Справа №: Позивач: Відповідач: | До Вищого адміністративного суду України в, корп. 5, м. Київ, 01029 № 2а-1910/11/2670 Громадська організація «Інститут Медіа Права» [юридична адреса] [адреса для листування] [телефон] [e-mail] Представник за довіреністю: іївна, [юридична адреса] [телефон] [e-mail] Апарат Верховної Ради України в, м. Київ, 01008 тел. (0 *****@*** |
Касаційна скарга
на Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва
від 19 травня 2011 року
та Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду
від 28 лютого 2012 року
у справі № 2а-1910/11/2670
14 вересня 2010 року громадська організація «Інститут Медіа Права» звернулася до Верховної Ради України із запитом про надання письмової інформації та доступу до офіційних документів стосовно діяльності газети «Голос України». Запит був отриманий 16 вересня 2010 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, підписаним уповноваженою особою Кравченко.
Запит був поданий на підставі і в порядку, встановленому Законом України «Про інформацію» № 2657-ХІІ від 02.10.1992 р. Відповідно до чч. 1, 2, 4 ст. 33 Закону України «Про інформацію», протягом десяти днів державна установа, до якої надійшов інформаційний запит, зобов’язана письмово повідомити запитувача про те, що його запит буде задоволений, або про те, що запитуваний документ (інформація) не підлягає наданню для ознайомлення. Відповідно до ч. 3 ст. 33, ст. 34 Закону України «Про інформацію» відповідна державна установа повинна задовольнити інформаційний запит протягом одного місяця або надати обґрунтування відстрочки у наданні запитуваної інформації. Відмова у задоволенні запиту доводиться до відома запитувача у письмовій формі з роз’ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. При цьому у відмові має бути зазначено посадову особу державної установи, яка відмовляє у задоволенні запиту, дату та мотивовану підставу відмови (чч. 1, 2 ст. 34 Закону України «Про інформацію»).
Отже, період, протягом якого їни повинна була надати відповідь на інформаційний запит, завершився 16 жовтня 2010 року. Однак жодних повідомлень з приводу задоволення інформаційного запиту громадська організація «Інститут Медіа Права» не отримувала.
Таким чином було порушене право запитувача (ГО «Інститут Медіа Права») на інформацію, гарантоване ст. 34 Конституції України та ст. 9 Закону України «Про інформацію».
Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Зважаючи на те, що інформаційний запит був безпосередньо адресований Верховній Раді України, громадська організація «Інститут Медіа Права» оскаржила її бездіяльність до Вищого адміністративного суду України. 18 січня 2011 року Вищий адміністративний суд України прийняв постанову у відповідній судовій справі за № П-381/10. Суд відмовив громадській організації «Інститут Медіа Права» у позові, аргументуючи своє рішення тим, що «порушень щодо права позивача на отримання інформації безпосередньо від Верховної Ради України не вбачається».
Водночас, Вищий адміністративний суд України встановив таке: «фактичним предметом позову є не бездіяльність Верховної Ради України, а бездіяльність її Апарату – окремого державного органу, до повноважень якого Парламентом делегована організація прийому громадян, розгляд їх пропозицій, заяв і скарг, що надходять до Верховної Ради України та її органів, а також висвітлення їх діяльності». Суд також зазначив, що Апарат Верховної Ради України «є самостійним суб’єктом владних повноважень, дії та бездіяльність якого оскаржуються… до відповідного окружного адміністративного суду». Проаналізувавши нормативно-правові акти, які регулюють діловодство у Верховній Раді України, Вищий адміністративний суд України встановив, що: «розгляд інформаційних запитів, які стосуються діяльності парламенту та його органів…, віднесений до компетенції Апарату Верховної Ради України». Таким чином, Вищий адміністративний суд України визначив, що належним відповідачем у такій судовій справі є Апарат Верховної Ради України.
Керуючись цими висновками Вищого адміністративного суду України, громадська організація «Інститут Медіа Права» 9 лютого 2011 року звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом щодо протиправної бездіяльності Апарату Верховної Ради України із ненадання відповіді на запит. Однак суд відмовив у задоволенні позову, вказавши, всупереч рішенню Вищого адміністративного суду України, що Апарат Верховної Ради України не є належним відповідачем у цій справі.
Зокрема, Окружний адміністративний суд міста Києва, розглянувши зазначену справу (№ 2а-1910/11/2670) 5 квітня 2011 року, постановив у задоволенні позову відмовити повністю. Рішення суду було обґрунтоване наступним чином: «Ознайомившись як з Положенням про Апарат Верховної Ради України так і з Інструкцією з діловодства у Верховній Раді України, судом встановлено, що такі відносять до обов’язків Апарату Верховної Ради України обов’язок щодо розгляду звернень громадян у відповідності до Закону України «Про звернення громадян», надання відповідей на запити в порядку Закону України «Про інформацію» адресовані Верховній Раді України вказаними саме Апаратом ВРУ Положенням та Інструкцією не передбачено. З пояснень представників відповідача наданих в судовому засіданні судом встановлено, що окремого доручення від Верховної Ради України з приводу надання відповіді на звернення позивача Апаратом ВРУ не надходило».
Крім того, суд визначив, що «Оскільки позивач не звертався до Апарату Верховної Ради України із інформаційними запитами, відсутній юридичний факт, що сприяв би виникненню публічно-правових відносин між ними, а отже й не було підстав для реалізації відповідачем владних управлінських функцій по відношенню до позивача».
«Інститут Медіа Права» оскаржив це рішення до Київського апеляційного адміністративного суду. 28 лютого 2012 року суд розглянув апеляційну скаргу і виніс ухвалу, у якій постановив залишити без задоволення вимоги позивача.
Київський апеляційний адміністративний суд у мотивувальній частині рішення вказав, що «суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що оскільки діловодством відповідача прямо не передбачено надання відповідей на звернення адресовані Верховній Раді України в порядку передбаченому саме Законом України «Про інформацію», доручень щодо надання відповіді на звернення позивача від Верховної Ради України відповідачу не надходило, а безпосередньо до відповідача позивачем звернень не подавалось, то у відповідача відсутній обов’язок надавати відповідь на звернення позивача від 14 вересня 2010 року.
…Оскільки позивач не звертався до Апарату Верховної Ради України із інформаційними запитами відсутній юридичний факт, що сприяв би виникненню публічно-правових відносин між ними, а отже й не було підстав для реалізації відповідачем владних управлінських функцій по відношенню до позивача».
Вважаємо, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва та Київського апеляційного адміністративного суду є неправомірними з таких причин:
1) Суди першої та апеляційної інстанції вказують на неможливість реалізувати право на отримання інформації, гарантоване Конституцією України та Законом України «Про інформацію» з причин відсутності підзаконного нормативно-правового акта, який би регулював організаційні питання щодо того, який орган, структурний підрозділ чи особа зобов’язані відповідати на інформаційні запити. Таким чином, виконання приписів закону ставиться у залежність від підзаконних правових актів, що суперечить принципам юридичної сили законодавчих актів. Суди своїми рішеннями фактично підтверджують, що їни має право не відповідати на інформаційні запити, оскільки для цього не створені організаційні передумови.
2) Окружний адміністративний суд міста Києва та Київський апеляційний адміністративний суд звужено тлумачать положення ч 1 ст. 7 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України», відповідно до якої «організаційне, правове, наукове, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, матеріально-технічне та фінансове забезпечення діяльності Верховної Ради, її органів, народних депутатів, депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді здійснює Апарат Верховної Ради». Зазначений закон встановлює підстави для розгляду Апаратом Верховної Ради України будь-якої кореспонденції, що адресована Верховній Раді України, у тому числі інформаційних запитів.
3) Суди першої та апеляційної інстанції заперечили факт, доведений при розгляді і викладений у рішенні Вищого адміністративного суду України у вищеописаній справі № П-381/10: «розгляд інформаційних запитів, які стосуються діяльності парламенту та його органів…, віднесений до компетенції Апарату Верховної Ради України». Ігнорування Окружним адміністративним суд міста Києва цього факту суперечить принципу обов’язковості судових рішень, закріпленому у ч. 2 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, Окружний адміністративний суд міста Києва та Київський апеляційний адміністративний суд своїми рішеннями допустили порушення прямої норми Закону України «Про інформацію», яка передбачає обов’язковість надання відповіді на інформаційних запит, а також не врахували позицію Вищого адміністративного суду України, згідно з якою реалізація цього обов’язку Верховної Ради України покладається на Апарат Верховної Ради України.
Виходячи з наведеного вище і посилаючись на ст. ст. 34, 55 Конституції України ст. ст. 9, 32, 35 Закону України «Про інформацію», ст. ст. 211, 233 та 229 Кодексу адміністративного судочинства України просимо Вищий адміністративний суд України:
1) Скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2011 року та Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2012 року у справі № 2а-1910/11/2670.
2) Ухвалити нове рішення, у якому:
· Визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо ненадання відповіді на запит громадської організації «Інститут Медіа Права» про надання письмової інформації та доступу до офіційних документів від 14 вересня 2010 року.
· Зобов’язати Апарат Верховної Ради України надати відповідь на запит громадської організації «Інститут Медіа Права» від 14 вересня 2010 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 213 КАСУ просимо розглянути справу за участі представників громадської організації «Інститут Медіа Права».
Перелік документів, що додаються:
1. Квитанція про сплату судового збору.
2. Копія постанови Вищого адміністративного суду України від 18 січня 2011 року у справі № П-381/10 за позовом громадської організації «Інститут Медіа Права» до Верховної Ради України про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити певні дії.
3. Копія постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2011 року у справі № 2а-1910/11/2670.
4. Копія Ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2012 року у справі № 2а-1910/11/2670.
5. Копія довіреності, виданої Сушко Ользі Анатоліївні 6 червня 2011 року.
15.03.2011 р.
Представник позивача ___________ /
