Ірина Білоус,
юрист
Оголошення фізичної особи померлою. Правові наслідки оголошення фізичної особи померлою. Правові наслідки появи фізичної особи, яка була оголошена померлою
Згідно зі ст. 46 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці постійного проживання останньої немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припускати її загибель від певного нещасного випадку, — протягом шести місяців. Особа, яка пропала безвісти у зв’язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення цих дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до закінчення цього строку, але не раніше спливу шести місяців.
Отже, ЦК України передбачає кілька строків, що мають правове значення для визнання особи такою, що померла:
3 роки — загальний строк;
2 роки від дня закінчення воєнних дій — у разі, якщо особа пропала безвісти у зв’язку з цими діями;
6 місяців — якщо особа пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припускати її загибель від певного нещасного випадку (внаслідок катастрофи, стихійного лиха тощо);
строк, визначений судом, але не менший шести місяців — залежно від конкретних обставин.
Оголошення особи померлою провадиться судом у порядку, аналогічному порядку визнання фізичної особи безвісно відсутньою. При цьому слід враховувати, що підставою для оголошення особи померлою є не факти, які напевне свідчать про її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи.
Оскільки оголошення фізичної особи померлою ґрунтується на презумпції смерті цієї особи, правові наслідки оголошення фізичної особи такою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті (ст. 47 ЦК України). Це означає, що після оголошення фізичної особи померлою відкривається спадщина (ст. 1220 ЦК України), утриманцям призначається пенсія, шлюб припиняється (ст. 104 Сімейного кодексу України), припиняється представництво за довіреністю, яку видала особа, оголошена померлою, та/або представництво за довіреністю, виданою особі, яка оголошена померлою (ст. 248 ЦК України).
При оголошенні фізичної особи померлою є можливість настання кримінально-процесуальних наслідків. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України кримінальне провадження щодо померлої особи підлягає закриттю. Але оголошення особи померлою в порядку цивільного судочинства не повинно бути підставою для закриття порушеної проти цієї особи кримінальної справи, оскільки оголошення померлою — це лише презумпція смерті, а не констатація смерті біологічної. Для закриття провадження у кримінальній справі необхідно встановити факт смерті, а не висловити припущення про неї.
Судове рішення, яке підтверджує презумпцію смерті відсутньої особи шляхом оголошення її померлою, з моменту набрання законної сили є підставою для припинення правосуб’єктності такої фізичної особи. Про це свідчить положення ч. 2 ст. 249 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України), відповідно до якого рішення суду про оголошення фізичної особи померлою є підставою для внесення органом державної реєстрації актів цивільного стану запису про смерть фізичної особи у книгу реєстрації актів цивільного стану[1].
Одним з обов’язкових реквізитів змісту актового запису про смерть, а також свідоцтва про смерть є дата смерті. Згідно з ч. 3 ст. 46 ЦК України днем смерті відсутньої фізичної особи вважається день набрання законної сили рішенням суду про оголошення її померлою. У випадку оголошення померлою фізичної особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку, а також у зв’язку з воєнними діями суд має право визнати днем смерті цієї фізичної особи день її вірогідної смерті. У цьому випадку дата смерті фізичної особи повинна отримати офіційне підтвердження у резолютивній частині судового рішення.
Рішення суду про оголошення особи померлою, що набрало законної сили, надсилається, крім органу державної реєстрації актів цивільного стану, також до нотаріуса за місцем відкриття спадщини, а в населеному пункті, де немає нотаріуса, — відповідному органу місцевого самоврядування для вжиття заходів щодо охорони спадкового майна. У разі наявності в населеному пункті кількох нотаріусів, а також у випадках, коли місце відкриття спадщини невідоме, рішення надсилається до державного нотаріального архіву з метою передачі його за належністю уповноваженому нотаріусу для вжиття заходів з охорони спадкового майна.
Проте, оскільки оголошення фізичної особи померлою ґрунтується на презумпції, а не на факті смерті, ЦК України передбачає заходи, спрямовані на забезпечення інтересів фізичної особи, оголошеної померлою, якщо вона виявиться живою. Зокрема, спадкоємці такої особи не мають права відчужувати протягом п’яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв’язку з відкриттям спадщини. Для забезпечення виконання цієї вимоги нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборону відчуження (ст. 47 ЦК України).
Якщо з якихось причин зацікавлені особи не можуть надати довідку про причину смерті, нотаріус робить запит до органу державної реєстрації актів цивільного стану для отримання копії актового запису про смерть спадкодавця або повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть.
Через те, що судове рішення про оголошення особи померлою базується на відповідній презумпції, припущенні суду, то явка або виявлення місцеперебування такої особи спростовує судову презумпцію і, як наслідок цього, спричиняє необхідність скасування судового рішення про оголошення особи померлою. Так, відповідно до ст. 250 ЦПК України у разі появи або одержання відомостей про місцеперебування особи, яку було визнано безвісно відсутньою або оголошено померлою, суд за місцеперебуванням особи або суд, який ухвалив рішення про визнання особи безвісно відсутньою або оголосив її померлою, призначає справу до слухання за участі цієї особи, заявника та інших заінтересованих осіб і скасовує своє раніше ухвалене рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою та ухвалює нове рішення у справі. Cуд скасовує рішення суду про оголошення фізичної особи померлою за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи (ст. 48 ЦК України). Скасування раніше винесеного рішення про оголошення особи померлою є підставою для анулювання запису про її смерть у книзі запису актів цивільного стану. Логічно, якщо новим рішенням у справі будуть визнані недійсними свідоцтва про спадщину (ст. 1301 ЦК України).
Але, виходячи зі змісту частин 2–4 ст. 48 ЦК України, скасування рішення суду про визнання фізичної особи померлою не завжди є підставою для визнання свідоцтва про право на спадщину, виданого спадкоємцям особи, оголошеної померлою, недійсним. На підставі такого рішення фізична особа, оголошена померлою, має право вимагати від особи, яка володіє її майном, повернення цього майна або відшкодування його вартості. Проте задоволення цих вимог залежить від того, чи збереглося майно в натурі, а також від підстав переходу його до інших осіб. Зокрема, якщо майно збереглося та безоплатно перейшло до когось після оголошення фізичної особи померлою, воно підлягає поверненню, за винятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також грошей та цінних паперів на пред’явника. Особа, до якої майно перейшло за відплатним договором, зобов’язана повернути його, якщо буде встановлено, що на момент набуття цього майна вона знала, що фізична особа, оголошена померлою, жива. У разі неможливості повернути майно в натурі особі, оголошеній померлою, відшкодовується вартість цього майна.
Якщо майно фізичної особи, яка була оголошена померлою і з’явилася, перейшло у власність держави, Автономної Республіки Крим або територіальної громади і було ними реалізоване, зазначеній особі повертається сума, одержана від реалізації цього майна.
За відсутності підстав для повернення майна особі, яка була оголошена померлою і з’явилася, відсутні й підстави для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, виданого її спадкоємцям[2].
Питання про наслідки недійсності свідоцтва законодавцем повною мірою не вирішене. Єдине правило міститься у п. 2.2.4 розділу 2 Положення про Спадковий реєстр, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.07.2011 № 000/5, за яким відомості про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним (вид, дата та номер документа, на підставі якого свідоцтво про право на спадщину визнане недійсним, найменування суду) підлягають внесенню до Спадкового реєстру. У зв’язку з цим рішення суду про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним після набрання ним чинності повинно направлятися нотаріусу, який видав свідоцтво, для виконання зазначених вимог.
Алгоритм видачі свідоцтв про право на спадщину з врахуванням рекомендацій, зазначених у статті
І. Відкриття спадщини при зверненні спадкоємця
1. Перевіряємо факт смерті фізичної особи і час відкриття спадщини шляхом витребування від спадкоємця свідоцтва про смерть, а в разі неможливості пред’явлення спадкоємцями свідоцтва про смерть витребовуємо від органу державної реєстрації актів цивільного стану копію актового запису про смерть спадкодавця або повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть.
Важливо: рішення суду про оголошення фізичної особи померлою або про встановлення факту смерті особи в певний час не може бути прийнято нотаріусом на підтвердження факту смерті.
2. Перевіряємо місце відкриття спадщини шляхом витребування довідки житлово-експлуатаційної організації; довідки правління житлово-будівельного кооперативу про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця; будинкової книги із записом про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця; довідки адресного бюро, довідки райвійськкомату про те, що спадкодавець до призову на військову службу проживав за відповідною адресою.
Важливо: місце відкриття спадщини не може підтверджуватись свідоцтвом про смерть.
ІІ. Заведення спадкової справи
1. Заводимо спадкову справу на підставі поданої (або такої, що надійшла поштою) першою заяви (повідомлення, телеграми) про прийняття спадщини, про відмову від прийняття спадщини, про відмову від спадщини, заяви про відкликання заяви про прийняття спадщини або про відмову від спадщини, заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину, заяви спадкоємця на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі), заяви про видачу свідоцтва виконавцю заповіту, заяви виконавця заповіту про відмову від здійснення своїх повноважень, заяви другого з подружжя про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, заяви про вжиття заходів до охорони спадкового майна, претензії кредиторів.
2. Встановлюємо особу спадкоємця і перевіряємо справжність його підпису на заяві за документами (оригінал паспорта — звертаємо увагу на наявність в паспорті вклеєних фотографій при досягненні особою 25-річного або 45-річного віку; довідка про присвоєння ідентифікаційного номера — оригінал або нотаріально завірена копія). Копії цих документів долучаємо до спадкової справи.
3. Перевіряємо за даними Спадкового реєстру наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту.
4. Роздруковуємо витяги зі Спадкового реєстру про наявність (відсутність) посвідченого заповіту і спадкового договору, заведеної спадкової справи та виданого свідоцтва про право на спадщину та долучаємо їх до спадкової справи.
5. Реєструємо заяву у Журналі реєстрації вхідних документів (якщо вона надійшла поштою або подана нотаріусу кур’єром) та в Книзі обліку і реєстрації спадкових справ.
6. Заводимо спадкову справу з присвоєнням справі індивідуального номера за документом, зареєстрованим у Книзі обліку і реєстрації спадкових справ. Номер спадкової справи складається з двох груп арабських цифр, з яких перша — порядковий номер спадкової справи, що відповідає номеру реєстрації у Книзі обліку, а друга — рік заведення спадкової справи.
7. Реєструємо спадкову справу в алфавітній книзі обліку спадкових справ.
8. Реєструємо спадкову справу у Спадковому реєстрі.
9. Роздруковуємо витяг зі Спадкового реєстру про внесення реєстраційного запису та долучаємо його до спадкової справи.
10. Виготовляємо копію свідоцтва про смерть, проставляємо відмітку «згідно з оригіналом» та долучаємо її до спадкової справи.
11. Оголошуємо секретний заповіт (за його наявності).
ІІІ. Вжиття заходів щодо охорони спадкового майна
1. Приймаємо заяву про вжиття заходів щодо охорони спадкового майна. Текст заяви викладається без застосування спеціальних бланків нотаріальних документів.
2. Реєструємо заяву у журналі реєстрації вхідних документів, якщо така заява надійшла поштою або подана нотаріусу кур’єром.
3. Реєструємо заяву в Книзі обліку заяв про вжиття заходів щодо охорони спадкового майна та встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або над майном фізичної особи, місцеперебування якої невідоме.
4. Повідомляємо житлово-експлуатаційні органи, а в разі необхідності — органи внутрішніх справ та інших заінтересованих осіб про проведення опису майна.
5. Вживаємо заходів із залучення свідків (не менше двох) до участі в проведенні опису майна. Свідками можуть бути будь-які незаінтересовані особи з повною цивільною дієздатністю.
6. Здійснюємо опис спадкового майна за його місцезнаходженням. Складаємо акт опису не менше ніж у трьох примірниках. Усі примірники підписуються нотаріусом, заінтересованими особами, свідками та охоронцем, якому передано на зберігання спадкове майно.
7. Видаємо під розписку один примірник акта опису охоронцю спадкового майна, інші примірники долучаються до спадкової справи.
8. За наявності майна, що потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних та юридичних дій для підтримання його в належному стані, посвідчуємо договір про управління майном на підставі заяви заінтересованої особи. Текст договору викладається без застосування спеціальних бланків нотаріальних документів.
9. Заносимо інформацію про укладення договору про управління майном до Книги обліку договорів на управління спадщиною.
ІV. Видача свідоцтва про право на спадщину
1. Приймаємо від спадкоємців, які прийняли спадщину, або уповноважених ними представників заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину в письмовій формі.
2. Встановлюємо особу спадкоємця і перевіряємо справжність його підпису на заяві.
3. Робимо на заяві службову відмітку про реквізити документа, поданого спадкоємцем для встановлення його особи.
4. Перевіряємо факт родинних та інших відносин спадкоємця зі спадкодавцем за такими документами: свідоцтвами органів реєстрації актів цивільного стану; повним витягом з реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису; копіями актових записів; копіями рішень суду, що набрали законної сили, про встановлення факту родинних та інших відносин.
Факт перебування на утриманні підтверджується рішенням суду, що набрало законної сили, про встановлення факту перебування непрацездатної чи неповнолітньої особи на утриманні.
Непрацездатність утриманця за віком може бути підтверджена паспортом, свідоцтвом про народження; непрацездатність за станом здоров’я — за пенсійною книжкою або довідкою, виданою відповідним органом медико-соціальної експертизи. Факт проживання спадкоємців однією сім’єю зі спадкодавцем підтверджується рішенням суду, яке набрало законної сили.
5. Реєструємо заяву в Книзі обліку та реєстрації спадкових справ.
6. Витребовуємо подання правовстановлюючих документів щодо належності майна спадкодавцеві та перевіряємо відсутність заборони або арешту цього майна, якщо таке майно підлягає реєстрації.
7. Виготовляємо витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки).
8. Якщо правовстановлюючий документ на майно, що підлягає реєстрації, повертається спадкоємцеві (свідоцтво про реєстрацію чи технічний паспорт на автомототранспортний засіб, іншу самохідну машину або механізм, судновий білет чи договір комерційної концесії тощо), то перевіряємо документ, про що робимо відмітку на заяві про видачу свідоцтва про право на спадщину або на примірнику свідоцтва, який залишається у справах нотаріуса. Допускається приєднання до матеріалів спадкової справи фотокопій правовстановлюючих документів на майно з проставленням відмітки «згідно з оригіналом», які повертають спадкоємцям.
9. Видачу свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку проводимо на підставі таких документів:
1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом;
2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно;
3) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом;
4) рішень судів, що набрали законної сили;
5) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно.
Також витребовуємо витяг з Державного земельного кадастру.
10. При видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом перевіряємо його реєстрацію у Спадковому реєстрі та чинність на момент смерті заповідача та долучаємо витяг до спадкової справи.
11. Якщо в заповіті зазначені родинні відносини спадкоємця зі спадкодавцем, перевіряємо документи, що підтверджують цей факт, та за бажанням спадкоємців зазначаємо про родинні відносини у свідоцтві про право на спадщину за заповітом.
12. Після видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом поданий спадкоємцями оригінал або дублікат заповіту (протокол про оголошення секретного заповіту) залишається у спадковій справі.
13. Оформлюємо Свідоцтво про право на спадщину (за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів та відомостей) у двох примірниках, один з яких, викладений на спеціальному бланку нотаріальних документів, видається спадкоємцю, а другий підшивається у спадкову справу.
14. Підтверджуємо одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину його підписом у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій.
15. Реєструємо видачу свідоцтва про право на спадщину у Спадковому реєстрі.
16. Роздруковуємо витяг про внесення реєстраційного запису до Спадкового реєстру і долучаємо його до спадкової справи.
17. У Книзі обліку і реєстрації спадкових справ записуємо дату видачі свідоцтва про право на спадщину.
18. Разом із свідоцтвом про право на спадщину видаємо спадкоємцям один з примірників акта опису спадкового майна.
19. Вносимо відомості про перехід права власності на ім’я спадкоємця до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі — ДРРП).
20. Накладаємо заборону щодо відчуження нерухомого майна шляхом вчинення посвідчувального напису на Свідоцтві про право на спадщину.
21. Вносимо відомості про заборону відчуження нерухомого майна до Реєстру для реєстрації нотаріальних дій та Реєстру для реєстрації заборон відчуження нерухомого та рухомого майна, арештів, накладених на майно судами, слідчими органами, і реєстрації зняття таких заборон та арештів.
22. Робимо запис в Алфавітній книзі обліку реєстрації заборон відчуження нерухомого та рухомого майна, арештів, накладених на майно судами, слідчими органами, і реєстрації зняття таких заборон та арештів.
23. Реєструємо заборону у ДРРП.
Алгоритм дій нотаріуса при скасуванні рішення суду про оголошення особи померлою
1. Встановлюємо особу, оголошену померлою, рішення суду щодо якої скасовано (оригінал паспорта — звертаємо увагу на наявність в паспорті вклеєних фотографій при досягненні особою 25-річного або 45-річного віку; довідка про присвоєння ідентифікаційного номера — оригінал або нотаріально завірена копія). Копії цих документів долучаємо до спадкової справи.
2. Реєструємо рішення суду про скасування рішення суду про оголошення фізичної особи померлою у Журналі реєстрації вхідних документів.
3. Долучаємо рішення суду до спадкової справи.
4. На підставі рішення суду визнаємо недійсним свідоцтво про спадщину у Спадковому реєстрі.
5. Робимо відмітки про визнання свідоцтва недійсним у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, Книзі обліку і реєстрації спадкових справ та на самому Свідоцтві про право на спадщину (яке долучаємо до спадкової справи).
6. Знімаємо заборону відчуження у ДРРП, про що робимо відмітку у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій та письмово повідомляємо судові органи3.
7. Робимо відмітки про зняття заборони в Реєстрі для реєстрації заборон відчуження нерухомого та рухомого майна, арештів, накладених на майно судами, слідчими органами, і реєстрації зняття таких заборон та арештів та в Алфавітній книзі обліку реєстрації заборон відчуження нерухомого та рухомого майна, арештів, накладених на майно судами, слідчими органами, і реєстрації зняття таких заборон та арештів.
8. Радимо особі, оголошеній померлою, рішення суду щодо якої скасовано, звернутися до Державної реєстраційної служби для реєстрації переходу права власності у ДРРП.
[1] Процесуальні особливості розгляду судом справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою // Ученые записки Таврического национального университета им. . – Серия «Юридические науки». – Симферополь, 2010. – Т., № 1. – С. 85–93.
[2] Проблемні питання судової практики у справах щодо визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину // Вісник Верховного суду України. – 2011. – № 11. – С. 23–32.
