Ірина МЕЛЬНИК,
асистент кафедри правосуддя юридичного факультету
Національного університету ім. Т. Шевченка, м. Київ
ПРАВОВІ ПІДСТАВИ ВИНЕСЕННЯ
НОТАРІУСАМИ ПОСТАНОВ ПРО ВІДМОВУ
У ВЧИНЕННІ ПРОТЕСТІВ ВЕКСЕЛІВ
(за матеріалами нотаріальної практики)
Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі визначає, що факти порушення зобов’язань за векселем [1, статті 25, 43, 56, 60, 66, 68, 78] повинні бути підтверджені засвідченим автентичним документом (протестом) [1, ст.44].
За законодавством України, вчинення протесту векселя належить до компетенції державних та приватних нотаріусів [2, статті 34, 36].
Нотаріуси відносять вчинення цієї дії до категорії «проблемних» нотаріальних дій з точки зору ефективності правового регулювання та казуального тлумачення норм вексельного права.
Але для учасників вексельних правовідносин ця нотаріальна дія має важливе юридичне значення для подальшої реалізації свої прав, оскільки у визначених законом випадках саме протест є умовою реалізації конкретних прав держателя векселя. Зміст цих прав залежить від виду протесту.
Предметом дослідження в межах цієї статті є правові підстави для винесення нотаріусом постанови про відмову у вчиненні протесту векселя, оскільки аналіз саме цих документів дає можливість виявити проблеми казуального тлумачення нотаріусами норм вексельного права.
Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі передбачає вчинення 11 видів протестів:
1) протест у неакцепті переказного векселя як умова реалізації права держателя векселя на дострокове задоволення регресної вимоги про оплату векселя до всіх вексельних боржників [1, статті 43, 44];
2) протест у неплатежі векселя як умова реалізації права держателя векселя на задоволення регресної вимоги про оплату векселя до всіх вексельних боржників при настанні строку платежу [1, статті 43, 44];
3) протест у недатуванні акцепту переказних векселів зі строком платежу у такий-то час від пред’явлення як умова встановлення дати відліку строку платежу за векселем та дати пред’явлення векселя до платежу [1, статті 23, 25, 35];
4) протест у недатуванні акцепту переказних векселів із застереженням про пред’явлення до акцепту у визначений строк як умова реалізації права держателя векселя на задоволення регресної вимоги про оплату векселя до індосантів і трасанта [1, ст. 25, 53];
5) протест у відмові векселедавця проставити датовану відмітку на простому векселі зі строком платежу у визначений строк від пред’явлення як умова встановлення дати відліку строку платежу за векселем та дати пред’явлення векселя до платежу [1, статті 23, 25, 35, 77, 78];
6) протест у невидачі законному держателю іншого примірника переказного векселя, акцептованого примірника цього векселя особою, у якої він знаходиться, як умова реалізації права регресної вимоги до неосновних вексельних боржників, за умови вчинення в подальшому акту про протест у неодержанні держателем векселя акцепту за неакцептованим іншим примірником переказного векселя або акту про протест у неодержанні держателем векселя платежу за неакцептованим іншим примірником переказного векселя [1, ст. 66];
7) протест у неодержанні держателем векселя акцепту за неакцептованим іншим примірником переказного векселя як умова реалізації права регресної вимоги до неосновних вексельних боржників, за наявності акту про протест у невидачі законному держателю іншого примірника переказного векселя, акцептованого примірника цього векселя особою, у якої він знаходиться [1, ст. 66];
8) протест в неодержанні держателем векселя платежу за неакцептованим іншим примірником переказного векселя як умова реалізації права регресної вимоги до неосновних вексельних боржників за наявності акту про протест у невидачі законному держателю іншого примірника переказного векселя, акцептованого примірника цього векселя особою, у якої він знаходиться [1, ст.66];
9) протест у невидачі оригіналу векселя законному держателю копії цього векселя особою, у якої він знаходиться, як умова реалізації права регресної вимоги проти осіб, які здійснили передачу копії шляхом індосаменту або забезпечили її авалем [1, ст.68];
10) протест у неакцепті у порядку посередництва як умова реалізації права регресу, до настання строку платежу, проти особи, яка вказала на векселі посередника для акцепту або для платежу на випадок необхідності і проти осіб, які поставили свої підписи після того, як цю вказівку було зроблено [1, ст.56];
11) протест у неплатежі у порядку посередництва як умова реалізації права регресу проти особи, яка вказала на векселі посередника для платежу на випадок необхідності або того, за рахунок якого вексель було акцептовано, а також наступних індосантів [1, ст.60].
За матеріалами узагальнення нотаріальної практики вчинення протесту векселів за період 2001–2005 рр., яке проводило Міністерство юстиції України 2006 року, можна дійти висновку, що в нотаріальній практиці України вчиняються в переважній більшості лише три види протестів: у неплатежі, в неакцепті, в недатуванні акцепту. Окрім того, за видами протесту переважає протест векселів у неоплаті – 97,19 %, другу позицію посідає протест векселів у неакцепті – 2,7 %, за п’ять останніх років в Україні вчинено 1 (0,01 %) протест у недатуванні акцепту і 0,1 % становлять інші види протесту. За територіальною ознакою вчинення протесту векселя найбільш характерне для східного регіону держави, а також для м. Києва (Донецька область – 13 %, Дніпропетровська область – 11,2 %, Харківська область – 13,6 %, м. Київ – 9,4 %).
Також за результатами статистичного аналізу виявлено стійку тенденцію до зменшення кількості вчинених протестів векселів: 2005 року кількість протестів зменшилась більш ніж у чотири рази порівняно з 2001 роком.
Причинами такої ситуації можуть бути як позитивні (зменшення кількості порушень вексельного обігу), так і негативні (зменшення вексельного обігу як результат проблем з реалізацією норм вексельного права) тенденції. З’ясування всього комплексу причин зменшення кількості вчинення протестів векселів в нотаріальній практиці виходить за межі дослідження цієї статті, але аналіз підстав для винесення постанов про відмову у вчиненні протестів векселів може виявити деякі з них.
У законі визначено, що нотаріус чи інша посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо:
– вчинення такої дії суперечить законові;
– дії підлягають вчиненню іншим нотаріусом чи іншою посадовою особою;
– з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась недієздатна особа або представник, який не має необхідних повноважень;
– угода, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, вказаним в її статуті чи положенні.
Нотаріус чи інша посадова особа, що вчиняє нотаріальні дії, не приймає для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам законодавства [2, ст.49].
Найрозповсюдженішими підставами для відмови у вчиненні актів про протест векселя є такі:
– пропущені строки пред’явлення векселя до протесту;
– наявність «спору про право»;
– заповнення бланку векселя російською мовою;
– підпис векселедавця або трасанта не відповідає вимогам закону;
– невірно вказано строк платежу за векселем;
– не застережені виправлення і закреслення.
Усі зазначені підстави, відповідно до вимог Закону України «Про нотаріат» [2, ст.49], можна розділити на дві групи:
– вчинення протесту векселя суперечить закону (пропущено строк платежу за векселем; наявність «спору про право»);
– вексель як документ не відповідає вимогам законодавства (заповнення бланку векселя російською мовою; підпис векселедавця або трасанта не відповідає вимогам закону; невірно вказано строк платежу за векселем; не застережені виправлення і закреслення).
Також необхідно відмітити той факт, що на теренах найбільшого розповсюдження вексельного обігу (східні й південні регіони України) нотаріуси як правило відмовляють у вчиненні протесту векселя через невідповідність векселя до вимог закону, а на територіях незначного розповсюдження вексельного обігу (центральні і західні регіони України) нотаріуси як правило відмовляють у вчиненні протесту векселя, оскільки вчинення цієї дії суперечить вимогам закону.
Перейдемо до детального аналізу визначених підстав відповідно до наведеної вище класифікації.
І. ВЧИНЕННЯ ПРОТЕСТУ ВЕКСЕЛЯ СУПЕРЕЧИТЬ ЗАКОНУ
1 Пропущено строк платежу за векселем
Строки, які необхідно застосовувати нотаріусу при вчиненні протесту векселя, є одним із найбільш «проблемних» аспектів казуального тлумачення нотаріусами норм вексельного права[1].
Пропуск таких строків однозначно є підставою для відмови у вчиненні протесту векселя, оскільки в Уніфікованому законі про переказні векселі та прості векселі передбачено, що пропустивши строки вчинення протестів держатель векселя втрачає права регресу до зобов’язаних осіб. За таких умов засвідчення факту відмови зобов’язаної особи оплатити вексель не має юридичних наслідків, а отже, вчинення протесту векселя буде суперечити закону [1, ст.53].
У межах цього дослідження доцільно звернути увагу на проблему неефективного правового регулювання строку звернення до нотаріуса для вчинення протесту векселя.
Найпоширенішим у нотаріальній практиці є протест у неплатежі векселя, виданого зі строком платежу на визначену дату. При визначенні строків звернення до нотаріуса для вчинення такого виду протесту та строків вчинення протесту нотаріус стикається з проблемою неефективного правового регулювання. Так у Законі України «Про обіг векселів в Україні» [3, п. 2 ст. 3] визначено, що протест у неплатежі за векселем, який підлягає оплаті на визначену дату або у визначений строк від дати складання чи пред’явлення, має бути здійснений або в день, коли вексель підлягає оплаті, або в один із двох наступних робочих днів. А в Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України [6, п. 286] визначено, що векселі для вчинення протесту про неоплату приймаються нотаріусами після закінчення дати платежу за векселем, але не пізніше 12-ої години наступного після цього строку дня (без будь-якого врахування видів протестів).
Отже, протест у неплатежі векселя, виданого зі строком платежу на визначену дату, нотаріус може вчинити протягом трьох днів:
– у день, коли вексель підлягає оплаті,
– наступного робочого дня;
– наступного після цього строку робочого дня.
А приймати зазначені векселі можна лише протягом двох днів:
– після закінчення дати платежу за векселем;
– не пізніше 12-ої години наступного після цього строку дня.
Наприклад, вексель підлягає оплаті 3 квітня 2007 р. Для вчинення протесту векселя в неплатежі нотаріус може прийняти вексель після закінчення дати платежу за векселем – 4 квітня 2007 р. і не пізніше 12-ї години наступного після цього строку дня – 5 квітня 2007 р. А вчинити протест векселя нотаріус може в день, коли вексель підлягає оплаті – 3 квітня 2007 р., наступного робочого дня – 4 квітня 2007 р, наступного після цього строку робочого дня – 5 квітня 2007 р. Неефективність такого правового регулювання очевидна: 3 квітня 2007 р. нотаріус може вчинити протест векселя, але не може прийняти його для вчинення протесту. Якщо ж аналізувати питання робочих і неробочих днів, то знову ж таки виникає проблема казуального тлумачення нотаріусом співвідношення строків звернення до нотаріуса і строків вчинення протесту векселя, оскільки в Інструкції [6, п. 296] строки звернення зазначено без урахування робочих і неробочих днів.
Звичайно розв’язати цю проблему можна внесенням змін в Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Але за наявного правового регулювання доцільно враховувати, що строки вчинення протесту векселя врегульовані міжнародним договором, а строки звернення до нотаріуса – підзаконним нормативним актом, і у разі спірних ситуацій можна керуватись правилом, що строк звернення до нотаріуса для вчинення протесту векселя може бути визначений у межах строку вчинення протесту векселя. Однак тоді виникає ще одна проблема: правомірності відмови у вчиненні протесту векселя у разі звернення заявника після 12-ї години в останній день строку для вчинення протесту. Ця вимога не передбачена вексельним законодавством, хоча й абсолютно доцільна для ефективного виконання нотаріусом усіх необхідних процесуальних дій. На думку автора, саме ця проблема зайвий раз підтверджує необхідність і доцільність урегулювання нотаріальних процесуальних правовідносин саме законодавчим актом, а не підзаконним нормативним актом.
Але незважаючи на всі перераховані вище проблеми слід зауважити, що основним недоліком постанов про відмову у вчиненні протесту векселя на підставі пропуску строків вчинення протесту є відсутність обґрунтування позиції нотаріуса щодо того, протягом якого строку заявник мав звернутися для вчинення цієї нотаріальної дії.
2 Наявність спору про право
«Спір про право» – це узагальнена назва підстав для відмови у вчиненні протесту векселя, які нотаріус виявляє, як правило, в запереченнях зобов’язаних за векселем осіб (векселедавців, акцептантів тощо).
Аналізуючи постанови про відмову у вчиненні протесту векселя можна дійти висновку, що, виносячи постанови саме на підставі наявності спору про право, нотаріуси дуже часто порушують права держателів векселя. Причиною цього є нерозуміння суті цієї нотаріальної дії та правових наслідків її вчинення[2]
На підтвердження такого висновку проаналізуємо конкретну постанову про відмову у вчиненні протесту простого векселя.
Текст постанови в частині обґрунтування позиції нотаріуса наведено дослівно з вилученням фактичних даних про суб’єктів нотаріального провадження.
«Вчинення протесту вказаного простого векселя вважаю неможливим, в зв’язку з тим, що відповідно до статті 1 Закону України «Про нотаріат» на органи нотаріату покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені законодавством з метою надання їм юридичної вірогідності. В пункті 299 Інструкції про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України зазначено, що нотаріус складає акт про протест про неоплату у випадку відмови платника оплатити або акцептувати вексель або якщо він не з’явився до нотаріуса. Адресована на адресу нотаріуса відмова від імені векселедавця містить відомості і посилання на те, що держатель векселя не є законним векселедержателем, а право володіння на вказаний вексель було втрачено векселедавцем за невідомих обставин. Документи, на які посилається у відмові векселедавець, та копії їх мені не надавалися. Вивчити їх я не мав можливості. Необхідною умовою пред’явлення векселя до платежу та до протесту є те, що вексель має бути пред’явлено законним держателем. Виходячи з положень статті 16 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, якщо хто-небудь втратив право володіння векселем через будь-яку подію, то особа, у якої вексель знаходиться, і яка обґрунтовує своє право, порядком встановленим уніфікованим законом, зобов’язана повернути вексель з двох підстав: якщо вона придбала його нечесним шляхом, або ж придбаваючи його вчинила грубу необережність. Встановити наявність чи відсутність цих підстав за браком доказів неможливо, здійснити свій обов’язок, виходячи з вище викладеного, і надати факту неоплати векселя юридичної вірогідності, нотаріус не має можливості».
Отже нотаріус відмовив держателю векселя засвідчити факт відмови векселедавця оплатити цей вексель, хоча підтверджує в постанові факт одержання такої відмови від векселедавця (Адресована на адресу нотаріуса відмова від імені векселедавця містить відомості і посилання…). Основною причиною відмови є заява векселедавця, що заявник не є законним держателем (…держатель векселя не є законним векселедержателем, а право володіння на вказаний вексель було втрачено векселедавцем за невідомих обставин). Більше того, нотаріус визнає, що заяву векселедавця не підтверджено ніякими документами і немає можливості встановити наявність чи відсутність зазначених у ній обставин (Документи, на які посилається у відмові векселедавець, та копії їх мені не надавалися. Вивчити їх я не мав можливості. Встановити наявність чи відсутність цих підстав за браком доказів неможливо). Але в результаті проведеного аналізу нотаріус доходить парадоксального висновку: «здійснити свій обов’язок, виходячи з вище викладеного, і надати факту неоплати векселя юридичної вірогідності, нотаріус не має можливості». Чому немає такої можливості?! Адже нотаріус не дійшов висновку, що заявник не є законним держателем векселя. Факт відмови підтверджено документально заявою векселедавця.
Як уже зазначалося, протест у неплатежі векселя є умовою реалізації права держателя векселя на задоволення регресної вимоги про оплату векселя до всіх вексельних боржників при настанні строку платежу [1, статті 43, 44]. Відсутність цього документу позбавляє держателя векселя можливості пред’явити регресну вимогу про оплату векселя до регресних боржників (індосантів, авалістів тощо). Отже нотаріус на підставі недоведеного факту позбавив держателя векселя можливості реалізувати права на регресну вимогу. Чи потрібно було нотаріусу переконуватись у наявності чи відсутності фактів, наведених векселедавцем? Ні, не потрібно, оскільки це виходить за межі його компетенції. Уніфікований закон про переказний вексель та простий вексель [1, ст. 16] зазначає, що власник векселя вважається його законним держателем, якщо його право базується на безперервному ряді індосаментів. Отже, законність прав держателя векселя встановлюється за формальною ознакою «безперервність індосаментного ряду». Несумлінність або грубу необережність при придбанні як підстави для позбавлення прав на вексель можна довести лише в судовому порядку. А отже, до встановлення таких фактів для визнання права власності на вексель достатньо лише формальної ознаки. Нотаріус у зазначеній постанові не встановив факту переривання індосаментного ряду, а також зазначив відсутність документальних доказів підтвердження фактів несумлінності або грубої необережності власника векселя при придбанні векселя.
Отже, аналізуючи зміст зазначеної постанови, можна дійти висновку:
– нотаріус не заперечує факт, що документ поданий для вчинення протесту, за всіма формальними ознаками є векселем;
– нотаріус не заперечує факт, що власник векселя за формальною ознакою «безперервність індосаментного ряду» є законним держателем векселя;
– нотаріус не заперечує факт, що заявник звернувся до нотаріуса в межах строку для вчинення протесту векселя;
– нотаріус підтверджує факт, що векселедавець документально відмовився оплатити вексель.
За сукупністю таких фактів нотаріус зобов’язаний підтвердити факт відмови оплатити вексель, оскільки цей факт підлягає підтвердженню незалежно від того, правомірна чи неправомірна така відмова. Питання правомірності відмови є за межами нотаріального провадження про вчинення протесту векселів. Але якщо векселедавець зазначив підстави такої відмови, то нотаріус обов’язково повинен указати їх в акті про протест векселя.
Одержавши акт про протест векселя із зазначенням підстав для відмови в оплаті, держатель векселя набуває можливості для подальшої реалізації своїх прав:
– звернення з вимогою про оплату векселя до будь-кого з регресних боржників за власним вибором;
– звернення до нотаріуса з вимогою вчинити виконавчий напис про стягнення заборгованості з векселедавця або з будь-кого з регресних боржників за власним вибором;
– звернення до суду з вимогою оплатити вексель до векселедавця та/або до будь-кого з регресних боржників за власним вибором.
І от саме при реалізації держателем векселя будь-якого з перерахованих прав, зазначені в акті про протест векселя підстави для відмови оплатити вексель і будуть предметом дослідження регресних боржників, нотаріуса, чи судді на предмет правомірності вимоги держателя векселя.
Ще один приклад формування негативної нотаріальної практики використання «спору про право» як підстави для відмови у вчиненні протесту векселів пов’язаний із застосуванням інституту відкладення нотаріального провадження. У відповідь на вимогу нотаріуса зобов’язана особа (векселедавць, акцептант тощо) звертається із заявою про відкладення нотаріальної дії, оскільки дійсність векселя оспорюється в суді. На підставі таких заяв нотаріуси виносять постанови про відмову у вчиненні протесту векселя і зазначають у них, що вчинення протесту векселя відкладено у зв’язку з оспорюванням цього векселя в судовому порядку векселедавцем.
Те, що відкладення вчинення нотаріальної дії і відмова у вчиненні нотаріальної дії – це правові інститути, які не можливо застосовувати одночасно, а тим більше використати один із них як підставу для застосування іншого, для кваліфікованого нотаріуса є очевидним. Але, через наявність такої практики, потребує більш ґрунтовного аналізу проблема можливості застосування саме інститутів відкладення і зупинення нотаріального провадження при вчиненні протесту векселів. На перший погляд, усе правильно: векселедавець звертається до нотаріуса із заявою про намір оспорити дійсність векселя в судовому порядку, і нотаріус спочатку відкладає нотаріальне провадження до 10 днів, а після одержання від суду повідомлення про надходження заяви векселедавця про вчинення протесту векселя зупиняється до вирішення справи судом. Але в Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України чітко визначено, що для застосування інститутів відкладення і зупинення нотаріальної дії в зв’язку зі зверненням заінтересованої особи в суд, необхідно щоб заінтересована особа звернулась до суду із заявою про оспорювання саме права або факту, про посвідчення якого просить особа, яка звернулась до нотаріуса [6, частини 3, 4, 5 п. 12]. Тобто, наприклад, для зупинення вчинення протесту векселя в неоплаті векселедавець повинен подати до суду заяву про оспорювання факту відмови оплатити вексель. Але заперечити факт відмови в оплаті векселя можна лише фактом оплати цього векселя, отже абсурдність такого звернення до суду очевидна.
Окрім того, Уніфікований закон про переказні векселі і прості векселі чітко визначає:
– строки вчинення протестів векселя в неплатежі й неакцепті [1, ст. 44];
– підстави для продовження строків [1, ст. 54];
– правові наслідки пропущення строків вчинення протестів у неплатежі й неакцепті [1, ст. 53].
Тобто строки вчинення протестів векселів у неплатежі й неакцепті можна лише продовжити на термін до 30 днів на підставі дії непереборної сили. Випадком непереборної сили у вексельному праві визнається встановлення державою юридичної заборони. Прикладом такої юридичної заборони може бути ухвала суду про забезпечення позову, але в жодному разі не повідомлення суду про надходження заяви заінтересованої особи. Якщо дія юридичної заборони як непереборної сили триває понад 30 днів, то держатель векселя може реалізувати свої права регресної вимоги без здійснення протесту. А оскільки Уніфікований закон про переказні векселі і прості векселі є міжнародним договором, до якого Україна приєдналась 1999 року [7], то відповідно до Закону України «Про нотаріат» [2, ст. 103] щодо строків вчинення протестів векселів необхідно застосовувати норми саме Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі.
Отже, якщо зобов’язана за векселем особа (векселедавець, акцептант тощо) подасть документи, які підтверджують факт звернення до суду з будь-якою вимогою щодо векселя, але без ухвали суду про заборону вчиняти протест цього векселя, то нотаріус повинен лише зазначити цей факт в акті про протест векселя. Зупинення вчинення акту про протест векселя можливе лише за наявності юридичної заборони держави як непереборної сили на строк до 30 днів.
Ураховуючи вище викладене, хочу особливо наголосити, що негатив формування нотаріальної практики відмовляти у вчиненні протесту векселя на підставі наявності «спору про право» полягає в тому, що зобов’язані за векселем особи одержують можливість умисно перешкоджати держателям векселя в реалізації їхніх прав за векселем, «використовуючи» нотаріусів. Для цього їм достатньо лише повідомити нотаріуса, що причиною відмови є «спір про право».
ІІ. ВЕКСЕЛЬ ЯК ДОКУМЕНТ
НЕ ВІДПОВІДАЄ ВИМОГАМ
ЗАКОНОДАВСТВА
1 Заповнення бланку векселя російською мовою
Заповнення бланку векселя російською мовою застосовується в нотаріальній практиці як самостійна підстава для відмови у вчиненні протесту векселя, так і в сукупності з іншими підставами. Але практика з цього питання наразі не є однозначною. Переважну більшість постанов про відмову у вчиненні протесту векселя із зазначеної підстави держателі векселів не оскаржують у судах. Але існують судові рішення, за якими застосування такої підстави визнано незаконним.
Так суд першої інстанції в АР Крим 2004 року встановив, що факт заповнення вексельного бланку російською мовою не є підставою для відмови у вчиненні нотаріальної дії, оскільки це суперечить ст.12 Конституції АР Криму.
Суд першої інстанції Донецької області 2001 року визнав незаконною постанову нотаріуса про відмову у вчиненні протесту векселя з підстави заповнення бланку векселя російською мовою. В обґрунтування своєї позиції суд зазначив інформаційний лист Вищого арбітражного суду України (далі – ВАС України) № 01-8/480 від 20 квітня 2001 р. «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів». У вказаному листі визначена правова позиція ВАС України, що викладення тексту вексельного бланку російською мовою не є підставою для визнання його таким, що виконаний з дефектом форми.
Формуванню такої неоднозначної практики деякою мірою сприяють і самі нотаріуси, оскільки, по-перше, як правило, не беруть участі в судових засіданнях і не відстоюють визначену ними правову позицію, а по-друге – у постановах про відмову у вчиненні протестів векселів не формулюють чітко цю правову позицію.
При винесенні постанов про відмову у вчиненні протестів векселів на підставі дефекту форми векселя (заповнення бланку векселя російською мовою) нотаріуси не дотримуються вимог п. 32 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України щодо зазначення посилань на чинне законодавство при формулюванні мотивів відмови. Зокрема, у постановах зазначають загальні норми (статті 49, 92 Закону України «Про нотаріат»), які не підтверджують правильність визначених нотаріусом мотивів для відмови у вчиненні акту про протест.
При зазначені мотивом для відмови у вчиненні протесту векселя заповнення бланку векселя російською мовою необхідно було б посилатись на:
– пункт 1 ст.1, ч. 1 ст. 2 (для переказних векселів), п.1 ст. 75, ч. 1 ст. 76 (для простих векселів) Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі [1];
– частину 2 ст. 5 Закону України «Про обіг веселів в Україні» № 000-ІІІ від 5 квітня 2001 р. [3];
– статтю 3 Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про мови в Українській РСР» № 000-11 від 28 жовтня 1989 р. [4];
– пункт 3 Положення про вимоги до стандартної (типової) форми виготовлення вексельних бланків, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 338 від 22 листопада 2001 р. [5].
2 Підпис векселедавця або трасанта не відповідає вимогам закону
Підпис векселедавця простого векселя чи трасанта переказного векселя є обов’язковим реквізитом, і його відсутність означає втрату векселем його сили, а отже й відсутність правових підстав для вчинення протесту векселя.
Відмова у вчиненні протесту векселя з мотиву відсутності підпису на векселі часто застосовується в нотаріальній практиці.
Як відсутність на векселі обов’язкового реквізиту – підпису векселедавця або трасанта – нотаріуси визначають відсутність інформації про посаду, прізвище та ініціали особи, яка підписала вексель, відсутність підпису головного бухгалтера.
Оскільки це питання чітко не врегульоване в законодавстві, неоднозначною є також практика його застосування.
Так суд першої інстанції в Донецькій області 2002 року встановив, що вексельне законодавство України не містить прямих вказівок на те, що у векселі повинно бути вказано найменування посадових осіб, які його підписали, і визнав незаконною відмову у вчиненні протесту векселя з мотиву, що вексель невідомо ким підписаний. Це рішення було оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області, і рішенням суду було відмовлено в задоволенні скарги на дії нотаріуса про відмову у вчиненні протесту векселів. Апеляційний суд, застосовуючи ті самі нормативні акти, що й суд першої інстанції, дійшов протилежних висновків і визнав вимоги й дії нотаріуса правомірними.
Того ж таки 2002 року суд першої інстанції м. Києва визнав незаконною відмову нотаріуса вчинити протест векселя у зв’язку з відсутністю на ньому підпису головного бухгалтера.
Наведені рішення судів свідчать про те, що єдину судову практику з цього питання ще не сформовано.
При формуванні нотаріусами власної правової позиції щодо застосування норм права із зазначеного питання пропоную враховувати таке:
– протест векселя – це засвідчення факту невиконання вимоги держателя векселя зобов’язаною за векселем особою незалежно від підстав такого невиконання, але з обов’язковим зазначенням цих підстав;
– протест векселя є умовою подальшої реалізації держателем векселя конкретних прав залежно від виду протесту;
– Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі [1, ст. 7] визначає, що підроблені підписи, підписи осіб, нездатних зобов’язуватись за векселем, підписи вигаданих осіб тощо не впливають на дійсність підписів усіх інших осіб на векселі;
– Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі [1, ст. 8] визначає, що особа, яка підписала вексель без належних повноважень або з перевищенням повноважень, вважається зобов’язаною за векселем.
– Закон України «Про обіг векселів в Україні» [3] не визначає чітких вимог щодо форми підпису векселедавця або трасанта, а також не визначає як обов’язковості саме двох підписів від імені юридичної особи, так і зазначення інформації, що посада головного бухгалтера не передбачена штатним розписом юридичної особи;
– Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі визначає механізм, за яким держатель векселя не зобов’язаний перевіряти дійсність підписів на векселі [1, ст. 7, 8, 16, 40], а отже, нотаріус не має права вимагати від держателя векселя доказів дійсності підписів на векселі. Гарантами дійсності всіх підписів на векселі є особи, які приймають вексель за цими підписами (ремітент у момент видачі векселя, індосат у момент передачі векселя). Суть гарантії полягає в тому, що уступаючи в подальшому своє право вимоги іншим особам, вони приймають на себе зобов’язання оплатити вексель в порядку регресу;
– якщо нотаріус за результатами розгляду заяви про вчинення протесту векселя доходить висновку, що в зв’язку з неналежним оформленням підпису (наявністю підпису невповноваженої особи, підробленого підпису тощо) підпис на векселі вважається відсутнім, і відмовляє у вчиненні акту про протест, то держатель векселя втрачає можливість реалізувати або захистити конкретні права залежно від виду протесту.
3 Невірно вказано строк платежу
за векселем
На відміну від форми підпису векселедавця або трасанта, формальні вимоги щодо зазначення строку платежу за векселем чітко врегульовані Уніфікованим законом про переказні векселі та прості векселі [1, гл. V]. Також установлено правовий наслідок недотримання цих вимог – вексель є недійсним.
Аналіз матеріалів практики застосування вексельного законодавства при вчиненні протесту векселя засвідчив, що нотаріуси здебільшого правильно застосовують нормативні положення щодо строку платежу за векселем, а є деякі проблеми тлумачення норм Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі.
Відповідно Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі [1, ст. 33] передбачено чотири види строків платежу за векселем:
– за пред’явленням;
– у визначений строк від пред’явлення;
– у визначений строк від дати складання;
– на визначену дату.
Наслідком зазначення інших строків платежу або встановлення оплати частинами є недійсність векселя.
Однак ст. 34 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі [1] визначає, що на векселі зі строком платежу за пред’явленням трасант й індосанти можуть зазначати застереження. За загальним правилом, вексель строком за пред’явленням повинен бути пред’явлений до платежу протягом одного року від дати його складання, але трасант й індосанти можуть застережити коротший строк. Наприклад, «за пред’явленням протягом шести місяців», «за пред’явленням до (вказати конкретну дату в межах одного року від дати складання)» або будь-який інший рівнозначний вислів. Але лише трасант може застережити більш тривалий строк. Наприклад, «за пред’явленням протягом двох років», «за пред’явленням до (вказати конкретну дату за межами одного року від дати складання)» або будь-який інший рівнозначний вислів. Також лише трасант може застережити, що вексель зі строком платежу за пред’явленням не може бути пред’явлений до платежу раніше визначеної дати. Наприклад, «за пред’явленням, але не раніше (вказати конкретну дату)», «за пред’явленням не раніше (вказати конкретну дату)» «за пред’явленням з (вказати конкретну дату)» або будь-який інший рівнозначний вислів.
Застереження щодо строку оплати на векселі не можна тлумачити як зазначення інших строків, оскільки можливість їх використання прямо передбачена в законі, і зазначаються вони поряд зі строком платежу.
Тому обґрунтованою є нотаріальна практика відмовляти у вчиненні акту про протест векселя, якщо на векселі зазначено застереження, але не зазначено строк платежу за векселем. Наприклад, замість «за пред’явленням протягом двох років», зазначено «протягом двох років». За такої ситуації на векселі зазначено інший строк платежу, не передбачений ст. 33 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, оскільки, наприклад, «протягом двох років» можна тлумачити і як «за пред’явленням протягом двох років», і як «протягом двох років від дати пред’явлення», і як «протягом двох років від дати складання».
Однак необґрунтованою є практика відмовляти у вчиненні акту про протест векселя, якщо на векселі зазначено не «за пред’явленням», а «по пред’явленню». Висновок про те, що у векселі вказано не передбачений законом строк платежу, є безпідставним, оскільки це лише стилістична помилка, що дає можливість нотаріусу дійти однозначного висновку про вид строку платежу за векселем.
Також необхідно враховувати, що Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі [1, ст. 36] передбачає, що при зазначенні на векселях строків платежу «у визначений час від пред’явлення» та «у визначений строк від складання» допускається використання висловів:
– півмісяця,
– один місяць, два місяці і т. д.,
– півтора місяці, два з половиною місяця і т. д.
Наприклад, «через півмісяця від пред’явлення» і «через два з половиною місяці від складання».
А при зазначені на векселі строку платежу «на визначену дату» допускається використання висловів:
– початок місяця (розуміють перше число);
– середина місяця (розуміють п’ятнадцяте число);
– кінець місяця (розуміють останній день місяця).
Наприклад, «початок червня 2006 року», «на середину квітня 2007 року», «в кінці жовтня 2008 року», але не можна використовувати вислови «червень 2006 року», «квітень 2007 року», «жовтень 2008 року».
4 Незастережені виправлення і закреслення
Правовий механізм застосування виправлень і закреслень на векселі достатньо чітко виписаний у Законі України «Про обіг векселів в Україні» [3, ст. 13]. Але є один момент, на який доцільно нотаріусу звертати увагу при аналізі векселя як документа. Наслідком порушення процедури внесення змін і закреслень у текст векселя є неврахування нотаріусом змін чи закреслень на векселі, а ніяк не визнання векселя в цілому таким, що не відповідає вимогам закону. І якщо при неврахуванні внесених змін пропущено строк вчинення протесту, то підставою для відмови у вчиненні протесту векселя буде саме пропуск строку вчинення протесту векселя (вчинення протесту векселя суперечить вимогам закону), а не порушення порядку внесення змін у текст векселя (вексель як документ не відповідає вимогам закону).
У межах обсягу цієї статті проаналізовано лише ті підстави для відмови у вчиненні протесту векселя, які найчастіше застосовуються нотаріусами на сьогодні. Перспектива ж дослідження полягає в подальшому системному аналізі підстав відмови у вчиненні протесту векселів із метою виявлення проблем казуального тлумачення нотаріусами норм вексельного права і формулювання необхідних змін і пропозицій для вдосконалення законодавства України про переказні векселі та прості векселі.
Література
1 Уніфікований закону про переказні векселі та прості векселі, запровадженого Конвенцією, підписаною в Женеві 7 червня 1930 р. // League of Nations, Treaty Series, vol. CXLIII, № 3–1934) – Р. 259.
2 Закон України «Про нотаріат» № 3425-XII від 2 вересня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України, № 39. – 1993 р. – Стаття 383.
3 Закон України «Про обіг веселів в Україні» № 2374-ІІІ від 5 квітня 2001 р. // Офіційний вісник України, № 17. – 11 травня 2001 р. – С. 104, стаття 731.
4 Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про мови в Українській РСР» № 8312-11 від 28 жовтня 1989 р. // Відомості Верховної Ради УРСР, № 45. – 9 листопада 1989 р. – С. 631.
5 Положення про вимоги до стандартної (типової) форми виготовлення вексельних бланків, затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 338 від 22 листопада 2001 р. // Офіційний вісник України, № 16. – 3 травня 2002 р. – С. 261, стаття 882.
6 Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» № 20/5 від 3 березня 2004 р. // Офіційний вісник України, № 10. – 26 березня 2004 р. – С. 315, стаття 639.
7 Закон України «Про приєднання до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі» // Офіційний вісник України, № 27. – 23 липня 1999 р. – С. 17.
[1] Детально цю проблему автор досліджувала у статті «Аналіз нормативного регулювання строків вчинення протесту векселя і проблеми їх застосування в нотаріальному процесі» // Мала енциклопедія нотаріуса, №6. – Грудень, 2006 року.
[2] Детально цю проблему автор досліджувала у статті «Суть і значення нотаріального провадження про протест векселя» // Юридичний радник, №5. – Жовтень 2006 року.
