Деякі проблеми спадкування
в галузі міжнародного приватного права
Тамара КЛИМЕНКО
Віце-президент Української іноземної юридичної колегії
«Укрінюрколегія», м. Київ
З січня 2004 року набрав чинності новий Цивільний кодекс України (далі – новий кодекс), який містить значну кількість нових норм, невідомих попередньому Цивільному кодексу України в редакції 1963 року (далі – старий кодекс), водночас в новому кодексі відсутні деякі норми, які містились в старому кодексі, а саме норми розділу VIII «Правоздатність іноземних громадян та осіб без громадянства. Застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів». Першим проектом нового кодексу був передбачений розділ VII «Міжнародне приватне право», який не був включений до нового кодексу. Правовідносини, які регулювались нормами розділу VIII старого кодексу, будуть регулюватись новим Законом України «Про міжнародне приватне право», проект якого був внесений кількома депутатами-юристами та постановою Верховної Ради України від 18 листопада 2003 року був прийнятий за основу. Цією ж постановою Комітету Верховної Ради України з питань правової політики доручено доопрацювати цей проект і внести на розгляд Верховної Ради у другому читанні. Таким чином, до прийняття цього закону (а коли це станеться невідомо) поза правовою зоною залишились правовідносини, які зачіпають інтереси досить великої кількості як громадян України, так і іноземців в галузі міжнародного приватного права. Життя не стоїть на місці, громадянам саме в даний час необхідно вирішувати питання міжнародного спадкування, оформлення доручень, вирішувати питання опіки та піклування, вчиняти правочини і т. і. Очевидно, законодавцю слід було розробляти, приймати і вирішувати питання про набрання чинності законом «Про міжнародне приватне право» разом з Цивільним кодексом, як це було зроблено з Сімейним кодексом, або вказати в прикінцевих та перехідних положеннях нового кодексу про те, що розділ VIII Цивільного кодексу в редакції 1963 року зберігає свою чинність до прийняття закону «Про міжнародне приватне право». Отже, на мою думку, питання про правове регулювання правовідносин в галузі міжнародного приватного права в даний час випали з правового поля і не врегульовані законодавчо. Виключенням є регулювання таких правовідносин в разі укладення Україною двосторонніх договорів про правову допомогу. Саме на ці договори є посилання в розділі 37 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції від 03.03.04 за № 20/5. Крім того, пункт 188 цієї ж Інструкції лише одним абзацом висвітлює питання визначення місця відкриття спадщини, якщо останнім місцем проживання спадкодавця є територія іншої держави. І тут знову ж йдеться про регулювання тільки тих правовідносин, які узгодженні у відповідних двосторонніх договорах України про правову допомогу.
Спадщина на нерухомість в міжнародному праві
В даний час у нотаріусів та у юристів, що практикують в галузі міжнародного приватного права, виникають проблеми, зокрема, з видачею свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, що знаходиться в Україні, а її власник на момент смерті проживав в країні, з якою Україною не укладений договір про правову допомогу. Раніше нотаріуси застосовували правила ст. 570 Цивільного кодексу України в редакції 1963 р., яка містилась саме в розділі VIII старого кодексу і в якій було зазначено, що спадкоємство на нерухомість, що знаходилась в Україні, в усіх випадках визначалось за українським законодавством.
Ст. 66. проекту Закону України «Про міжнародне приватне право» також передбачає, що «спадкування нерухомого майна регулюється правом країни, в якій знаходиться це майно, а майна внесеного до державного реєстру України – правом України».
І це, на мою думку, є дійсно правильним вирішенням цього питання, оскільки законодавство більшості країн світу передбачає принцип підпорядкування спадкування нерухомого майна законодавству держави місця його знаходження.
Укрінюрколегія має багаторічний досвід в веденні спадкових справ, в тому числі і оформленні спадкових справ на майно, що знаходиться на території України, і тому нам дуже добре відомі всі проблеми, які виникають в зв’язку з оформленням таких спадкових справ. Не раз нам доводилось разом з нотаріусами вирішувати ці проблеми, оскільки законодавство не досить детально регулює ці правовідносини. На жаль, норми старого кодексу та й норми проекту Закону «Про міжнародне приватне право»(далі проект Закону) щодо спадкування дуже куці. В старому кодексі ці правовідносини регулювала одна стаття, а в проекті Закону – чотири. На мою думку, цього недостатньо для правильного та однакового вирішення цих питань в межах всієї України.
Так ст.66 проекту Закону визначає правом якої країни регулюються правовідносини щодо спадкування нерухомості, але ні слова немає про компетенцію у справах про спадкування. Адже це дуже важливе питання, яке знайшло своє відображення тільки в двосторонніх договорах України про правову допомогу. За загальним правилом у справах про успадкування нерухомого майна компетентними є установи юстиції Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно. Але ж з багатьма країнами світу, де проживають і помирають власники нерухомості в Україні, не укладені двосторонні договори. Було б доцільно доповнити ст. 66 проекту Закону нормою, в якій слід зазначити, що у справах про успадкування нерухомого майна, внесеного до державного реєстру України, компетентними є установи юстиції України.
Спадщина на рухоме майно, належне іноземцю
Ще одним проблематичним питанням при спадкуванні, з яким приходиться стикатися, це невизначеність права та компетентності при успадкуванні рухомого майна громадян в разі відсутності двосторонніх Договорів про правову допомогу.
Тут доречно згадати, що на сьогодні Україною укладені двосторонні Договори про правову допомогу у цивільних та/чи сімейних і кримінальних справах (далі – двосторонні договори) з 17 країнами, окрім того, Україною підписана Конвенція про правову допомогу з країнами СНД (три з них мають з Україною вже окремі двосторонні договори),до того ж на підставі Закону України «Про правонаступництво» Україною визнаються двосторонні договори, укладені СРСР.
У двосторонніх договорах, укладених Україною, до спадкування рухомого майна застосовують:
‑ або колізійну прив’язку до законодавства тієї держави, громадянином якої був спадкодавець в момент смерті (Польщею, Молдовою, Чехією, Македонією, Соціалістичною Республікою В’єтнам, Корейською Народно-Демократичною Республікою),
‑ або принцип останнього постійного місця проживання спадкодавця (Литвою, країнами СНГ, Латвією, Грузією, Естонією, Турцією, Кубою, Узбекистаном)
і відповідно компетентними в таких справах є установи юстиції тієї ж Договірної Сторони, тобто, відповідно:
‑ або громадянином якої був спадкодавець,
‑ або за місцем його останнього проживання.
На жаль, двосторонні договори, укладені Україною, з Грецією, Китаєм, Монголією та Угорщиною взагалі не регулюють правовідносини по спадкуванню.
Отже, на сьогодні по-перше, не всі двосторонні договори регулюють правовідносини по спадкуванню, по-друге, відсутні двосторонні угоди з багатьма країнами. То що ж робити громадянам та нотаріусу, до якого звертаються ці громадяни для вирішення не врегульованих законодавством правовідносин по спадкуванню. Можливо, Міністерству юстиції України слід розробити методичні або інструктивні роз’яснення відносно цих проблем. Свого часу Міністерством юстиції СРСР були розроблені і надіслані до виконання інструктивні вказівки «Про застосування законодавства про державний нотаріат до іноземних громадян, осіб без громадянства, до іноземних підприємств та організацій, а також про застосування законодавства іноземних держав та міжнародних договорів про правову допомогу в нотаріальній практиці»(далі інструктивні вказівки). В цих інструктивних вказівках досить докладно коментувались різні казуси нотаріальної практики, і була чітко визначена компетентність нотаріусів, зокрема, при вирішенні питань по спадкуванню.
Спадкування рухомого майна громадянина України, який постійно проживав за межами України
Нарешті, ще одна проблема, яка виникає на практиці, а саме невизначеність компетенції щодо спадкування рухомого майна, яке знаходиться на території України, в разі смерті громадянина України, який постійно проживав за межами України, тобто в разі відкриття спадщини поза межами України. Згідно згаданим вище інструктивним вказівкам в цій ситуації свідоцтво про право на спадщину видавав радянський консул за місцем постійного проживання громадянина СРСР. Можливо таку ж аналогію можна було б застосувати і до правовідносин по спадкуванню майна громадянина України. Тим більше, що статтею 44 Консульського Статуту України, затвердженого Указом Президента України 02.04.1994 р. передбачено, що «консул вчиняє нотаріальні дії, передбачені законодавством України. Порядок вчинення нотаріальних дій консулом визначається Законом України «Про нотаріат», цим Статутом, Положенням про порядок вчинення нотаріальних дій консулом, яке затверджується Міністерством юстиції України і Міністерством закордонних справ України, …». Законом України «Про нотаріат», прийнятим Верховною Радою України 02.09.1993 р. передбачено, що «Консульські установи України вчиняють такі нотаріальні дії …3) видають свідоцтва про право на спадщину…» (ст. 38). Але спробуйте отримати свідоцтво про право на спадщину у консула. Для цього треба додати чимало зусиль. Наскільки мені відомо, до цього часу не затверджена Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій дипломатичними установами України, яка повинна бути тим Положенням про порядок вчинення нотаріальних дій консулами, яке передбачене Консульським Статутом ще в 1994 р. Укрінюрколегія при захисті законних інтересів як громадян України, так і іноземців по справам, що знаходяться в її провадженні, декілька разів зверталась до Міністерства юстиції України з проханням надати роз’яснення стосовно видачі свідоцтва про право на спадщину в описаній ситуації. Чи це повинен зробити український консул, чи нотаріус і який нотаріус, оскільки місце відкриття спадщини поза межами України? На жаль, чіткої відповіді ми не отримали. Так само проблема виникає в визначенні компетентності по справам успадкування рухомого майна, належного спадкодавцю-громадянину України, що постійно проживав за межами України, а його рухоме майно знаходиться взагалі на території третьої країни. На жаль, проблемних питань ще багато. Але ми сподіваємось, що громадянам не доведеться дуже довго чекати на прийняття доопрацьованого Закону України «Про міжнародне приватне право», можливо з внесеними в цій статті пропозиціями. Крім того, очевидно, що компетентним органам слід додати всіх зусиль для затвердження такої необхідної на практиці Інструкції про вчинення нотаріальних дій консулами України.
