МАТИ ЯК ПРИРОДНА ВИХОВАТЕЛЬКА ДИТИНИ
...Бажано мати коло дитини свідому, розвинену особу, що знала б, як керувати вихованням, і добре розуміла б психологію дитини. Найкращим таким керманичем мусить бути рідна мати дитини - природна вихователька своїх дітей, яка інший раз і без наукової підготовки, одним інстинктом вміє читати в дитячій душі й розуміти її. Недарма наш Поет сказав:
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим! Колись й справді думка така була, що одного інстинкту матері й її безмежної прихильности до дитини досить, щоб добре виховати своє дитя. Але вже з другої частини минулого віку (йдеться про XX ст. - Прим, автора) такий рух серед жіноцтва, щоб якнайбільше й найкраще здобути собі педагогічні знання. Скрізь в Західній Європі виникають і школи, й товариства, які об'єднують матерів і дають їм необхідну науку: так, у Парижі Есоїе ск$ Мегеа - дає курси гігієни, плекання малих дітей, в Турині у Школі Матерів читають повний курс фізіології, гігієни, економіки. В Німеччині такі курси улаштовуються майже при кожній організації, т. зв. "Краплі молока", а найкраща справжня школа в Лейпцигу - Вища жіноча школа. В Англії матері дістають велику запомогу від дуже широкого товариства - '"Спілки Рідних", яке вже існує більш 25 літ; воно заклало школу задля матерів, видає часопис
і упорядковує чимало курсів і лекцій. В Америці таких товариств ще більш, вони видають часописи, організують скрізь лекції. На жаль, Україна ще не має жодних таких ані товариств, ані гуртків, які б несли матерям усяких соціальних верств необхідні знання задля виховання діток. У Росії їх існує декілька: в Петербурзі, Харкові, Самарі, Нижньому й др. Обік з такими просвітньо-педагогічними інституціями зростали й дитячі садки, й захистки, й обов'язки матері переходили до рук фахових виховательок. Звісно, цього вимагає життя: воно і своєму поступові сміливо руйнує одні форми й утворює другі - праці і єднання. Але до цього часу родина була найкращим осередком задля дітей. Усі видатні педагоги колишніх часів визнавали родинне нормальне виховання за найкраще, бо в основі його лежала ласка матері. На матір покладали вони (Руссо, Песталоцці, Гербарт, Фребель) свої надії в справі відродження людей. "Жінки, матері, - звертався Руссо до французок, - вигодовуйте сами своїх діток, тоді й життя у нас буде другеє, в людях знову прокинуться здорові живі почуття і усе брудне й мерзенне щезне само собою". Так і Песталоцці високо ставив вплив родини: він був певний, що коли розвіється темність, то на місце шкіл постануть "СЬагпЬгез сіє ҐатіИе" - родинні хати, де освічена ласкава мати, й селянка, й робітниця, буде сама навчати своїх дітей. Філософ Гербарт вважав батька й матір за найкращих природних учителів й вихователів своїх дітей. Але де та мати, що тепер може віддатися цілком своїм дітям? Вона рада була б це робити, але одним бракує вільного часу - мусять на цих же діток заробляти, щоб не загинули від голоду, другі мають свої змагання до науки, до умілости, не мають доброї волі, щоб настроїти себе на цюю тяжку й відповідальну працю виховання. І усі ці умови дуже шкідливо відбиваються на дітях, вони зостаються самітні, ростуть, як бур'ян, без догляду й ладу, або простісенько виростають на вулиці, вбираючи в свої чулі серця увесь бруд і простацтво такого оточення. Родинне життя за останній час в нашому громадянстві під впливом соціальних й економічних умов значно змінилося: ці умови одірвали від рідного кутка й матір, й батька, погнали їх на фабрику, послали у найми й якось спустошили родинне кубелечко; зникла та весела спільна праця, яка колись єднала усю родину й давала дітям теплий трудівницький і ласкавий осередок, що добре сприяв їх людському розвиткові. За сучасних обставин виникло питання замінити родинне виховання громадським, й численні дитячі охорон-ки, захистки, дитячі садки дають таким бездоглядним дітям найкраще виховання, яке складається по вимогам науки. Само життя зняло з цих дитячих організацій класовий характер, бо потреба в них виникала не лише серед робітників, айв забезпечених родинах, серед інтелігентного пролетаріату, серед тої молоді, яка вчиться по ріжних вищих школах. По анкеті, зробленій проф. Кауфманом між слухачками вищих курсів у Петербурзі, можна бачити, що 1/10 курсисток мала дітей (з них 68 % в т. зв. законному шлюбі, а 31,2% без шлюбу); середній заробіток молодої матері не давав їй і ЗО крб. в місяць, й заради нього доводиться їй кидати дітей на 6-7 годин і замикати їх у невеличкій хаті, або залишати на догляд якоїсь неосвіченої особи. Рідко діти без сліз й крику відпускають від себе свою рідну маму майже на цілий день. Старшенькі звикають потроху: їм вже здається, що інакше й не може йти життя, бо треба, щоб хтось десь заробляв потрібні гроші. Маленькі сумують, самота їх гризе, вони стають нервові, в собі заховані. А матері теж нервуються й недурно одна з них пише в анкеті: "Половину тяжких думок було б знято з душі, коли б не доводилося залишати дітей ані самих, ані на наймичок. Конче потрібні товариства матерів, потрібні добре упорядковані захистки й дитячі сади!"
Порівнюючи родинні умови ріжних родин, легко бачити, що селянська родина краще, ніж інші, може задовольнити вимоги виховання, якби не злидні, в яких діти не досить мають їжі. В селянській родині діти виростають під доглядом матері й батька на здоровому повітрі, серед спільної праці.
Але взагалі сучасний склад родинного життя мусить змінитися, перетворитися в свідомий рівноправний кооператив, в якому й батько, й мати, й діти несуть кожний свій обов'язок, свою працю, й мають свою волю, але усі об'єднані одним спільним шуканням добра й правди. В такій родині діти виростатимуть в згоді з батьками, й не буде страшних явищ самогубства серед молоді, які стали такі численні за останні роки. В залежності від поступових соціальних умов родинний склад трансформується, а поки що треба, щоб громадянство прийшло на запомогу батькам, та й самі родини мусять єднатися в спілки, в товариства, щоб вільно виховувати дітей маленькими гуртками, тісно зв'язаними з родиною своєю, щоб ці маленькі товариські дитячі охоронки ставали справді наче кладками-мостами, перекинутими від тіснородинного кубелечка до широкого шкільного осередка. Так вимагає життя, висуває потребу в негайній організації громадських інституцій задля виховання малих діток - т. зв. "яслів", дитячих садів-охоронок, майданів й т. ін. А обік з тим народилися й науково-педагогічні організації задля підготовки того педагогічного персоналу, який мусить заміняти дітям матір-родину й виховувати відповідно вимоги науки...
