Лекція 5. Мотиваційний тренінг
Мотивація – весь комплекс факторів, які спрямовують і спонукають поведінку людини ( 1966)
Мотивація розглядалася в різних аспектах – психологічний аспект, аспект очікування, обумовленість потреб, соціальна ідентичність, ціннісна обумовленість.
Терміном “Мотивація” позначаються 2 групи явищ – індивідуальна система мотивів (система мотивів певної людини) та система дії по активізації мотивів іншої людини, яку часто називають мотивуванням інших.
Джерела мотивації ( Леонард, Бівайс, Сколл):
- та, яка йде зсередини (сам процес)(фізіологічні потреби Маслоу)
- інструментальна (потреба в безпеці)
- зовнішня Я-концепція (потреба в приналежності)
- внутрішня Я-концепція (потреба в повазі)
- інтерналізація цілі (потреба само актуалізації)
Перша група – якщо людина мотивується до виконання певної роботи чи поведінки лише ради задоволення, яке вона отримує від цієї роботи. Людина насолоджується тим, що вона робить(бажання отримати задоволення і насолоду від процесу діяльності)
Друга група – коли поведінка людини призводить до отримання зовнішніх результатів, яких можна збагнути (оплата, премії, кар’єра) (бажання отримувати зовнішні винагородження)
Третя група – мотивація виникає із зовнішніх джерел: людина орієнтована перш за все на інших, намагається знайти у них підтвердження своїх рис, компетентність. Людина веде себе так, щоб задовольнити членів референтної групи (бажання прийняття та підтвердження своїх рис з боку інших та референтної групи)
Четверта група – така мотивація має внутрішнє обмовлення. Людина орієнтована внутрішньо. Вона мотивується до такої поведінки, яка підкріплює ці внутрішні стандарти і дозволяє досягнути більш високого рівня розвитку компетентності (бажання відповідати власним стандартам рис, компетентності та цінностей)
П’ята група – поведінка мотивується інтерналізацією цілей. Людина засвоює ті моделі поведінки, які конгруентні її особистій системі цінностей. Кожний працівник вірить в ціль і тому мотивований ціллю всього колективу.
В основі лежить мотив. Мотив – формальний термін, який означає спонукання любого походження. Мотив може бути усвідомлений та неусвідомленим. єв виділяє в основі основних форм мотивації – потреби, потяги, прагнення, інтереси
Приклади мотивів :
- політичні, моральні ідеали, уявлення про майбутнє
- інтерес до отримання враження
- прагнення до організації життя та побуту, до сімейного життя
- сильна потреба в чомусь
- досить сильне почуття
- моральні переконання
- звички
- наслідування.
Внутрішня мотивація: Мрія, самореалізація; Ідеї, творчість; самоствердження; переконаність; цікавість; здоров’я; особистісний ріст; потреба спілкування;
Зовнішня мотивація: гроші; кар’єра; статус; визнання; дім, квартира, машина; подорожі
Завдання мотивування – розширити зону усвідомлених дій по активізації мотивів певної людини, перетворити напівусвідомлені мотивування в мотиваційний менеджмент. 2 основних питання мотиваційного менеджменту (мотивування):
- До чого спонукати? (питання спрямованості)
- Як спонукати? (питання енергії)
Види спрямованості : на себе, на інших, на завдання
М. Аптер встановив, що в кожний момент часу кожний з нас знаходиться або в теличному, або в парателичному стані. Теличний стан - людина в першу чергу орієнтується на певну істотну ціль. В парателичному стані людина більше орієнтується на певні аспекти текучої діяльності. Для того, щоб визначити в якому стані ви перебуваєте – достатньо згадати яку-небудь справу, якою ви же займаєтеся певний час, або маєте займатися, і запитати себе: чи хочеться вам, щоб результат був уже досягнутий зараз, чи вам хочеться пройти весь процес виконання цієї справи.
Цілі МТ – оволодіння методами активізації мотивів людини і використання енергії активно діючих мотивів
- оволодіння методами створення та посилення робочої мотивації
Завдання тренера – створення таких умов, щоб учасники спочатку змогли відчувати на собі дію мотивуючих сил, потім навчитися керувати ними, а після цього – навчитися дозволяти цим силам вільно проявлятися і спеціально викликати їх, коли це допомагає добитися максимального результату.
Мотивована поведінка – це результат вибору, усвідомленого чи неусвідомленого, а не механічне підштовхування певними стимулами.
Три типи рольових ігор:
1- ігри-омнібуси по гіпотетичному сценарію тренера
2- рольові ігри по гіпотетичному сценарію учасників
3- самостійно розроблені учасниками інсценувань
Перші ігри (омнібус взято з японського варіанта психодрами. В такій психодрамі є певна особливість – тут фактично відсутні категорія глядачів – всі учасники задіяні в дійствах і виконують ролі людей, тварин, гір, сонця...) Тренер сам назначає ролі різним способами. В такій грі все задається, лише не задається ціль Тренер формулює гіпотезу, які психологічні феномени проявляться в грі, яку ціль виберуть учасники. і до яких дій вони удадуться
Рольові ігри по гіпотетичному сценарію учасників – це ігри, де одна команда учасників розробляє сюжет рольової взаємодії, в яких будуть приймати участь крім них, інша команда і вся інша група, але приймати участь спонтанно, без попереднього обговорення умов і способів дії.. Методичне призначення таких ігор дати можливість учасникам пережити досвід власного ефективного використання мотиваційних механізмів.
Інсценування – розігрування сценок, які спорюються учасниками в процесі командної роботи.
Командна робота – виконання завдань чи рішення кейсів в підгрупах, обговорення в загальних групі.
Індивідуальні завдання мають на меті:
- самопізнання та само посилення. Учасники мають можливість усвідомлювати власні мотиви.
- Домашні завдання – перенесення досвіду в життя.
Мотиваційна співбесіда
Мета – заставити клієнта говорити зі самим собою, для того, щоб змінити своє життя. При цьому робиться акцент на праві вибору клієнта брати на себе відповідальність за прийняте рішення.
Тут не використовуються конфронтаційні техніки. Ключові концепції:
- емпатія
- амбівалентність (почуття розірваності між бажанням і небажанням зробити що-небудь. Чим ближче клієнт до того, щоб вирішити змінити свою поведінку, тим гостріше виражені ці суперечливі почуття. Метою мотиваційної співбесіди – схилити амбівалентність в сторону дій.
- самомотивуючі твердження (ініціювання таких тверджень у клієнтів є метою)
Техніки
“Вивчення доброго і не настільки доброго”
Мета – дати можливість вивчити свої думки та почуття стосовно проблеми. Треба приділити увагу і сумувати “все добре”, але при цьому не надаючи сильному аспекту цьому. При аналізі “не доброго”, інший погляд на проблему. Слід уникати формулювань погано. Слід уникати своїх коментарів. Третій етап – сумування _ з одного боку ви кажете... і з іншого боку... (слід уникати “але” бо це конфронтація). При протидії клієнта повинна бути інша стратегія.
Надання інформації
Слід починати з того що клієнт знає. Після надання інформації обов’язково перевіряти, що він думає з цього приводу.
Баланс рішення (треба описати всі за та проти того, щоб наприклад кинути вживати алкоголь)
