Національний лісотехнічний університет України, м. Львів

ЕКОЛОГІЧНЕ СТРАХУВАННЯ ЯК ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТРУМЕНТ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

Проблема охорони навколишнього природного середовища і раціонального природокористування особливо актуальна для нашої країни. Україна має сприятливі природні умови і багаті ресурси для розвитку національної економіки. Але держава перетворилася в зону екологічного лиха, що характеризується високим ступенем урбанізації та існуванням потужних промислових агломерацій, малопридатних і шкідливих для життєдіяльності людини. Це, у першу чергу пов’язано з тим, що у недавньому минулому Україна не мала пріоритетних напрямів наукової, виробничої, аграрної, військової діяльності й беззаперечно підкорялася централізованим програмам і директивам СРСР. Внаслідок такого становища ще й дотепер Україна має у своєму розпорядженні гіпертрофовано розвинуті гірничодобувну, вугільну, металургійну галузі промисловості, сконцентровану атомну енергетику. Модуль навантаження в Україні на одиницю площі становить понад 41 тис. т/км2, що приблизно у 10 разів перевищує аналогічне в Росії [3]. Це ставить Україну в ряд найбільш техногенно забруднених і екологічно неблагополучних країн.

Основу стратегії раціонального природокористування, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки становить Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», прийнятий в 1991 році. У цьому Законі зазначені економічні механізми регулювання природокористування і забезпечення екологічної безпеки. Сфера цього регулювання охоплює як фіскальні процеси, направлені на акумуляцію матеріальних засобів для природоохоронних заходів, так і стимулюючі процеси, зобов’язуючі господарюючі суб’єкти до екологізації виробництва. Даним Законом закріплюється основна структура розподілу коштів від зборів за природокористування [1].

НЕ нашли? Не то? Что вы ищете?

До економічних механізмів природокористування та природоохоронної діяльності належать: екологічні платежі та екологічне оподаткування; фінансування та кредитування; інвестиційно-інноваційна діяльність; економічна відповідальність за екологічну безпеку (в т. ч. ліцензування та лімітування природокористування, відшкодовування екологічної шкоди, санкції); ціноутворення з урахуванням екологічного чинника; страхування екологічного ризику; стимулювання раціонального природокористування; матеріальне заохочення суб’єктів екологічно раціонального господарювання. Проте наведені методи управління природокористуванням не стимулюють зацікавленість природокористувачів у дотриманні екологічних норм і зниженні техногенних навантажень на природу, впровадження екологічно безпечних виробництв, що призводить до погіршення стану довкілля [4].

Сьогодні чимало еколого-економічних інструментів природокористування та природоохоронної діяльності існують лише на рівні законодавчих положень, не будучи реалізованими та впровадженими у практику господарювання.

Слід зазначити, що в сучасній системі економічного механізму екологічного регулювання фактично не функціонує механізм кредитування природоохоронних заходів, пільгового оподаткування та цінового заохочення екологоконструктивної діяльності. Не набули необхідного розвитку механізм субсидування екологічної інфраструктури, «зеленої» індустрії, національного ринку екологічних послуг тощо, в тому числі ні екологічний аудит, ані екологічне страхування.

Аналізуючи техногенну та екологічну ситуацію встановлюємо, що економічні втрати від природних і техногенних катастроф у світі в 2010 р. перевищили 222 млрд дол., що в 3,5 рази більше ніж в 2009 р. (63 млрд дол.) [5].

Згідно Державного класифікатора надзвичайних ситуацій впродовж 2009 року в Україні зареєстровано 130 ситуацій техногенного характеру і 117 природного характеру, що завдали матеріальних збитків приблизно на 500 млн грн., більша частина яких завдана липневим паводком у західних областях [2].

За даними Міністерства екології та природних ресурсів України, середньорічні втрати ВВП внаслідок погіршення стану довкілля становлять 10-15%, а за оцінками Міжнародного інституту менеджменту навколишнього середовища (Швейцарія), рівень екологічного збитку в Україні складає не менше, ніж 15-20 % ВНП, і є одним з найвищих у світі.

З наведеного вище можна зробити висновок, що сучасні економічні механізми природокористування є недієвими. Вважаємо, що надійним превентивним заходом запобігання техногенним аваріям і екологічним катастрофам може стати екологічне страхування, оскільки воно враховує екологічний ризик виникнення катастроф (жоден з економічних механізмів його не враховує) і надає фінансові гарантії на компенсацію збитків навколишньому природному середовищу і його компонентам.

Доцільність екологічного страхування випливає з наступного:

· платежів і зборів за забруднення недостатньо для компенсації збитків НПС;

· платежі за забруднення не є стимулюючим механізмом для впровадження екологічно безпечних виробництв;

· сучасні механізми регулювання природокористуванням не запобігають виникненню техногенних аварій і екологічних катастроф;

· економічні інструменти природокористування не враховують екологічний ризик при виникненні катастроф.

Отже, в Україні необхідно розвивати екологічне страхування, по-перше, для гарантії відшкодування збитків від наслідків технологічних аварій і екологічних катастроф, а по-друге, для стимулювання впровадження нешкідливих для довкілля і здоров’я людей виробництв.

1. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» вiд 25.06.1991 [Електронний ресурс]. – Режим доступу до док.: http://zakon1.rada. /cgi-bin/laws/main. cgi? nreg=1264-12.

2. Національна доповідь про стан техногенної та природної безпеки в Україні у 2009 році [Електронний ресурс]. – Режим доступу до док.: http://www. mns. /files/prognoz/report/2010/7_1_2009.pdf.

3. Паламарчук іка природокористування: Навчальний посібник/ , П. І. Коренюк. – Запоріжжя: Дике поле, 2003. – 408 с.

4. Сааджан І. А. Страхування екологічних ризиків: принципи і економічний механізм: Монографія/ І. А. Сааджан, ічков. – Одеса, 2006. – 160 с.

5. Экономические потери от природных и техногенных катастроф в мире в 2010 году выросли до $222 млрд. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті: http:///news/10/11/30/23830.