Реймсське Євангеліє – молитовник доньки Ярослава Мудрого – королеви Франції Анни Руської, що присягала на ньому як дружина короля Генріха І в соборі міста Реймс. Згодом традицію продовжив їх син Філіп І, і ще сім століть, ступаючи на престол, саме на цій книзі присягали всі французькі королі. Зберігається раритет у Національній бібліотеці Франції; увагу до нього засвідчили чимало історичних осіб, серед них цар Петро І.
Найдавніша частина Євангелія мала обсяг близько 160 сторінок 25*19 см (збереглося лише 16), й містила недільні читання з Нового заповіту, писані кирилицею. Ймовірно, книга створена до 1049 року в скрипторії бібліотеки Ярослава Мудрого при Софійському соборі.
. Скульптурний портрет
XVII ст. у заснованому нею абатстві Сен-Ліс
Є здогади, що Реймське Євангеліє створив Прокіп, уродженець загадкового Хотауна (чи не Хотина, часом?). За повір’ям, він освятив книгу в межигірському Спасо-Преображенському храмі. Після драматичних пригод Прокіп опинився поблизу Праги, де заснував Сазавський монастир, і став одним з основоположників Чеської церкви. Одне з його чудес нагадує легенду про Змієві вали: він примусив чорта тягти плуг. Помер Святий Прокіп 25 лютого 1053 року, його пам'ять шанують як православна, так і католицька церкви.
Зображення Святого Прокопа у заснованому ним
Сазавському монастирі поблизу Праги
Сторінка Реймського Євангелія
Близько 1395 року Карл IV Чеський, поборник об'єднання Європи під скіпетром Священної Римської імперії, тимчасово привіз Євангеліє до Праги, де його доповнили ще 30-ма сторінками, писаними глаголицею та заново оправили, на увічнення пам'яті Святих Прокопа та Ієроніма.
Віками французи вважали, що дорогоцінна книга єгипетського походження. Істину допомогла встановити російська депутація на чолі з царем Петром І.
Святий Ієронім уславився основоположними перекладами Біблії латиною (так звана «Вульгата»), і канонізований як небесний покровитель перекладацької справи. День його вшанування 30 вересня – Всесвітній день перекладачів. Один з основоположників російської науки, сучасник іщев писав, що у 383 році Святий Ієронім винайшов слов'янську абетку глаголицю, яка у деяких балканських країнах вживається навіть у наш час. У Росії ця думка замовчується з ревнощів до католицької церкви, яка «привласнила» пам’ять про Ієроніма
Остромирове Євангеліє, писане дяком Григорієм у 1056–57 роках – найкоштовніший скарб відділу рукописів Російської національної бібліотеки у Санкт-Петербурзі. Нині цьому Євангелію виповнюється 950 років, воно успадкувало майстерність візантійських та київських книжників, і стало взірцем для інших руських видань.
Кодекс складається з 294 сторінок пергаменту розміром 35*30 см. Вони оформлені орнаментами, заставками на золотому тлі, сотнями неповторних буквиць. Зображення євангелістів Івана, Луки та Марка виписані інкрустованою емаллю з накладним золотом. Замовник дорогоцінної книги – новгородський посадник Остромир, нащадок древлянського богатиря Добрині.
Віктор Васнєцов. У київському дозорі:
Добриня Нікітіч, Ілля Муромець, Альоша Попович. 1918
Тисячі берестяних грамот було виявлено археологами при розкопках древнього Новгорода, столиці давньоруської купецької республіки, підкореної московським військом царя Івана ІІІ у 1471–79 рр.
13 липня 2000 року в Новгороді на Троїцькому розкопі було знайдено «книжечку» з трьох вощених липових дощечок. Зовнішні сторони розміром 20*16 см (близько до сучасного формату А5) оформлені як обкладинки з орнаментом, внутрішні містять псальми зі Старого заповіту. Саме за псальмами на Русі прийнято було вчити грамоті, аж до ХІХ століття.
Псалтир, яку археологи назвали Троїцькою, орієнтовно датовано 1006-м роком – часом княжіння Володимира Великого,– що підтвердили також і шведські експерти. Автором же її визнано київського книжника. Отже, маємо святкувати тисячолітній ювілей цієї історичної пам’ятки. Цей молитовник – найдавніша кирилична книга, що в оригіналі збереглася до нашого часу в Росії. Правда, можливі ще сюрпризи у зарубіжних архівах.
Чимало давніх документів дійшли до нас у недосконалих копіях з драматичною долею. Наприклад, відомі лиш неясні посилання на Аскольдів літопис. Це й не дивно, якщо згадати убивство Аскольда Віщим Олегом у 882 році. Ставиться під сумнів навіть аутентичність славетного "Слова о полку Ігоревім".
Безліч суперечок викликала так звана «Велесова книга» – імітація руського літопису від прадавніх часів до ІХ століття. Начебто, він таємничо з'явився у вирі Громадянської війни, близько 1920 року, і так само таємничо зник у полум'ї Другої світової, лишивши по собі лиш недосконалі копії, розповсюджувані в емігрантському середовищі. За опублікованими спогадами, рукопис було продряпано рунічним шрифтом на березових та дубових дощечках розміром 38*22 см (трохи більших за аркуш формату А4), скріплених шкіряним ремінцем. Опубліковано зміст 74-х дощечок, писаних з обох сторін.
Втім, нині фахівці не сумніваються, що «Велесова книга» – витвір емігранта з революційної Росії Юрія Миролюбова, інженера-хіміка, який захоплювався псевдоісторичними вигадками.
Вірогідний вигляд однієї з дерев’яних сторінок
«Велесової книги»
На обкладинці: малюнок художника А. Гур'єва
до книги Олжаса Сулейменова "Аз и Я". Алма-Ата, 1975. /plt_2000plt_us/azia
© Валерій Лисенко, Київ 2007
Приватний проект “1000-ліття української культури”
1000-ліття
руських
книг
Київ 2007
