Реалізація творчої спадщини В. Сухомлинського в освітній роботі
Наш садочок працює над вивченням та використанням в практиці роботи педагогічної спадщини , що спрямовує роботу вихователів на збагачення змісту професійної діяльності ідеями великого педагога. Педагогічна спадщина В. Сухомлинського – наше всенародне багатство до якої звертається кожне нове покоління педагогів, як до невичерпного джерела досвіду та натхнення. Пропонуємо до перегляду вірші вихователя за мотивами оповідань .
Відлуння
(за мотивами дитячих оповідань )
Сьома дочка.
(за мотивами оповідання «Сьома дочка»)
Мала матуся велику родину:
Дочок аж сім і одного лиш сина.
Сина провідати мама рішила
І цілий місяць у нього гостила.
Ось повернулася ненька до хати
І почали її доньки вітати.
Перша чекала, мов маківка сонця,
Друга, мов спрагла земля жде дощу.
Мов пташеня, ждала пташечку третя
Ну, а четверта, мов квітка бджолу.
П’ятій була ти роса на троянді,
Шостій була соловейком в саду.
Донечка сьома весь час цей мовчала,
Мовчки взуття із матусі зняла.
В ночвах водиці принесла рідненькій,
Ніжки помила своїй дорогенькій.
Є в нас усіх найрідніша людина
В дитини є мама, а в мами дитина.
Отож давайте любити рідненьку,
Щоб не боліло за нас їй серденько.
***
«Яке щастя»
(за мотивами оповідання «Яке щастя?»)
Мама дитину про щастя спитала,
Донечка їй отаке відказала:
- Щастя у тім, коли граються діти,
Весело їм, і всі хочуть радіти.
Щастя у тім, коли пташка співає
Високо в небі усіх нас вітає.
Весело нам, коли квітка цвіте.
І все, мов сонце навкруг золоте.
Щастя у тім, коли мама радіє,
Коли співає веселих пісень.
Якщо в душі її смутку немає,
Тоді й дитина радіє, й співає.
***
Конвалія в саду
(за мотивами оповідання «Конвалія в саду»)
Конвалія в саду цвіла,
Її краса всіх дивувала.
Пташки співали їй пісні,
Для неї сонечко сіяло.
Ці квіточки не можна рвати,
Бо все спустіє навкруги.
В саду цвісти вам і буяти,
Навколо всіх вам звеселяти.
***
Бабуся Осінь.
(за мотивами оповідання «Золотокоса»)
Золотокоса бабуся в лісі прокидається,
А люди кажуть – осінь наближається.
Зеленими лугами тихо йде,
Чарівною поличкою легенько змахне,
Деревам різнобарвні шати подарує,
А люди кажуть – осінь золота панує.
***
Ялинка
(за мотивами оповідання «Як діти раділи, а ялинка плакала»)
Наближався Новий рік
Ялинка буде, як торік.
Знову люди в ліс підуть
Та красуню принесуть.
Радісно усім, гуляють
Та ялинку звеселяють,
А ялиночка сумує,
Веселих пісень не чує,
Більше лісу не побаче
І зайчика, що в нім скаче.
Заплакала з туги ялинка,
Що більш не побачить сніжинку.
***
Сніжинка-веселинка
(за мотивами оповідання «Сніжинка й Сонце»)
Сніжинка в Сонечка спитала:
- У чому ж тут твоя краса?
Ти яскраве й кругле, мов тарілка,
А я красива, мов пушинка.
Нічого сонце не сказало,
Лиш на зорі раненько встало.
Сніжинку лагідно зігріло
Краплинку з неї вмить зробило.
Розтанув сніг, струмки дзюркочуть
Весна крокує по землі.
Всі про сніжинку вже й забули,
А сонечко сія в горі.
***
Як річка розгнівалася
(за мотивами оповідання «Як річка розгнівалася на дощик»)
Загордилася ріка
Я широка ось – яка,
Заглядає в мене сонце,
Немов дівчина в віконце.
Небо хмари затягнули,
Сонечка не видно.
Сірий дощик днями йде,
Тугу й смуток нам несе.
Річку дуже розгнівило,
Що вона вся посіріла.
Більше сонця в ній не видно
І краса її змарніла.
Не подумала ріка,
Звідки ж її сила.
Ось і ви не забувайте –
Хто ви й звідки –
Пам’ятайте.
***
Зозулина журба
(за мотивами оповідання «Зозулина журба»)
Вітер з зозулею розмовляє
Про тугу та журбу питає:
- Чому не мостиш ти гніздечка,
В чужих пташок твої яєчка?
Зозуля жалібно кує,
Розмову з вітерцем веде:
- Як тільки все зазеленіє,
Вилазить гусінь, все темніє.
Ніякий птах її не їсть,
Якби не я, то згинув ліс.
- Чому так жалібно співаєш,
Кому журбу розповідаєш?
- За дітками сумую я,
В пісні моїй нудьга моя.
***
Старенька вчителька
(за мотивами оповідання «Коли Ваш день народження?»)
Край села, в малій хатині
Старенька вчителька живе.
Сама-самісінька щоднини
Учнів своїх у гості жде.
Дорослими людьми всі стали,
У кожного своє життя.
А перші – вже онуків мають,
Її потроху забувають.
Колись приходили частенько,
Щоб привітать свою рідненьку.
Вони приносили їй квіти,
Щоб разом з нею порадіти.
Та плинув час, усе змінилось.
І в тій хатині край села,
Одна-однісінька лишилась
Старенька вчителька сама.
Лиш раз на місяць листоноша
Старенькій пенсію несе.
Є в неї хліб, є в неї гроші,
Та для людини це не все.
Її потрібне добре слово,
Турбота, ласка і любов.
Тому вона не випадково
Книгу життя гортає знов.
