Герцюк Марія Станіславівна, учитель – методист, вчитель географії СЗШ № 54 м. Львова.
До відзначення 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка.
Географія у житті Шевченка.
Сценарій вечора.
Мета – продовжити знайомити учнів з феноменом життя і творчості Т. Шевченка, використовуючи позаурочні форми навчання; розкрити багатогранність геніальної особистості, його внесок у світову культуру та визначальну роль для розвитку культури, освіти і науки України.
Завдання: – ефективно використовувати міжпредметні зв’язки у дослідженні особистості та творчості Тараса Шевченка; - сприяти поглибленню розуміння учнями загальнолюдського масштабу творчості Генія.
«Історія мого життя становить
частину історії моєї батьківщини…»
(Т. Шевченко)
Святково прибрана зала: рушники, портрет Шевченка, репродукція його творів, автопортретів, карти України та Європи на якій позначено місця, які відвідав Шевченко.
Лунає музика ( В. Зінкевич «Шлях до Тараса».)
На перших акордах пісні виходить вчитель.
Вчитель. У кожного народу на нашій планеті є свій геній, свій пророк. Такою величчю для нас, українців, був, є і залишиться на усі прийдешні віки Тарас Григорович Шевченко. Свого часу знаменитий сучасник Шевченка Наполеон сказав: «Географія – це доля». На жаль, нелегкою була доля цієї славетної людини, не завжди радісною була географія його життєвих мандрів!
Сьогодні ми запрошуємо усіх здійснити разом з нами літературно - музичний екскурс «Географія в житті Шевченка. Дорогами життєвої долі Кобзаря.»
Під звуки пісні ( В. Зінкевич «Шлях до Тараса») на сцену виходять ведучі.
Ведучий. Щовесни, коли тануть сніги
І на рясті засяє веселка,
Повні сил і живої снаги
Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.
Ведуча. Тарас Шевченко…Геній, мислитель, пророк. Людина незвичайної долі і незвичайного таланту, що здобула світову славу.
З кошиком квітів виходить читець.
Читець . Ми чуємо Тебе, Кобзарю, крізь століття
І голос твій нам душу окриля.
Встає в новій красі, забувши лихоліття,
Твоя, Тарасе, звільнена земля.
У росяні вінки заплетені суцвіття
До ніг Тобі, Титане, кладемо.
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,
Тебе своїм сучасником звемо.
( кладе квіти до портрета)
Ведучий. Аналізуючи його життєвий і творчий шлях, переконуємося в тому, що, з власної на те, чи з чужої, недоброї волі Шевченко багато подорожував і географія відігравала у його житті неабияку роль.
Ведуча. Адже поетичні твори і малюнки Кобзаря складалися на тернистих дорогах поетового життя, писалися то в мандрах, то в казематах, мережилися при світлі білих ночей Півночі і в пісках закаспійських пустель, під самотнім сонцем вигнання і в рідній, такій любій для його серця, Вкраїні.
Ведучий. То ж бережно торкнімося сьогодні сторінок життя Шевченка, пройдімо стежинами його складної долі, пізнаймо ж його «життєві університети»!!!
(ведучі покидають сцену)
Лунає лірична музика. На екрані поступово з’являються зірки, одна із зірок сяє найяскравіше.
Ведуча: За українською легендою, коли на небі спалахує зірка, народжується немовля. І починається новий шлях, нова доля, нові мрії і сподівання, новий пошук і боротьба, нове, і тому таке неповторне, життя…
Пісня «Зоре моя вечірняя» у виконанні учнів.
Виходять 2 учні.
Учениця. Далекого 9 березня 1814р. над небом Черкащини загорілася нова зоря – це в хатині (у цей час на екран послідовно проектується: хатина, де народився Шевченко, карта Звенигородського району) кріпаків Григорія і Катерини Шевченків у селі Моринцях Звенигородського повіту народився син Тарас. Того славного дня народилася панові Енгельгардові ще одна кріпацька душа, а Україні – її гордість і слава, її великий народний співець…
На сцену виходять мати з маленьким сином.
Мати. Як гірко, як нестерпно жаль,
Що долі нам нема з Тобою!
Ми вбогі, змучені раби, не маєм радісної днини,
Нам вік доводиться терпіть. Не розгинать своєї спини.
Промовиш слово – і нагай над головою люто свисне,
І так усюди – з краю в край панує рабство ненависне,
Росте неправда на землі,
Згорьованій, сльозами злитій…
Узявши малого за руку, мати покидає сцену.
Учень. Коли малому Тарасику виповнюється два роки, його родина переїжджає до рідного батькового села Кирилівки. Тут, в убогій селянській хатині, як поет сам описував, «…у гаї, над чистим ставом край села» пройшли його дитячі літа.
Пісня «Садок вишневий коло хати» у виконанні учнів.
На сцену виходить 2 учні.
Учениця. Не по-дитячому сумні були ці літа. Голодний, обідраний хлопчик самотужки знайомився зі світом. Нестерпна нужда і тяжка виснажлива праця рано звели у могилу матір і батька Тараса. У сільській метричній книзі, без почуття гіркого гумору, поставлено такий діагноз цих двох смертей: «померли з натуральної хвороби».
Учень. Інший, жахливий і жорстокий, «діагноз» поставив згодом сам Тарас:
Там матір добрую мою
Ще молодою у могилу
Нужда та праця положила.
Там батько, плачучи з дітьми,
А ми малі були і голі,
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині…
Пісня «По діброві вітер виє..» у виконанні учнів.
На сцену виходять ведучі.
Ведуча. Залишившись перед усіма життєвими негодами і вітрами беззахисними і голими, п’ятеро кріпацьких круглих сиріт, з яких найстаршому Микиті виповнилося 14, а найменшому Йосипу – заледве 4 роки, за словами поета «…розлізлися межи людьми, мов мишенята…». На власний хліб, «у люди» пішов й одинадцятирічний Тарас.
Ведучий. Нестерпно важкими були для хлопця його «університети»: спочатку у молодого сільського дяка Павла Рубана, потім у дяка Богорського, а згодом дворічне «козачкування» у пана Енгельгарда у Вільно.
На екрані демонструється карта, де показано Вільно.
Однак ніякі біди, кривди і труднощі не зломили хлопчика - не лакейської він був вдачі!
Ведуча. А стежина його долі стелиться далі, ген-ген за межі рідної землі, до холодного і неприступного Петербурга.
(на карті екрану показано шлях до Петербурга).
Про цей складний, страшний і повчальний восьмисоткілометровий шлях, який Шевченко власними ногами разом з челяддю Енгельгарда відміряв, він згодом напише :
…Аж на серці похолоне, як його згадаю.
Попоміряв і я колись - щоб його не мірять,
Розказав би теє лихо, та чи то ж повірять!
Ведучий. В житті молодого хлопця починається новий етап, наповнений різноманітними і надзвичайно важливими у його долі подіями…
Пісня «Світе тихий, краю милий» у виконанні учня.
На екран висвітлюється пейзаж саду у білі ночі.
На сцену у забрудненому фарбами халаті з мольбертом виходить Тарас і починає малювати. Він настільки захоплений роботою, що не помічає, як до нього підходить незнайомий і уважно розглядає ескіз.
- Ти часто приходиш сюди малювати?,- запитує він в художника.
- Та кожної неділі,- по хвилі роздумів відповідає Тарас.
-А звідки ти? Як тут опинився?- допитується незнайомець.
- Не місцевий я, пану своєму належу, невільний, але дуже люблю малювати…- несміливо відповів юнак.
-А звати Тебе як? Давай познайомимось! Я - Іван, - веде далі чоловік розмову.
- Тарасом мене звуть, пане. З України я! - відповідає Тарас.
Учасники виходять зі сцени.
На сцену виходить 2 учні.
Учениця. Так починається знайомство, що докорінно змінить долю кріпака. Іван Сошенко, гуманна і добра людина, відтепер стане другом і учителем молодого художника. І, що найголовніше, завдяки його зусиллям та зусиллям відомих митців того часу: Жуковського, Венеціанова, Брюллова, Гребінки, Григоровича 22 квітня 1838 року Шевченка було викуплено з кріпацтва. Тарасові йшов тоді двадцять п’ятий рік…
Учень. Невгамовне бажання вчитися малювати приводить його у стіни Академії мистецтв, де він дуже наполегливо навчається і пише такі відомі свої картини, як от «Циганка - ворожка», «Катерина».
(репродукцію картин демонструють на екран)
Впродовж семилітнього навчання Тарас тричі був нагороджений срібною медаллю. Того часу Шевченко пише свій відомий автопортрет, який сьогодні зберігається в державному музеї ім. Шевченка.
(репродукція автопортретів на екрані.)
Лунає лірична музика, на фоні якої звучить вірш Р. Лубківського.:«Найкращий автопортрет».
Читець. Це він, чи образ молодої волі?
Яка різниця…В ризниці старій
Академічної церковці антресолі
Приставлено – майстерня. Возрадій
Тарасе: несподівана майстерня
І – на короткий час! – твоє житло…
…Підвівся, лиця змучені, бліді.
Чоло юнацьке також побіліле.
Гарячі очі пропікають світ –
На Україну б, на Дніпро летіли –
Як рідних серцю хочеться орбіт!
Сюртук накинув на плече.
Овал упевнено прокреслив на мольберті.
Овал… Але перейдено межу
Із небуття – у новоріччя волі!
Вчорашній раб на полотно нужденне
Обрушується. Молодості шквал
«Кріпацтво, смерть – це все таке буденне,
Писатиму я свято – свято в мене!»
А свято не вміщається в овал…
Лунає пісня «Повій вітре на Вкраїну» і на сцену виходять ведучі.
Ведучий. Після закінчення Академії мистецтв навесні 1845 Шевченко повернувся на рідну Україну. Тут він працює співробітником Київської Археографічної Комісії і пише, пише, пише…З-під його пера виходять такі відомі поезії як «Єретик», «Наймичка», «Тризна», «Кавказ», «І мертвим, і живим», «Заповіт.» Рідна земля надихає поета…
Учениця. Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю!
Ведуча. Та недовго довелось жити Тарасові на рідній землі, недовго він тішився красою рідного краю, недовго насолоджувався спілкуванням з земляками…5 квітня 1847р. він був арештований і без суду засланий рядовим солдатом у далекі Закаспійські степи. У судовому вироці цар Микола І власноручно написав: «Із забороною писати і рисувати»…
Ведучий. І знову доля-мачуха нещадно втрутилася в життя Шевченка, заставивши його впродовж виснажливих десяти літ - не зі своєї волі! -
вивчати пустельну географію азійських просторів….
Участь великого Kобзаря в Аральскій географічній експедиції років є однією з найменш відомих і досліджених сторінок його біографії
Лунає музика, на екран висвітлюються картини природи Аральського моря.
Учениця. На багаточисельні прохання керівника експедиції ученого-гідролога Бутакова, Тарас Григорович 5 травня 1848 року був призначений художником - дослідником Аральської географічної експедиції.
Учень. Дізнавшись про це, Шевченко радісно повідомляє у листі А. Лизогубу: „Я тепер веселий йду на оте нікчемне море Аральське. Не знаю, чи вернувся тілько!.. А йду, їй-богу веселий”.
Ведуча. А небезпека для учасників експедиції дійсно була велика: в степу чатувала холера чи чума, можна було потонути в бурхливому недослідженому морі, загубитися в пісках, або загинути в сутичці з місцевими мешканцями, адже південне узбережжя Аралу не належало до Російської імперії.
Учениця. Рядовий Шевченко був зарахований до складу експедиції і йому належало супроводжувати транспорт, який вирушав у тяжку й довгу дорогу до щойно збудованого форту Раїм, розташованого на березі річки Сирдар’ї, за 800 км від Оренбурга. Тарас Шевченко йшов пішки в авангарді транспортної колони. Транспорт пересувався повільно - до 20 кілометрів щодня. На ніч йому давав притулок штабс-капітан Олексій Макшеєв, географ, відряджений з Петербурга для участі в експедиції, який знав і дуже поважав Шевченка.
Учениця. Свої враження від навколишньої природи він описує так: «…це був рівний, немов білою скатертиною, вкритий тирсою степ. Чудова, але разом із тим дуже сумна картина. Ні кущика, ані балки, нічогісінького, окрім тирси, та й та стоїть, не ворухнеться, неначе скамя’ніла: ні сюрчання коника, ні цвірінькання пташки, навіть ящірка не блисне перед тобою своєю рябенькою граціозною спинкою; все, крім тирси, мертве, німе, бездиханне…»
Ведучий. Надзвичайно точно, вже у поетичній строфі, зображує поет природу пустелі.
Читає уривок з вірша Т. Шевченка «У бога за дверима лежала сокира».
Червоніє по пустині
Червона глина та печина,
Бур'ян колючий та будяк,
Та інде тирса з осокою
В яру чорніє під горою...
Ведуча. Пам'ять Шевченка також зберегла чимало деталей походу – згодом вони ожили на сторінках повісті «Близнецы». У дорозі він малював. На щастя, багато живописних робіт поета збереглося. Серед них є і краєвиди каракумської пустелі – її спекотними просторами експедиція рухалася майже весь червень, аж поки не дісталися Раїма.
Ведучий. Її учасники, по суті, відкривали Аральське море, адже до експедиції Бутакова його ніхто не досліджував. На карту наносили острови, про існування яких часом не знали й місцеві казахи. Серед відкриттів експедиції – поклади кам’яного вугілля на одному з островів, адже вугілля – шанс для розвитку на Аралі мореплавства.
Учень. ( Декламує вірш Т. Шевченка «Добро, у кого є господа».)
Ми довго в морі пропадали,
Пройшли Дар'ю, на якор стали;
З ватаги письма принесли,
І всі тихенько зачитали,
А ми з колегою лягли
Та щось такеє розмовляли.
Я думав, де б того добра,
Письмо чи матір, взять на світі...
Ведуча. По двох місяцях майже безупинного плавання експедиції радісно було висадитися на берег очікуваного, хоча такого негостинного для них, Кос-Аралу. Довкола біснувала чума, забираючи тисячі людських життів, докучала страшна, безнадійна одноманітність, єдиною розвагою серед якої було полювання на джулбарса (тигра), який загриз не лише багато худоби, а й людей.
Ведучий. Своє життя на Кос-Аралі Шевченко описує в одній із своїх «трістій»:
«Мов за подушне, оступили оце
Мене на чужині нудьга і осінь.
Боже милий! Де ж заховатися мені?
Що діяти? Уже гуляю по цім Аралу
І пишу, віршую нищечком, грішу.
Бог-зна колишнії случаї
В душі своїй перебираю.
Та списую…»
Ведуча. Перебуваючи там, не маючи більше ніяких інших занять і розваг, поет пише дуже багато поезій. Загалом, на Кос-Аралі Шевченко написав четверту частину усіх своїх віршованих творів, заспівом для яких став вірш «А нумо знову віршувать…»
Лунає музика. На сцену виходять учні.
Учень. (декламує вірш Т. Шевченка «Готово! Парус розпустили»)
Готово! Парус розпустили,
Посунули по синій хвилі
Поміж кугою в Сирдар'ю
Байдару та баркас чималий.
Прощай, убогий Кос-Арале,
Нудьгу заклятую мою
Ти розважав-таки два літа.
Спасибі, друже...
На екран висвітлюється карта Східної Європи
Учень. Оренбург, Орськ, Новопетровськ, Нижнєгорськ, Аральські степи, Каспій, гори Каратау…Це далеко не повний перелік місцевостей, які відвідав Шевченко у засланні, де він страждав, де важко хворів і де, не зважаючи на сувору царську заборону, у своїй, як він писав, «незамкнутій тюрмі»,творив свої шедеври: картини, вірші, прозу…
На екран висвітлюється картина природи узбережжя Каспійського моря. Звучить сумна музика, на фоні якої учениця читає вірш.
Учениця. Про ці жахливі роки поневірянь Шевченка поет Кухарчук написав вірш «Тарас Шевченко на засланні».
Суворий півострів в Каспійському морі –
Сонце пекуче та безмежні солоні піски,
Де розсипано берегом висланців горе
І за кожну провину – по спині різки…
Тут чекали на Тебе жара і морози,
Тут сум розчинявся в пісках безнадії…
Думи сохли в очах, як краплинками сльози
І душу гнітили монотонні події…
Ти тілом зігнувся та дух не зламався,
Як гілка верби із дніпровського краю.
Гіркою сльозою ти зранку вмивався
Й молився «Україно, я тебе кохаю».
Думками вертався у рідну Вкраїну-
Вночі нею спав, а вдень нею жив.
І пісню тужливу свою солов’їну
Душею і серцем потайки пив…
А впертий погляд з-під насуплених брів
Ніби казав: «З своєю землею я не прощаюсь».
І яку би біду у засланні ти не зустрів,
Завжди говорив: «Караюсь, мучусь, але не каюсь».
Пісня «Думи мої, думи мої» у виконанні учнів.
На сцену виходять ведучі.
Ведучий. Завдяки непростій політичній ситуації у тогочасній Росії та невтомним старанням вірних друзів у 1857р. Шевченко виходить на волю. Заслання і солдатчина не зломили ні його волі, ані переконань, однак здоров’я поета і його фізичні сили були надламані.
Ведуча. Відомий історик Микола Костомаров справедливо зауважив: «Під червону шапку взяли веселого, бадьорого душею, з густим русявим волоссям, а з-під цієї червоної шапки повернувся він з сивою бородою, зовсім лисою головою, з навіки втраченим здоров’ям»
Ведучий. І знову, уже вкотре, почалася Шевченкова дорога до дому. На цей раз вона була дуже довгою і виснажливою, хоча тривала всього три роки…
Лунає сумна тривожна музика. На екран проектується карта Сх. Європи.
Учні виходять на сцену
Учениця. У березні 1858-го Шевченко виїхав з Нижнього Новгорода до Петербурга, однак через погане самопочуття змушений був зупинитись в Москві на нетривалий час. У червні цього ж року поселяється в Петербурзі, в кімнаті Академії мистецтв.
Учениця. Три тіні поглипують з-поза плеча…
Солдатчина, смерть, забуття на чужині.
Але ще так молодо сяє свіча,
І тіні чаяться, ховаються тіні!
Учень. Там він малює, відвідує театри, літературні вечори, численних друзів і знайомих. На одному з таких вечорів знайомиться з Ликерією Полусмаковою, закохується в неї, прагне створити з нею сім’ю. Однак, жінка виявилася недостойною любові великого поета і Шевченко розриває заручини з нею.
Читець. Зачитує уривок із вірша «Серпнева ніч» Олега Германа.
…Ти в душу вкралася зрадливо,
А там і в серце увійшла.
Не відав, що уста звабливі
Ховають труйне жало зла.
…Пригадуєш слова:
«Тарасе, на землю опустися з хмар,
Не слів, а строїв хочу красних…
Кому потрібен твій «Кобзар»?
Тих слів сполохалася тиша
І зостраху вогонь погас…
Дуже тихо починає лунати «Реквієм».
На сцену виходить учениця.
Учениця. Розрив з Ликерією Полусмаковою остаточно підірвав і так слабке здоров’я поета. Однак, сильний духом, він продовжує малювати, писати вірші та листи до друзів…
Та раннього березневого ранку 1861р. зупинилося неспокійне серце цієї видатної людини і Тарас Шевченко відійшов у вічність…
«Реквієм» звучить голосно. Під нього на сцену виходять усі учні з
запаленими свічками.
Учень. Поезія В. Кулика «На смерть Шевченка».
Поховали…тихесенько Україна плаче…
Поховали дух великий і серце гаряче.
Поховала наша мати найкращого сина-
«Вічну пам’ять» заспівала уся Україна.
Ні не всього поховали тебе на чужині.
Твоє слово животворне живе на Вкраїні.
Твоя дума, твоя пісня повік не загине
Поки буде рости – жити козацька дитина.
Запалені свічки учні ставлять на східці і повертаються за куліси.
На екран проектується «Схема останньої дороги Кобзаря» і Чернеча гора.
Ведучий. Вірні друзі не забули слова Шевченкового заповіту:
Лунає мелодія «Заповіту».
Як умру то поховайте мене на могилі
Серед степу широкого, на Вкраїні милій.
Щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі
Було видно, було чути, як реве ревучий…
Музика змовкає.
Ведуча. 10 травня 1861р. Тарас Григорович Шевченко повернувся назавжди на свою, таку милу серцю, Україну.
Закінчилася земна життєва дорога цього генія довжиною в 47 років, з яких 25 літ він провів у кріпацькому ярмі, а 10 – у тюрмах і засланнях. Похоронили його на Чернечій горі у Каневі.
Читець. Він повернувся…Як до матері син,
Повернулись і дух його, й тіло.
В майовій крапелинці роси
Небо долі його забриніло.
На стражденних руках понад сивим Дніпром
Україна несла домовину.
На Чернечій горі зазоріло добро
Крізь терни і правду полинну…
На сцену виходять учні.
Читець. Уволили твою волю, друже незабутий,
І по смерті, як по жизні, Твій путь многотрудний.
Ходять хмари кругом сонця, вітер подихає.
Шумить Дніпро під човнами, тебе проводжає…
Усі разом співають «Реве та стогне Дніпр широкий».
Список використаних джерел
1. Повість про вічне життя.- К., 1990
2. Слово про Великого Кобзаря.— К., 1965.
3. В аральській експедиції.- К., 1992
4. Поезія Тараса Шевченка: сучасна інтерпретація – К., 1998
5. Юність Тараса.— К., 1967.
6. Легенди про Тараса.— К.,~ 1967.
7. Про життя і твори Т. Шевченка. – К., 1994
8. О. Дейч. Тарас Шевченко: Біографічний нарис. — К., 1964. 8. Тарас Шевченко: Життя і творчість у документах, фотографіях, ілюстраціях: Альбом.— К-, 1961.
9. Тарас Шевченко: Повість.— Львів, 1966.
10. Усі твори в одному томі. – Ірпінь (Київська область), Видавництво «Перун», 2006. – 824 с.
11. Наша Шевченкіана : [добірка статей] // Дивослово (Укр. мова й л-ра в навч. закладах). 2012. № 3. С. 2—40.
12. Наша Шевчінкіана : [добірка статей] // Дивослово (Укр. мова й л-ра в навч. закладах). 2013. № 5. С. 31—46.
13. Невмируще Шевченкове слово : До дня народження Великого Кобзаря // Укр. л-ра в загально освіт. шк. 2013. № 2. С. 8—18.
