Кременчуцьке районне управління юстиції
Захист прав людини згідно Кримінального процесуального кодексу України
Кременчук 2012
Брошура підготовлена: Волочай Юрій Вікторович – начальник
Кременчуцького районного управління юстиції;
Багно Вікторія Володимирівна - провідний спеціаліст Кременчуцького районного управління юстиції;
Ткач Світлана Сергіївна - провідний спеціаліст Кременчуцького районного управління юстиції.
Матеріал підготовлено з метою охорони прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Рекомендовано до друку:
відповідно до протоколу апаратної наради
Кременчуцького районного управління юстиції
від 03.12.2012
Кременчуцьке районне управління юстиції
39600 м. Кременчук, вул. Леніна 14/23
Телефон для довідок 0 (53
ЗМІСТ
Вступ……………………………………………………………..4
1. Деякі новели у кримінальному процесі у зв’язку з набранням чинності Кримінального процесуального кодексу.5
2. Права підозрюваного, обвинуваченого та потерпілого у кримінальному прцесі………………………………………….9
3. Участь захисника в кримінальному судочинстві України..18
4. Список використаної літератури………………………..….23
ВСТУП
| Посилення правового захисту особи, розширення і зміцнення правових гарантій її прав і свобод в умовах розвитку демократії, а також утвердження незалежної судової влади, |
як визначального гаранту цих прав і свобод, справедливості і законності - необхідна умова функціонування демократичної правової держави. Основне місце в системі таких гарантій повинно належати процесуальним гарантіям, які визначатимуть напрямок держави на демократизацію і гуманізацію кримінально-процесуального законодавства України. І це не випадково. Адже порушення цих гарантій найбільш істотно впливає на права і охоронювані законом інтереси осіб, які попадають в сферу кримінально-процесуальної діяльності і, насамперед підозрюваного, обвинуваченого.
Серед процесуальних гарантій прав особи гарантії права підозрюваного, обвинуваченого та потерпілого на захист займають особливе місце. Пояснюється це тим, що саме підозрюваного, обвинуваченого та потерпілого суб'єктивні права і інтереси порушуються в ході процесу особливо відчутно. Тому перш за все їм повинна бути надана максимальна можливість захисту своїх прав і інтересів. Тому процесуальні гарантії це не тільки гарантії особи, але і гарантії встановлення істини, правильного вирішення кримінальної справи.
Надання захиснику широких прав не може заважати, і не заважає здійсненню завдань кримінального судочинства. Навпаки, обмеження прав підозрюваного, обвинуваченого та потерпілого і іх захисників може призвести до необґрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності і засудженню невинуватого, до помилок в застосуванні кримінального закону, призначенню несправедливого покарання. Використовуючи всі зазначені в законі засоби і способи захисту з метою з'ясування обставин, що виправдовують обвинуваченого, пом'якшують чи виключають його відповідальність, надаючи обвинуваченому юридичну допомогу, захисник сприяє виконанню завдань кримінального судочинства.
1 Деякі новели у кримінальному процесі у зв’язку з набранням чинності Кримінального процесуального кодексу
| Прийняття нового Кримінального процесуального кодексу (далі – КПК) України, що відповідав би сучасним демократичним стандартам, є однією із умов членства України в Раді Європи. Це зобов’язання Україна виконала 13 квітня 2012 року, коли кодекс було прийнято Верховною Радою України. |
19 листопада 2012 року КПК вступив у дію. У КПК кримінальний процес виписаний у якісно новій формі, порівняно з тим процесом, який мав місце за попереднім КПК. Новий КПК став «революційним» у багатьох процесуальних нюансах. У ньому знайшли відображення положення, раніше не відомі кримінально-процесуальному законодавству України. У новому КПК вдалося у значній мірі усунути прогалини та недоліки регулювання, які мали місце у КПК 1960 року.
У КПК вперше передбачається, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні та кримінальне процесуальне законодавство України застосовуються з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Якщо судовий розгляд відбувався у закритому судовому засіданні, то судове рішення проголошується прилюдно уже не в повному обсязі, а з пропуском інформації, для дослідження якої проводилося закрите судове засідання та яка на момент проголошення судового рішення підлягає подальшому захисту від розголошення.
Вперше у КПК вводяться поняття і дається дефініція належності та допустимості доказів. Ця новела унеможливить певні зловживання з боку сторони обвинувачення та долучення до матеріалів справи матеріальних об'єктів, які за своєю суттю не можуть бути доказами (наприклад, записи на власних блогах в мережі Інтернет). Відповідно до ст. 85 КПК належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Недопустимими вважаються докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. КПК також визначено, які саме діяння суд зобов’язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод:
1) здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов;
2) отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження;
3) порушення права особи на захист;
4) отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права;
5) порушення права на перехресний допит;
6) отримання показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.
У кримінальному провадженні підлягають доказуванню: уже не тільки винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, а й форма вини; уже не тільки мотив, а і мета вчинення кримінального правопорушення; уже не характер шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а її вид, а також розмір процесуальних витрат; уже не тільки обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, а й обставини які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження, а також обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання. Разом з тим уже не підлягає доказуванню розмір витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння.
Зменшенню тиску на суди в частині винесення ними обвинувальних вироків має сприяти також введення суду присяжних, що передбачено ч. 3 ст. 31 проекту КПК.
До введення інституту суду присяжних можна ставитися по-різному. Але не можна заперечувати, що такий суд менш залежний від органів виконавчої влади, ніж обрані судді.
Крім того, вони мають право приймати свої рішення, не мотивуючи їх. А виправдувальний вирок суду присяжних є остаточним і оскарженню не підлягає.
Але опоненти таких норм проекту вказують, що запропонована модель та юрисдикція суду присяжних не дозволять істотно вплинути на рівень гарантій захисту прав підсудного. Дійсно, не варто очікувати видовища, подібного кадрам з популярних американських фільмів. По-перше, суд присяжних має обмежене застосування - лише в разі звинувачення особи у скоєнні злочину, за який передбачається покарання у вигляді довічного ув'язнення. По-друге, склад суду присяжних - двоє професійних суддів і троє присяжних, а не 6-12 осіб, як в англо-саксонській системі права.
Безсумнівно позитивним моментом є розширення системи запобіжних заходів не пов’язаних з триманням під вартою та більш детальне врегулювання обрання цих заходів. Новий КПК України передбачає скасування інституту підписки про невиїзд та визначає наступні запобіжні заходи: 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою. Так, особисте зобов'язання полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов'язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов'язки, передбачені статтею 194 Кримінального процесуального кодексу. Більш цікавим запобіжним заходом є домашній арешт. Цей запобіжний захід з поміж всих дає найбільшу можливість зменшення осіб, що тримаються під вартою. Домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Строк тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців. У разі необхідності він може бути продовжений до шести місяців за клопотанням прокурора. Врахувавши європейські стандарти КПК значно зменшивши випадки застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, визначив його як винятковий запобіжний захід, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти перешкоджанню розслідування.
Крім того змінено процедуру обрання запобіжних заходів. Попередній КПК передбачав обрання запобіжних заходів безпосередньо слідчим. Лише тримання під вартою визначається вмотивованою постановою суду. Діючий КПК передбачає обрання будь-якого запобіжного заходу виключно на підставі рішення суду. Частиною 4 статті 176 КПК передбачено: «Запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування слідчим суддею за клопотанням слідчого погодженого з прокурором або за клопотанням прокурора, під час судового провадження – судом за клопотанням прокурора.
2. Права підозрюваного, обвинуваченого та потерпілого у кримінальному прцесі
| Нині особливого значення набуває питання захисту прав людини. Зокрема, в кримінальному процесі. Насамперед, це стосується таких учасників кримінального судочинства, як підозрюваний, обвинувачений та потерпілий оскільки вони |
є ключовими фігурами процесу. Саме їх права є визначальними і часто порушуються при провадженні кримінальних справ. Саме інститути підозрюваного, обвинуваченого та потерпілого у вітчизняному кримінальному процесі протягом останніх десятиліть викликають увагу науковців, законодавців та представників правоохоронних органів. Реалії сьогодення свідчать про недосконалість інституту правового статусу підозрюваного, що призводить до великої кількості випадків грубого порушення законності у діяльності правоохоронних органів.
9 листопада 1995 р. Україна підписала Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 р., а майже через два роки, 17 липня 1997 р., відбулася її ратифікація, але з окремими застереженнями, що обумовлено Перехідними положеннями Конституції України. Вступаючи до Ради Європи, Україна усвідомлювала, що цим актом вона бере на себе зобов'язання не лише визнати, а й закріпити у своєму законодавстві та дотримуватися європейських стандартів прав людини, в тому числі у кримінальному судочинстві.
У Конституції України проголошується, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їхні гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. 3 Конституції України). Для кримінально-процесуального законодавства це означає, що воно має бути зорієнтоване на забезпечення можливостей здійснення учасниками судочинства процесуальних прав і додержання законності (п. 1 ч. З ст. 129 Конституції) під час його відправлення. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст. 55 Конституції України).
Реалізація цих та інших конституційних положень у кримінальному процесі пов'язана з необхідністю не тільки вдосконалення діяльності прокуратури, суду, адвокатури, а й розширення процесуальних прав учасників процесу, в тому числі й тих, які постраждали від злочинів, а також послідовного здійснення наявних прав.
Конституція України гарантує громадянам України можливість захисту їхніх прав і свобод у міжнародних органах:
Відповідно до ст. 42 КПК підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення.
Письмове повідомлення про підозру складається прокурором або слідчим за погодженням з прокурором. Повідомлення про підозру обов’язково повинно містити:
- прізвище та посаду слідчого, прокурора, який здійснює повідомлення;
- анкетні відомості особи (прізвище, ім’я, по батькові, дату та місце народження, місце проживання, громадянство), яка повідомляється про підозру;
- найменування (номер) кримінального провадження, у межах якого здійснюється повідомлення;
- зміст підозри;
- правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;
- стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру;
- права підозрюваного;
- підпис слідчого, прокурора, який здійснив повідомлення.
Письмове повідомлення про підозру затриманій особі вручається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту її затримання.
У разі якщо особі не вручено повідомлення про підозру після двадцяти чотирьох годин з моменту затримання, така особа підлягає негайному звільненню.
Обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому статтею 291 КПК.
Обвинувальнмй акт складається слідчим та затверджується прокурором. Даний акт може бути складений і прокурором у випадку незгоди з актом слідчого.
Відповідно до статті 291 КПК обвинувальний акт повинен містити:
1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;
2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім’я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);
3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім’я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);
4) прізвище, ім’я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора;
5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення;
6) обставини, які обтяжують чи пом’якшують покарання;
7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;
8) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування);
9) дату та місце його складення та затвердження.
Разом із обвинувальним актом до суду направляється:
- реєстр матеріалів досудового розслідування;
- цивільний позов, якщо він був пред’явлений під час досудового розслідування;
- розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта, копії цивільного позову, якщо він був пред’явлений під час досудового розслідування, і реєстру матеріалів досудового розслідування;
- розписка або інший документ, що підтверджує отримання цивільним відповідачем копії цивільного позову, якщо він був пред’явлений під час досудового розслідування не до підозрюваного.
Надання суду інших документів до початку судового розгляду забороняється.
КПК встановлює, якими правами користуються підозрюваний та обвинувачений під час кримінального провадження. Відповідно до статті 42 КПК підозрюваний та обвинувачений мають право:
1) знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, обвинувачують;
2) бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права, передбачені цим Кодексом, а також отримати їх роз’яснення;
3) на першу вимогу мати захисника і побачення з ним до першого допиту з дотриманням умов, що забезпечують конфіденційність спілкування, а також після першого допиту - мати такі побачення без обмеження їх кількості й тривалості; на участь захисника у проведенні допиту та інших процесуальних дій; на відмову від захисника в будь-який момент кримінального провадження; на отримання правової допомоги захисника за рахунок держави у випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, в тому числі у зв’язку з відсутністю коштів на її оплату;
4) не говорити нічого з приводу підозри проти нього, обвинувачення або у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання;
5) давати пояснення, показання з приводу підозри, обвинувачення чи в будь-який момент відмовитися їх давати;
6) вимагати перевірки обґрунтованості затримання;
7) у разі затримання або застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - на негайне повідомлення членів сім’ї, близьких родичів чи інших осіб про затримання і місце свого перебування згідно з положеннями статті 213 цього Кодексу;
8) збирати і подавати слідчому, прокурору, слідчому судді докази;
9) брати участь у проведенні процесуальних дій;
10) під час проведення процесуальних дій ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дій, які заносяться до протоколу;
11) застосовувати з додержанням вимог цього Кодексу технічні засоби при проведенні процесуальних дій, в яких він бере участь. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд мають право заборонити застосовування технічних засобів при проведенні окремої процесуальної дії чи на певній стадії кримінального провадження з метою нерозголошення відомостей, які містять таємницю, що охороняється законом, чи стосуються інтимного життя особи, про що виноситься (постановляється) вмотивована постанова (ухвала);
12) заявляти клопотання про проведення процесуальних дій, про забезпечення безпеки щодо себе, членів своєї сім’ї, близьких родичів, майна, житла тощо;
13) заявляти відводи;
14) ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування в порядку, передбаченому статтею 221 цього Кодексу, та вимагати відкриття матеріалів згідно зі статтею 290 цього Кодексу;
15) одержувати копії процесуальних документів та письмові повідомлення;
16) оскаржувати рішення, дії та бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді в порядку, передбаченому цим Кодексом;
17) вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не підтвердилися;
18) користуватися рідною мовою, отримувати копії процесуальних документів рідною або іншою мовою, якою він володіє, та в разі необхідності користуватися послугами перекладача за рахунок держави.
Підозрюваний, обвинувачений мають також інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.
Потерпілим у кримінальному провадженні може бути уже не тільки фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Для того, щоб особа вважалася потерпілою, уже не вимагається винесення постанови органом досудового розслідування чи суддею. Права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв’язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого. Тільки за наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді. Якщо особа не подала заяву про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяву про залучення її до провадження як потерпілого, то слідчий, прокурор, суд має право визнати особу потерпілою лише за її письмовою згодою. За відсутності такої згоди особа в разі необхідності може бути залучена до кримінального провадження як свідок.
Дуже великого розширення отримав перелік прав потерпілого. У зв’язку з цим законодавець передбачив необхідність вручення пам’ятки про його процесуальні права та обов’язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення. Ці права вперше поділені в КПК на три групи: 1) права протягом кримінального провадження; 2) права під час досудового розслідування; 3) під час судового провадження в будь-якій інстанції.
До першої групи прав віднесено: право бути повідомленим про свої права та обов’язки, передбачені цим Кодексом; право знати сутність підозри та обвинувачення, бути повідомленим про обрання, зміну чи скасування щодо підозрюваного, обвинуваченого заходів забезпечення кримінального провадження та закінчення досудового розслідування; право за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки не тільки щодо себе, а й близьких родичів чи членів своєї сім’ї, майна та житла; право не тільки давати пояснення, показання, а й відмовитися їх давати; право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, суду в порядку, передбаченому КПК; право мати представника та в будь-який момент кримінального провадження відмовитися від його послуг; право давати пояснення, показання рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, безоплатно за рахунок держави користуватися послугами перекладача в разі, якщо він не володіє державною мовою чи мовою, якою ведеться кримінальне провадження; право застосовувати з додержанням вимог КПК технічні засоби при проведенні процесуальних дій, в яких він бере участь. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд вправі заборонити потерпілому застосовувати технічні засоби при проведенні окремої процесуальної дії чи на певній стадії кримінального провадження з метою нерозголошення даних, які містять таємницю, що охороняється законом чи стосується інтимних сторін життя людини, про що виноситься (постановляється) вмотивована постанова (ухвала); право одержувати копії процесуальних документів та письмові повідомлення у випадках, передбачених КПК.
До другої групи прав віднесено: право на негайне прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення, визнання його потерпілим; право отримувати від уповноваженого органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію; право брати участь у слідчих (розшукових) та інших процесуальних діях, під час проведення яких ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дії, що заносяться до протоколу, а також знайомитися з протоколами слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, виконаних за його участі; право отримувати копії матеріалів, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, після закінчення досудового розслідування.
До третьої групи прав віднесено: право висловлювати свою думку під час вирішення питання про призначення покарання обвинуваченому, а також висловлювати свою думку при вирішенні питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру; право знайомитися з судовими рішеннями, журналом судового засідання і технічним записом кримінального провадження в суді.
Важливою новелою КПК є право потерпілого на всіх стадіях кримінального провадження примиритися з підозрюваним, обвинуваченим і укласти угоду про примирення, яка у свою чергу є підставою для закриття кримінального провадження.
3. Участь захисника в кримінальному судочинстві України
| Зміцнення правових гарантій її прав і свобод в умовах розвитку демократії, а також утвердження незалежної судової влади, як визначального гаранту цих прав і свобод, |
справедливості і законності – необхідна умова функціонування демократичної правової держави. Основне місце в системі таких гарантій повинно належати процесуальним гарантіям, які визначатимуть напрямок держави на демократизацію і гуманізацію кримінально-процесуального законодавства України. І це не випадково. Адже порушення цих гарантій найбільш істотно впливає на права і охоронювані законом інтереси осіб, які попадають в сферу кримінально-процесуальної діяльності і, насамперед підозрюваного, обвинуваченого і підсудного.
Серед процесуальних гарантій прав особи гарантії права обвинуваченого на захист займають особливе місце. Пояснюється це тим, що саме обвинувачений притягнутий до кримінальної відповідальності, саме його суб'єктивні права і інтереси порушуються в ході процесу особливо відчутно. Тому перш за все обвинуваченому повинна бути надана максимальна можливість захисту своїх прав і інтересів від необгрунтованого притягнення і засудження. Ці гарантії необхідні також тому, що здійснення правосуддя буде ускладненим, якщо обвинувачений не зможе захищатися, наводити докази в своє виправдання. Тільки дослідивши всі доводи як зі сторони обвинувачення, так і зі сторони захисту, можна зробити правильний висновок про винність чи невинуватість обвинуваченого. Тому процесуальні гарантії це не тільки гарантії особи, але і гарантії встановлення істини, правильного вирішення кримінальної справи.
Відповідно до ст. 20 КПК підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені КПК.
Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов’язані роз’яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника.
У випадках, передбачених КПК та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, підозрюваному, обвинуваченому правова допомога надається безоплатно за рахунок держави.
Участь у кримінальному провадженні захисника підозрюваного, обвинуваченого, представника потерпілого не звужує процесуальних прав підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого.
Захисником, який здійснює захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, а також особи, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію) може бути тільки адвокат, а не просто фахівець у галузі права. Таким захисником не може бути адвокат, відомості про якого не внесено до Єдиного реєстру адвокатів України або стосовно якого у Єдиному реєстрі адвокатів України містяться відомості про зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю. Як захисники уже не можуть допускатися до участі у справі близькі родичі обвинуваченого, засудженого, виправданого, його опікуни або піклувальники.
Відповідно до Закону України «Про безоплатну правову допомогу» на території України створюються Центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги.
Для осіб, яких затримано за підозрою у вчиненні злочину встановлено спеціальний порядок звернення для надання безоплатної вторинної правової допомоги.
У разі звернення таких осіб за наданням безоплатної вторинної правової допомоги або надходження інформації про затриманих осіб Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги зобов'язаний прийняти рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги з моменту затримання особи.
Механізм реалізації цього права закріплений постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 року № 000 «Про затвердження Порядку інформування центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги про випадки затримання осіб».
За цим Порядком негайно після фактичного затримання особи службова особа органу, який її затримав, повідомляє центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги відомості про затриману особу. Протягом однієї години з моменту негайної реєстрації повідомлення про затримання особи центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги призначає адвоката, про що інформує орган, який затримав особу. Призначений адвокат повинен прибути протягом однієї години з моменту отримання доручення, а у виняткових випадках - не пізніше ніж протягом шести годин з моменту отримання доручення до затриманої особи для надання безоплатної вторинної правової допомоги.
Під час призначення адвоката враховуються його спеціалізація, досвід роботи, навантаження, складність справ, у яких адвокат бере участь.
Повноваження адвоката як захисника у кримінальному провадженні, перед іншими особами підтверджуються дорученням Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.
Розширено коли випадків, у яких участь захисника є обов’язковою у кримінальному провадженні. За новим КПК участь захисника є обов’язковою у кримінальному провадженні щодо всіх особливо тяжких злочинів, а не тільки тих із них, за які санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне позбавлення волі. У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного. Новим випадком, який передбачає обов’язкову участь захисника є справа щодо реабілітації померлої особи. У цьому разі участь захисника забезпечується з моменту виникнення права на реабілітацію померлої особи.
Вперше обмежується число захисників, які можуть одночасно брати участь у судовому розгляді. Захисників не може бути більше п’яти в одного обвинуваченого.
Розширено коло підстав, які дають право захиснику після його залучення до кримінального провадження відмовитися від виконання своїх обов’язків. Новими підставами стали: незгода з підозрюваним, обвинуваченим щодо вибраного ним способу захисту, за винятком випадків обов’язкової участі захисника; умисне невиконання підозрюваним, обвинуваченим умов укладеного з захисником договору, яке проявляється, зокрема, у систематичному недодержанні законних порад захисника, порушенні вимог.
Відповідно до ст. 54 КПК підозрюваний, обвинувачений має право відмовитися від захисника або замінити його.
Відмова від захисника або його заміна повинна відбуватися виключно в присутності захисника після надання можливості для конфіденційного спілкування. Така відмова або заміна фіксується у протоколі процесуальної дії.
Проте відмова від захисника не приймається у випадку, якщо його участь є обов’язковою. У такому випадку, якщо підозрюваний, обвинувачений відмовляється від захисника і не залучає іншого захисника.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР. – Режим доступу. – http://zakon. rada.
2. Кримінальний процесуальний кодекс від 13.04.2012. – Режим доступу. – http://zakon. rada.
3. Закон України «Про безоплатну правову допомогу» від 02.06.2011. – Режим доступу. – http://zakon. rada.
4. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку інформування центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги про випадки затримання осіб» від 28 грудня 2011 року № 000.– Режим доступу. – http://zakon. rada.
5. стаття «Новий Кримінальний процесуальний кодекс України » // Закон. – 2012. − № 7. – Pежим доступу.– http://www. yurradnik. /str465?:sside/men/ind!?_Еjgvex. php? m=archib67412!ghve&y=2012&mag=38
5. І. стаття «В Україні прийнято новий КПК» // Закон. – 2012. − № 5. – Pежим доступу.– http://www. yurradnik. /str;»!9465?:sside/men/ind!?_ЕjgРvex. phусхp? m=archiеіb67412!gh? ve&y=2012&maууg=/15
