Олег ПЕЧЕНИЙ,
кандидат юридичних наук,
доцент кафедри цивільного права
Національної юридичної академії України
ім. Ярослава Мудрого, м. Харків
Коментар до листа
Міністерства юстиції України
від 12.08.2008 №
щодо порядку укладання
правочинів з підприємствами
та спадкування підприємств
як цілісних майнових комплексів
Документ, що коментується, відображає позицію Міністерства юстиції України та спробу розібратися в досить складних для нотаріальної практики питаннях — особливості укладання правочинів з підприємством як єдиним майновим комплексом та спадкування підприємства як майнового комплексу.
Поняття «підприємство» використовується в законодавстві вже багато років. Незважаючи на те що цивільне законодавство дає визначення підприємства, визначає його склад, правовий режим, вказує на можливість підприємства бути об’єктом правочинів (ст. 191 ЦК), це аж ніяк не спростовує висловлення, зробленого в літературі ще в 1914 р. про те, що «термин — предприятие не чужд языку законодателя, но закону совершенно не известно ни содержание, ни объем этого понятия»[1]. В українських правових реаліях ситуація погіршується й тим, що поняття «підприємство» по-різному розуміється в нормативно-правових актах. І ця різниця є принциповою (ст. 62 ГК і ст. 191 ЦК). З даного протиріччя робиться висновок, що «механізм вчинення правочинів щодо підприємства, як єдиного майнового комплексу, чинним законодавством не передбачений». А чи робить це неможливим укладання правочинів з підприємствами взагалі? Уявляється, що ні. Підприємство як єдиний майновий комплекс може бути предметом договорів купівлі-продажу, дарування, іпотеки, оренди, управління тощо. Однак при цьому слід звернути увагу на такі особливості цих правочинів.
По-перше, підприємство може бути предметом лише тих цивільно-правових правочинів, механізм регулювання яких дозволяє його задіяти[2].
По-друге, враховуючи специфіку складових єдиного майнового комплексу підприємства, правочини з ним передбачають як укладання основного правочину, так і додаткових, які стосуються окремих складових підприємства, для яких законодавством визначено різні моделі правочинів, відмінні від правочинів з нерухомим майном. Це, зокрема, стосується, зобов’язальних прав вимоги і боргів, об’єктів інтелектуальної власності, що входять до складу цього майнового комплексу.
По-третє, визначення складу підприємства вимагає звернення також до земельного, господарського законодавства та законодавства про бухгалтерський облік тощо. Так, якщо у складі підприємства є земельна ділянка, при укладанні правочинів з підприємством повинні бути дотримані правила, які визначають порядок укладання правочинів із землею. На жаль, відповідей на ці проблемні питання в листі, що коментується, не надано.
Не менш проблемною є ситуація зі спадкуванням підприємства. Підприємство як єдиний майновий комплекс входить до складу спадщини, незалежно від того, як здійснюється спадкування — за законом чи за заповітом. Спадкодавець за життя може залишити заповіт, зазначивши в ньому єдиний майновий комплекс підприємства як об’єкт спадкування та визначивши коло спадкоємців. Найбільш складною та нормативно не вирішеною є процедура оформлення спадкових прав на цей об’єкт. Ураховуючи, що приписи цивільного та господарського законодавства, що діяли в різний період, по-різному визначають права підприємства на майно, у літературі наведено чотири основні варіанти таких прав:
1) підприємство створене однією фізичною особою і саме є власником майна;
2) підприємство створене однією фізичною особою і не є власником майна, а його право на майно є господарським віданням (ст. 136 ГК);
3) підприємство створене кількома фізичними особами і є власником майна;
4) підприємство створене кількома фізичними особами і не є власником майна[3].
Віднесення підприємства до одного із зазначених видів і зумовлює дії нотаріуса при оформленні спадкових прав. ЦК визначає особливості спадкування окремих об’єктів, зокрема права на земельну ділянку (ст. 1225 ЦК), частки у праві спільної сумісної власності (ст. 1226 ЦК), права на вклад у банку та іншій фінансовій установі (ст. 1228 ЦК), однак жодних особливостей не встановлено стосовно спадкування підприємства як єдиного майнового комплексу. Це безумовно, є упущенням законодавця. У законодавчих актах інших держав є відповідні норми, наприклад, ЦК РФ містить правила про спадкування окремих видів майна, у тому числі підприємств (ст. 1178 ЦК РФ). Водночас за змістом ЦК України відсутні підстави для твердження, що цей об’єкт узагалі не може переходити до спадкоємців, але і механізм спадкування майнового комплекса підприємства чітко не визачено.
ЦК пов’язує оформлення спадкових прав з отриманням спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Причому отримання такого свідоцтва є правом спадкоємця і його відсутність не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ст. 1296 ЦК). У листі, що коментується, викладена спірна думка, що при оформленні спадкових прав на підприємство як єдиний майновий комплекс свідоцтво про право на спадщину може бути видане лише на майно, внесене до статутного фонду підприємства. Таким чином, значно звужується склад спадщини. По суті, йдеться про те, що до складу спадщини включається право на майно, внесене до статутного фонду підприємства, а не підприємство як єдиний майновий комплекс.
Ще один момент, над який варто звернути увагу. При переході в порядку спадкування такого об’єкта, як підприємство, важливо забезпечити не тільки незмінність його складу, але й безперебійність функціонування, захист прав осіб, які перебувають з відповідною юридичною особою у зобов’язальних, трудових та інших правовідносинах. Підприємство як функціонуючий «організм» потребує зовнішнього управління, загроза якому виникає у випадку смерті власника. Які дії для усунення такої загрози мають учинити нотаріус, спадкоємці, інші особи у випадку смерті особи, яка була власником підприємства? Мається на увазі період між відкриттям спадщини і оформленням спадкових прав.
Слід зазначити, що ЦК містить правила щодо охорони спадкового майна (ст. 1283 ЦК) та управління спадщиною (ст. 1285 ЦК). Однак, на нашу думку, вони не призначені для випадків спадкування таких чутливих, «функціонуючих» об’єктів, як підприємство. До того ж і охорона спадкового майна, і управління спадщиною здійснюються до прийняття спадщини. Як має здійснюватись управління спадщиною, зокрема єдиним майновим комплексом підприємства, у період після прийняття спадщини і до оформлення спадкових прав спадкоємців? А між тим цей період може бути досить тривалим, адже відповідно до ст. 1298 ЦК свідоцтво про право на спадщину видається після спливу шести місяців з дня її відкриття. На нашу думку, цим питанням має також приділятися увага і при підготовці відповідних документів, і при наданні роз’яснень, щоб забезпечити формування єдиної нотаріальної практики.
МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
Україна, 01001, м. Київ
в
Тел./
12.08.2008 №
На №_________________
Начальнику Головного
управління юстиції
у місті Києві
Міністерством юстиції України розглянуто Ваше звернення і повідомляється наступне.
Статтею 191 Цивільного кодексу України (далі — Кодекс) передбачено, що підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності.
До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.
Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю.
Підприємство або його частина можуть бути об’єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.
Відповідно до статті 178 Кодексу об’єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід’ємними від фізичної чи юридичної особи.
Проте слід зазначити, що механізм реалізації норми стосовно вчинення правочинів щодо єдиного майнового комплексу, до складу якого входять, крім будівель і споруд, права вимоги, борги, сировина тощо, ускладнений іншими нормами чинного законодавства.
Зокрема, правовий режим майна, що входить до складу єдиного майнового комплексу підприємства (будівель, сировини, боргів), є різним: будівлі — це об’єкти нерухомого майна, сировина — це предмети праці та природні компоненти, які підлягають подальшій переробці, а борги — це невиконані зобов’язання перед іншими особами. Стосовно цих об’єктів чинне законодавство містить низку інших спеціальних норм, які, враховуючи юридичну природу цих об’єктів, визначають особливості регулювання відносин, пов’язаних з такими об’єктами.
Одночасно слід зазначити, що відповідно до статті 62 Господарського кодексу України підприємство є самостійним суб’єктом господарювання, юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.
Враховуючи наведене, механізм вчинення правочинів щодо підприємства як єдиного майнового комплексу чинним законодавством не передбачений.
Також слід зазначити, що згідно чинного законодавства майно приватного підприємства і майно фізичної особи — його засновника не можна ототожнювати, оскільки ці особи є різними суб’єктами цивільних правовідносин, які у вчиненні правочинів виступають кожен від свого імені та несуть самостійну відповідальність. Крім того, у разі смерті засновника приватне підприємство не припиняє свого існування та продовжує діяльність.
Статтею 1216 Кодексу передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Отже, успадковуються права та обов’язки, які належали фізичній особі, а не юридичній особі, що була створена цією фізичною особою.
Відповідно до вимог статті 1218 Кодексу до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
З аналізу положень чинного законодавства вбачається, що доцільність формування статутного фонду приватного підприємства вирішується засновником підприємства.
У разі наявності статутного фонду свідоцтво про право на спадщину може бути видано на майно, внесене до статутного фонду приватного підприємства.
Документами, що підтверджують права спадкодавця на внесене ним майно до статутного фонду приватного підприємства, можуть бути:
1. статут приватного підприємства. Відповідно до статті 57 Господарського кодексу України статут суб’єкта господарювання містить, зокрема, відомості про статутний фонд — розмір і порядок його утворення;
2. документ, що підтверджує внесення засновником до статутного фонду майна. Такий документ також є обов’язковим для проведення державної реєстрації юридичної особи (стаття 24 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»). Слід зазначити, що чинним законодавством не визначено вид документа, який необхідно подати для підтвердження факту внесення засновником вкладу до статутного фонду юридичної особи, а тому, це може бути будь-який документ, що підтверджує внесення засновником вкладу до статутного фонду юридичної особи;
3. акт прийому-передачі майна до статутного фонду приватного підприємства;
4. правовстановлювальний документ, на підставі якого виникло право власності у юридичної особи на майно та свідоцтво про право власності на це майно;
5. баланс підприємства, який є формою бухгалтерського обліку та визначає склад і вартість майна, обсяг фінансових зобов’язань на конкретну дату.
Якщо ж статутний фонд у приватному підприємстві не сформовано, то питання спадкування необхідно вирішувати у суді.
Заступник Міністра В. В. Лутковська
Вик. С.
Тел.
[1] Розенберг . Догматический очерк. — СПб., 1914. — С. 12.
[2] Кривобок з підприємством як єдиним майновим комплексом: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. — Х., 2008. — С. 8.
[3] Носік В. В., Спасибо-Фатєєва І. В., Жилінкова І. В., Печений і питання нотаріальної практики. — Х., 2008. — С. 75–78.
