Школа-інтернат (стр. 3 )

Евеліна Романовська

Мамі

Подарую мамі

Росі чисту воду –

Хай вона любується

На жіночу вроду!..

Подарую мамі

Пахощі конвалій –

Хай лікує серденько

Від журби й печалі!..

Подарую мамі

Небо, місяць, зорі –

Щоб не знала матінка

Ні біди ні горя!...

Подарую мамі

Сонечко в долонях –

Нехай потішається,

Яка в неї доня!..

* * *

Ніч

наметала

найкрасивіше небо

і припорошила його

нарцисами...

* * *

В’юнка протоптана стежина...

І біла чепурна хатина...

І мальви з обгорілим цвітом

Нагадують мені про літо!...

ЗОШ №2

Аліна Логвинюк

ЗОШ №2

Казка про Сонечко

Маленьке ранкове сонечко прокинулось. Протерло заспані оченята, обняло світ лагідними золотими промінчиками. Але йому ніхто не зрадів. Люди чекали дощу…

Сонечко захмарилось і заплакало. Його сльози щедро полилися на поля, сади й городи… Люди поховалися в будівлі.

І лише одна дівчинка, що гралася в пісочку під парасолькою, через деякий час покликала сонечко…

Сонечко зраділо, втерло слізки, посміхнулося до дівчинки і знову засяяло.

Щасливі люди висипали на вулиці. Всі радо стрічали Сонечко…

Рада Петросян

Її апокаліпсис

Низьке вогняне сонце, засліплюючи, б’є в очі. Море під ним горить, як лава в надрах киплячого вулкана. Срібні кущі дикої маслини тремтять над урвищем. Штормовий вітер нещадно жене великі хвилі. В мутно-сірому небі з криками літають чайки. Різка зелень горизонту стоїть рівною непорушною стіною проти неба. Саме об цю стіну розбиваються скажені хвилі. Повітря глухо дзвенить. Тонкий туманець звивається над крутими схилами обривів. Море погрозливе, та попри все – прекрасне.

Головна чарівність стихії – у таємниці. І ця таємниця тепер сповнена кривавих мук і страждань…

Дівчина стояла над одним із крутих схилів, ближче до моря, і дивилася в далечінь. Її темно-сині широко розплющені очі, схожі на хвилі, відбивалися на блідому, небаченої краси обличчі, а чорне волосся неслухняно розліталося в повітрі. Як сніг, біле плаття зверху туго облягало струнку поставу, а знизу – вільно розліталося то в один, то в інший бік. Щільно стиснуті кулаки зовсім не пасували до її тендітної фігури...

Зі щирою приреченістю дівчина стояла над безоднею. Жодних сумнівів... Збиті до крові коліна, подряпані лікті, в очах рішучість…

Раптом дівчина випросталась, розтиснула кулачки, розставила крильцями тонкі білі руки і всім тілом подалася вперед. В ту мить вона схожа була на Ангела… Один крок і Ангел відлетить у вічний вирій, з якого вже немає вороття…

Вона запитала, що Він любить більше: Її чи Життя? Він викрикнув: „Життя!”. І Вона відлетіла, так і не зрозумівши, що Вона – і є його Життя.

Життя дочки Зими

Моє ім’я Сніжинка, і я прокинулася після довгого літнього сну.

В мене сім ніжок, і кожна з них має ще по три; я дуже холодна, але це мені тільки на користь; я закутана в сріблясте хутро, але головне моє багатство – густе, пухнасте і біле-біле, як небо, волосся. Я ніжна і срібляста, найбіліша і найсвітліша! Без сумніву, найвродливіша з усіх сніжинок. Ось тільки погляньте на ту сніжинку: занадто маленька і зовсім не пухнаста. Ха-ха… А он придивіться до тієї: всього п’ять ніжок! А ця взагалі не блищить… Як жахливо бути такою негарною! Дякую матусеньці Зимі і батечку Небу, що створили мене такою ідеальною.

Але чому я не можу зупинитися, щоб усі змогли помилуватися мною? Куди ж я лечу? Мабуть, доля приготувала для мене особливу роль: я потраплю до Сніжного палацу! І буду там королевою! Стану панувати над всіма сніжинками і всі, без винятку, будуть мені підкорятися.

Ось я вже бачу місце приземлення… Таке біле-біле, як я, таке сріблясте, як я, таке вражаюче, як я! Безперечно, це Сніжне королівство, а десь поблизу Сніжний палац! Все підкорила моя матуся, окрім тих дивних метушливих створінь. Нічого, коли я стану королевою, примушу і їх підкорятися.

О! Скільки сестричок уже чекають на мене! А це дивне метушливе створіння навіть долоньки свої розтулило: запрошую, мовляв, до трону! І ось я гордо опускаюся, наче справжня повелителька…

Ой, що ж це? Чому розтають мої білі пухнасті ніжки? Куди зникає моє сріблясте волосся, моє ніжне хутро?

Чому мені так гаряче?..

Сніжана Шатило

Зима

Зима. Царство снігу і морозу. Одна з найчарівніших картин – зимовий ранок. Як гарно прокинутися вранці й відчути початок нового дня! Прокинешся, скочиш зі свого ліжка, підбіжиш до віконця – і твої очі відразу ж засліпить океан кришталево-чистого снігу. Він, наче дорога матерія, блищить і переливається під скупими променями зимового сонця.

Дерева надворі теж у важкому дорогому вбранні. Темно й водночас якось таємниче стоять вони, сповиті білою пухкою тканиною. На гілках дерев – годівнички. Весело спостерігати за галасливою метушнею птахів!

Вранці часто іде сніг. Іноді він густий, пухнастий, а ще може ледь-ледь яскритися на сонці. Тоді здається, що з неба сиплеться легке і майже непомітне срібло – й увесь ранок набуває святої урочистости.

Лід на річці блищить та переливається, усипаний мільйонами усміхнених сонячних променів. А замерзла земля безтурботно спочиває…

Дуже смачно дихати морозним чистим повітрям!

Ніна Власюк

Зима

Зима – це забуття природи. Це – м’який сон, котрий надає сили, робить людей молодшими та добрішими. Коли Зима об’їжджає небосхили на своїй сріблястій колісниці, милуючись власним творінням, з-під копит її білих коней злітають маленькі кришталеві іскринки. Вони довго кружляють над сонною землею, не наважуючись доторкнутися до її холодного лона…

Іде сніг, і поступово земля змінюється. Вранці здивовані дерева оглядають свою обнову.

Зима – це досконалість. Що б там не говорили про неї люди. Навіть найменша сніжинка має неповторний малюнок. Дмухніть на неї – і вона розтане від подиху. А це означає – ваше серце не застигло. Воно спроможне розтопити лід і творити Добро. Згадайте, як приємно дарувати людям Радість.

Це проста істина, але в ній увесь сенс Життя!

Панченко Руслан

Цього зимового ранку сорока прокинулася на своїй ялині дуже рано: її розбудив зловісний крик сови, яка сиділа на сусідньому дереві в дуплі. Сорока важко випурхнула на верхню гілку і пронизливо „скрекекекнула”. Заєць, що дрімав під ялиною, щодуху дременув подалі від того крику. Руда лисиця вилізла зі своєї нори і, нюхнувши морозного повітря, подалася у невідкладних справах, бо в норі тихенько повискували голодні рудочубі лисенята.

Ліс поволі прокидався. Лісник вийшов зі своєї хатини і поклав на сани сіна, щоб завести його в глиб лісу і покласти в годівниці для косуль, щоб ті могли поїсти запашної травички.

Помалу вилізло бліде зимове сонце, і сніг на деревах засяяв казковим сяйвом. Пройшов поважно старий лось, струшуючи іскристий сніг з дерев…

Згасав зимовий день.

Зійшов ясний місяць, і нечутною тінню пролетіла сова, шукаючи поживи…

У лісі починалося нічне життя.

Збірка "Ранкові роси" Творчий дивосвіт юних обдарувань Володарської ЗОШ І-ІІІ ст. №2 (2009 рік)

Звонкова Дарина   Журавлі  Відлітають журавлі  Від рідненької землі  І прощаються з лугами,  З ріками та і з гаями.  Пройшла зимова сувора пора  Настає молода весна.  Прилітають журавлі  До вкраїнської землі.  Зустрічай же, рідна мати,  Щиру пісню журавляти,  Вигравай же, водограй,  Птахів своїх зустрічай! Три дива Я на озері була. Бачила там три дива: Білу лілею, вмиту зорею, Милувалися ми нею всією сім'єю. Сонце з дна озера всміхається Й лебідь з ним поряд купається. Там пісня ллється солов'я. Це – наша рідна земля Дробіняк Аліна Люблю Україну! Люблю я рідну Україну, Найкращу, милу і єдину.  Із червоною калиною, І великою родиною, Де кожен про іншого дбає І в усьому помагає. Ліс і поле, луг, струмочок І березовий гайочок, Своїм серцем обіймаю І до всього припадаю. Многая літа тобі бажаю, Рідний мій, найкращий краю! Морський пейзаж Небо очі розтуляє, сонечко встає, Море хвилі підіймає, ну а дно - дрімає. Корабель в ранковій тиші, наче квітка в полі, І пливе він собі в морі тихо і поволі. І така ранкова тиша, ніжна, гарна аж колише. День так швидко промайнув, Раптом вечір підморгнув. За обрій сонечко сідає, Свої очі закриває.   В лісі  Ранок…Ліс…Встає світанок  На траві блищить роса,  Сонце звірів пробуджає.  Дзюркотить малий струмок  Починає свій танок.  А грибочки, наче квочки,  Все сидять собі рядочком.  Ось і день вже наступив,  Звірів всіх він розбудив.  Хтось пішов на полювання  І чатує він із рання,  Щоб щось добре упіймати.  Потім вечір – ліс стихає, "На добраніч", - всім бажає.   Перший сніг  Перший сніг на поріг  Біло-біло й легко ліг.  Застелив наш двір, садочок,  Й молодесенький гайок.  Скрізь радіє дітвора,  В сніжки грати вже пора.  Швидко плине часу лік,  Прийде скоро Новий рік!   Коломієць Тетяна   День на морі  Небо очі розтуляє,  Сонечко встає,  Море хвилі підіймає,  Ну а дно – дрімає.  Корабель в ранковій тиші,  Наче квітка в полі,  І живе він собі в морі  Тихо і поволі.  І така ранкова тиша,  Хвилю тільки ледь колише.  День так швидко промайнув,  Раптом вечір підморгнув.  Сонце впало в тихе море,  Постихало все навколо.  Зірка сяє, хвиля грає.  Все навколо спочиває. Загорівська Тетяна  Сніжок В мене котик є, Сніжок. Він біленький, як пушок, Лиш торкни його рукою – Спину вигне враз дугою. Пісню заведе тихеньку, Може довгу чи коротеньку.   Вчительці Вона навчила нас читати, Слова грамотно писати, Землю рідну шанувати, Людей праці поважати. І щодня, і щогодини Гідно нести ім'я людини. Шкільні роки незабутні, Ми ж крокуєм у майбутнє!  Новорічна ніч В ніч новорічну все оживає: Заметіль мітлою землю прибирає. Дід Мороз свої дарунки Розкладає у пакунки. А ялинка лісова Вся вогнями виграва. Діти нею пишаються В хороводи збираються.  Радо так святкують вони Найулюбленіше свято зими. Свято в рідній школі Там, де час пливе поволі,  Нині свято в рідній школі. Скільки зібралось у неї вістей,  І для дітей, і для гостей! Радо двері відчиняє І дітей своїх стрічає. Прилетіли вони нині З усіх куточків України. І несуть з собою пакунки,  То для неньки-школи дарунки: Люстра, книги і картини, Й побажання на іменини. Якименко Людмила Широкий лан, широке поле, Земля родюча й ясні зорі. І ріки сині, й чорне море. Де звір спокійний не тремтить І гордо птах у вись летить. Та вись широка, синьоока… То рідний край, мій рідний край. Там пахне матері любов'ю. Небесний лан волошок синіх На нашій рідній Україні. Діденко Вікторія Зима Сніг летить, неначе пух, В повітрі кружляє. На Різдво та на щедрівки Всі пісні співають. Зима на осінь розлютилась, Що та так довго забарилась. Бо вже опало листя додолу, Звірі знесли всі припаси в комору. Ведмідь ліг у барліг Буде спати до весни Серед листя і гілок сосни. Сонце трави всі спалило Геть татар-зілля посушило. Всі давно на зиму чекають, І сніг білий виглядають. А Осінь на Зиму не зважає По землі все легко кружляє. Москалюк Вікторія Осінь  Чом ти, осене, так рано Приблудила до нас в сад? Ще у інших містах, селах Зеленіє виноград. Ще тополя десь у полі Гне гілки свої рясні, А дубок своїм тим листям Закриває дірочки. А ялинці – їй байдуже, Хоч зима, а хоч весна, Вона вічнозеленим кольором Яскраво розквіта. Смуток Стоїть береза одинока,  Схилила віти до землі. Чому сумуєш ти, кохана,  Скажи, признайся ти мені?  А як мені не сумувати, Коли стою я тут одна, Мені б до дуба перебратись, Тоді б я не була б сумна.  І каже клен її відверто: - Не можу допустити я,  Щоб доля наша переплелася,  Бо ти не любиш, але тебе кохаю я! Тож будь одна тепер навіки, Якщо не любиш ти мене! То біль і смуток в твоїм серці Назавжди лишаться тепер. Мамі Мамо, моя дорогенька,  Ви найкраща в світі ненька!  Щойно ви прийшли з роботи Дайте я зніму чоботи. Дайте ще я притулюся Й покручують, й озирнуся.  Мамо, моя дорогенька,  Ви найкраща в світі ненька! Вірш про мене У квартирі я живу, Із сусідами дружу. Літнім людям помагаю, У під’їзді прибираю. У другу школу я ходжу,  І оцим я дорожу. Бо найкращі вчителі Тут дають знання мені. Букви всі від А до Я дуже добре знаю я  Ананаси й абрикоси,  Апельсини і кокоси. Дітки всі з’їдають враз,  Щоб іти у перший клас. Бобер буркоче до бобрихи, Бодай добра тобі до віку. Як будеш ти мене любити, То будемо довго і щасливо жити. В річечці тече водичка, В ній купається теличка.  Підпливає ще бобер -  Їм вже весело тепер. Грицько гукає до Гаврила: - Гайда побігли до обрива! Ми будем там гусей ганять І пісню весело співать Галка високо літала, Галченяток виглядала, А вони ловили гав,  Поки батько не впіймав. Дідусь найкращий у селі Рубає дрова у дворі,  А ми з Альошкою тягаєм І спини часто надриваєм.  Едик – хлопчик невеличкий,  Але має дурні звички.  Він рогаткою стріляє Пташеняток розганяє. Є у кожної дитини Матінка єдина.  Та, що любиш, та, що дбає І нас розуму навчає. Жук шепоче: « Жу-жу-жу, Журавлеві розкажу.  Якщо будеш заважать, То не будемо співать.» Земля радіє навесні:  Зазеленіло поле в низині,  І жито, і пшениця, І всяка та пашниця. И – то буква не проста,  И – то буква голосна, У словах її читаєм,  З нею правило вивчаєм Іриси – красиві квіти Іриси – сині і тендітні, Іриси схиляють голівки свої до землі,  А діти радіють, бо хліб на столі. Їжачок згорнувсь в клубок, В нього тисяча голок, По стежині він пройшов, Ніби світ весь обійшов. Йосип йде до школи вранці, Він книжки несе у ранці. Відкриває букваря -  Букву «й» вивчать пора. Квадрат, калина і корзина – Це всі слова на букву «ка», Без цієї букви ти нізащо  Не зможеш вимовить слова. Листопад, лисиця, лось, Скільки в лісі зібралось? Будем разом рахувать, Дітей грамоти навчать.  Ми ходили в зоопарк, Бачили там мавпенят. Вони весело стрибали І нас дуже розважали. На уроці «н» вивчали, З «н» ми речення складали. Щоб її не забувати Треба більше нам писати. «Ой!»- кричить малий Петро. - Дайте сяду на відро.  Я впіймав оцю рибину У щасливую хвилину. Поле Петя перейшов Квіточок він там знайшов. Перелазив через тин, Щоб не бачив це Мартин. Руся руликом рулює  У дворі всіма керує, Якщо будеш керувать, То не будеш рулювать. Сом сопе в своїй хатинці, Там поклали ми гостинці. Діти будять соменят, Щоб гостинці всім роздать. Таня весело співає Дошкільняток звеселяє,  А вони співають дзвінко, Мов співає добрий Мілко.  У людини є дитина, У дитини – ненька. Її добре зігріває Мамине серденько. Фросина має довгі коси, Її люблять всі матроси. А фазан хвостом махає,  Всіх дівчаток приваблює. Хрюшка хрюкає:  « Хрю-хрю! Я усіх вас звеселю. А якщо ж я ляжу спать,  Хто ж вас буде звеселять?» Цап із цапом біля хати Думали грядки сапати. Господарка вибігала І на них вона кричала. Чорна ніч до нас прийшла, Дітям сон вона дала. Вони спали аж до ранку, До червневого світанку. Шишку білочку знайшла, У дупло її несла,  А шишкар її впіймав  І ту шишечку забрав. Щука з щупаком дружили,  Вони добре й гарно жили.  Поки дід їх не впіймав І у юшку не поклав. Слів із мене не починають, І мене всі добре знають  І звуть мене не так, Через те я м’який знак. Юра з Юлею дружили,  Але трішечки тужили,  Їм казали батько й мати: - Треба гарненько гуляти. Я - остання буква в алфавіті.  Про мене знайте, любі діти, Ви ж мене не забувайте, У словах не пропускайте.  Рахуба Максим  Усмішка Два юнаки покурити захтіли,  На поляні в лісі вони " попихтіли". Недопалки кинули в сухую травичку-  Не можуть покинути шкідливу звичку. Ця травичка вмить спалахнула, І полум’я швидко весь ліс огорнуло. Хлопчик злякався і труситься весь, Треба хутчіш викликать МНС. Служба безпеки приїхала вмить,  Треба пожежу хутчіш загасить, Де краще машину їм припаркувати,  Щоб швидше пожежу цю подолати?  Висновок з віршика цього такий: Той, хто не курить, той дійсно крутий!  Наш МНС не спить, не дрімає Носом пожежу він скрізь відчуває.  Якщо побачиш вогонь – не зволікай 101 скоріше набирай!  Думка  З мови переказ писати не можу,  Нехай же Бог мені допоможе!  Після перевірки поставили – 2.  Дуже болить моя голова.  Як розкажуть батькам, то буде "капєць"  І дискотекам логічний кінець.  Гроші мені перестануть давати  І на хірурга примусять вступати,  Ноут не куплять,  Грошей не дадуть –  Померти прийдеться, або … обмануть.  Родичам, щоб не хвилюватись дарма,  Скажу, що поганих оцінок у мене нема.  І що залишається мені робить?  Порадьте, друзі, як мені далі жить?   Бойко Богдан   Стара казочка про курочку Рябу на новий лад. Жили-були Дід та Баба. І була у них курочка Ряба, а також був Каганець-молодець. Дід та Баба вдень роботу роблять, а ввечері біля Каганчика разом збираються : дід тютюн товче, а баба куделю пряде. От знесла Курочка Ряба яєчко. Дід та Баба тішаться, радіють і як найбільший скарб на ослінчик біля Каганчика яєчко поклали. Та ось бігла Мишка-норушка. Круть в одну сторону, круть в іншу – нема що їсти. Аж вмітила яєчко біля Каганчика і думає: "Зараз хвостиком крутну, яєчко зіпхну, воно впаде, розіб’ється і я наїмся досхочу". Так і зробила. Та біда тут сталася. Як яєчко пхала, то Каганчика зачепила, а він впав і розбився. Зрадів Вогонь, що до цього часу в Каганчику мучився, і давай по хаті танцювати та все, що під ноги попадало, спалювати. Дід і Баба в куточок забилися, плачуть, а курочка Ряба кудкудаче: "Рятуйте нас!" Аж тут вбіг Півень-молодець червонястий гребінець, до хати примчав, відра з водицею взяв і Бабу з Дідом врятував. А на Мишку насварився, щоб більше з віку і роду не робила з вогнем шкоду.   Ясногор Оксана   Оксанчина тарілочка В одному селі старому і забутому жила семирічна дівчинка Оксана, в якої був дар. Говорила вона мовою тварин, її мама нездужала. Вони були бідними, але не засмучувались. Мешкали вони в простій маленькій хатинці. Був у них песик Дік. Дівчинка і Дік часто ходили й шукали монетки, щоб купити щось поїсти. Одного разу мама покликала доньку до себе: - Оксанко! Іди на ринок і купи хліба та молочка, а якщо вистачить, купи тарілочку, бо твоя ж розбилась Запам’ятала? - Так, матусю. Вже йду. На ринку дівчинка побачила посуд і купила тарілочку. Вона була блискуча, переливалась на сонечку. Оксанка не могла натішитися покупкою. Дівчинка помалу йшла додому, але згадала, що їй сказала мама і гірко заплакала.  - Ой, що тепер скажу матусі?! І раптом ці слова почув Дік.  - Оксанко, не засмучуйся.  - Але що ж робити?  - Що ж, твоєму горю можна зарадити? Ходи за мною. Оксанка і Дік побігли в глибокий ліс. - Нарешті! – стомлено сказав пес. - Ой! Я не вірю своїм очам. Вже ніч, так швидко?! В селі зараз день. Чому це так? - Це через те, що ми в іншому часовому вимірі. - Діку, а куди ми йдемо? - До феї Лізи. Це фея Бажань. Вона виконає три твої будь-які бажання. О! Ми вже підійшли до її замку. - Такий гарний. Цілий палац.  - Заходь, не бійся. А ось і наша фея. - Добрий день, пані Лізо, точніше – добрий вечір.  - Добрий вечір, Оксанко. - Ви знаєте як мене звати? - Звісно, це ж я дала тобі ім’я. - Як?  - В цей день і мій день народження. Мені сказали, що народилася дівчинка, і це була ти, я подарувала тобі магічну силу – розуміти мову тварин. Я попросила твою маму назвати тебе Оксаною. Ти знала про це?  - Ні, я не знала, але дякую, що розповіли. - Приходь до мене в гості, будемо розповідати казки та історії.  - Добре. Я з радістю буду до Вас приходити. - Гаразд, якщо вже ти прийшла до мене в замок, то загадуй три бажання. Все, що захочеш, виконаю. - Добре. Перше бажання – я дуже хочу, щоб моя мама не хворіла. - Виконано. - Друге бажання - щоб жили краще. - Виконано. - Третє бажання – я хочу додому.  - Все виконано! Тільки-но Оксанка все сказала, як вона опинилась вдома. У великій просторій кімнаті перед нею стоїть накритий стіл, а на столі – всякої смакоти, біля стола - мама, така гарна, усміхнена, в новій сукні. Оксана підбігла до матусі, міцно обняла і поцілувала.  - Матусю, я така задоволена, що ти більше не хвора. Дякую тобі, що ти в мене є. - Ні, донечко, це я боті дякую.  Від того часу дівчинка лягала спати і завжди бажала матусі побачити в снах фею Лізу.

· var usrarids={};function ustarrating(id, mark){if (!usrarids[id]){usrarids[id]=1;$(".u-star-li-"+id).hide();_uPostForm('',{type:'POST',url:'/publ/',data:{'a':'65','id':id,'mark':mark,'mod':'publ','ajax':'2'}});}}   · 1 · 2 · 3 · 4 · 5 Категорія: Учнівська творчість | Додав: genamir (23.03.2010)

Переглядів: 106 | Рейтинг: 1.0/1