Школа-інтернат (стр. 2 )

У багряному намисті...

Скрізь царівна походила,

Все довкруг позолотила...

Згодом листя обтрусила...

І з берізки, і з дубка,

І з кленочка і грабка!..

Зима

На ліси мороз наслала,

Всіх пташок порозганяла!..

Залишилися синиці...

Майструй, друже, годівниці!..

* * *

Зима злютувала –

Весна заспівала!..

* * *

Літо, літечко настало,

Світле і барвисте!..

Сонце весело заграло...

Небо – чисте-чисте!..

Лілія Білінська

* * *

Яскраве сонце... Білий сніг...

Цей чистий ранок не для всіх...

Як не для всіх цей ніжний вітер,

Що пальцями торкає віти...

Цей вітерець, як подих Божий...

На тебе, мій коханий, схожий...

Мамине фото

Матусю моя дорогенька,

Тебе лиш єдину люблю!..

Ночами з любові не сплю –

Тобою милуюся, ненько!..

Ліцей

Юлія Дарчук

* * *

Відцвіли пелюстків заметілі,

Відспівали весняні сади...

Зашарілися вишні доспілі,

Сяють соком налиті плоди.

І спокусливий вечір червневий

Кличе в сад парубків неспроста:

Вже солодка дозрілість вишнева

Розлилась на дівочих устах!..

* * *

Пахне зіллям встелена долівка,

Сердиться в печі й буркоче борщ...

У віконце теплої домівки

Барабанить сіроокий дощ.

Гребінцем розчісує подвір’я,

Вкрите кучерявим споришем...

Бродить в хаті морок надвечір’я

І пахтить од припіка борщем...

* * *

Тато й ненька у світ провели

Від промінням залитої хвіртки...

Відтепер я щаслива, коли

Розпускається брунька чи квітка...

Сонце, дощ, тихий подих вітрів –

То для мене духовне причастя...

Скаже хтось, що так щастя й не стрів...

Я скажу, що купалася в щасті!..

* * *

Театр комедій завершив гастролі.

В рулон скрутили літніх днів куліси.

На сцену дій спускаються поволі

Осінніх драм пожмакані завіси...

Густим дощем грозить холодна просинь,

Пташині зграї вже стоять на злеті.

Розводить сіро-бляклі фарби осінь,

Маестро в оксамитовім береті!..

Народні топоніми...

с. Рудому Селу присвячую

Шкільна, Безодня, Чагарі,

Осики, Випас, Соколівка...

На Лисій сходяться горі

Дубина й Вища Довгалівка...

Спливають звичаї і час...

Тепер лишень вожді в пошані!..

На розі вулиць кожен раз

Міняють вивіски бляшані...

А я – з портфелем на Шкільну,

З коромислом – аж на Безодню...

У Гай корів, як в давнину,

Женуть селяни ще й сьогодні!..

Живуть Церковна й Чагарі,

Шумлять Осики й Тополівка,

На тій же сходяться горі

Дубина й Вища Довгалівка...

Одвічна стежка на город,

Відбита босими ногами...

І назви ті, що дав народ,

В народі житимуть віками!..

* * *

А свято закінчилось навесні...

Душі моєї зболеної свято...

Здалось комусь, напевно, що мені

Вділила доля щастя забагато...

Лиш не мені травневі солов’ї

На всі лади в садочку щебетали...

Мої надії, радощі мої

Сороки злі ще вчора

нагло вкрали!

* * *

Осінь у віршах малюю,

Та весну найбільше люблю я...

Осінь барвиста – найкраща!..

Та веснам не зраджу нізащо!..

ліцей

Юлія Дарчук

Старі руїни

Серед широкої долини,

В густім тумані сивини,

Стоять розхристані руїни,

Покриті пилом давнини...

Вночі, коли зійдуть зірниці,

Розкине тінь Паша-гора,

Розповідають таємниці

Руїни ханського двора...

Вітер-пустун

З осінню вітер затіяв двобій.

Все навкруги загуло, засвистіло –

І налетів на село буревій...

Витрусив з кленів і душу, і тіло,

Вишеньку юну зігнув на горбі,

В балці розтріпав берізкам волосся,

Висушив сльози плакучій вербі...

Так у вітриська давно повелося...

Свиснув у комини, ляснув хлистом,

В сад зазирнув, потривожив калину,

Лисячим шаркнув об листя хвостом,

Збивсь під паркан

і шмигнув у щілину.

* * *

Акацій повінь заливає місто...

Все білопінне: вулиці, двори...

Лиш вагонетки, мов разок намиста,

Із крейдяної котяться гори...

Вночі і вдень постукують тихенько,

Назустріч вітру линуть навпростець.

Дзюркоче жваво річечка Біленька,

Пливе поважно Сіверський Донець.

Гіркий полин цвіте на териконі,

І пахне степ солодким чебрецем,

Сосюри місто в сонячнім полоні...

То – Лисичанськ,

„Лисиче над Дінцем”.

Ліцей

Софія Квасневська

* * *

Як важко вас, хлопці, любити...

Як важко страждати і жить...

* * *

Ти...

Не друг тепер, не ворог...

Ти – минуле...

Ти...

Ніколи не повернешся до серця.

Тобі забракне місця в ньому...

Воно заповнене пюбов’ю,

Лиш не до тебе...

Ти...

Та годі про тебе.

Я...

Була твоїм життям!..

* * *

Твоє ім’я залишиться зі мною...

І образ твій, і очі голубі...

* * *

Увись голубкою злітаю...

Тебе з-за хмарки виглядаю...

* * *

Кохання

яблуневий цвіт

опав...

* * *

І знову сльози, знову плачу...

Несу страждання на крилі...

* * *

Години довгі,

Довгі хвилини…

Чекання – довге…

Короткі зустрічі,

Короткі фрази…

Життя – коротке…

* * *

Щасливий:

Тебе кохають!..

Нещасна:

кохаю Тебе…

* * *

Шукаю слово,

шукаю фразу,

щоб сказати…

Шукаю очі,

шукаю серце,

щоб почути…

* * *

Без Тебе – майбутнє бачу,

з Тобою – живу минулим…

З чистого аркуша

розпочинаю шлях…

у Майбутнє!..

* * *

Без Тебе погано…

З Тобою – гірше…

* * *

Найкоштовніший дар – любити,

Відчувати весну, любов!..

Коли хочеться просто жити,

В чисте небо злітати, бо

То насправді велика сила,

Що панує над усіма…

Я це знаю – сама любила,

Хоч надворі була зима…

* * *

Вірші-мрії під стягом кохання –

Дійство сонячне, загадкове…

Найбезглуздіші поривання

В кожнім образі,

в кожнім слові!..

* * *

Ми –

в’язні

свого кохання…

* * *

Білий, білий вірш…

Думок чорно-сірий дим…

Нікому не віриш?

Ніколи не був святим...

* * *

Ти не можеш чекати,

Ти не вмієш любити…

Як же важко надбати,

Як же легко згубити…

* * *

Голос мій розбудить твоє серце,

Образ намалюється в очах!..

* * *

Відпускаю легко, не жалкуючи,

тебе на волю – себе на волю…

Відпускаю – лети за вітром,

пливи за водою…

Злітаю в небо з душею легкою!..

Відпускаю…

Розчиняюся в Небі…

* * *

Звикла бути лялькою.

Поки тішаться мною – сміюся,

а забудуть – заплачу…

Так звикла жити…

* * *

Розлюбила!..

Мені вдалося це зробити…

Щаслива:

не треба сльози лити…

Дивно:

душа і серце – вільні!..

Щаслива?..

* * *

Ввімкну байдужість,

стальним поглядом кину –

і ти заридаєш,

мов дитина!..

Аліна, 11-Б

* * *

Розлука серце крає без ножа...

Я вірю, що й тобі це не байдуже...

Для тебе не була в житті чужа,

І ти не був, не був мені байдужим.

Побачень наших, ти не забувай,

Так не бажаю розлучатися з тобою...

Тобі не прошепочу: „Прощавай!..”

Скажу лишень: „До зустрічі нової”...

* * *

Ти прилинь до нього, зоре,

Коли в снах літає...

Запитай у нього, зоре,

Чи мене кохає?..

* * *

Від невірного кохання,

Від долі гіркої

І березове коріння

Всихає поволі...

* * *

Упаду на землю снігом

І проллюсь дощами...

Аліна Гайдай

* * *

Долі найкращий дарунок!..

Я тобі все віддам, ти скажи...

Серце хочеш?.. Чи душу?.. Чи тіло?..

Хочеш усе?.. Віддаю – забери!..

Володарка, №1

Віталій Локайчук

* * *

Дерева безмовні,

Безбарвні кущі...

Ідуть невгамовні

Холодні дощі...

Картина мінорна...

І фарба сира...

Сумна й неповторна

Осіння пора...

* * *

Завжди, друже, пам’ятай:

Україна – рідний край!..

Україна – рідний дім!..

Завжди раді тобі в нім...

Не лети в чужі краї –

Там довкруг

живуть... свої...

Лілія Проценко

Тато

Татко мій – супер!.. Високий на зріст...

Я ж біля нього щоденно, як хвіст.

Татко – це гордість, рука моя права...

Є в мого татка улюблена справа...

Татко мій чесний і слово тримає.

Із запчастинами він розмовляє...

Вірте не вірте, а татко мій – клас!

Хочете, я познайомпю з ним Вас!

Тетяна Щебетун, 6 клас

Джмелик

Срібний джмелик поспішав...

Жу-жу-жу, жу-жу-жу!

Гарну квіточку шукав...

Жу-жу-жу, жу-жу-жу!

Понад луками летів...

Жу-жу-жу, жу-жу-жу!

Натомився джміль та й сів...

Жу-жу-жу, жу-жу-жу!

Де ж та квіточка ясна?

Жу-жу-жу, жу-жу-жу!

Де сховалася вона?

Жу-жу-жу, жу-жу-жу!

Раптом – що це?

Дух п’янкий!

Жу-жу-жу, жу-жу-жу!

Солоденький і легкий!..

Жу-жу-жу, жу-жу-жу!

Я ж на квіточці сиджу!..

Жу-жу-жу, жу-жу-жу!

* * *

Гляньте-погляньте –

Зір як багато!..

Зорі – це дітки,

Місяць – їх тато!

Черв’як і ягода

Невеличкий чер’ячок

Почепився на сучок...

Знайшов ягідку спіленьку

Та й поласував смачненько...

Синьоока плаче слива:

– Боже! Я тепер – червива!

Дарина Марчук, 6 клас

* * *

Деревце вмилось росами –

Діамант на гілочці проріс...

* * *

Веселе сонце рано встало,

Промінням землю привітало!..

Радіють люди і співають,

Царицю Весноньку вітають!..

Аж раптом з неба – громовиця!

То привіталася – Цариця!..

Річечка

Річечка, як стрічечка,

човники пускає...

Срібнокрилі човники

сонце проводжає...

Ген гуляють човники

вже далеко в морі...

Проводжають човники

зоренята-зорі...

Осяває човники

місяць зіркоокий –

зустрічає човники

океан широкий!..

Річечка, як стрічечка,

Човники пускає...

* * *

На Вкраїні хатинка –

Як білява хмаринка!..

* * *

Стрічаю знову

красиву ве́сну пречудову!..

Вона дерева одягає,

пташи́ну пісеньку співає...

Зош №1

Тетяна Мусієнко

Людмила Гурська

* * *

Настала осіння пора...

Під ясеном – листя гора...

На листі дріма вітерець...

Невже ж оце літу кінець?..

* * *

Художник мороз – не секрет.

Полотна його – люблю я.

На вікнах троянди малює...

А я їх складаю в букет!

Таня Трохимчук

* * *

Творіть добро, робіть добро!..

Нехай Вам Доля усміхнеться!..

* * *

Рожева ягідка кохання

Причарувала нас красою...

Медова ягідка кохання

П’янить принадою хмільною!

* * *

Так легко падає листочок:

В долину, в балку, на горбочок...

Багряний, чистий, золотистий,

Дарує Осені – намисто!..

* * *

Пливуть слова, слова любові

Мелодією плавною...

Вуста солодкі, малинові

У дівчини коханої...

Калина

Коло лісу, край дороги,

Калина маює...

Червоними ягідками

Погляди чарує.

Ягідки її дрібненькі

Червоні, барвисті,

Мов намисто, виблискують

В зеленому листі...

Ідеш... Їдеш... Любуєшся

Намистом калини,

Бо калина та – сестриця

Матінки Вкраїни!..

* * *

Ходять яблуні садами,

Вишні, абрикоси,

Заплетені стрічечками,

Як дівочі коси...

* * *

У саду жасмин, тюльпани,

Мальви та жоржини...

Півонії кучеряві

І рясна калина...

Під вікном бузок, троянди,

Майори, нагідки,

Чорнобривці та левкої

Квіточка до квітки...

А в куточку біля вишні

Кущ ахінацеї...

Ох як хороше в садочку

В татінки моєї!..

Мова

Мову вивчають

дорослі і діти.

Не можна без мови

прожити на світі!..

Мова пройшла

крізь століття й віки,

мову леліяли

сонце й зірки!..

Мова для нас

українців – єдина!..

Матінка наша –

Свята Україна!..

* * *

Осінь дарувала

Яблука і груші...

Людям звеселяла

Пісенькою душі...

Геть усе навколо

Килимами вкрила...

Навіть рідну школу

Нам позолотила!..

* * *

Тоне озеро в тумані.

Місяць кличе вдалечінь.

Недалечко, мов примара,

Самотіє дуба тінь...

Хвилі тихі, незрадливі,

Неозорі в темноті...

А зірки, такі мінливі,

Сяють, наче золоті!..