Село на порозі нового

СЕЛО НА ПОРОЗІ НОВОГО

З 1986 року в Радянській імперії розпочалась так звана “перебудова” і проголошений верхами курс на демократизацію надто швидко заволодів масами. За декілька років на терені всього СРСР у великій кількості постали так звані “неформали”, тобто офіційно не санкціоновані організації.

На початку 1989 року в Україні члени цих організацій за участю відомих письменників і науковців Києва заснували “Народний Рух України за перебудову”.

З часом, коли 8-19 вересня 1989 року ця організація відбула свої установчі збори в Києві, вона налічувала вже 280 тис членів. У своїй програмі РУХ обстоював суверенітет України, відродження української мови і культури.

В підтримку його програми по всій Україні проходили мітинги. Багатолюдний мітинг під жовто-блакитними прапорами з цього приводу відбувся 28 серпня (Престольне свято Глинськом церкви) 1990 року в Глинську в центрі села під невсипущим оком агентів КДБ. На мітингу виступали Василь Червоній – голова обласної організації РУХу, Володимир Пилипчук – депутат Верховної Ради УРСР та інші. Виступаючі засудили терористичні дії більшовицького режиму, закликали селян до єдності і будівництва незалежної України. Священик УАПЦ о. Антоній освятив національний прапор України. (Глинський священик Ковальчук Ярослав освячувати прапор відмовивсь). На закінчення прозвучав гімн “Ще не вмерла Україна”, молитва за Україну та інші українські патріотичні пісні у виконані хору, що прибув з Рівного. З цього дня в центрі села на високій щоглі майорить державний прапор незалежної України. Організатором цих заходів був молодий, національно свідомий житель села .

З великою радістю і надією на краще, прийняли жителі села, особливо ті, які весь час були під наглядом КДБ, “Декларацію про державний суверенітет України” від 16 липня 1990 року та Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року прийняті Верховною Радою України.

Після заборони та розпуску компартії України, комуністи сільської парторганізації виходили деморалізованими з її рядів. Оскільки більшість рядових членів йшла у партію з кар’єристських міркувань, то вони залишали цю організацію, тоді коли належність до неї вже не давала ніяких переваг. Та й серед людей поширювалась відкрита зневага до комуністів, яких звинувачували у пристосуванстві та паразитизмі. Демонтували пам’ятник Леніну, що стояв перед школою, в установах знімали портрети вождів імперської влади.

Позаяк комуністична ідеологія безповоротно втрачала свою силу – відроджувалось релігійне життя села, старі традиції та обряди. Вперше, за сорок років суворої заборони, задзвонили дзвони Глинської церкви. Помітно збільшилось у церкві прихожан. Відкрито, разом з селянами йшли до храму вчителі, службовці установ, учні, вчорашні комуністи (не всі звичайно).

На цвинтарі біля церкви поновили символічну могилу “Борцям за волю України”, священик відправив панахиду по односельчанах, які віддали своє життя за незалежність України.

Референдум 1 грудня 1991 року став ще однією історичною віхою Глинська: із 1300 виборців занесених до списків для голосування, взяли участь у референдумі 1198 односельців. Із них 1190 проголосували за самостійність України, чим засвідчили своє прагнення бути господарем у своєму домі. (Протокол дільничної комісії з Всеукраїнського референдуму по дільниці № 000 с. Глинськ від 1.12.1991 р.).

На кінець 1991 року до Глинської сільської Ради входять: Глинськ – 672 двори з населенням 1655 чол., Загора – 37 дворів з населення 87 чол., Підцурків – 57 дворів з населенням 114 чол.

Живе, трудиться, молодіє, чутливо вслухаючись у ритм сьогодення древнє село Глинськ з його працьовитими людьми.