* Повний текст статті ви можете знайти у друкованій версії бюлетеня «Фінансовий ринок України»
З питань придбання звертатися за телефонами:
(0, (0
Або електронною поштою:
*****@***; office@ufin.com.ua.
Грошово-кредитний ринок
Інсайдер на ринку банківських послуг: зло, яке не можна подолати
Прийняті правила проведення операцій з інсайдерами є частиною кодексу корпоративної етики і однією з практик корпоративного управління. Тема корпоративного управління залишається актуальною не тільки для країн з економікою, що розвивається, але й для розвинутих країн з великим досвідом корпоративних відносин. Наразі найвідоміші у світі негативні події, пов’язані з некоректною поведінкою інсайдерів (американська корпорація «Енрон», банк Барінгс тощо) нагадують детектив. Однак для вітчизняної банківської установи тема інсайдерства є більш, ніж актуальною. Операції з інсайдерами контролюються Національним банком України і вимагають від банків формалізації практик контролю за операціями з інсайдерами. Але чи так вже все зрозуміло у темі інсайдерства?
Хто такий інсайдер?
Термін інсайдер походить від англійського «inside» – в середині – і зазвичай означає коло осіб (і юридичних, і фізичних), які мають доступ до закритої інформації. Нібито все зрозуміло. Разом з тим у різних джерелах зустрічаються різні визначення поняття «інсайдер». Деякі найцікавіші я дозволю собі навести.
1. «Інсайдер – особа, яка має в силу свого службового або родинного стану доступ до конфіденційної інформації про справи компанії. Посадова особа, директор або один з основних акціонерів корпорації з широким володінням акціями та їх найближчі родичі. До цієї групи також включаються ті, хто здобуває конфіденційну інформацію про корпорацію та використовує її для власного збагачення»...*
Клірингова діяльність на фінансових ринках світу
Поняття "кліринг" (англійське clearіng), що припускає порядок розрахунків, заснований на заліку взаємних вимог, було введено в обіг в середині XVІІІ століття у Великій Британії.
Першим одержав поширення кліринг грошових зобов'язань. У той період в умовах швидкого розвитку виробництва і багаторазового зростання торгівлі нерідко виникала недостача реальних платіжних засобів – металевих грошей. Щоб виключити зайві рухи реальних грошей у 1760 році була створена Лондонська розрахункова палата.
Фактично, це було місце, де на постійній основі могли збиратися клерки й обмінюватися платіжними дорученнями – в основному чеками. Проте, згодом стало зрозуміло, що сортування і розподіл чеків можуть бути виконані більш ефективно спеціально найнятими людьми. І от, у 1775 році грошовий кліринг оформився як окрема послуга. З часом також стало зрозуміло, що кліринг можна застосовувати не тільки на грошовому, але й на інших ринках. При цьому роль клірингової компанії в нових областях була значно більшою, ніж простий залік взаємних грошових вимог. Прикладом може бути Клірингова Палата Лондонської Продукції (London Produce Clearіng House), створена в 1888 р. для забезпечення клірингу на ринку колоніальних товарів – в основному цукор і кава. Досвід, накопичений під час роботи з ринками сировини, незабаром дозволив Кліринговій Палаті Лондонської Продукції запропонувати свої послуги Лондонській Фондовій Біржі (London Stock Exchange), торгівля на якій у той час розвивалася дуже бурхливо. На LSE Клірингова Палата здійснювала фактично ті самі функції, що й на ринку цукру та кави (здійснювала звірення параметрів зустрічних доручень продавця і покупця по укладених угодах (метчинг) і вела облік вимог і зобов'язань контрагентів, а також виступала гарантом завершення угоди). Фактично, Палата організувала розрахунки за принципом Постачання Проти Платежу, що застосовується практично на кожному біржовому майданчику. Незабаром Клірингова Палата Лондонської Продукції була перейменована в Лондонську Клірингову Палату (London Clearіng House), що і донині є одним зі світових лідерів клірингового бізнесу.*
Фондовий ринок
Венчурний капітал, фінансування і бізнес: семантика, історія та еволюція
Назва «венчурний» походить від англійського «Venture» - «ризиковане підприємство або починання». Термін «ризиковий» має на увазі, що у взаєминах капіталіста-інвестора і підприємця, який претендує на одержання від нього грошей, присутній елемент авантюризму. І це насправді так. Ризикове інвестування, як правило, здійснюється в малі і середні приватні чи приватизовані підприємства без надання ними якої-небудь застави, на відміну, наприклад, від банківського кредитування. Венчурні фонди або компанії вкладають капітал у фірми, чиї акції не знаходяться у вільному продажі на фондовому ринку, а цілком розподілені між акціонерами - фізичними чи юридичними особами. Інвестиції направляються або в акціонерний капітал закритих чи відкритих акціонерних товариств в обмін на частку пакету акцій, або надаються у формі інвестиційного кредиту, як правило – середньострокового по західних мірках, тобто на термін від 3 до 7 років. На практиці найчастіше зустрічається комбінована форма венчурного інвестування, при якій частина коштів вноситься в акціонерний капітал, а інша – надається у формі інвестиційного кредиту. Прямі приватні інвестиції направляються з фінансових компаній і фондів, практично ідентичних за структурою і принципами формування венчурним фондам, у компанії, що знаходяться на більш пізніх етапах розвитку.
Венчурний або прямий приватний інвестор
Венчурний або прямий приватний інвестор, як правило, не намагається придбати контрольний пакет акцій компанії. І в цьому його основна відмінність від «стратегічного інвестора» чи «партнера». Останній найчастіше бажає встановити контроль над компанією, яка його цікавить з тих чи інших міркувань. Мета венчурного капіталіста інша. Здобуваючи пакет акцій або частку, меншу за контрольний пакет, інвестор розраховує, що менеджмент компанії використовуватиме його гроші як фінансовий важіль для того, щоб забезпечити розвиток свого бізнесу. Ні інвестор, ні його представники не беруть на себе ніякого іншого ризику (технічного, ринкового, управлінського, цінового тощо), за винятком фінансового....*
Інвестиційні фонди: технології діяльності та поради інвесторам
Мета статті — показати специфіку роботи інвестиційних фондів, їхню розмаїтість і можливості індивідуальних інвесторів збільшити прибутковість їхніх інвестицій за допомогою інвестиційних фондів.
Як відомо, сучасна економіка характеризується безупинним створенням і перерозподілом доходів між її учасниками. Щодня урядові і неурядові інститути, компанії (фірми) і приватні особи виконують свої функції й утворюють попит та пропозицію фінансових засобів. Наявність вільних грошових фондів припускає їхнє вкладення у дві основні форми інвестування — боргові цінні папери (наприклад, облігації) чи паї (частки) капіталу компанії (наприклад, акції). Розподіл коштів здійснюється через фінансову систему — сукупність посередників і ринків, що забезпечують перехід коштів від кредиторів до кредитоотримувачів (позичальників) у випадках залучення позикового капіталу, і від інвесторів до корпорацій, коли метою купівлі є акції.
Функціонування цієї системи обумовлюється одночасним існуванням надлишку грошових фондів в одних учасників і нестачі в інших. Учасники попиту та пропозиції входять до складу таких основних груп:
· уряд і пов'язані з ним інститути;
· місцеві органи влади;
· компанії з різних секторів економіки;
· приватні особи (домашні господарства).
Зв'язок між учасниками фінансової системи здійснюється двома основними групами інститутів:
1) фінансовими інститутами для прямого контакту (Direct Financial Institutions);
2) фінансовими посередниками (Financial Intermеdiaries)...*
Страховий ринок та небанківські фінансові установи
Нові можливості захисту прав страхувальників у контексті нового законодавства
Додаткові можливості для захисту прав страхувальників (споживачів страхових послуг) відкриваються у зв'язку з прийняттям нової редакції Закону України "Про захист прав споживачів".
На відміну від старої редакції, у новій версії Закону з'явилась згадка про фінансові послуги і, хоча з усіх видів послуг увагу в Законі приділено тільки споживчому кредитуванню, навіть цей крок є дуже корисним.
Відсутність згадки про фінансові послуги у старій редакції Закону ускладнювала її використання для захисту прав цієї категорії споживачів і вимагала прийняття спеціальної Постанови Пленуму Верховного суду України №5 від 12.04.96 р. "Про практику розгляду цивільних справ по позовах про захист прав споживачів", що поширило чинність Закону на сферу фінансових послуг (одним з переваг такого кроку стало звільнення споживачів фінансових послуг від сплати держмита при звертанні в суд, не кажучи вже про можливість використання інших захисних властивостей Закону).
Крім розширення дії нової версії Закону на сферу фінансових послуг, її розроблювачі зробили спробу захистити споживачів від несумлінної реклами, що є новим для вітчизняного законодавства.
Нова версія Закону є більш повною в частині врахування інтересів різних категорій споживачів і більш стрункою за формою викладу.
Розглянемо положення нової версії Закону (далі – Закон), що можуть бути використані для захисту прав страхувальників (під "страхувальниками" у даному випадку розумітимемо тільки клієнтів страхових компаній без урахування учасників фондів обов'язкового загальнодержавного соціального страхування, діяльність яких регулюється спеціальним законодавством)...*
Корпоративне управління, аудит та рейтинги
Рейтингові агентства у системі оцінки кредитних ризиків
Економічне значення кредитно-рейтингових агентств
Майбутні позичальники знають про власну кредитоспроможність більше, ніж їхні потенційні кредитори, і тому вони можуть вибірково відкривати інформацію про себе у такий спосіб, який певним чином впливатиме на думку сторонньої особи. Потенційні кредитори знають, що у кожного позичальника є мотивація до подання викривленої картини про свій реальний стан. Тому, навіть для позичальника з низьким рівнем кредитного ризику, може виникнути необхідність переконати кредиторів у тому, що його відмова від виконання зобов'язань малоймовірна. Якщо не вжити певних заходів для надійної передачі належної та відповідної інформації, можуть виникнути проблеми ринку в тому розумінні, що не відбудеться фінансування інвестиційних проектів, що варті того.
Комерційні банки можуть пом'якшити цю інформаційну проблему за допомогою проведення ретельної перевірки фінансового стану фірми-позичальника та її планів на майбутнє, перш ніж вирішити, чи буде надано їй кредит і на яких умовах. Значні витрати на проведення оцінки та моніторинг можуть бути цілком виправданими для банку, який має намір повністю взяти на себе ризик того, що конкретний позичальник може виявитись неплатоспроможним.
Якщо ж фінансування здійснюється інакше, а саме значною кількістю невеликих кредиторів, то може виникнути ситуація, коли жоден з них окремо взятий наражається на ризик, достатній для того, аби мати спонукальний мотив до спроби пошуку адекватної інформації...*
Рейтингування на фінансовому ринку України:
реалії життя та проблеми становлення
Прийняття Верховною Радою Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", що набрав чинності у січні цього року, знов привернуло увагу учасників фінансового ринку до проблеми рейтингування у цілому і до запровадження обов’язкового рейтингування фінансових інструментів, зокрема. Нагадаємо, що цим документом вносяться зміни до низки спеціальних Законів, що регламентують діяльність фінансових установ у частині напрямків розміщення коштів страхових резервів, пенсійних активів та активів інститутів спільного інвестування. Так, Закон встановлює, що кошти страхових резервів страхових компаній можуть бути розміщені лише в банківських установах чи цінних паперах, які мають кредитний рейтинг інвестиційного рівня за національною шкалою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Певні обмеження встановлені також для інвестування коштів пенсійних активів та активів ІСІ. Так, віднині заборонено за рахунок коштів пенсійних фондів придбавати цінні папери з рейтингом спекулятивного рівня чи цінні папери, рейтинг у яких відсутній, а також тримати кошти в банках, кредитний рейтинг яких відповідає спекулятивному рівню чи взагалі невизначений рейтинговим агентством за національною шкалою. В обговорення питання про рейтингування вступили як представники усіх сегментів ринку, так і незалежні аналітики та вчені. Оцінки, які вони дають новим правовим нормам, досить суперечливі. Однак мало хто з фахівців ставить під сумнів необхідність існування рейтингів та діяльності з надання рейтингових послуг на фінансовому ринку. І це не дивно. *
Міжнародний огляд та зарубіжний досвід
Міжнародний досвід ведення та регулювання офшорного бізнесу
Якщо розглядати установу офшорної компанії як реалізацію права платника податків «вибирати будь-які припустимі законом методи для зменшення податкових зобов'язань», то розробку і прийняття «антиофшорного» законодавства варто вважати втіленням права держави відстоювати свої національні інтереси й обов'язки проводити економічну політику на благо всього народу, а не окремої, найбільш забезпеченої частини населення.
Відповідно до цього виділяють три групи стратегічних цілей, які переслідує держава, створюючи офшорну зону.
Економічні цілі:
· залучення іноземних інвестицій;
· зростання валютних надходжень в економіку всієї країни або її окремого регіону від реєстраційних зборів.
Соціальні цілі:
· прискорення розвитку країни в цілому чи конкретній території в її складі;
· підвищення зайнятості і рівня доходів населення;
· «створення висококваліфікованої робочої сили за рахунок вивчення і впровадження на практиці світового досвіду в сфері організації, управління, фінансів; орієнтація культури менеджменту на світові вимоги до технології управління».
Науково-технічні цілі:
· впровадження передових закордонних технологій, насамперед інформаційних, в галузі сучасних засобів зв'язку і банківської справи.
Зрозуміло, що на практиці такі цілі можуть корегуватися в залежності від конкретної ситуації і типу офшорної юрисдикції. Наприклад, цілеспрямована податкова політика таких пільгових холдингових юрисдикцій, як Нідерланди і Люксембург привела до того, що вони не тільки залучили величезні додаткові засоби у свою економіку, але й самі стали найбільшими світовими інвесторами....*
Алан Грінспен - фінансовий маг
Протягом майже 20 років його вважали одним із трьох найважливіших людей США. Хоча два перших, президент і віце-президент, кожні 4-8 років змінювалися, Алан Грінспен залишався на своїй посаді. На посаду глави правління ФРС його призначив Рональд Рейган.
Він одержував призначення від Джорджа Буша-старшого, Білла Клінтона і Джорджа Буша-молодшого. Коли востаннє сенат затвердив його на чергову чотирирічну каденцію 21 червня 2004 року, Грінспен дав зрозуміти, що не збирається виконувати свої функції протягом наступних чотирьох років і оголосив, що вийде на пенсію в січні 2006 року, коли йому виповниться 80.
Реальне значення й авторитет Грінспена виходили далеко за межі компетенції керівника ФРС. Протягом 18-ти років він не тільки був рецензентом політики, що проводиться урядом США, але і всіх процесів, що відбувалися на глобальній сцені. Грінспен міг прокоментувати кожну подію: революцію чи війну, тайфун, зростання вартості сировини, банкрутство великих корпорацій, і точно визначити їхній вплив на американську економіку.
Його прогнози дуже часто здійснювалися не тільки через те, що він був прекрасним прогнозистом. Грінспен робив магічний, чаклунський вплив на уяву мільйонів американських підприємців і споживачів, немов провісник дощу, що говорив магічні слова і спрямовував грошові потоки в потрібні для нього місця. ...*
