Стратегічні орієнтири забезпечення екологічної безпеки України

УДК 330.15:504.06

[1]

Стратегічні орієнтири забезпечення екологічної безпеки України

У статті викладено дослідження методологічних підходів удосконалення економічних і фінансових механізмів регулювання сталим розвитком економіки в умовах загроз надзвичайних екологічних ситуацій та визначено стратегічні орієнтири забезпечення екологічної безпеки.

Роки незалежності України стали роками становлення нової державної системи забезпечення екологічної безпеки, управління охороною навколишнього середовища та природокористуванням – добре організованої і територіально розгалуженої системи виконавчих органів у сфері охорони навколишнього середовища. Стає очевидним, що сталий розвиток нашої держави має бути забезпечений на основі пріоритетного урахування екологічного чинника. Нові підходи мають враховувати необхідність об’єднання економічної ефективності і ресурсно-екологічної збалансованості. Це забезпечило формування та послідовну реалізацію державної політики у сфері забезпечення екологічної безпеки, тобто цілеспрямованого переходу до екологічно орієнтованої моделі ринкової економіки.

У цьому зв’язку доцільно виділити три основні поняття (напрямки), які пов’язані з управлінням екологічною сферою діяльності. А саме:

- екологічна політика (здійснення державою, міждержавним утворення генеральної лінії дій або системи заходів, що визначають напрями природокористування і стан довкілля; визначення екологічної спрямованості діяльності окремих складових суб'єкта згідно з цілями, завданнями та інтересами);

– екологічна стратегія (визначення цільової настанови, перспективних напрямків і траєкторії руху даного суб'єкта в часі і просторі (стратегія результату); створення динамічної моделі доцільної системної діяльності людей та визначення пріоритетної моделі поведінки (стратегія процесу));

– екологічна тактика (встановлення проміжних цілей, вибір засобів для досягнення цих цілей, визначення витрат і джерел фінансування; деталізоване, спеціальне планування схем дій, сценаріїв розвитку конкретної ситуації протягом обмеженого періоду).

Всі три поняття передбачають міру впорядкування певних видів діяльності і мають умовний зв’язок між собою – це коли стратегія підпорядкована політиці, а тактика – стратегії.

Саме поняття стратегія означає генеральну програму дій, що виявляє пріоритети проблем і ресурси для досягнення основної мети. Вона формулює головні цілі й основні шляхи їх досягнення таким чином, що суб’єкт господарювання отримував єдиний напрямок руху.

Вирішення проблем стратегії сучасної національної екологічної політики в єдності її пріоритетів, цілей, процесуальності, закономірностей, механізмів, тенденцій, характеру, умов, особливостей становлення та функціонування повинно відбуватися як самостійної сфери суспільних  відносин, пов'язаної із системним реформуванням та розвитком українського суспільства серед глобальних цивілізаційних процесів. Правильно обраний курс забезпечення екологічної безпеки сприятиме вірній постановці цільових орієнтирів, послідовності екологічної політики, послідовному та ефективному вирішенню пріоритетних проблем по забезпеченню екологічної безпеки, концентрації навколо них зусиль та ресурсів, вибору ефективних організаційних рішень.

Тому для адекватної відповіді на виклики часу в основу модернізації стратегії України було покладено новітню доктрину “сталого (екологічно і соціально збалансованого) розвитку”.

Основи державної політики у зазначених напрямках було закладено Основними напрямками державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затвердженими постановою Верховної Ради України у 1998 році [1], які мають визначати пріоритетні завдання охорони довкілля, механізми їх реалізації, напрями гармонізації та інтеграції екологічної політики України в рамках процесу ”Довкілля для Європи” та світового екологічного процесу.

Однак, ця стратегія мала багато недоліків. Зокрема:

- не мала чітких цілей та пріоритетів, а була скоріше довгим переліком побажань;

- не мала інформації про конкретні дії та засоби їх здійснення;

- не було висвітлено ніякого механізму комунікації між зацікавленими учасниками процесу, включаючи підприємства та відомства;

- не закладено термінів, які б давали можливість вимірювати процес;

- не були оцінені умови впливу на економічний процес;

- головним джерелом фінансування було передбачено державний бюджет України.

Сьогодні, на початку третього тисячоліття, коли Україна намагається стати державою, надійним партнером щодо вирішення глобальних і регіональних проблем у європейському і світовому співтоваристві, маючи багатий природно-ресурсний потенціал, високоосвічене населення, розвинути індустрію та інфраструктуру – створюють всі необхідні передумови для впровадження та подальший розвиток екологічних стратегій в Україні з суттєвими зрушеннями у напрямку посилення економічної діяльності.

Доведено, що для розробки ефективних механізмів, стратегія екологічної безпеки повинна формуватися як ієрархічно організований комплекс економічних завдань і рішень, в основу процесів прийняття яких повинні бути покладені суспільно-політичний, проблемно-цільовий, галузево-ресурсний підходи. Розвиток еколого-економічної ситуації визначається не стільки природними законами, скільки закономірностями розгортання людської діяльності в конкретно-історичних умовах суспільного буття, вивчення яких складає пріоритетне методологічне завдання системного регулювання соціоекологічних процесів.

Тому вченими, такими як Хлобистов Є. на основі методологічних принципів нової парадигми управління процесом екологізації суспільного відтворення досліджувались концепції і стратегії екологічної безпеки як поліфункціональні і багатовекторні системи підходів, прийомів, методів та інструментів планування  природокористування в ринковому середовищі на засадах екологічної безпеки та сталого розвитку. Зокрема, такі як:

1) Стратегія взаємодії суспільства і природи [8] – екологізація економіки – цілеспрямований процес перетворення економіки, зорієнтований на зменшення інтегрального впливу (приведення до єдиної критеріальної бази результати негативних наслідків впливу виробництва та споживання) процесів виробництва і споживання товарів і послуг у розрахунку на одиницю сукупного суспільного доходу продукту та здійснюється через систему організаційних заходів, інноваційних процесів, реструктуризацію сфери виробництва і споживчого попиту, технологічну конверсію, раціоналізацію природокористування, трансформацію природоохоронної діяльності, які реалізуються як на макро-, так і на мікроекономічних рівнях.

2) На основі методологічних принципів нової парадигми управління процесом екологізації суспільного відтворення запропонувано конценцію екологічного маркетингу, зокрема “зеленого маркетингу” [10] у вигляді поліфункціональної багавекторної системи підходів, прийомів, методів, задач та інструментів планування природокористування на засадах екологічної безпеки та сталого розвитку, який орієнтується на нові екологічні потреби, що виникають в результаті екологічної кризи чи погіршення якості навколишнього середовища. Концепція екологічного маркетингу може розглядати практично усі ланки процесу суспільного відтворення (включаючи відтворення довкілля) і лише така широка інтерпретація екологічного маркетингу, що дозволить найбільш повно і системно використовувати її як інструмент реалізації планів на локальному, регіональному, національному і глобальному рівнях.

Концепція екологічного маркетингу “зеленого маркетингу” є стратегією вирішення проблем і задач трансформаційної економіки сталого розвитку в Україні, цільовими орієнтирами якої є якість життя, рівнем економічного розвитку, екологічною стабільністю та екологічної безпеки. Екологічний маркетинг визначається як діяльність, спрямована на розробку і реалізацію концепцій економіко-екологічного поводження підприємств, ціноутворення, просування на ринок і збут ідей, екотоварів та екопослуг, і являє собою новий концептуальний підхід, що дозволяє розробити механізми виживання в умовах екологічної кризи чи її загрози.

3) Стратегія на основі еко-соціальної ринкової економіки [2] – органічне поєднання економічної ефективності, соціальної справедливості та ресурсно-екологічної збалансованості та реалізація інноваційної еколого-економічної політики, зокрема таких її складових як “торгівля квотами на викиди” та “еко-трудова податкова реформа”, що передбачає широке застосування ринкових стимулів та еколого-економічних механізмів у вирішенні проблем природного довкілля, а також обмеження жорсткого адміністративного регулювання. Реалізація цієї моделі вимагає перегляду макроекономічної та секторальної політики з метою трансформування зовнішніх екологічних і соціальних факторів, пов’язаних з виснаженням природних ресурсів і забрудненням довкілля, у внутрішні витрати виробництва та їх включення в процес ринкового ціноутворення.

Реалізація інноваційної еколого-економічної політики, зокрема таких її складових як "торгівля квотами на викиди" і "еко-трудова податкова реформа" спрямована одночасно на створення робочих місць та збереження довкілля. Така фіскально нейтральна податкова реформа, що частково переносить базу оподаткування з праці (фонду заробітної плати) на споживання природних ресурсів та шкідливі викиди і відходи, має стати ключовим моментом структурної перебудови і вже почалася в індустріально розвинених країнах ЄС, передусім в Німеччині, Данії, Швеції та Нідерландах.

В Росії на цей час для забезпечення екологічної безпеки основними пріоритетними напрямками визнані [14]: управління природними ресурсами як основи викоренення бідності і сталого соціально-економічного розвитку; забезпечення населення водою та охорона водних ресурсів; збереження біорізномаття, які визначені 3 основними стратегічними документами: Екологічна доктрина Росії; Національна стратегія збереження різноманіття; Федеральна цільова програма “Екологія і природні ресурси Росії”.

Однак відбулися значні події на міжнародному та національному рівні, які визначили подальший розвиток екологічних стратегій, а в Україні і суттєвими зрушеннями у напрямку посилення економічної діяльності. Все це та багато іншого зумовило необхідність розроблення і прийняття нового стратегічного документа на довгострокову перспективу Стратегію національної екологічної політики України. Так, 17 жовтня 2007 року розпорядженням Кабінету Міністрів України зроблено перші кроки у цьому напрямку, тобто схвалено Концепцію національної екологічної політики України на період до 2020 року [3], положення якої враховуватимуть:

- процеси глобалізації економіки;

- розвиток ринкових відносин та рішення Київської конференції міністрів природного середовища “Довкілля для Європи”, прийнятого у 2003 році [4];

- рішення Всесвітнього самміту зі сталого розвитку в Йоганнесбурзі, що відбувся у 2002 році та Комплексної програми реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому самміті на роки (протокол про стратегічну екологічну оцінку, протокол про цивільну відповідальність і компенсацію за шкоду, завдану транскордонним впливом промислових аварій, на транскордонні води, протокол про реєстри викидів і перенесення забруднювачів, Конвенція про охорону і сталий розвиток Карпат, екологічні партнерства в регіоні ЄЕК ООН: екологічна стратегія для країн Східної Європи, Кавказу та Центральної Азії, Пан-Європейська стратегія біологічного та ландшафтного різноманіття);

- вступ України до СОТ;

- положення ряду міжнародних зобов’язань України в сфері охорони навколишнього середовища та екологічної безпеки.

І базуватимуться на принципах [3]:

- рівності трьох складових розвитку держави (економічної, екологічної, соціальної), що зумовлює орієнтування на пріоритети сталого розвитку, врахування екологічних наслідків під час прийняття економічних рішень;

- екологічній відповідальності, що потребує запровадження відповідальності за будь-які порушення законодавства у сфері охорони навколишнього середовища та екологічної безпеки;

- запобігання, що передбачає аналіз і прогнозування екологічних ризиків, які ґрунтуються на результатах державної екологічної експертизи, а також проведення державного моніторингу навколишнього природного середовища;

- інтеграції питань охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів (екологічних цілей) в секторальну політику на тому рівні, що й економічні та соціальні цілі;

- “забруднювач та користувач платять повну ціну”, що передбачає запровадження для забруднювача стимулів щодо зниження рівня негативного впливу на навколишнє природне середовище та повної відповідальності користувача за стан наданих йому у користування природних ресурсів, а також зменшення впливу його діяльності (бездіяльності) на стан цього середовища;

- міжсекторального партнерства та залучення до реалізації політики усіх зацікавлених сторін, який наголошує, що лише шляхом спільного розв’язання нагальних проблем можливо забезпечити успішну реалізацію екологічної політики.

Разом з тим, положення Концепції національної стратегії екологічної політики України, які вимагають врахування сучасних міжнародних принципів співіснування людства і довкілля, вироблених на основі світового досвіду, перспектив та протиріч імплементації екологічної політики урядами світових держав, міжнародними організаціям, сучасних тенденцій подолання екологічних загроз повинні мати значну фінансову підтримку. Тому, питання екологічної безпеки набувають геополітичного характеру, впливаючи на процеси прийняття політичних рішень на світовому рівні. За таких умов і політика, і екологія стають причинно-наслідковим ланцюгом, взаємозалежними чинниками глобальної перспективи. Так, наприклад, основу екологічної стратегії США на сучасному етапі складає підтримка технологічної інноваційної діяльності [11] і лише корпорація Intel вкладає близько 6 млрд доларів у дослідження і розробку проектів і концепцій, присвячених екології, охороні здоров'я. В країнах Європейського Союзу З 2007 р. фінансування політики з охорони навколишнього середовища відбувається переважно за допомогою двох фінансових програм – Життя та Фінансового інструменту з цивільного захисту за, якими надається фінансова підтримка надання грантів за чотирма ключовими напрямами роботи: боротьба зі змінами клімату; підтримання біорозмаїття та захист рідкісних видів флори і фауни; проекти, спрямовані на охорону здоров’я та підвищення якості життя; ініціативи, спрямовані на захист природних ресурсів та утилізацію відходів. Бюджет на найближчі сім років () складатиме майже 1,9 мільярдів євро. 78% бюджету піде на надання ґрантової підтримки проектам, що працюють в екологічній сфері. 22% Європейська Комісія витратить для фінансування своїх власних заходів у сфері захисту довкілля. В Україні починаючи з 2006 року фактичні видатки на охорону навколишнього природного середовища становили понад 1,3 млрд. гривень, з них домінуючою є частка щодо запобігання ліквідації наслідків забруднення навколишнього природного середовища становить 80,1% (понад 1,0 млрд. гривень), а на ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій Державним бюджетом України обсяг субвенцій сягає 1,0 млрд. гривень [12]. Однак до цього часу однією з основних проблем, що залишаються галузі попередження надзвичайних ситуацій залишається проблема створення матеріальних резервів та зберігання матеріальних цінностей.

Отже, система еколого-економічного регулювання та фінансування природоохоронної діяльності в Україні до цього часу є неефективною. Передусім недостатньо задіяні ринково-економічні інструменти впливу та важелі стимулювання екологоорієнтованої поведінки суб’єктів господарювання. Слабкий розвиток отримав механізм здешевлення кредитів комерційних банків і система податкових пільг, практично не працює механізм коротко - і довгострокового кредитування природоохоронних заходів, обмежене застосування знаходить екологічне страхування тощо. Потребує розширення база екологічного оподаткування, недостатніми за європейськими мірками є фінансові можливості природоохоронної діяльності.

Тому, національна екологічна стратегія на сучасному етапі має створити передумови вирішення комплексу завдань у сфері навколишнього середовища, при цьому стратегічне планування політики екологічної безпеки, має спиратися на:

- політичну пріоритетність вирішення проблем екологічної безпеки;

- інтеграцію екологічної складової в галузеві політики - економічну, соціальну;

- екологічну відповідальності суб’єктів промислової сфери;

- збалансування та взаємного доповнення загальнонаціональних та регіональних екологічних пріоритетів;

- науково-експертні обґрунтування засобів ефективного подолання екологічних загроз.

Основними завданнями удосконалення економічних та фінансових механізмів регулювання сталим розвитком економіки в умовах загроз надзвичайних ситуацій є:

- проведення аналізу економічної ефективності заходів та розробка сучасних економічних механізмів, спрямованих на зниження рівня техногенно-екологічних ризиків, підвищення рівня захисту населення і територій від надзвичайних екологічних ситуацій;

- проведення економічного, фінансового аналізу та експертизи нормативно-правової бази у сфері екологічної безпеки;

- розроблення і удосконалення законодавчої та нормативно-правової бази з питань сталого розвитку економіки у разі виникнення надзвичайних техногенних, природних та екологічних ситуацій;

- економічне та фінансове обґрунтування необхідності проведення заходів із запобігання надзвичайним екологічним ситуаціям відповідно до ризиків їх виникнення;

- аналіз стану реалізації програм і заходів, спрямованих на зниження рівня техногенно-екологічних ризиків, систематизація та приведення пріоритетних державних (цільових) програм з питань забезпечення техногенної, природної та екологічної безпеки у відповідність із Законом України “Про державні цільові програми” та “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України”, постанови Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 р. № 000 “Про розроблення прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку та складання державного бюджету”, цілей і пріоритетів урядової політики на 2008 – 2011 роки, рішень Уряду щодо упорядкування розробки та виконання програмних документів загальнодержавного рівня, пов’язаних з державним управлінням;

- спрямування заходів на розбудову та модернізацію аварійно-рятувального забезпечення в регіонах, делегування органам місцевої влади повноважень щодо створення рятувальних підрозділів за муніципальним принципом;

- створення ефективної системи правової та економічної відповідальності за перевищення допустимого рівня ризику, а також економічної зацікавленості суб’єктів господарювання і управління у впровадженні заходів щодо їх зменшення;

- створення ефективної страхової системи забезпечення безпечної життєдіяльності та соціального захисту населення у випадку надзвичайних ситуацій.

Розроблення Стратегії національної екологічної політики України також обумовлене і необхідністю підвищення ефективності структури управління надзвичайними екологічними ситуаціями на державному та регіональному рівнях і лежить через вирішення стратегічних завдань шляхом збереження та покращення усіма доступними методами та стратегіями умов життєдіяльності людей, навколишнього середовища, впровадження систем очистки та ресурсозберігаючих технологій, що дасть дійсно значний прорив у сфері нормативно-правового забезпечення екологічної політики держави. Метою такої Стратегії є стабілізація і поліпшення екологічного стану територій України, шляхом утвердження національної екологічної політики, як інтегрованого чинника соціально-економічного розвитку держави, впровадження екологічно збалансованої системи природокористування та модернізації процесів, які внаслідок зростання економіки потребують кардинальних змін.

За цих обставин, розумна гармонізація з діючим екологічним законодавством європейських держав та врахованими національними інтересами, а головне орієнтування на нові, перспективні еколого-економічні механізми, - Україна матиме більші переваги і перспективи, якщо застосує ініціативний підхід до вироблення Стратегії національної екологічної безпеки, яка будуватиметься на засадах перспективності, ефективності й мінімальної видатності, а також адекватності тенденціям розвитку, зокрема адаптації інноваційної еколого-економічної політики ЄС, виходячи з національних умов і завдань.

1. Постанова Верховної Ради України від 5 березня 1998 року “Про Основні напрямками державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки”.

2. Стратегія сталого розвитку та європейська модель “Еко-соціальної ринкової економіки” як основа конкурентноздатної України в сучасну епоху. // http://www. /Members/intereco/strategy.

3. Розпорядження Верховної Ради України від 17 жовтня 2007 року № 000 “Про схвалення Концепції національної екологічної політики України на період до 2020 року”.

4. Національна екологічна політика України: оцінка і стратегія розвитку. Київ, 2007. – 184 с.

5. Екологічна політика України на зламі тисячоліть: моногр. – К. : КМУ, 2003. – 306 с.

6. , Бугас ібен “євроремонт” економічного механізму екологічного регулювання // Вісн. НАН України. – 2006. – № 3. – с. 49 – 57.

7. Хлобистов Є. В. Фінансові механізми екологічної політики // Стратегія розвитку України (економіка, соціологія, право): наук. журн. – Вип. 3-4 / голов. ред. – К. : НАНУ, 2004. – С. 744 – 752.

8. Основи екології. Екологічна економіка та управління природокористуванням: Підручник / За заг. ред. д. е.н., проф. та к. е.н., проф. . – Суми: ВТД “Університетська книга”, 2005. – 759 с.

9. Экологически ориентированные инвестиции: выбор решений и управление: Монография. – Одесса: ИПРЭЭИ НАН Украины, 2006. – 536 с.

10. Автореф. дис. д. е.н. ; НАН України. Ін-т пробл. ринку та екон.-екол. дослід. - О., 2005. — 39 с.

11. Стратегія екологічної безпеки України у контексті міжнародного досвіду. // http://www. niss. /Monitor/Juli08/21.htm.

12. Національна доповідь про стан техногенної та природної безпеки в України у 2007 році. – К.: Чорнобильінтерінформ, 2008. – 229 с.

13. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в України у 2006 році. Мінприроди. – К.: 2008. – 276 с.

14. Национальные приоритеты России в сферах деятельности, приоритетных для ГЭФ и международных программ. Бизнесу об экологии. http://www. *****/db/mon/pri11.

Отримано 01.10.2008 р.

Стратегические ориентиры обеспечения экологической безопасности Украины

В статье изложено исследование методологических подходов усовершенствования экономических и финансовых механизмов регулирования устойчивым развитием экономики в условиях угроз чрезвычайных экологических ситуаций и определены стратегические ориентиры обеспечения экологической безопасности.

Сосюра Світлана Григорівна, здобувач, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України.

© , 2008