Педагогіка нового століття - шляхи розвитку й участі в побудові суспільства знань

ПЕДАГОГІКА НОВОГО СТОЛІТТЯ -ШЛЯХИ РОЗВИТКУ Й УЧАСТІ В ПОБУДОВІ СУСПІЛЬСТВА ЗНАНЬ

Костянтин КОРСАК

Твердження про «складність і непередбачуваність» суспільно-економічного розвитку людства на сучасному етапі стало трюїзмом і, мабуть, не потребує якихось додаткових доказів. Але справедливість цього не означає, що під час аналізу стану і можливих шляхів еволюції педагогіки й систем навчання та виховання в XXI cт. можна заглибитися в їхній внутрішній світ і не враховувати позаосвітні події, явища, тенденції та впливові чинники, які й визначатимуть і темп побудови «суспільства знань», і його визначальні риси.

Розпочнемо із суттєвого уточ­нення — «суспільство знань» не слід ототожнювати з тим варіантом «інформаційного суспільства», яке так широ­ко пропагувалося останніми роками в Україні й описува­лося формулою «це буде масове індустрі­альне виробництво і море комп'ютерів». У суспільстві знань індустріальні техноло­гії вважатимуться варварством і потрап­лять, у кращому разі, в політехнічні музеї й місця збереження народних промислів. Інтелектуальною основою життєзабезпе­чення громадян суспільства знань стануть нано-, фемто - та інші науки, які, хоча й успішно розвиваються вже не один рік, проте навіть не згадуються в статтях бага­тьох науковців України й Росії, безпосе­редній обов'язок яких полягає в аналізі найімовірніших шляхів розвитку суспільств у XXI столітті [3; 10 та ін.].

Не всі теоретично можливі дії еконо­містів і політиків автоматично приведуть до появи суспільства знань. Досвід тих кра­їн, які досягли найбільших успіхів на зла­мі сторіч (Фінляндії, Ірландії та ін.), свід­чить, що успіх будь-якої іншої держави в побудові суспільства знань залежатиме від ефективності використання нею свого ос­вітньо-наукового комплексу не для вико­нання функцій соціального захисту і фор­мування необхідних для провідних політичних еліт «правильних» історикокультурологІчних уявлень в усіх представників нових генерацій, а для створення високо-технологічного виробництва та інновацій­ної економіки, діяльність яких у багатьох аспектах заперечує ті закони, які свого ча­су були встановлені для розвиненого капі­талізму індустріальної епохи і які, на жаль, вважаються незаперечною істиною і доро­говказом розвитку в сучасній Україні. Ли­шається тільки сподіватися, що «помаран­чева революція» серед своїх наслідків ма­тиме формування і перемогу нових поглядів на шляхи побудови інноваційної економі­ки і суспільства знань.

Прискорення руху України в цьому на­прямі стане можливим у разі активізації діяльності освітньої системи, що, в свою чергу, нерозривно пов'язане з поліпшен­ням і розширенням її психолого-педаго-гічного забезпечення. Освіта нового сто­річчя й періоду побудови суспільства знань має спиратися на міцнішу наукову базу. Головна тема нашої статті — як модерні­зувати і зміцнити наукову базу педагогіки.

Традиційний шлях розвитку кожної на­уки — розширення кадрового потенціалу шляхом створення нових наукових груп, лабораторій та інститутів (цей засіб, вра­ховуючи зміни в Академії педагогічних наук у 1990-х pp., близький до вичерпання сво­їх можливостей) та Інтенсифікація дослі­джень у рамках свого предметного поля. Резервів такої інтенсифікації лишається, на наш погляд, багато: електронізація пра­ці науковців шляхом використання Інтер-нету й інших засобів, створення в бібліо­теках відділень лазерних дисків та обмін подібною Інформацією між науковцями АП Н (автор статті готовий розширити свою діяльність у цьому напрямі), активна спів­праця українських науковців-педагогів з колегами з Інших країн і т. ін.

Та існує й нетрадиційний шлях прогре­су усталених наукових царин — вихід на межі традиційного поля досліджень і ви­користання методів і засобів інших наук для розв'язання проблем, які тривалий час перебували у статусі «неподоланих вер­шин». Найпростіший варіант подібних дій — формування симбіозних наук, уже в назві яких ми знаходимо інформацію про те, які саме традиційні ділянки досліджень поєд­нуються для одержання нових результатів: астрофізика, біофізика, молекулярна біо­логія тощо.

Подібні поєднання стали досить поши­реним явищем у групі природничих наук, досягнення яких після давнього відділення від філософи спиралися, як правило, на по­дрібненні мети чи завдання на частини з такими рисами, що давали змогу одержати певний результат і сформулювати якусь за­кономірність і надалі використовувати в практичних діях (виробництво, транспорт, зв'язок тощо). Шкільні курси природничих наук дають нам багато прикладів того, як досить просто робилися значні відкриття в тому разі, коли лід час експериментів до­сліджувався взаємозв'язок двох-трьох змін­них величин. Подальший тривалий прогрес спирався найчастіше на підвищення доско­налості вимірювальних приладів, а не на збільшення кількості змінних величин, які беруть участь у певному явищі. Й досі не створено теорії тертя чи кульової блискав­ки, оскільки перше явище залежить від май­же 20 змінних величин, а друге — теж склад­не — просто не щастить відтворити в лабо­раторії й вивчити грунтовніше.

Розрив між Європою та іншими части­нами світу став стрімко зростати з того ча­су, коли прогрес у виробництві й на транс­порті (насамперед — у мореплавстві) роз­почали забезпечувати науковці та інженери. Європа пішла шляхом диференціації наук, подрібнення і створення все нових і нових полів точних І фундаментальних досліджень, а Близький Схід, Південна І Східна Азія за­лишилися в рамках інтегрального й суто споглядального підходів та використання ремісничих, а не наукових можливостей. Відставання зростало аж до того часу, ко­ли одна за одною неєвропейські країни — Японія, Південна Корея, Індія, Малайзія, Бразилія та Ін. — розпочали спершу запо­зичувати чужі наукові та інженерні досяг­нення, а пізніше створювати власні.

Аналіз останніх подій у фундаменталь­но-наукових дослідженнях лише підтвер­джує шойно сказане: прогрес відбувається шляхом удосконалення вимірювальної апа­ратури й інструментарію та проникнення за рахунок цього в зону тих природних явищ (насамперед у нано - і фемтодіапазо-ни), де раніше подібних можливостей не було. Диференціація наук продовжувати­меться й далі — цей засіб науково-природ­ничого прогресу невичерпний.

Набагато складніша й менш райдужна ситуація у сфері гуманітарних наук. Об'єк­ти їх дослідження — людина чи суспільство — не лише складні, а й «неподільні» в тому сенсі, що характерний для природ­ничих наук метод диференціації та поділу або взагалі для них незастосовний, або дає неправильні чи малопридатні для практи­ки результати.

Непоодинокі спроби розширити проб­лемне поле досліджень тих чи інших гума­нітарних наук за рахунок власних ресурсів найчастіше завершується винайденням аль­тернативної термінології та появою «но­вих» наук, які насправді є просто суто фі­лологічно-семантичними варіантами вже відомих. Один із можливих прикладів — народження і розвиток акмеології. Якщо порівняти перші російськомовні навчаль­ні посібники та монографії з акмеології з відповідною літературою з психології про­фесійної діяльності, то легко виявити: ста­рі книги стали основою для написання ак-мєологічної літератури, професійний роз­виток І досягнення були описані іншою мовою в нових термінах.

Аналіз питання про доцільність устале­ного поділу інтегральних знань про навчаль­но-виховний процес на окремі наукові га­лузі (педагогіку, психологію, андрагогіку, акмеологію, соцїоніку та кілька інших) ви­ходить за рамки цієї статті. Але він вартий поглибленого дослідження хоча б тому, що застосована в Україні фрагментація «педа­гогіки» на кільканадцять спеціальностей створює чимало непорозумінь, конфліктів і стресових ситуацій, коли напередодні за­хисту майбутньому кандидату наук оголо­шують, що його праця «не така», що вона «з іншої спеціальності» або взагалі «не узго­джується з профілем жодної спеціальності». Як мінімум, це призводить до створення де­сятків нових документів і втрачених міся­ців дорогоцінного часу, як максимум — до повної зміни тематики досліджень і появи нової дисертаційної роботи.

На наш погляд, подрібнення педагогі­ки на частини і створення практично «ки­тайського муру» між нею і психологією є вельми сумнівним досягненням організа­торів науково-освітніх досліджень у Радян­ському Союзі. Надмірна диференціація вивчення явища «навчання І виховання» є поганим для нас радянським спадком — він гальмує Інтенсивність і результатив­ність педагогічних досліджень у сучасній Україні, адже керівники наукових груп зму­шені під час вибору тематики піклуватися насамперед про те, щоб вона не перетиналася з тематикою інших колективів чи ла­бораторій.

Та ще гірші наслідки має відмова від залучення до науково-педагогічних дослі­джень і навчально-виховної практики да­них і досягнень з віддалених від педагогі­ки наукових сфер, зокрема з точних наук про природу і людину. Це явише дуже по­мітне в українській чи російській педаго­гіці, якщо врахувати, що на теренах США чи Великої Британії воно значно слабше, хоч і там є власні труднощі й негаразди розвитку Інтегральних гуманітарно-при­родничих досліджень дітей і всього навчаль­ного процесу.

Можна вказати принаймні дві причини цього розриву між нами і США: 1) й досі не подолане відлуння постанови ЦК ВКП (б) «О педологических извращениях в систе­ме наркомпросов» (4 липня 1936 р.) й ви­нищення на її основі всієї педологічної лі­тератури й усіх наукових груп (тоді ж було фактично заборонено комплексність нау­кової тематики) [8]; 2) спрощене уявлення про природничі науки та переконання в їх неспроможності вивчення людини на та­кому рівні, який робить можливим вико­ристання досягнень цих наук у психології та педагогіці.

Про старі страхи вже давно час забути, та й не завадило б ознайомитися з новіт­німи досягненнями природничих наук — потік відкриттів у сфері поглибленого до­слідження людини лише посилюється, й неувага до нього перетворює психолога чи науковця-педагога в послідовника дідуга­на Хоттабича з однойменної книги Л. Лагіна [7]. Навряд чи можна виправдати по­ширення авторами наших навчальних книг з педагогіки і психології неправдивої ін­формації тим, що їм невідомі ті чи інші до­сягнення представників молекулярної біо­логії або нейрофізіології.

Подолання вказаних недоліків навряд чи буде легким і, можливо, нам ще чекати й чекати статей, які описували б наші, а не американські досягнення у використанні доробку молодих людинознавчих наук у на­вчально-виховному процесі [4J. Спробуємо вказати головні труднощі на шляху пози­тивного розвитку психолого-педагогічної сфери знань у найближчий час. Для цього використаємо приклад Росії, зокрема ви­конаний фахівцями Російської академії ос­віти аналіз стану І перспектив еволюції пе­дагогіки. Центральну доповідь «Педагогічні проблеми сучасності» на юбілєї засну­вання АПН СРСР виголосив керівник двох провідних відділень РАО «Філософії освіти і теоретичної педагогіки» та «Освіти і куль­тури» академік |1].

Не будемо перераховувати всі позитив­ні аспекти його великої доповіді, а зверне­мо увагу читачів лише на один принципо­вий її недолік — у ній не знайти жодних пропозицій стосовно залучення до розв'я­зання проблем навчання І виховання новіт­ніх досягнень молодих людинознавчих на­ук. З таким підходом до педагогічних проб­лем сучасності знижуються сподівання на те, що вони будуть розв'язані в майбутньо­му. Обмежимося одним-єдним прикладом.

Нещодавно представники нейромоле-кулярної біології виявили, що певний фраг­мент сьомої хромосоми людини визначає розвиток частини мовних зон лівої півку­лі мозку. Кілька відсотків усіх дітей стра­ждає на характерну дислексію, що виявляє себе у знижених здібностях до швидкого читання тексту і безпроблемної обробки друкованої інформації [9, 278]. Цей недо­лік не заважає у вирішенні логічних задач чи в образному мисленні, а тому в майбут­ньому можна мати великі успіхи в мистецт­ві, математиці чи архітектурі. Та якщо згід­но з нашими і російськими традиціями ви­мірювати спроможність дитини до навчання лише за тестами на швидкість читання, то чимало потенційних геніїв опиняються ві­домо в якій групі і в подальшому майже не матимуть шансів стати студентами ВНЗ.

Подібних надважливих для педагогіки і психології відкриттів згадані нами моло­ді науки мають не одиниці — десятки і сот­ні. Проблемою стало передавання їх в ос­вітню сферу, поширення серед тих фахів­ців, які можуть їх і усвідомити, і застосувати в навчально-виховному процесі з макси­мальною ефективністю. Додаткова пере­шкода, яка виявляє себе і в згаданій допо­віді , — недовірливе (як­що не зневажливе) ставлення до успіхів природничих наук та їхньої спроможності сприяти розв'язанню не лише педагогіч­них, а й екологічних чи інших проблем. Про подібну низьку оцінку точних наук свідчить фраза «Сьогодні є мода на так зва­ні високі технології...» в поєднанні з ви­могою концентрувати ресурси нації не на нанонауках, а на педагогіці [1, 256].

Ми погоджуємося з -вим щодо необхідності більшої уваги до сфери навчання і виховання нових поко­лінь. Відзначимо також, що вчений вдало формулює перелік найпекучіших педаго­гічних проблем: удосконалення підготов­ки педагогічних працівників; посилення культурологічного аспекту освіти; створен­ня полікультурної освіти; подолання не­доліків тендерної освіти і статевого про­світництва. Але не можна підтримати його агресивно-упереджене ставлення саме до «високих технологій», оскільки це не ли­ше загальмує побудову суспільства знань, а й завадить розв'язанню щойно переліче­них педагогічних проблем.

Високі технології, нано - і фемтонау-ки — важлива І перспективна річ. Вони ще надто мало відомі, а тому їх слід і пропа­гувати, і захищати. Нам доводилося наво­дити приклад того, наскільки високі тех­нології переважають «низькі» чи «середні» (сучасні) [4J. Тут додамо Інший приклад — перспективи відтворення фотохімічних ре­акцій, які приводять до накопичення енер­гії сонячного світла в біомолекулах (цукру, білків та інших речовин). Подібне досяг­нення нанонаук у керуванні фотосинтезом цілковито зніме проблему забезпечення харчовими продуктами не лише сучасно­го, а й у кілька разів більшого населення планети — гектар штучного «поля» у тро­піках дасть продукції стільки, скільки ни­ні забезпечують сотні (!) гектарів, зайня­тих пшеницею чи цукровими буряками в помірних широтах.

Рамки статті не дають змоги навести приклади інших перспективних досягнень нанонаук: створення «ліфту в космос» і ви­ведення корисних вантажів на стаціонар­ну орбіту без витрат пального і хімічних забруднень; появу транспортних засобів з «антиґравітаційними» властивостями; ви­найдення ліків для миттєвого блокування розвитку в нашому організмі практично будь-яких хвороб. Тому обмежимося ви­сновком — лише ці науки і створені ними високі й надвисокі технології легко лікві­дують усі загрози людству й гарантувати­муть його довготривалий (чи «стійкий») розвиток та існування.

Інших шляхів до стійкого розвитку про­сто не існує.

Комплекс нанонаук надзвичайно швидко прогресує в усіх тих країнах, які вважають концентрацію ресурсів у наукових дослі­дженнях найвищим суспільним пріорите­том, прийнявши, як це зробив Європейський Союз, рішення про тс, що терміном «знання» можна позначати лише накопи­чену і неодноразово перевірену інформа­цію точних (природничих) наук. Тому еко­номіку, яка спирається на знання (еконо­міку знань), можна будувати лише на основі підготовки математиків, фізиків, хіміків, біологів, Інженерів, а не шляхом необме­женої «гуманітаризації» освіти і науки, яка в нас відбувається у формі знищення і за­криття науково-дослідних інститутів при­родничого профілю, скорочення прийому на природничі та інженерні факультети з безперервним збільшенням підготовки май­бутніх «панів директорів» і «банкірів». Є чимало охочих вилучити точні науки з си­стеми освіти і замінити їх релігією. Саме їхніми зусиллями незалежна Україна «зба­гатилася» тисячами церков, костелів і си­нагог, а також руїнами десятків науково-дослідних інститутів, частина з яких були кращими у світі.

В очах більш цивілізованих націй — хо­ча б тих же фінів — наші потуги 1990-х pp. знищити всі засади державного регулюван­ня, роздати хапугам і бандитам все націо­нальне багатство і будувати економічне жит­тя на основі правил дико-морганівського ринку мали вигляд, висловлюючись дип­ломатично, глибоко помилковий. Самі фі­ни в 1990 — 2004 pp. діяли цілковито супро­ти всіх законів і рекомендацій тих амери­канських економістів, які нещодавно дістали Нобелівські премії. Фінляндія стала світо-вим рекордсменом не лише в економіці, а й у якості освіти і наукових досліджень.

Не ризикуючи помилитися, ми може­мо передбачити, що найближчим часом ке­рівникам України доведеться піти на ра­дикальні зміни в забезпеченні та орієнта­ції фундаментальних наукових досліджень, а також перетворити вищу освіту в обов'яз­ковий етап для кожної молодої людини. У зміст освіти необхідно буде включити но­вітні наукові досягнення, відмовившись від витрат більшої частини навчального ча­су на виклад історій наук і тих їхніх розді­лів, які втратили актуальність. Лише в цьо­му разі молодь буде спроможна розпочати працювати у сфері нанонаук у віці 21 — 23 роки і мати достатньо сил для прогре­су. Сучасні програми навчання вимагають підготовки до віку 28 — 30 років, що не ли­ше скорочує тривалість активного життя, а й знижує його ефективність.

У психології й педагогіці корисно вра­хувати позитивний досвід США та Інших країн, що полягає в залученні досягнень І відкриттів точних наук [2]. Ми можемо зро­бити більше, якщо поєднаємо можливості АПН і частини інститутів НАН України. Алгоритми подібного позитивного розвит­ку подій ми вже викладали в попередніх публікаціях (напр. [5, 6]). Це тим актуаль­ніше, що вступ нинішнього року в «Болон­ський клуб» потребує підвищення більшо­сті якісних характеристик нашої освітньої системи.

Література

1. Борисенков проблемы современности // Мир психологии. — 2003. — № 4.

2. Блейк С, Пейп С, Чошанов достижений нейропсихологии в педаго­гике США // Педагогика№ 5.

3. Делягин кризис: Общая теория глобализации: Курс лекций. — 3-е изд., перераб. и доп. — М.: ИНФРА-М, 2003. — С. 768.

4. , Каленюк I. С. Рух Європи до суспільства знань, Болонський процес і Україна // Вища освіта України. — 2004. — № 3.

5. Корсак іка нового століття // Рідна школа. — 2001. — № 10.

6. Корсак іта, суспільство, людина в XXI столітті: інтеґрально-філософський аналіз: Мо­нографія. — К-Н.: Вид-во НДПУ ім. М. Гоголя, 2004. — С. 224.

7- Старик Хоттабыч. — С: ACT», 2004. — С. 316.

8 Никольская // Российская педагогическая энциклопедия: Т. 2 / Гл. ред. В. В. Да­выдов. — М.: БРЭ, 1998 — С. 133 — 134.

9. Правоторов для гуманитариев: Учебное пособие. — Новосибирск: ­дательство ЮКЭА», 2001. — С. 392.

10. Сурмин наука: особенности, проблемы и тенденции развития // Соціаль­ні технологи. — 2005. — Вип. 26. — С. 221 — 237.

Резюме

• Зроблено критичний аналіз виконаного в Російській академії освіти стану і перспек­тив розвитку педагогіки, шляхів розв 'язання головних проблем освіти в XXI столітті. До­ведено необхідність використання досягнень точних наук в освіті і прискорення руху до су­спільства знань.

• Осуществлен критический анализ выполненного в Российской академии образования состояния и перспектив развития педагогики, путей решения главных проблем образова­ния в XXI столетии. Доказаны необходимость использования достижений точных наук в образовании и ускорение движения к обществу знаний.

• The critical analysis of the condition executed in Russian Academy of education and pros­pects of development of pedagogic, ways of the decision of the main problems of education in XXI cen­tury is carried out. The proved necessity of use of achievements of the exact sciences for education and acceleration of movement to a society of knowledge.