Сл. Г. Донця
Не клич мене в юність
Не клич мене в юність, не треба,
Ти й так мені снишся ночами –
То плесом пливеш, наче лебідь,
То маниш у далеч руками.
То пісню таку починаєш,
Що серце чарує і мучить,
То в гості мене закликаєш,
Стоїш, мов русалка на кручі.
То ніби даєш таке зілля,
Що запах п’янить мою душу...
Хай весни справляють весілля,
Я ж літом прощатися мушу.
Я й тут не забув твоє небо,
Я й тут не забув твої чари.
Не клич мене в юність до себе,
Ти й так мені снишся ночами.
