ПРО ПОДАЛЬШЕ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ І АГІТАЦІЙНО-ПРОПАГАНДИСТСЬКОЇ РОБОТИ ПАРТІЙНИХ КОМІТЕТІВ ТА ОРГАНІЗАЦІЙ З АКТИВІЗАЦІЇ ПРОТЕСТНОГО РУХУ ТРУДЯЩИХ УКРАЇНИ
ДОПОВІДЬ
першого секретаря ЦК Компартії України
на Пленумі ЦК Компартії України
25 жовтня 2003 року
Україна на початку XXI століття
Шановні товариші!
Нинішній надзвичайно складний і навіть драматичний розвиток суспільно-політичної і соціально-економічної ситуації в Україні ще і ще раз підтверджує правильність і об'єктивність класових оцінок цього процесу, що їх дав XXXVII з'їзд Компартії України, який відбувся 21-22 червня 2003 року.
Системна криза, що охопила буквально усі сфери життя держави, набуває все більш потворних і антилюдських форм. Можна сказати, що наша Вітчизна переживає нині загальнонаціональну трагедію. Вона вступила у XXI століття із зруйнованою економікою, злиденним, напівголодним і вимираючим народом. Ми є свідками деморалізації суспільства, дискредитації і розтоптування базових багатовікових цінностей і традицій українського народу, розповсюдження культу егоїзму і вседозволеності, агресивної пропаганди насильства, руйнації ідеалів гуманізму і добра. Основна частина працездатного населення втратила свій статус у суспільстві, життєві перспективи, стала чужою і непотрібною у власній країні.
На світовій арені Україна виявилась неспроможною проводити самостійну політику і в системі міжнародних відносин виступає не як незалежна і суверенна держава, а в принизливій ролі запопадливої прислужниці то тих, то інших геополітичних господарів.
Провідною політичною тенденцією українського сьогодення, яка визначає його історичні особливості, стала приватизація влади і загальнонародної власності мафіозними кланами олігархів, зрощування кримінального капіталу із криміналізованою владою.
Клани олігархів підім'яли під себе так звану більшість Верховної Ради, так званий коаліційний уряд та регіональні держадміністрації.
Саме ці владні політичні структури, які уособлюють правлячий режим "під патронатом" нині діючого президента Кучми, фактично виконують роль реальних центрів влади і прийняття рішень. Саме ці владні політичні структури є головними провідниками грабіжницької політики "новоукраїнського" та зарубіжного капіталу. Саме вони є засновниками і основою нової системи задоволення економічних і політичних інтересів наближених до Президента фінансово-політичних груп.
В Україні практично закінчився процес реставрації капіталізму. В руках великого капіталу зосереджена вся повнота державної влади законодавча і виконавча, йому підконтрольна судова влада, йому належить і служить так звана четверта влада - засоби масової інформації, передусім електронні. У руках капіталу знаходиться майже вся загальнонаціональна власність, створена кількома поколіннями радянських людей. Так що зараз вже маємо в Україні капіталізм у його найбільш огидній, дикій формі.
При цьому всередині самого режиму загострюється міжкланова боротьба у вигляді політичних, інформаційних і навіть фізичних розборок, що значно підсилює внутрішню напругу у суспільстві.
Зрозуміло, що розраховувати на те, що буржуазна держава буде турбуватися про інтереси суспільства - це все одно, що Звертатись по допомогу до лікаря, який за сумісництвом працює могильником. І вчорашні "злодії в законі" сьогодні стали "законними злодіями" "злодіями в адміністрації." , "злодіями в парламенті", "злодіями в уряді". Раніше вони самі жили не за законами і мораллю суспільства, а за правилами і поняттями злодійського світу. Нині за злодійськими правилами і поняттями вони правлять країною. І головна їх мета нажива, нажива і тільки нажива.
І хіба це правильно, хіба це нормально, що нині 5 відсотків населення володіють і розпоряджаються 80-90 відсотками національного багатства? І якщо у світі є так званий Золотий мільярд населення, то у нас є свій кримінально-клановий "золотий процент", в якого все є, який все має і на який працює вся країна.
Це призвело до того, що вже зараз за рівнем соціальних витрат на душу населення Україна знаходиться після найвідсталіших африканських країн. Ось чому навіть правлячий окупаційний режим змушений зі страхом визнати, що нинішній рівень соціальної диференціації і напруження в Україні аналогічний відповідному рівню в країнах Західної Європи в останню третину XIX століття, тобто в період формування передумов соціалістичної революції.
У суспільстві накопичилася така критична маса народного гніву в кількості більше 40 мільйонів знедолених людей, що періодично на регіональних і загальнодержавному рівнях проходять масові протестні акції, в тому числі й стихійні.
Розуміючи свою історичну безперспективність і приреченість, правлячий режим намагається будь-що втримати у своїх руках узурповану владу і награбоване багатство, активно вдається до інстинктивних тваринних дій самозахисту і самозбереження, до ультрафашистських репресивних методів у ганебній боротьбі проти власного народу.
Сьогодні ми є свідками зухвалих провокаційних спроб збанкрутілого режиму відволікти увагу трудящих України від провального курсу капіталізації і нестерпних умов життя, внести в українське суспільство розбрат і протистояння, перенести протестну активність із внутрішніх на зовнішні проблеми, розколоти протестний рух за ідеологічними, релігійними і національними поглядами.
Останнім прикладом такої лицемірної політики є так звана Керченська криза. Всім відомі події навколо будівництва з боку Росії дамби в напрямку острова Тузла. На наш погляд, це - спільна політична провокація кримінально-олігархічних кланів Росії і України з метою згортання інтеграційних процесів у рамках ЄЕП, розпалення національної ворожнечі. Як відомо, війни провокують політики, а воюють і гинуть за їх ненаситні інтереси обдурені люди.
Класичний принцип "поділяй і владарюй" у контексті Керченської провокації спрямований на недопущення об'єднання і посилення народного спротиву "грошовим мішкам", яке, безумовно, відбудеться в разі розгортання економічних та політичних інтеграційних процесів і переросте національні рамки боротьби трудящих за свої права, боротьби за соціалізм.
Сплановані "кризовими менеджерами" без сорому і совісті штучна істерія і бряжчання зброєю ведуть тільки до одного - до посилення диктатури криміналу і капіталу, до можливого під гаслами захисту "територіальної цілісності всіма доступними засобами" запровадження особливого чи навіть воєнного стану, "запрошення" натовських військ, перетворення України у гарячу точку під протекторатом США та їх сателітів, зриву президентських виборів у 2004 році і збереження Кучми при владі. Ми, комуністи України, звертаючись до братнього російського народу, заявляємо: український народ - за дружбу, співробітництво і інтеграцію. Ми проти того, щоб "ваучерні хлопчики", протягуючи ідеї так званого "ліберального імперіалізму", спекулювали на святих почуттях любові до рідної землі, до дружби народів. Навіть у страшному сні не можемо собі уявити, щоб брат підняв руку на брата.
Шановні росіяни!
Ми повинні разом дати відсіч всім тим, хто витрачає десятки мільйонів доларів на будівництво "дамби розбрату", хто заважає нам бути не тільки добрими сусідами, але й доброю родиною; протиставити їх знахабнілій політиці наш пролетарський інтернаціоналізм. Ми віримо, що два наші великі народи-брати знайдуть у собі мудрість правильно розв'язати проблему в Керченській протоці.
Рано чи пізно справедливість восторжествує. Така правда життя, такі закони історії. Пануючий режим практично втратив почуття реальності і керованість процесами, неспроможний зміцнити дієздатність держави, підняти національну економіку і добробут людей, встановити у суспільстві соціальну справедливість.
Але ми повинні усвідомити, що становище в Україні не зміниться, поки не буде змінено владу, не буде змінено політичну систему. Здійснити це, значить, захистити себе, зможе тільки сам народ.
Як показують останні соціологічні дослідження, сьогоднішня Україна у свідомості багатьох громадян є продуктом не творення, а розпаду колишнього Радянського Союзу. Майже 75% опитаних негативно або байдуже ставляться до незалежності України, а 86% - не відчувають себе господарями своєї держави, господарями своєї долі.
Які ж першочергові гострі проблеми, що не вирішує та й просто не здатен вирішити правлячий режим, найбільш турбують людей? 50% - не можуть знайти роботу, вказують на корупцію і хабарництво влади, 75% - не задоволені рівнем заробітної плати, третина - вважає себе беззахисними перед злочинцями і правоохоронними органами.
До цього слід додати, що майже 9/10 населення прямо і справедливо пов'язують ліквідацію соціальних гарантій і відсутність будь-яких перспектив, а також страшенну бідність із антинародною діяльністю нинішнього політичного режиму. Не користуються скільки-небудь відчутним визнанням у народі провладні маріонеткові партії, а всенародна нелюбов до нових багатіїв тільки посилюється та набуває нових відтінків.
Усе це говорить про те, що в українському суспільстві існує широка соціальна база для протестних настроїв, спрямованих проти всього правлячого класу, сформованого ним режиму і нав'язаного суспільству політичного і економічного курсу.
Про це знову ж таки свідчать результати вивчення громадської думки. Переважна більшість населення схильна до рішучих дій щодо вітчизняних супербагатіїв: 37% - поділяють ідею вилучення незаконно нажитого до Державного бюджету, 14% - пропонують шлях націоналізації кримінальних багатств, 13% - за невідкладний суд над олігархами.
Протилежність інтересів експлуататорів і експлуатованих, найманих працівників фізичної і інтелектуальної праці та роботодавців є об'єктивною основою і причиною зростання стихійних протестів.
Цей висновок нашої партії абсолютно відповідає сьогоднішнім українським реаліям і підтверджує, що головне завдання Компартії України полягає у тому, щоб надати протестному рухові трудящих організований, послідовний і масовий характер, перетворивши стихійне невдоволення у свідомий рух, підтримуючи, організовуючи і очолюючи протестні акції.
