умо­вами існування суспільства; предметно відтворюються в поділі
суспільства на класи, суспільні групи відповідно до місця, яке
вони займають. Гуманна організація суспільства — це справа
безпосередньо людей; вона ґрунтується на усталених принци­
пах, визначальним з яких є пріоритет загальнолюдських цінно­стей);

4) ідеологічних (сукупності таких уявлень, світоглядних думок,
ідей, які визначаються умовами життєдіяльності суспільства та
становлять духовні цінності народу);

5) морально-етичних (суспільна влада має духовне, вольове, інте­лектуальне наповнення);

6) соціально-психологічних (зумовлені характером психіки та свідо­мості людини).

Влада — необхідний спосіб організації суспільства, процесів,
що відбуваються в ньому. Найбільш універсальною організацією
влади в суспільстві є держава. Ось чому предметом конституцій­ного регулювання є формування держави, її функціонування, роз­виток, а також відносини, що опосередковують ці процеси та по­
в'язані з такими аспектами:

1) формою державного правління;

2) формою державного устрою (тим, як організована держава, які
зв'язки існують між центром та іншими управлінськими, зок­рема самоврядними, структурами);

3) політичним режимом, під яким зазвичай розуміють спосіб здійс­нення державної влади (від нього залежить, чи є держава де­мократичною, правовою);

4) встановленням і використанням символів держави (прапора,
герба, гімну, столиці);

5) територіальною організацією.

Основні засади функціонування держави — гуманізм, демо­кратія, розподіл влади, що виражається в механізмі противаг, взаєм­ного контролю гілок влади, їх урівноваженості.

Характер зв'язків між державою та конкретною особою виз­начають такі відносини:

1) громадянства, під якими зазвичай розуміють постійний право­
вий зв'язок між особою та державою, що надає людині відпо­відні права й покладає на неї певні обов'язки;

2) фундаментальних прав громадян України: економічних, полі­тичних, соціальних, культурних, екологічних;

3) гарантій реалізації прав і свобод;

4) що випливають із факту відповідальності держави перед осо­
бою і навпаки. [4, С. 7-8]

Таким чином, конституційне право України є одним з найваж­ливіших засобів забезпечення повновладдя народу України в по­літичній, економічній і соціально-культурній сферах його життє­діяльності. Жодна інша галузь права не закріплює суспільних відносин, що становлять основи повновладдя народу України. Це виняткова прерогатива конституційного права.

2. Конституційно-правові норми: поняття, види та особливості

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Серед конституційно-правових норм важливе значення мають нетипові нормативні положення, в яких безпосередньо не визнача­ються права і обов'язки суб'єктів. їх завдання полягає в іншому: вони є сполучною ланкою між нормами різних галузей права, інтег­руючим фактором, що забезпечує єдність і стабільність правової си­стеми. Це — нормативні приписи, які визначають загальні прин­ципи конституційного права, норми, що гарантують певні права, установчі норми, юридичні конструкції, норми-дефініції та ін. [4, С. 11-12]

Багато конституційно-правових норм не мають ні гіпотези, ні санкції, наприклад, статті 1—3, 5, 7, 15, 20 Конституції України. Гіпотези містяться у статтях 27, 82, 87, 111 Конституції України. Вказівки на санкцію є, зокрема, у статтях 56, 60, 62, 81 Консти­туції України.

Елементи конституційно-правової норми часто переплітаються між собою, тому на практиці часом доволі важко виокремити їх «у чистому вигляді».

Санкції конституційного права мають певні особливості, що ви­значаються характером суспільних відносин. Найважливіша з них — профілактичне, організуюче та виховне призначення санкцій.

Специфічним є коло суб'єктів, уповноважених застосовувати конституційно-правові санкції. Це насамперед народ, територіальні громади (населення адміністративно-територіальних одиниць), ор­гани державної влади та органи місцевого самоврядування.

Засобом забезпечення реалізації конституційно-правових при­писів можуть бути санкції (точніше, норми, які передбачають певні санкції) інших галузей права (це стосується статей 34, 47, 50, 52—56, 80, 81, 105, 111 Конституції України, охорона й реалізація яких забезпечується «спорідненими» нормами кримінального та адмі­ністративного права). [1]

Конституційно-правові норми класифікують за різними озна­ками. Найпоширенішою є класифікація конституційно-правових норм за змістом, що розкривається насамперед через предмет пра­вового регулювання, уявлення про який дає система (зміст) Конс­титуції України. Відповідно до цього всі норми поділяють на кілька груп, які закріплюють:

1) основні засади конституційного ладу України;

2) конституційні права і свободи людини й громадянина;

3) народне волевиявлення (вибори, референдуми) та інші форми
безпосередньої демократії;

4) організацію державної влади (законодавчої, виконавчої, судової,
Президента України, самоврядування тощо);

5) територіальний устрій України, зокрема його визначальні прин­ципи, систему адміністративно-територіального поділу, статус
Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя.

За змістом конституційно-правові норми поділяють на матері­альні та процесуальні.

Матеріальні норми права відтворюють зміст діяльності держав­них органів, визначаючи їх правовий статус, а процесуальні норми закріплюють порядок, способи, методи здійснення цієї діяльності шляхом встановлення конкретних організаційно-правових (про­цесуальних) форм реалізації матеріальних норм права. Мате­ріальні норми відповідають на запитання «що робити?», а проце­суальні — «як робити?», а їх взаємозв'язок — це зв'язок змісту і форми.

Процесуальні норми є складовою практично всіх інститутів конституційного права України. їх функціональне призначення — обслуговувати інститут, забезпечувати реалізацію його норм. Особ­ливо це характерно для таких інститутів, як виборче право, парла­ментське право (законодавча влада), зокрема законодавчий процес, місцеве самоврядування. [4, С. 13]

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Забороняючі норми встановлюють неприпустимість відповідних суб'єктів порушувати правові приписи. Наприклад: «Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до внесення обвинувального вироку судом» (ст. 126 Конституції України). [14, С. 13]

За мірою визначеності конституційно-правові норми поділяють так:

1) абсолютно визначені, імперативні, що передбачають такий і
тільки такий варіант поведінки (наприклад, обрання Президен­та України народом України на основі загального, рівного та
прямого виборчого права шляхом таємного голосування стро­ком на 5 років);

2) відносно визначені, що передбачають певну свободу вибору.

У свою чергу, відносно визначені норми поділяють на ситу­аційні, факультативні й диспозитивні. Ситуаційні норми дають можливість вирішувати питання залежно від конкретних ситуацій, що складаються у процесі здійснення влади народом України. Фа­культативні норми поряд з основним варіантом передбачають фа­культативний. Диспозитивні норми надають право вибору варіан­та поведінки на власний розсуд, якщо на це в законі немає конк­ретної заборони. [4, С. 14]

За територією дії розрізняють конституційно-правові норми, які діють на території: всієї України; Автономної Республіки Крим; окремих адміністративно-територіальних одиниць.

За функціональною спрямованістю норми конституційного права України поділяють на регулятивні і охоронні.

Більшість з них є регулятивними, наприклад: «Порушення особою правил комендантської години тягне за собою затримання до закінчення комендантської години. Затримані за порушення правил комендантської години підлягають особистому огляду й оглядові їхніх речей, про що складається протокол» (ст. 29 Закону України «Про надзвичайний стан»).

Охоронні конституційне-правові норми являють собою заборону. Так, ст. 14 цього закону, наприклад, встановлює, що у період дії надзвичайного стану не можуть бути розпущені їни та ї Республіки Крим, зупинена діяльність їх та Президента України.

Установчі норми формують фундамент правового регулювання суспільних відносин і правового статусу людини в Україні, закріплюють основи конституційного ладу, права, свободи і обов'язки громадян, основоположні ідеї і цінності правової системи суспільства. Вони містяться в Конституції і законах України.

Забезпечувальні норми — це норми, які містять гарантії реалізації суб'єктами конституційно-правових відносин прав і обов'язків.

Декларативні норми визначають завдання правової регламентації окремих видів суспільних відносин.

Дефінітивні норми — це визначення конституційно-правових явищ і категорій. Наприклад: «Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади» (ст. 113 Конституції України).

Колізійні норми — це норми, що призначені для усунення суперечностей між конституційно-правовими приписами. [14, С. 14]

Конституційні норми можуть бути офіційно тлумаченні Конституційним Судом України. [15, С. 187]

3. Конституційно-правові відносини та їх особливості

Процес становлення правової державності в Україні на демократич­них засадах безпосередньо пов'язаний з втіленням в практику ціннос­тей конституціоналізму, врахуванням у державотворчому процесі вітчизняного і зарубіжного досвіду конституційно-правового регулю­вання суспільних відносин. [13, С. 7]

Одним з найважливіших у теорії конституційного права є пи­тання конституційних відносин. Виявлення характеру таких відно­син, їх змісту і особливостей дає можливість відмежувати консти­туційне право від інших галузей права, розкрити його функціо­нальне призначення.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Конституційно-правові відносини мають різний строк дії. Одні з них — постійні, більшість — тимчасові. До постійних, наприклад, належить статус громадянства, який припиняється зі смертю громадянина або його виходом з громадянства. До тимчасових насамперед належать державно-правові відносини, пов'язані з організацією і проведенням референдумів, І виборів. Тимчасові правовідносини виникають, як правило, в результаті реалізації конкретних норм — правил поведінки. У системі конституційно-правових відносин виділяються матеріальні і процесуальні. До перших належать зміст прав і обов'язків суб'єктів правовідносин, до других — процедура реалізації матеріальних норм.

За цільовим призначенням розрізняють правоустановчі і правоохоронні конституційно-правові відносини. [14, С. 24]

Найхарактернішими є такі ознаки конституційно-правових від­носин:

1) це найсуттєвіші суспільні відносини, які виникають у сфері
здійснення влади народом України (усі інші суспільні відноси­ни підпорядковуються конституційним відносинам);

2) це різновид політико-правових відносин, основним предметом
регулювання яких є політика, тобто сфера життєдіяльності сус­пільства, пов'язана з державною владою й боротьбою різних
політичних партій і соціальних груп за завоювання та здійс­нення влади. Звідси випливає особливий імперативний харак­тер цих відносин, їх провідна роль у системі правових відносин.
Вони визначають зміст інших відносин, функціональне при­
значення яких полягає в забезпеченні суверенітету народу Ук­раїни;

3) вони мають особливе коло суб'єктів, основною ознакою яких є
реалізація державно-владних повноважень здебільшого шляхом
нав'язування своєї волі. Це, однак, не виключає можливості
існування суб'єктів, які діють на паритетних засадах;

4) для них характерний особливий спосіб реалізації прав і обо­в'язків учасників відносин. В одних випадках відповідні права і обов'язки реалізуються безпосередньо в цих відносинах, в ін­ших — через норми інших галузей права, які їх конкретизують. Такі норми характерні як для Конституції України, так і для інших джерел конституційного права;

5) вони виникають і реалізуються у сфері власне державної діяль­ності.

Така діяльність є основною формою вияву повновладдя народу України, що органічно поєднує інститути безпосеред­ньої демократії і діяльності представницьких органів влади. Конституційно-правові відносини класифікують за суб'єктами. Розрізняють суб'єктів конституційного права і конституційно-пра­вових відносин.

Суб'єкт конституційного права — це встановлений конститу­ційно-правовими нормами адресат (носій), який може мати юри­дичні права і відповідні обов'язки. Він має конституційно-правову правоздатність або дієздатність.

Правоздатність — це здатність фізичної (юридичної) особи бути носієм громадянських прав і обов'язків, які допускаються правом конкретної країни. Дієздатність громадянина (юридичної особи) — це його здатність своїми діями набувати і здійснювати громадянські права, створювати для себе громадянські обов'язки й вико­нувати їх.

Суб'єкт конституційно-правових відносин — це володілець конс­титуційно-правової правоздатності, який реалізує її безпосередньо в цих відносинах. У конституційно-правових відносинах беруть участь різні суб'єкти, що зумовлюється багатозначністю змісту цих відносин. Вони мають багато спільного із суб'єктами інших відно­син: статус, правоздатність і дієздатність, механізм реалізації своїх повноважень тощо. Разом з тим їм притаманні специфічні ознаки, що виокремлюють їх із системи інших суб'єктів, визначають їх місце і роль у сфері суспільних відносин. Це зумовлено змістом і значенням конституційно-правових відносин: це відносини влади, тому їх суб'єкти відіграють особливу роль з огляду на те, що вони здійснюють цю владу, мають виняткові повноваження, переважна більшість їх дій і вчинків має владно-імперативний характер. [4, С. 15-16]

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

4. Підстави виникнення, зміни і припинення конституційно-правових відносин

Виникненню конкретних конституційно-правових відносин передує юридичний факт. З нього починається реалізація конституційно-правових норм, і завдяки юридичному факту конкретний суб'єкт стає учасником цих правовідносин, має відповідні права та обов'язки.

Юридичні факти мають велике значення для практики конституційно-правового регулювання суспільних зв'язків. Від наявності чи відсутності відповідного юридичного факту залежить визнання чи невизнання права чи обов'язку відповідного суб'єкта державно-правових відносин. Так, факт підписання Президентом України указу про прийняття відповідної особи в громадянство України — юридичний факт у формі дії, правовим наслідком якої є визнання за цією особою правосуб'єктності в повному обсязі, у тому числі в сфері політичних відносин. Особливості конституційно-правових фактів зумовлені тими соціальними відносинами, які регулюються нормами конституційного права України. Це насамперед відносини політико-правового характеру, пов'язані з реалізацією волі народу, населення відповідних адміністративно-територіальних одиниць з актуальних питань, конституційних прав і обов'язків. Юридичні факти — це обставини, з якими зв'язане все життя конституційно-правових відносин, їх виникнення, зміна, припинення.

Юридичні факти — численні, і їх можна класифікувати за різними ознаками. Найбільш обґрунтованою класифікацією юридичних фактів є класифікація, в основі якої — такі критерії:

1) наслідки, які спричиняє юридичний факт: правоутворюючі, правозмінюючі, правосприяючі;

2) форма юридичних фактів: позитивні й негативні;

3) характер дії юридичного факту: факти обмеженої, одноразової дії і факти-стани;

4) характер зв'язку факту з індивідуальною волею особи: юридичні події, юридичні дії.

5) Вырезано.

6) Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Висновки

Конституційне право України є визначальною галуззю національної правової системи, яка охоплює сукупність правових норм, що встановлені й охороняються державою. Від інших галузей права конституційне право України відрізняється насамперед особливостями своєрідної сфери суспільних відносин, на регулювання якої спрямовані його норми.

Предмет правового регулювання конституційного права станов­лять суспільні відносини, які виникають і діють у процесі здійс­нення основ повновладдя народу України.

Конституційне право України становить систему правових норм, що регулюють відносини народовладдя, через які забезпечується ор­ганізаційна й функціональна єдність українського суспільства як цілісної соціальної системи. Конституційне право закріплює основи конституційного ладу України і правового статусу людини й грома­дянина, територіальний устрій, систему державних органів і основні засади та принципи організації місцевого самоврядування в Україні. В умовах становлення України як демократичної, соціальної, правової держави дедалі зростає його роль в оптимізації та прискоренні процесів державотворення і правотворення.

Провідна роль конституційного права зумовлюється об’єктивними факторами, які визначаються характером предмета його регулювання. Насамперед конституційне право регулює серцевину політичних відносин, які виникають безпосередньо в процесі здійснення народовладдя в Україні, що виступає у двох основних формах – безпосередньої та представницької демократії.

Закріплюючи повновладдя народу України, конституційне право тим самим відповідає щонайменше на два питання: кому належить влада в суспільстві і яким чином вона здійснюється, тобто який механізм її реалізації. На ці питання вичерпну відповідь дає найважливіший закон українського суспільства – Конституція України. [19]

Таким чином, конституційне право України є одним з найваж­ливіших засобів забезпечення повновладдя народу України в по­літичній, економічній і соціально-культурній сферах його життє­діяльності. Жодна інша галузь права не закріплює суспільних відносин, що становлять основи повновладдя народу України. Це виняткова прерогатива конституційного права.

Список використаної літератури

1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.: із змінами, внесеними згідно із Законом від 8.12.2004. – Х. : Фоліо, 2007. – 46 с.

2. Балакірєва ійне право України: Навч. посіб. – К.: Центр видавничої літератури, 2003. – 103 с.

3. Як приймалась Конституція України: Документальний нарис – К.: РІА «Янко», 1996. – 65 с.

4. Конституційне право України: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2005. — 360 с.

5. Конституція незалежної України у 3 кн. — К.: Право. Укр. Правнич. Фундація, 1995. – 398 с.

6. Кислий, Павло, Вайз, Чарльз. Становлення парламентаризму в Україні: На тлі світового дос­віду. - К.: Абрис, 2с.

7. Кравченко ійне право України: Навчальний посібник.-Вид. 3-тє, виправл. та доповн.- К.: Атіка, 20с.

8. Конституція України: Матеріали до вивчення. - К: Либідь, 2с.

9. Історія Конституції України.— К.: Ін Юре, 1997.—60 с.

10. Конституційні процедури. Державно-процесуальне право: авчальний посібник. - Чернівці: Рута, 20с.

11. Погорілко В. Ф. Основи конституційного ладу України.— К.: Ін Юре,1997.— 40 с.

12. Погорілко В. Ф. Органи державної влади України-. — К.: Ін-т держави і права ім. , 2002. — 592 с.

13. Тацій ійно-правові засади становлення української державності. – X.: Право, 20с.

14. Тодика ійне право України. – К.:Право, 2002 – 264 с.

15. Тлумачення Конституції і законів України: теорія та практика: Монографія. — X.: Факт, 2003.— 328 с.

16. , Супрунюк Украины – основа стабильности конституционного строя и реформирования общества. – С.: Таврия, 1997. – 219 с.

17. Конституційне право України: Підручник. — К: Юінком Інтер, 20с.

18. Основи конституційної юриспруденції. — Харків: Консум,
2009— 296с.

19. Конституційне право України: опорний конспект // www. .

20. Конституційне право в системі національного права України // www. .