Преамбула
Ця програма розроблена на підставі та з урахуванням вимог Законів України “Про загальнодержавну Програму формування національної екологічної мережі України на ”, „Про екологічну мережу України”, “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про природно-заповідний фонд України”, “Про тваринний світ”, “Про рослинний світ”, “Про місцеве самоврядування”; Земельного, Лісового та Водного Кодексів України; Указу Президента України від 23.05.2005 р. № 000/2005 „Про заходи щодо дальшого розвитку природно-заповідної справи в Україні”, Концепції національної екологічної політики України на період до 2020 року (Розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.10.07 р. ); Програми формування регіональної екологічної мережі Львівської області на роки (рішення Львівської обласної ради від 13.06.07 р. № 000).
1. Мета Програми
Мета Програми полягає в забезпеченні реалізації на регіональному (обласному) рівні складових єдиної державної політики у сфері розвитку заповідної справи; удосконаленні управління системою територій та об’єктів природно-заповідного фонду з метою підвищення їх ролі у збереженні біотичного та ландшафтного різноманіття; гармонізації суспільних відносин у процесі відтворення і невиснажливого використання природних ресурсів, розвитку природоохоронного міжнародного співробітництва з цих питань, а також у забезпеченні конституційних прав українського народу на чисте довкілля.
2. Наукові засади розвитку заповідної справи в регіоні
Заповідна справа на території Львівської області має давню історію, оскільки саме на цих теренах ще 1886 року графом В. Дідушицьким було створено один з перших у Європі на той час й перший на сучасних теренах України природний резерват – Пам’ятку Пеняцьку (сьогодні – це територія Бродівського району).
Такий історичний статус області в галузі заповідної справи зобов’язує до прагнення посісти чільне місце в цій сфері в Україні загалом. Це можливо на підставі застосування сучасних критеріїв та наукових підходів розбудови мережі природно-заповідного фонду.
Найважливішими засадами формування мережі територій та об’єктів природно-заповідного фонду має бути принцип достатньої об’єктної та функціональної репрезентативності в розрізі основних виділів природничого районування регіону (області) як інтегральних критеріїв оцінки їх природоохоронної цінності.
У цьому контексті репрезентативність – це інтегральна категорія, що відображає ступінь необхідності й достатності (характерності, типовості, повноти представленості, функціональної довершеності тощо) природоохоронної території для забезпечення збереження й відтворення об’єктів охорони (популяцій окремих видів флори й фауни, загальної видової різноманітності, структури рослинного покриву тощо). Таке розуміння категорії репрезентативності передбачає забезпечення природоохоронних режимів і способів керування територіями та об’єктами природно-заповідного фонду, спрямованих на реалізацію збалансованого функціонування елементів екосистеми, що необхідно для реалізації нормального існування й відтворення природних комплексів та їх компонентів.
Репрезентативність території чи об’єкта природно-заповідного фонду може бути визначена лише по відношенню до певного регіону, який становить певну природно-географічну цілісність. Для такої оцінки необхідно мати інформацію про стан біотичної (видової, популяційної, ценотичної тощо) та ландшафтної різноманітності не лише на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду, але й у регіоні загалом.
Тому особливого значення набувають роботи щодо інвентаризації біотичної та ландшафтної репрезентативності на різних рівнях її прояву (видів, рослинних угруповань, біотопів тощо) із застосуванням сучасних картографічних методів і ГІС-технологій.
Реалізація цих базових наукових підходів до оптимізації структури природно-заповідного фонду регіону потребує широкого залучення наукового потенціалу регіону й відповідного рівня матеріально-технічної бази природоохоронних установ і Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Львівській області, зокрема забезпечення відповідною комп’ютерною технікою та ліцензійним програмним забезпеченням для формування відповідних баз даних.
3. Місце Львівської області в системі природничих районувань території як визначальний фактор її природоохоронної значущості
Львівська область посідає особливе місце в системі природничих районувань заходу України, що зумовлює високий рівень багатства флори й фауни території, різноманіття рослинності та неживої природи.
Територія Львівщини поширюється на чотири геоморфологічні області:
Волино-Поділля,
Передкарпаття,
Зовнішніх Карпат,
Вододільно-Верховинських Карпат.
У Львівській області виділяють 34 природних райони, які об’єднуються в такі групи:
І – група лесових лісостепових або опільських природних районів об'єднує Сокальське пасмо, Львівське Опілля, Ходорівське Опілля і Сансько-Дністровську увалисту височину.
ІІ – лесова горбогірно-лісова група природних районів об’єднується у Західноподільське горбогір’я: Розточчя, Давидівське, Гологірське, Верхобузьке пасма, Перемишлянське, Бібрське та Стільське горбогір’я.
ІІІ – поліські ландшафти (райони): Бусько-Бродівський, Ратинський, Надсанський (Яворівський), Радехівський, Підподільський та Грядове Побужжя.
IV – передгірська, або передкарпатська група: Стривігор-Болозівський та Стрийсько-Жидачівський райони, Дрогобицьке та Моршинське передгір’я, розташовані в області Передкарпатського передового прогину.
V – гірськокарпатські ландшафти об'єднують чотири групи природних районів: низькогірно-бескидську, низькогірно-верховинську, середньогірно-бескидську і вододільно-верховинську.
За фізико-географічним районуванням на території області виділяють такі райони:
Передкарпаття,
Поділля,
Скибові Карпати,
Вододільні Карпати,
Рівнини Верхнього Бугу й Стиру,
Волинська височина.
Кожен з виділів природно-географічного районування має власні риси рослинного покриву і тваринного світу, відтак посідає унікальне місце в системі збереження регіональної біотичної та ландшафтної різноманітності й потребує індивідуальної оцінки рівня репрезентативності природно-заповідного фонду в його межах.
Львівська область посідає особливе місце в інтеграції національної екомережі України у Загальноєвропейську екомережу. Саме на території області знаходяться елементи Карпатського та Північноподільсько-Опільського (у складі Галицько-Слобожанського екокоридору) регіональних макроекокоридорів, що мали б стати складовими Загальноєвропейської екомережі.
Тому перспективний розвиток мережі територій та об’єктів природно-заповідного фонду області має відбуватися узгоджено із завданнями розбудови регіональної екомережі з урахуванням виділених макробіогеографічних регіонів, перспективних для формування елементів регіональної екомережі, що визначено Програмою формування регіональної екологічної мережі Львівської області на 2007 – 2015 роки:
– широтних природних коридорів, що забезпечують природні зв'язки зонального характеру:
· Долини Бугу (Бузько-Волинський) (міжнародний),
· Малополіський (Малополісько-Горинський),
· Північноподільсько-Опільський (як складова Галицько-Слобожанського національного екокоридору),
· Надсянський (міжнародний),
· Прикарпатсько-Дністерський (як складова Карпатсько-Альпійського міжнародного екокоридору та Галицько-Слобожанського (у східній частині) національного екокоридору),
· Карпатський (як складова Карпатсько-Альпійського міжнародного екокоридору).
– меридіальних природних коридорів, просторово обмежених долинами середніх і малих річок:
· Верещиці,
· Стиру,
· Стрия,
· Західного Бугу,
· Рати,
· Свині,
· Болотниці та ін.,
які об'єднують водні та заплавні території – шляхи міграції численних видів рослин і тварин.
4. Проблеми та шляхи й способи їх розв’язання
Світова й національна природоохоронна практика свідчить, що головною гарантією збереження унікальних і типових природних ландшафтів, зменшення темпів втрати біорізноманіття є створення і підтримання науково обґрунтованої, репрезентативної, функціонально цілісної та ефективно керованої системи територій та об’єктів природно-заповідного фонду як базового елемента екологічно збалансованого соціально-економічного розвитку регіону у складі країни загалом.
Репрезентативна й функціонально цілісна мережа територій та об’єктів природно-заповідного фонду, створена з урахуванням науково обґрунтованих підходів до збереження регіональної біотичної та ландшафтної різноманітності, є структурно-функціональною основою формування екомережі як нової форми організації територіальної охорони природи в умовах подальшого інтенсивного антропогенного впливу на довкілля і трансформації природних ландшафтів.
Станом на 1 серпня 2008 року природно-заповідний фонд області нараховує 324 об’єкти й займає площу 7 га, або 6,1% території області.
Негативні антропогенні впливи на довкілля призвели до зникнення великої кількості популяцій природних видів і загрози існуванню для багатьох з існуючих. Сьогодні в межах Львівської області росте 110 видів рослин, що внесені до Червоної книги України, 259 регіонально рідкісних видів рослин, 14 видів рослин, що підлягають охороні згідно зі списками Бернської конвенції. Серед представників тваринного світу налічується 136 видів, внесених до Червоної книги України, 41 вид тварин, внесених у Європейський Червоний список, 130 регіонально рідкісних видів, 157 видів тварин, що підлягають охороні згідно зі списками Бернської конвенції.
Інвентаризація видів рослин і тварин, котрі підлягають особливій охороні на території області, як і в межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду області, проведена лише частково. Інвентаризація видового складу й поширення видів природної флори й фауни та оцінка стану їхніх популяцій поза територіями й об’єктами природно-заповідного фонду проводиться тільки в рамках науково-дослідних тем відповідних дослідницьких інституцій області, а її результати лише частково доступні для природоохоронної практики. Все це ускладнює процес оцінки репрезентативності як окремих територій та об’єктів природно-заповідного фонду області, так і їх сукупностей у межах певних природно-географічних виділів, що значно ускладнює формування функціонально цілісної системи територій та об’єктів природно-заповідного фонду області.
Відповідно до Програми перспективного розвитку заповідної справи в Україні, затвердженої Постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1994 року, площа природно-заповідного фонду області збільшувалася, проте його частка від загальної площі території області, різноманіття природних ландшафтів і рослинних угруповань, територіальна структура самих природоохоронних територій не повністю відповідають міжнародним стандартам.
Просторова структура природно-заповідного фонду області дуже нерівномірна.
За фізико-географічними районами території та об’єкти природно-заповідного фонду розподілені таким чином:
Фізико-географічний район, загальна кількість об’єктів ПЗФ | Функціональні типи об’єктів (кількість) | % об’єктів, що мають опосередковане природоохоронне значення | |||
ПЗ, НПП, РЛП | площинні об’єкти | парки, ботсади | "точкові" об’єкти | ||
Передкарпаття, 105 | 0 | 17 | 26 | 61 | 82,9 |
Поділля, 114 | 4 | 47 | 25 | 38 | 55,3 |
Скибові Карпати, 44 | 3 | 19 | 2 | 20 | 50 |
Вододільні Карпати, 22 | 0 | 17 | 0 | 5 | 22,7 |
Рівнини Верхнього Бугу й Стиру, 33 | 0 | 18 | 10 | 5 | 45,5 |
Волинська височина, 6 | 0 | 3 | 1 | 2 | 50 |
Нерівномірність просторового розподілу об’єктів природно-заповідного фонду певним чином зумовлена особливостями природничого районування області й значенням кожного з природно-географічних регіонів для збереження біотичної і ландшафтної різноманітності та його місцем у структурі регіональної екомережі. Разом з тим слід відзначити, що за просторовим розподілом території та об’єкти природно-заповідного фонду області недостатньо відповідають критеріям регіональної репрезентативності, тому їх просторова структура потребує істотного поліпшення.
У складі природно-заповідного фонду області 131 об’єкт належить до т. зв. “точкових” об’єктів (окремі дерева; артефакти неживої природи; деякі антропогенні об’єкти, наприклад, свердловини мінеральних вод, нафти тощо), котрі практично не відіграють істотної ролі щодо збереження природної біотичної та ландшафтної різноманітності регіону. Звичайно, вони не становлять істотного відсотка площі природно-заповідного фонду регіону (38,46 га), хоча створюють певний “кількісний” фон, що не завжди позитивно впливає на оцінку функціональності локальних складових регіонального (обласного) природно-заповідного фонду в розрізі одиниць природничого районування. Ще 64 об’єкти – це парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва, ботанічні сади, дендрарії, зоопарк, тобто об’єкти антропогенного походження, значення яких у збереженні природних комплексів регіону є опосередкованим. Їхня загальна площа становить 997,52 га (0,75% площі природно-заповідного фонду області). Таким чином, понад 60% від загальної кількості об’єктів природно-заповідного фонду області становлять лише 0,78% загальної площі природно-заповідного фонду області, є “точковими”, або антропогенними об’єктами й мають другорядне значення для збереження природної біорізноманітності регіону. Отже, кількісні показники природно-заповідного фонду області, без урахування площ і розташування об’єктів, жодним чином не можуть відображати функціональне значення складових природно-заповідного фонду регіону.
Абсолютна більшість великоплощинних об’єктів природно-заповідного фонду області належить до лісових. Дуже слабо представлені в структурі природно-заповідного фонду водно-болотні, лучні й лучно-степові екосистеми регіону. Особливо помітно це в гірській частині Карпат, де до складу великих об’єктів, таких, наприклад, як заказники “Пікуй”, “Либохорівський”, заповідне урочище “Зелемінь” та ін., належать лише землі лісфонду, а лучні ділянки полонин перебувають в іншому адміністративному підпорядкуванні.
Така ситуація зумовлює потребу активізації створення нових територій та об’єктів природно-заповідного фонду в області з урахуванням її природно-географічного районування, територіальних особливостей рослинного покриву, флори, фауни й ландшафтів, а також перспектив розбудови екомережі як цілісної системи природних і напівприродних територій, що покликана забезпечити умовно природний перебіг процесів в екосистемах регіону, а саме: функціонування й відтворення популяцій тварин і рослин; збереження рідкісних і зникаючих представників рослинного, тваринного світу, мікобіоти, котрі потребують охорони на регіональному, національному й міжнародному рівнях.
Певне зменшення темпів формування нових територій та об’єктів природно-заповідного фонду, що характерне для України загалом, значною мірою зумовлене сучасною соціально-економічною ситуацією і потребує розв’язання на державному рівні шляхом внесення певних змін у чинне законодавство, зокрема щодо спрощення порядку створення нових об’єктів ПЗФ у частині погодження з органами місцевого самоврядування, органами виконавчої влади, економічного стимулювання землекористувачів і землевласників до створення територій та об’єктів природно-заповідного фонду на своїх землях, передбачення в бюджетах всіх рівнів видатків на викуп земельних ділянок для наступного заповідання. На регіональному рівні ця проблема може бути частково розв’язана лише активізацією еколого-просвітницької діяльності з метою підвищення рівня природоохоронної свідомості населення, представників владних структур і бізнесових кіл.
Існуючий показник заповідності (відношення площі земель природно-заповідного фонду до площі області) на Львівщині, хоча й більший від середнього для України на 1,4%, проте істотно нижчий від такого для сусідніх європейських країн та середнього для Європи. З урахуванням природно-історичних та фізико-географічних особливостей регіону оптимальним на сьогодні для області слід вважати показник заповідності на рівні 10 %.
Значну складність вирішення цих питань зумовлює відсутність чітко визначеної стратегії розвитку заповідної справи, недосконалість системи управління на загальнодержавному й регіональному рівнях. Природно-заповідний фонд області розподілений і підпорядкований різним відомчим структурам: Мінприроди, Держкомлісгосп, Міносвіти й науки, органам місцевого самоврядування, різним суб’єктам господарської діяльності аж до приватних підприємців. Усе це робить на сьогодні неможливим формування належної вертикальної структури управління, яка б забезпечувала керування і контроль за формуванням та утриманням природно-заповідного фонду в регіоні.
Одним із кроків для подолання цієї проблеми могло б бути створення при обласній державній адміністрації дорадчого органу з питань координації наукових досліджень на об’єктах ПЗФ області та заходів щодо збереження біотичної та ландшафтної різноманітності. У подальшому доцільно розглянути можливість формування структур для централізованого керування об’єктами обласного підпорядкування (регіональні ландшафтні парки), за аналогом до структур, які існують, наприклад, при адміністраціях воєводств у Польщі.
|
Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 |
