Мотиваційне забезпечення навчально-виховного процесу в школі

Мотиваційне забезпечення навчально-виховного процесу в школі.

Якість нашої роботи залежить від того, яку мету ми ставимо перед собою, які причини змушують нас виконувати певну роботу. Це мотив нашої діяльності.

Мотив – переживання чогось особистісно значущого для індивіда.

Навчання дітей, їх психічний розвиток, виховання, тобто основні завдання, записані в Законі «Про освіту», неможливо здійснювати без мотивації школярів на навчальну діяльність.

Зараз ні для кого не секрет, що академічна успішність учня визначається не тільки й не стільки його здібностями, скільки його бажанням учитися.

Сучасна школа поступово переорієнтовується на визнання особистості дитини найвищою цінністю. При цьому посилюється значущість пізнання особистості школяра і дітей з розвитку його здібностей і природних задатків. Особистість стає цінністю суспільства, а метою освіти – розвиток особистості. Для розвитку особистості шкільні предмети мають чималі можливості. Тому завдання навчання школі – сприяти інтелектуальному розвитку учнів, навчати їх бути активними у прийнятті рішень, підготувати до праці, самостійної діяльності.

Завдання вчителів школи – забезпечити якісне навчання, цілеспрямовано готувати школярів до глибокого і свідомого вивчення предметів, створювати можливості для виявлення здібних і обдарованих дітей, розвивати інтерес учнів до науково-дослідницької роботи. Технологія вирішення цих завдань повинна не тільки виділяти освітні об’єкти, стосовно яких учень самовизначається, здобуває знання, а й виявляти та розвивати в учнів особисті цілі відносно об’єктів та знань про них. На мою думку, найповніше ці вимоги можна виконати, організуючи навчальний процес з урахуванням інтересів та умов розвитку особистості. Практика доводить, що досягнення високих результатів навчання відбувається тоді, коли забезпечується узгодженість між діяльністю вчителя й учня, тобто коли цілеспрямовані зусилля вчителя збігаються з власними зусиллями учня у навчанні. Це підтверджують і дослідники-психологи.

У структурі навчальної діяльності науковці виділяють такі стадії: розвиток потреби, формування мотивів, утворення мети, предметне перетворення, контроль і оцінка. Першим трьом позиціям у цій структурі, учитель, як правило, не завжди приділяють належну увагу, що особистісно орієнтоване навчання дає змогу чітко усвідомлювати значення вивчення кожної теми для життя та особистого розвитку. Принципи мотиваційного забезпечення навчального процесу, на мою думку, має неабияке значення в процесі викладання предметів.

Велике значення мають індивідуальні особливості навчання. Кожен педагог знає, що один учень будь-який програмовий матеріал засвоює швидко, правила мотивує з першого разу, а інший – на це саме витрачає значно більше часу, йому потрібно не один раз повторювати. Часто буває, що при контролі старанний, скромний учень може розгубитися, а його однокласник, який впевнений у собі і часто байдикував на уроках, може показати кращій результат. Також трапляється, що один і той самий учень із задоволенням розв’язує задачі і неохоче вивчає матеріал з історії чи літератури; прислухається до рекомендацій учителя, але ігнорує будь-які поради батьків; навчаючись в одній школі, не любить уроків геометрії, а перейшовши до іншої – вважає цей предмет найцікавішим; протягом певного часу виконує домашні завдання старанно, а потім – ставиться до них формально. Це підтвердження того, що не кожен учень навчається завжди і всього однаковим чином.

Це лише кілька прикладів для ілюстрації відомого всім положення, що кожна дитина вчиться по-своєму.

Отже, педагог повинен розуміти між індивідуальні та внутрішньо індивідуальні особливості навчання, які дають можливість, враховуючи інтереси учнів, заохочувати їх навчальних досягнень. Та більшість методик, що забезпечують індивідуалізацію, диференціацію навчання в середній школі, враховують як правило, лише його когнітивну складову і недостатню увагу відводять мотиваційній. Проте навчання – складова частина свідомої діяльності особистості, що залежить як від її здібностей, так і від бажання та прагнення вчитися.

Повернемося до проблеми поступової втрати інтересу до навчання взагалі. Загальновідомим є також те, що більшість першокласників з неприхованою радістю йдуть до школи, а вже через 3-4 роки ситуація змінюється. Що відповість дитина на запитання «Чому ти ходиш до школи?», спрогнозувати просто – «Вчитися». А на запитання «Для чого ти вчишся?» - чіткої відповіді вже немає. Поняття «вчитися» у дітей має значно ширший зміст, ніж просто здобуття певних знань. Це і спілкування з друзями, і рухливі ігри, і самоствердження в колективі тощо. Якщо учень не може реалізувати ці бажання, то навчання втрачає для нього свою привабливість. Це відбувається, як правило, тоді, коли немає особистого інтересу до предмета, наявність якого вже само забезпечує успішне оволодіння знаннями та розв’язує проблему негативного ставлення до школи, впливає на розвиток школярів та їх поведінку. Є чимало учнів, які на уроці перестають слухати пояснення вчителя, якщо новий матеріал їх не зацікавив з самого початку. Слід так будувати пояснення, щоб поява нового матеріалу відповідала природній допитливості школярів. Новий факт не повинен виникати «з нічого», разом з учнями потрібно з’ясувати можливість його застосування, а також передбачати його зміст, або інакше – вмотивувати навчальну тему в навчальний зміст.

Питання мотивації навчання є дуже актуальним, воно давно цікавить як учених, так і педагогів-практиків. Учені говорять про позитивну і негативну мотивацію, вивчають ситуативні, динамічні характеристики мотиваційної сфери та статично стійкі. Якщо під мотивами розуміти спрямованість учня на різні сторони навчальної діяльності (), то мотиви поділяються на соціальні (пов’язані зі спілкуванням учнів між собою та з учителем) та пізнавальні (якщо вони пов’язані змістом навчання).

Найбільш повним є розуміння мотивації в так званій діяльнісній території навчання. (ін, В. В,Давидов):Мотивація є або внутрішньою, або зовнішньою, залежно від ставлення дитини до процесу отримання знань. Ретельна діагностика полімотивованої навчальної діяльності кожного конкретного учня дає можливість вчителю створити сприятливі умови для формування і закріплення позитивної мотивації навчання. Необхідно пам’ятати, що мотиваційна сфера формується насамперед самою особистістю і важко піддається змінам, впливам ззовні.

Одна з умов зовнішньої мотивації – це впевненість особистості в наявності безпосереднього зв’язку між здійснюваною поведінкою та її наслідками, а основними елементами її є зовнішні стимули.

Ознаками зовнішньої мотивації навчання є:

· навчання заради навчання, без задоволення від діяльності або без зацікавленості предметом;

· навчання для особистої вигоди;

· навчання з примусу або під тиском;

· навчання, що ґрунтується на соціальних цілях, вимогах і цінностях.

Учні із зовнішньою мотивацією, як правило, не отримують задоволення від подолання труднощів під час навчання. Вони при нагоді вибирають найпростіші завдання і розв’язують лише те, що необхідно для отримання чи підтвердження певної оцінки.

Цей тип мотивації нетривалий у часі, поверхневий і на уроках його краще застосовувати лише в окремих випадках, коли: колектив класу має невисоку або різнорівневу підготовку; матеріал для вивчення складний, нецікавий; практично не видно зв’язку матеріалу, що вивчається, з іншими предметами чи використанням у якійсь професії.

Внутрішня мотивація, як правило, має стійкий, тривалий характер і безпосередньо міститься в матеріалі, що вивчається. Для посилення внутрішньої мотивації учитель мусить певним чином опрацювати матеріал, зробити цікавим, взаємопов’язаним, орієнтованим на досягнення певних навчальних цілей і засвоєння конкретних дій. Для цього навчальний матеріал потрібно страктувати, він має бути доступним і зрозумілим для учня, а його засвоєння – свідомим. Доцільно поділили матеріал на логічно цілісні, невеликі за обсягом блоки, забезпечуючи самоконтроль та рефлексію.

Учні з внутрішньою мотивацією навчання демонструють інтелектуальну гнучкість і фантазію, а предмет, що вивчається, притягує їх ще й емоційно. Вони розв’язують найскладнішу задачу, прагнуть не просто запам’ятати матеріал, а зрозуміти. Абсолютна внутрішня мотивація виникає в тому випадку, коли головною метою учня є отримання задоволення від самого навчання. Над цією проблемою працює не одне покоління педагогів, саме про неї писав : «Зацікавити розум дитини – одне з основних положень нашої доктрини, і ми нічим не нехтуємо, щоб прищепити учневі смак, ми сказали б, навіть, пристрасть до навчання».

Таким чином, внутрішня і зовнішня мотивації – це дві сторони одного процесу, що поєднують навчання і його цілі. Виділити серед них кращу неможливо, протиставляти їх також неправильно, кожна має право на існування. Роль учителя при цьому – спрямовувати обидві мотивації на формування позитивного ставлення до школи і до навчання кожної дитини. І лише позитивна мотивація навчання є одним із напрямків особистісної орієнтації освіти і забезпечує зростання нового, творчого покоління громадян нашої держави.