ДО 200-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
| Тарас Шевченко!... Це ім’я дорогоцінною перлиною виблискує у золотій скарбниці світової культури. У славній плеяді безсмертних класиків літератури геніальний співець українського народу по праву стоїть в одному ряду з такими титанами думки і слова, як Гомер і Шекспір, Пушкін і Толстой, Гете і Байрон, Шіллер і Гейне, Бальзак і Гюго, чия мистецька спадщина стала надбанням усього передового людства. |
Вся творчість великого Кобзаря зігріта гарячою любов’ю до Батьківщини, пройнята священною
ненавистю до ворогів і гнобителів народу. Його думи, його пісні, його полум’яний гнів, його боротьба за світлу долю трудового люду були думами, піснями, гнівом і боротьбою мільйонів.
Поезію Шевченка люблять усі народи. Поет, який віддав усі свої сили боротьбі за визволення рідної України від соціального і національного гніту, виражав прагнення і сподівання всіх народів, всіх прогресивних людей світу.
Тарас Григорович Шевченко прожив дуже мало - лише 47 років. З них 34 роки провів у неволі: 24 роки - під ярмом кріпацтва і понад 10 років - у найжорсткіших умовах заслання. А решту - 13 (вільних) років перебував під невсипущим наглядом жандармів. Все його життя було низкою випробувань. Ледве під кінець йому усміхнулося щастя: він бачив початок тієї суспільної справи, до якої линув всією душею… Не дожив він до здійснення тих начал, поширенню яких сприяв своїми піснями… не про багатьох можна сказати, як про нього: він зробив у житті свою справу! Щастя у житті було не для нього,- його чекає інше, посмертне щастя - слава… У 2014 році виповнюється 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Маємо національне свято — Шевченківські дні. Понадвікова товща часу не стане стіною між нами і поетом. На відміну від небесних світил, які даленіючи, дають нам все менше світла і маліють самі, світила духу людського віддаляючись роками, виростають і посилають все більше і більше променів. Саме такою є наша духовна зоря— Тарас Шевченко. Він був і залишається зі своїм народом, з Україною, він навічно оселився в серці кожного з нас.
Вшанування Шевченка є масовим. Президент України Віктор Янукович на засіданні громадської ради зазначив, що осмислення двохсотлітнього ювілею Кобзаря має нагадати всім нам, що українці – великий народ, чий внесок у світову культуру й науку є беззаперечним і визнаним. Саме тому 2014 рік був оголошений Міжнародним Роком Тараса Шевченка.
Його пам’ятають поважають, ним захоплюються, до нього прислуховуються. Він і сьогодні сучасний. Його твори пройняті демократичними ідеями, набули популярності серед широких народних мас. Його заклик до братерства й любові, до правди й справедливості, а над усе — до волі, має всесвітнє значення. Підтвердженням цьому є той факт, що книги Т. Шевченка видавались за кордоном і перекладалися на 147 мов світу.
В Україні немає відомішого, доступнішого широкому загалові і більш дослідженого письменника, аніж Тарас Шевченко. Мабуть, не знайдеться в нашій державі людини, котра б не вважала, що вже кого-кого, а Шевченка знає. Ретельно вивчено і десятки разів прокоментовано кожен твір. Попри все те, доводиться стверджувати, що досі, навіть через стільки років після його смерті Шевченко залишається незбагненним. Ми звикли звірятися за Шевченковою творчістю у своїх почуваннях, поглядах на життя, на історичні події — його слово не має фальшу, тут все істина.
„Він був сином мужика і став володарем у царстві духу. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури”, — так писав І. Франко у своїй „присвяті” Шевченкові.
Шевченко 9 березня 1814 року в селі Моринцях на Черкащині у сім'ї кріпаків. З дитинства був допитливим, любив малювати, співати. Тарасові було дев'ять років, коли він, Катря, Ярина, Марія, Микита і Йосип залишилися без матері. Батько одружився вдруге. Мачуха мала трьох своїх дітей, і життя в хаті стало нестерпним. Коли ж через два роки помер і батько, хлопець пішов у найми.
Тарасові дуже хотілося вчитися. Але шкільний дяк, до якого найнявся малий за можливість навчатися, виявився п'яницею і змушував його красти. Хлопець знайшов собі нового вчителя — маляра, але Тараса приставили козачком до пана. Це була нудна робота: цілими днями чекати, поки господар забажає люльку чи склянку води, яка стоїть поряд з ним на столі.
Нехтуючи забороною, Тарас таємно перемальовував картини зі стін панського будинку. За це його одного разу дуже покарали. Але й помітили неабиякі здібності кріпака і вирішили віддати його до майстра вчитися на «кімнатного живописця».
У 24 роки друзі викупили Тараса з кріпацтва. Він з великим завзяттям узявся за науку. Навчаючись у Петербурзькій академії художеств, він водночас здобував знання із мови, літератури, історії, географії, навіть математики, і незабаром став освіченою людиною. Друзі-земляки посприяли виходу у світ першої книги його віршів — «Кобзаря», який «вибухнув, мов джерело чистої холодної води, заяснів невідомою доти в українському письменстві виразністю, простотою і поетичною грацією вислову».
Поезія Шевченка не просто зачаровувала: вона будила прагнення до волі, національну гідність українців. Тому поет був небезпечним для царського уряду, і його було заслано рядовим солдатом на довгих десять років із забороною писати й малювати.
Серед небагатьох прижиттєвих видань Тараса Шевченка особливе місце посідає остання його книжка — «Буквар південноруський», складена із кращих зразків фольклору та частково з власних творів. Ця книжка для учнів недільних шкіл була першою дитячою демократичною читанкою в Україні. 10 тисяч примірників книжки було видано власним коштом поета. Продавалися вони лише по 3 копійки, щоб їх могли купити й найбідніші селяни. «Буквар» став найкращим дарунком для дітей, яких поет щиро любив.
Шевченкові поезії «Маленькій Мар'яні», «Мені тринадцятий минало», «І золотої й дорогої...», «На Великдень на соломі», «Дівча любе, чорноброве!», «Тече вода з-під явора» та десятки інших стали улюбленими творами багатьох поколінь дітей.
Мріяв поет написати й інші підручники для початкової школи, викладати малювання в Київському університеті. Однак передчасна смерть не дала йому здійснити своїх планів.
10 березня 1861 року. Поховали його на Смоленському кладовищі в Петербурзі. У травні того ж року домовину поета перевезено в Україну й поховано, як він сам заповідав, на Чернечій горі над Дніпром біля Канева.
Віримо, немає в Україні такої людини, яка б не знала й не любила творів Шевченка.
Він був поетом волі в час неволі, Поетом доброти в засиллі зла. Була у нього незвичайна доля, Та доля Україною була.
