НАД БІЛИМ ЯНГОЛОМ СКОРБОТИ -
НЕЗГАСНИЙ ДУХУ СМОЛОСКИП
Сценарій до річниці Голодомору 1рр
Мета: виховувати в учнів особистісні риси громадянина України, патріотизм на
основі особистісного усвідомлення досвіду історії.
І вед. У нас, українців є традиція: коли людина помирає, запалюють свічку, щоб душа летіла при світлі і знайшла свій прихисток у потойбіччі. А, оскільки, у 1933-му померлим ніхто не світив свічки, то душі їхні досі неприкаяні і не можуть опікуватися нами.
Запалимо Свічку Пам’яті і послухаймо ці рядки.
Вірш «Свічка пам’яті».
Ніч огорнула мою Україну.
В небі високо засяли зорі.
Чому ж до зірок я думкою лину,
Схиляючи голову в тихій покорі?
Може ті зорі – то душі людей,
Які відлетіли в Голодні часи?
...А серед них скільки було дітей!..
Їм не бачити більше земної краси.
Ніколи вже їм не пізнати Кохання...
Не пройтися щасливими лісом, ні полем...
Голод знищив життя і сподівання...
Збережи, Боже, рід наш!
Повернись до нас, Доле!
Раптом туга стискає душу мою...
Свічку поставлю в вікні. Запалю.
Прошепчу я тихенько молитву свою-
Тих, голодних, 30-х я гріх замолю.
Хай світло від свічки у небо летить-
Хоча б одну Душу зігріє в цю мить,
Щоб Душа ця загублена спокій знайшла-
І у Вічність до Бога вона відійшла.
ІІ вед. Їм – неоплаканим і невідспіваним...Їм – похованим без труни й молитви... позбавлених могили й шани – присвячується.
Пом’янімо мільйонії жертви,
Які голодом винищив кат.
В тридцять третьому році, що вмерли
І лишились лежать коло хат.
Пом'янімо всіх хвилиною мовчання.( хвилина мовчання).
Як це було?
Радянський уряд, яким керував Йосиф Сталін, вимагав від робочих все більше хліба, м’яса, молока. Бідні селяни перебивались з хліба на картоплю, але згодом і цього не стало. Люди ховали картоплю, зерно в ями, де тільки можна, та нічого не втаїли від ока збирача. Одного разу збирачі знайшли трішки картоплі в погребі однієї сім’ї. Ті якраз обідали. Збирач побачив у трьохлітньої малечі картоплинку, відібрав її, розтоптав ногою. Дитя заплакало і лишилося голодним. Ось яке страшне лихо – цей голодомор. Як це було?
Зі свідчень очевидців. Жителька с. Криве Озеро на Миколаївщині В. А. Підвальна згадувала :
"Були створені бригади по так званому розкуркуленню. Забирали хліб, одяг, все, що попадало під руки, залишались голі стіни.
Пам'ятаю добре, як було наказано відвезти хліб державі. Батько зразу це зробив, залишив дещо, щоб дожити до нового врожаю. Коли прийшли забирати останнє, не повірили, що більше нема хліба, і шукали в землі. Вирили в хаті яму в ріст людини, але там хліба не було. Та яма зяяла в хаті не загорнута кілька років. Шукали в хаті, на горищі, виламували сволоки, вистукували підлогу в хаті".
ІІІ вед. Житель с. Каширівка Казанківського району тієї ж обла-сті О. І. Шелест згадує про ті часи так:
"Колгосп у нас був невеликий - до 30 дворів. Добре пам'ятаю, що 1932 р. урожай був непоганий, план хлібоздачі колгосп виконав без затримки. Потім довели нам другий план, який теж виконали, хоч у коморі колгоспу залишилося зовсім мало зерна, якого вже не вистачало на весняну сівбу. Та не судилось і тому зерну довго лежати в коморі. Приїхала валка підвід, все зерно вимели з комори і відвезли на державні склади. Після цього взялися чистити двори колгоспників. Організували бригади, які, як правило, трусили хліб в іншому колгоспі. В наш колгосп приїхала бригада з іншого села, Новогригорівки, вона була озброєна штирями, крючками та іншим знаряддям. Не пропускаючи жодного двору, проводили трус, колупались у соломі, купах сміття. У хатах перевіряли казани, миски, відра, і де хоч півкіло було сховано зерна, все витрушували і забирали. Таким шляхом очистили село повністю".
Із спогадів І. В. Безпечного, жителя Білої Церкви:
"...У Києві бачив я, як ранком зі сміттєвих рундуків вивантажували мерців, клали на вози. В наймах заробив я трохи картоплі, це трохи допомогло нашій сім'ї. Потім стали продавати комер-ційний хліб. Звечора біля інвалідського магазину, що на розі вулиць Б. Хмельницького та Городянського (У Білій Церкві. - Авт.), вишиковувалася довжелезна черга. Стояли морози, ми мі-нялися через годину-другу, а перед ранком усією сім'єю стояли в тій черзі: продавали по кілограму хліба в руки. Магазин відкривали о 8 годині, перед котрою завозили хліб з пекарні, яка була на місці теперішнього пам'ятника Ленінові. Не раз бачив: стоїть людина в черзі, раптом упала. Мерли, не дочекавшись відкриття магазину.
У нашій сім'ї помер молодший брат, двухмісячний: не було чим мамі годувати немовля".
ІV вед. Хоч якою очевидною була зумисність голоду 1932–1933 років, правду про нього більшовики ретельно приховувати. За часів, коли Україна входила до складу СРСР, тоді було почути бодай слово про найбільшу з несправдливостей, заподіяних нашому народові за всю історію. Застрашені
українці, яким пощастило пережити голод, мовчали про нього, щоби вберегти себе і свої сім’ї. Та забути жахи голодомору люди не могли. Спогади сотень очевидців оприлюднені тільки зараз, коли Україна здобула незалежність.
Все таємне стає колись явним.
Як би вже і куди не ховав!
Тую істину знають спрадавна
Архіваріуси всіх держав.
Та і як заховати той голод?!
Не поміститься в жоден архів.
Він тече через страдницький жолоб.
І ні дна в нього, не берегів.
Та і як заглушити той стогін?
Його, врешті, почув цілий світ.
Ні зрівняння, і ні аналогій.
Втаємничений весь небозвід.
Не забути ні болю, ні гніву.
Чоловіче, собі помелись!
Що таємні посли і архіви?!
Час усе проявляє колись.
V вед. Історична довідка. Це було не стихійне лихо, а зумисне підготовлений голодомор. У
1933 році Сталін, говорячи про підсумки першої п’ятирічки, говорив: „Ми, безперечно, досягли того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується у нас із року в рік. У цьому можуть сумніватися хіба що тільки запеклі вороги радянської влади”. Після такої заяви мало хто міг наважитися висловити іншу точку зору.
Не наважувалися сказати правду не тільки при Сталіні, а й при інших вождях-генсеках цілих 60 років. У жодних підручниках історії не можна було знайти жодного слова про голодомор.
Ти скажеш, не було голодомору?
І не було голодного села?
А бачив ти в селі пусту комору,
З якої зерно вимели дотла?
Як навіть марево виймали із печі
І забирали прямо із горшків,
Окрайці виривали з рук малечі,
Із торбинок нужденних стариків?
Ти скажеш, не було голодомору?
Чого ж тоді, як був і урожай,
Усе суціль викачували з двору,—
Греби, нічого людям не лишай!
Хто ж села, вимерлі на Україні,
Російським людом поспіль заселяв?
Хто? На чиєму це лежить сумлінні?
Імперський молох світ нам затуляв!
Я бачив сам у ту зловісну пору
І пухлих, і померлих на шляхах.
І досі ще стоять мені в очах...
А кажеш — не було голодомору?
VІ вед. І півстоліття правдоньки – ні з вуст.
Чи, Господи, то не страшна крамола?!
Та ж мусить скрізь дзвонити Златоуст,
Щоби не повторилося ніколи!
Голод – то такий фізіологічний феномен, який нищить нормальну психіку, гасить емоції і волю до боротьби. У багатьох споминах жертв голоду (наприклад, у Книзі-меморіалі „33-й; Голод”) засвічується, що тривале голодування призводить до апатії і деморалізації людської свідомості,
відбирає сили для боротьби. Голод призводив бо божевілля і канібалізму. Дистрофія нищила розум, свідомість людей, перетворювала їх на тварин. За таких умов фізичний опір був неможливим.
Голод руйнував громадські і суспільні зв’язки, кожен голодуючий думав лише про те, як би врятуватися від смерті. Але порятунку не було.
Вірш „Українська нестерпна сюїта”
Українська нестерпна сюїта...
А навколо – одна сон-трава.
Умирать почали... у квітні.
Коли всюди і все ожива.
Ні живої води... ні порому,
Що єднає життя на порі.
Чи ж то легко смеркать молодому
На ранковій веселій зорі?!
Вже і проліски, і блавати...
Ще би трохи – і садж зацвів!
Як було тим очам закриватися
Під лункий солов’їний спів?!
...Умирать почали у квітні.
VІІ вед. Внаслідок цього вимирали цілі села, було зафіксовано випадки людоїдства і трупоїдства. Прагнучи врятувати хоч дітей, селяни часто везли їх у місто і там залишали в установах, лікарнях, на вулиці. А Сталін у ці трагічні місяці небаченого в історії людства голодомору спромігся визнати публічно лише „харчові труднощі в ряді колгоспів”.
19 лютого 1933 року відбувся організований з’їзд колгоспників-ударників, де Сталін цинічно заявив: „В усякому разі, порівняно з тими труднощами, які пережили робітники років 10–15 тому, ваші нинішні труднощі, товариші колгоспники, здаються дитячою забавкою”.
Досліджуючи втрати від голодомору 1932–1933 років, було встановлено, що загинуло близько 12 млн. вивезено до Сибіру 3 млн. українців. Повні демографічні втрати, включаючи катастрофічне зниження народжуваності під впливом голоду сягають від 15до 18 млн. чоловік.
У той рік і гілля, і коріння —
Все трощив буревій навкруги...
І стоїть ще й тепер Україна,
Як скорбота німа край могил
VІІІ вед. Тільки виповівши минулі страждання, викричавши давній біль, крок за кроком пройшовши заново хресну дорогу своєї далекої і близької історії, віднайде себе наш народ, гідний прекрасної долі.
Висновки Міжнародної комісії по розслідуванню голодомору в Україні в 1932–1933 роках
1. Причини голодомору:
а) вивезення з України урожаю 1932 року до останнього кілограма
внаслідок пограбування селян бригадами активістів з числа членів ВКП(б),
комсомольців, комнезамівців і уповноважених з Росії;
б) колективізація;
в) розкуркулювання;
г) денаціоналізація;
д) геноцид.
2. Наслідки голодомору:
а) внаслідок повного виснаження організму від глоду вмерло 12 мільйонів
чоловік;
б) вивезено з Україні до Сибіру, на Урал, райони Крайньої Півночі 3 млн
осіб;
в) щохвилини помирало 17 людей, а щодоби – 25 тисяч.
О, як же ти не вмерла, Україно?!
Бо скільки ж то зловісницька мета.
Звела людей, приречених безвинно, –
Й ніхто за це ні в кого не спитав.
І ніхто не знав скільки невинного люду зійшло в могилу - старих, молодих, і дітей,
і ще не народжених - у лонах матерів. До книги Буття українського народу, - якщо
таку Книгу буде колись написано.
