Крупник Андрій Семенович, доцент ОРІДУ НАДУ при Президентові України, директор Одеського суспільного інституту соціальних технологій, канд. політ наук
Тези виступу на науково-методологіч-ному семінарі: «Роль наукових досліджень у розробленні державної політики
щодо подолання негативних наслідків старіння населення України
Активне довголіття
як пріоритет державної політики
по відношенню до людей похилого віку
Головною особливістю демографічної ситуації в Україні останніми роками є величезне природне зменшення населення. З часів незалежності населення України скоротилося на 12% – з 52 млн осіб до 45,8 млн осіб. За умови збереження такої тенденції до 2050 року населення скоротиться близько на 40% – до 36,2 млн осіб.
Економічні наслідки цих змін будуть відчуватися, насамперед, через старіння населення. В Україні число людей похилого віку становить понад 11 млн осіб, що дорівнює майже 24% населення країни. Надалі старіння населення розвиватиметься.
Старіння населення є світовим процесом, обумовленим передусім зниженням рівня народжуваності та збільшення тривалості життя. Істотне старіння населення очікується протягом декількох наступних десятиліть у всіх регіонах світу.
Яка ж державна політика може сприяти подоланню або, принаймні, пом'як-шенню негативних наслідків старіння населення?
Стратегія демографічного розвитку України до 2015 р., прийнята урядом у 2006 pоці, метою політики щодо подолання негативних наслідків старіння населення визначає адаптацію українського суспільства до процесу демографічного старіння та забезпечення гармонійної інтеграції представників різних поколінь та їх взаємодії.
Водночас Стратегія та заходи щодо її реалізації не містять механізмів адаптації соціально-економічної системи країни до нової демографічної ситуації. Важко знайти риси реалізації цієї Стратегії щодо вирішення проблем, пов'язаних зі старінням населення, й у практичних заходах органів публічної влади.
Судячи по численних публікаціях, основну увагу науковців і управлінців сьогодні привертають, перш за все, макроекономічні проблеми, що супроводжують процес старіння: дедалі більше навантаження на Пенсійний фонд, погіршення співвідношення працюючих і непрацюючих, нестача видатків на покриття систем охорони здоров'я та соціальних послуг тощо.
І на жаль, поки що замало уваги приділяється соціально-психологічним питан-ням адаптації покоління літніх до нових реалій суспільного життя, збереженню соціальної активності людей похилого віку, покращенню якості їхнього існування.
На цьому тлі показовими є результати досліджень проблем, які більш за усе хвилюють літніх, проведених у різні часи Одеським суспільним інститутом соціальних технологій серед людей похилого віку.
Встановлено, що майже 90% людей похилого віку потерпають не від нестачі їжі або поганих побутових умов, а від відчуття самотності, покинутості, краху ідеалів, незатребуваності. Саме ці проблеми літніх потребують першочергової уваги органів влади та громадських об’єднань.
Цікавим для наукового вивчення та можливої адаптації в Україні є досвід реалізації державної політики США по відношенню до людей похилого віку. Адже, США, як і Європа – теж старіюча країна. Шістдесят років тому, після великої американської депресії там почався бум народжуваності. І на сьогоднішній день люди, які досягли 60-річного віку, становлять близько 25-30% населення Америки.
Науковим забезпеченням роботи з людьми в США займаються Національний інститут старіння, центри старіння і підрозділи з проблем літніх людей, які є практично в кожному університеті, яких в Америці близько тисячі.
У контексті теми цього дослідження варто звернути увагу саме на комплекс американських програм, які сприяють продовженню трудової, інтелектуальної та соціальної активності людей похилого віку.
Так, програма зайнятості заохочує і реалізує часткову зайнятість людей похилого віку 55 років і старше, здатних виконувати роботу.
Програма відвідин національних парків дозволяє людям похилого віку у віці 62 років і старше самостійно або зі своїми компаньйонами безкоштовно подорожувати по усіх національних парках. При цьому спеціальна академічна програма для літніх комбінує навчання із подорожжю.
Тренінговий центр для літніх пропонує різні можливості працевлаштування через спеціальні ресурсні центри, де фахівці по роботі з людьми похилого віку надають їм допомогу у підготовці резюме і різні консультації.
Кожну весну і літо в США проводяться Олімпійські ігри літніх, де вік учасників 50 років і старше.
Спікерське бюро забезпечує роботу професійних лекторів для безкоштовного забезпечення громадських та приватних зустрічей літніх людей за темами, які їх особливо цікавлять.
У межах волонтерської програми літнім громадянам надається можливість добровільної участі у програмах передачі грамотності від покоління до покоління у формі наставництва. Добровольці похилого віку надають допомогу в лікарнях, школах, відділеннях надомного обслуговування і соціального забезпечення.
Привертає увагу програма «Вершини», коли літні досвідчені люди в школах допомагають у навчанні і вихованні школярів в якості наставників, підтримують безпечне шкільне середовище, в якому діти відчувають себе комфортно.
Еволюція вікової структури суспільства вимагає від суспільства не лише мобілізації матеріальних ресурсів на забезпечення літнього населення, але і конструювання інноваційної ідеології та ефективних технологій управління.
Нині старший вік представляють покоління людей, які здобули високий рівень освіти і кваліфікації та після виходу на пенсію намагаються знайти застосування своїм знанням і силам. При цьому суспільство не використовує усе ще великі можливості старшого покоління приносити суспільну користь.
Необхідно, щоб в Україні літні люди стали реальними суб'єктами суспільного розвитку, які усвідомлюють свої інтереси, організованими і активно діючими, а не були лише пасивними учасниками соціальних процесів. Поруч із погіршенням матеріального становища літні люди в Україні виявилися позбавленими доступу до послуг соціально-культурної сфери, що посилює їх ізоляцію у суспільстві.
Людина старшого віку повинна не розглядатись у статусі утриманця, а бути самостійним, активним членом суспільства. Для цього їй необхідно забезпечити економічну самостійність, що, своєю чергою, є можливим, якщо джерелом доходів літньої людини є трудова діяльність або власність.
Відповідно, необхідно: по-перше, забезпечити умови для продовження трудового життя людей відповідно до їх бажання та потенціалу; по-друге, людина повинна мати змогу протягом трудового життя накопичувати капітал, який би після виходу з сфери трудової діяльності забезпечив їй гідний дохід.
Щоб нова система ефективно запрацювала, необхідно забезпечити широкий соціально-економічний діалог між усіма зацікавленими сторонами: державою, бізнесом, громадськими організаціями, різними соціальними групами.
Соціальна політика повинна бути також спрямована на створення умов підтримки і розвитку соціальних зв'язків літніх у суспільстві, задоволення їхніх потреб у престижі, визнанні соціальної значимості. Одним із шляхів є формування інститутів громадської самоорганізації, участі у суспільних справах.
Зупинимось трохи детальніше саме на досвіді реалізації цих пріоритетних напрямків політики по відношенню до людей старшого покоління.
Ще в середині 90-х років минулого століття в Одесі було створено унікальну для України муніципальну установу – міський Центр соціальної допомоги, який об’єднав усі діючі на той час у місті територіальні центри соціальної допомоги, Пансіонат для самотніх людей похилого віку та ряд інших підрозділів соціально-захисної спрямованості.
У той кризовий період увесь цей комплекс соціальних служб утримувався за рахунок міського бюджету і всіляко залучав додаткові позабюджетні ресурси.
Одним з провідних напрямків діяльності Центру було сприяння зайнятості та активному довголіттю людей похилого віку, яких у місті-мільйоннику налічувалося більше 220 тисяч. Діяла спеціальна міська Програма сприяння активному довголіттю, функціонувало більше 15 клубів пенсіонерів: «Рукодільниця», «Школа здорового способу життя», «Любителів літератури, «Любителів кімнатних рослин», «Золота пара», а також «Клуб ділових пенсіонерів», які працювали на замовлення та інші.
За ініціативою Центру та при підтримці Інституту геронтології НАМН України, персонально – його керівника Владислава Вікторовича Безрукава, в Одесі у 1996 році було створено Міський геріатричний центр, який успішно діє і зараз. В основу діяльності цієї комунальної установи були закладені науково обґрунтовані найсучасніші підходи роботи з людьми похилого віку.
Серед чималого переліку соціальних послуг, які надавав міський Центр соціальної допомоги і Міський геріатричний центр, особливою популярністю користувалися такі, як безоплатна передплата на газети, клубна діяльність, благодійне відвідування театрів, кіно та інших культурно-масових заходів.
Ці пріоритети виникли не «зі стелі» – вони були замовлені самими літніми. І проводилися спільно із громадськими і благодійними організаціями, які об’єдналися в Одеську Асоціацію Милосердя. Наприкінці 90-х років ця Асоціація вже об’єднувала більше 100 організацій, а головним пріоритетом в її діяльності були соціальна взаємодопомога та максимальна самореалізація людей похилого віку та інвалідів.
Пізніше прогресивні соціальні технології по відношенню до людей похилого віку, започатковані міським Центром соціальної допомоги, були підтримані і розвинені Одеським суспільним інститутом соціальних технологій, утвореним наприкінці 90-х.
Мета діяльності Інституту – захист соціальних прав, підвищення якості життя громадян в будь-якому віці шляхом розробки і впровадження нових технологій вирішення соціальних проблем на основі взаємодії державного, комерційного та некомерційного секторів.
Інститутом було розроблено повний комплект робочих і технологічних документів механізму соціального замовлення, який у серпні 2000 року вперше в Україні було впроваджено у практику місцевого самоврядування Одеською міською радою.
З того часу за самої активної участі Інституту в Одесі проводяться конкурси соціальних проектів, спрямованих на вирішення пріоритетних соціальних проблем силами некомерційних організацій, у тому числі – в запропонованій Інститутом номінації «Сприяння зайнятості та активному довголіттю людей похилого віку».
За цей період Одеська міська рада підтримала і профінансувала на суму майже 500 тисяч гривень близько 30 соціальних проектів громадських організацій, спрямованих на розвиток саме цього напрямку соціальної політики по відношенню до пенсіонерів і ветеранів. А виконавцями соціального замовлення додатково залучено з небюджетних джерел на вирішення соціальних проблем у цій сфері більше 2 мільйонів.
Отже, підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що ключовими постулатами соціальної політики держави в сучасних умовах мають стати:
- літнє покоління – це не баласт, а ресурс суспільства, який треба дбайливо накопичувати і вміло використовувати;
- літні люди – це не тільки об’єкти, а й основні суб’єкти соціальної політики, яких треба якомога активніше залучати до її формування і реалізації;
- тільки на базі співпраці та порозуміння поколінь, соціального діалогу та спільних дій можливе обґрунтоване здійснення державою соціальної політики в умовах старіння населення.
ОРІДУ НАДУ, 5 квітня 2011 р.
