Емоційно-чуттєве спілкування з природою, як умова становлення особистості
Жити у злагоді з довкіллям
та у злагоді із самим собою –
мистецтво і наука, які дитина
має опановувати поступово з
перших років свого життя.
О. Кононко
Сучасні тенденції розвитку дошкільної освіти передбачають орієнтацію на особистість дитини, створення сприятливих умов для формування її творчих, інтелектуальних здібностей. Повага до особистості малюка, індивідуалізований підхід до нього потребують активного ставлення батьків та вихователів до емоційних почуттів, інтересів, здібностей, нахилів, які починають проявлятися уже в ранньому дитинстві. Головне – об’єднати виховні зусилля дитячого садка і сім’ї на користь дитини. Процес оновлення супроводжується гамою глибоких і різноманітних емоційно-чуттєвих переживань. Самостійно знайшовши відповідь на певне питання, відчуваєш особливу радість. Чому ж я обрала саме цю тему? Тому, що подобається дітям, мені, батькам. Заглиблюючись у світ природи, вбираючи його звуки, запахи, барви, насолоджуючись його гармонією, дитина вдосконалюється як особистість. Щоденно бачу усміхнені очі, які випромінюють тільки добро, позитив, дітей, які тягнуться до мене. Ніжний дотик до дитини, зоровий контакт з нею, уважне спілкування з малюком основа сердечності і піклування.
Співчуття та розуміння думки іншої особи – це визнання прав цієї особи на власне рішення, власне розуміння подій. Саме так, я, налаштовуюсь на настрій дитини, на хвилю її емоцій. Вважаю, що виховувати дітей може лише яскрава особистість, яка навчить дитину бути, перш за все людиною.
Система роботи з формування емоційно-чуттєвого ставлення дитини до природи базується на особистісно-орієнтованому підході, що будується на «емоційному розумінні» педагогом дитини.
6
Планування навчально-виховного процесу допомогло систематизувати знання про світ природи й різні способи пізнавальної діяльності, врахувати закономір-ності психічного розвитку дітей певної вікової категорії, передбачити психологічні стимули у засвоєнні знань та формуванні правильного ставлення до довкілля. Природознавча робота систематизована за темами, що дає змогу зорієнтуватися, яку саме інформацію засвоїли діти краще.
Широко використовую у роботі ілюстрації, моделі, досліди, дидактичні ігри, творчі вправи.
Бачити щоденні зміни, які відбуваються в природі допомагає робота з
з календарем погоди і природи. Широкому перевтіленню, відтворенню та усвідомленню знань про природу сприяють ігри-медитації, удаванки, пантоміми, сюжетно-рольові, рухливі та ігрові вправи природничої тематики.
Гра-перетворення «Я – квіточка»
7
Мислення – є процесом руху думки від невідомого до відомого. А здатність бачити невідоме залежить від попереднього досвіду. Тому пошуково-дослідницьку діяльність планую за наявності у дітей певних знань про світ природи. Навчаю дітей, висловлюючи припущення у своїх міркуваннях, почуватися вільно, розкуто, не боятися навіть помилкових суджень, завдання розв’язувати шляхом практичної дії. Через спілкування, спостереження (споглядання), експериментування, милування, природоохоронну та мистецьку, діти набувають корисного особистого досвіду, озвучують свої почуття.
Подобаються моїм вихованцям «Мандрівки екологічними стежинами», які стали для дітей загадковою країною в якій вони дізнаються про те, що все живе навколо потребує піклування і захисту, про Червону книгу, про значення людської праці в збагаченні родючих ґрунтів, про роль води у житті на Землі.
Розмова з камінчиком
Робота на «Екологічній стежині» показала, що малюки здебільшого проявляють великий інтерес до природи, розуміють, що про неї треба дбати.
Діти за своєю природою – дослідники. Їх цікавить усе. Тож, пропонуючи своїм вихованцям досліди, навчаю їх спостерігати, думати, робити висновки. Під час екскурсій – роздумів опрацьовуються такі теми: «Чому метелики літають над квітами», «Що шукають у траві мурашки», «Чому треба вивішувати годівнички».
Вважаю, що чим більше дитина дізнається про світ природи, тим швидше вона зрозуміє:
8
Все на землі нам треба берегти.
І птаха, й звіра, і оту травинку,
Не чванься тим, що цар природи ти,
Бо, врешті, ти – лише його частинка.
Намагаюсь разом з дітьми «допомагати» природі: висаджуємо дерева, поливаємо квіти, виполюємо бур’яни, вивішуємо годівнички, прибираємо на ділянці. Ця робота дає позитивні результати. Після закінчення прогулянки запитую, як діти почувалися, чи весело, радісно їм було. А кому було сумно? Чому? Яку б ділянку на «стежині» хотіли б відвідати наступного разу.
Тематика цільових прогулянок різноманітна: «Хоровод осіннього листя», «учимося дослухатися до природи» (ігрова вправа «Чутливе вушко»), «Пісенька весняної природи», «В гості до берізоньки», «В гості до перших весняних квітів».
Ігрова вправа «Чутливе вушко»
Світ природи існує не тільки як об’єкт наукового вивчення та практичної діяльності людини, але й як об’єкт безкорисливого милування, джерело естетичних емоцій та почуттів.
Милування – це надзвичайно цікавий елемент у системі естетичного виховання, який має вплив на духовний світ дитини. Уроки – милування проводжу 1 раз на місяць, враховуючи вікові можливості дитячого сприймання.
9
Сам процес організовую якомога тонше, непомітно пов’язуючи зі станом погоди(листопад, перший сніг, ожеледиця, відлига, іній, льодохід, перші струмки, повінь, веселка і т. д.) Дітям дуже подобається цікавий прийом споглядання - «фото рамки», який концентрує увагу дошкільнят на певних конкретних об’єктах та явищах.
Дитина дивиться і описує що бачить.
Емоційність описової розповіді підсилює
включення в неї поетичних рядків.
Наприклад: «Діти, що вам нагадує
падання листя? Мені хочеться поділитися з
вами своїми враженнями. Ось послухайте:
Листя жовте та червоне,
Легко з дерева злітає.
Мов метелик на долоні
З тихим шелестом сідає.
Для повноцінного сприймання певного об’єкта чи явища дитині замало лише самого споглядання. Ефективним, на мою думку, прийомом апелювання до емоційної сфери є уявлення, наприклад «входження в картину»,
У картину я ввійду, Сьогодні буду деревцем…
Бабу Снігову зліплю
10
«вслухання» в її зміст та «перетворення» як живий і неживий об’єкт: «Гра – перетворення», «Я – дерево», «Я – квітка», «Я – листочок», «Я – вітер»,
«Я - книга». Подобаються дітям етюди, наприклад: «Дерево спить», «Щаслива квіточка», «Кумедне кошеня» та інші.
Під час уроків – милування привчаю малих ходити на галявині по стежках, щоб не толочити траву й не топтати ґрунт, бо це може зашкодити комахам та рослинам. Для виховання у своїх підопічних гуманних почуттів ставила такі – от запитання: «що ти зробив, якби побачив пташку, яка впала на землю? А якби побачив полишеного напризволяще котика чи цуценя? А якби побачив на вулиці, як хтось із дітей ламає гілки дерев? Проблемні ситуації на ці та подібні теми виховують чуйність, допомагають дітям зрозуміти, що вони самі є часточкою природи, а отже, мають дбайливо ставитися до всього живого.
Зважаючи на сучасні тенденції в суспільстві, основним компонентом змісту роботи з батьками ставлю активне залучення родини до навчально – виховного процесу. Гуманне особистісне ставлення до родини дає мені змогу здійснювати особистісно орієнтований розвиток дитини. Об’єдную дітей та їхніх батьків у єдиний духовний колектив, створюючи позитивну атмосферу, насичену взаємними почуттями дружби та любові. Зміст, форми і методи духовного виховання в сім’ї відбуваються на чотирьох рівнях:
І - Робота з батьками.
ІІ – Робота з дітьми.
ІІІ – Робота з цілою сім’єю.
ІV – Підготовка і самопідготовка педагога.
Виховання юної душі – справжнє мистецтво, яке має ґрунтуватися на ідеї добра. Серце дитини дуже чутливе і до добра і до зла. Тому, роботу у цьому напрямку проводжу у тісній співпраці з сім’єю. Навчаємось разом дивитись і помічати добро в повсякденному, часом дрібному, схвально оцінювати тих, хто його робить, викликати позитивні емоції на добрий вчинок і прищеплювати звичку (як основу потреби) дарувати добро рідним, друзям, знайомим, просто
11
людям, природі «Планети Земля». Розробила план роботи з батьківською громадою на навчальний рік в середній та старшій групах. Батьки підтримують мене в усіх починаннях, приєднуються до запропонованих спільних заходів, прагнучи стати для своєї дитини еталоном духовності. Вони постійно духовно самовдосконалюються, зростають культурно і морально.
У своїй роботі використовую педагогічну спадщину В. Сухомлинського: «Чи буду завжди справедливим з дітьми? Чи зумію побачити чим живе дитина кожного дня, що в неї на душі?». «Щоб бути справедливим, треба до тонкощів знати духовний світ кожної дитини». «Десь у найпотаємнішому куточку серця в кожної дитини є своя струна, вона звучить на свій лад, і щоб серце відгукнулося на моє слово треба настроїтися самому на тон цієї струни».
Виховання духовного світу дитини я пропоную здійснювати шляхом розкриття перед дітьми краси світу, природи, людських стосунків.
Через емоційно-чуттєве спілкування з природою, дитина краще себе пізнає, формується як особистість. Тому я вчу своїх вихованців вдивлятися, вслухатися, бути спостережливим, самостверджуватися.
