Ключі ІІ етапу Всеукраїнської олімпіади з правознавства н. р.
9 клас
Відповіді на завдання
Завдання 1 Тести.
1.б. 2. в. 3. б. 4. б. 5. б. 6. г. 7. а. 8. б. 9 в.10. а.
Завдання 3. Порівняння понять
1.Відмінність між прийняттям до громадянства і поновленням у громадянстві.
1. До громадянства України приймаються особи без громадянства або іноземні громадяни, які раніше не перебували у громадянстві України і вирішили відмовитися від громадянства, а поновлюються у громадянстві особи, які після припинення громадянства України не набули іноземного громадянства і подали заяву про поновлення у громадянстві України і особи, які після припинення громадянства України набули іноземного громадянства і повернулися на постійне проживання в Україну.
2. Умови прийняття до громадянства України і умови поновлення у громадянстві України повністю не співпадають.
3. Прийняття до громадянства є правоутворюючим юридичним фактом, а поновлення у громадянстві – правопоновлюючим.
4. Коло осіб, що не можуть бути прийняті до громадянства України дещо вужче, ніж коло осіб, що не можуть бути поновлені у громадянстві України.
5. Датою набуття громадянства України у випадку прийняття до громадянства є дата видання Указу Президента, а датою набуття громадянства України у випадку поновлення у громадянстві є дата реєстрації і набуття особою громадянства України.
2.Відмінність між правами і обов’язками.
1.Мають різну класифікацію.
2.Коло прав значно ширше ніж коло обов’язків.
3.Права можуть бути такими, які належать людині від народження і які належать їй з певного віку, а відносно обов’язків слід зазначити, що практично всі вони належать людині з певного віку.
4.Права людини регулюються уповноважуючими правовими нормами, а обов’язки зобов’язуючими і забороняючими.
5.Право може використовуватись, а обов’язки повинні дотримуватися і виконуватися.
6.При невиконанні чи недотриманні обов’язків може наставати юридична відповідальність, а при невикористанні прав це виключається.
7.Права людини покликані задовольняти її інтереси, а обов’язки покликані задовольняти інтереси інших людей, юридичних осіб і держави.
8.Не співпадає об’єм прав і обов’язків у залежності від виду дієздатності. Наприклад обмежено дієздатна особа обмежується у правах, однак не обмежується в обов’язках.
9.В умовах введення надзвичайного стану можливе обмеження прав, але не можливе обмеження обов’язків.
3. Відмінність між правомірною поведінкою (далі – ПП) і правопорушенням
1.ПП є підставою для виникнення правових відносин відповідно до норма права, а правопорушення є підставою для виникнення правових відносин всупереч нормам права.
2.При ПП особа користуючись правом виконує обов’язок, а при правопорушенні особа не виконує обов’язок (як пасивний, так і активний).
3.ПП регулюється уповноважуючи ми, зобов’язуючими і забороняючи ми правовим нормами, а при правопорушенні має місце порушення зобов’язуючих норм (особа ухиляється від виконання активного обов’язку) та забороняючи норм (особа не утримується від здійснення заборонених дій).
4.ПП, на відміну від правопорушення, не тягне за собою юридичної відповідальності.
5.ПП є соціально корисною, а правопорушення є соціально шкідливим.
6.При ПП особа задовольняє свої інтереси (якщо має місце використання права) та інтереси інших осіб (якщо має місце виконання обов’язку), а при наявності правопорушення має місце посягання на права інших осіб.
7.ПП, на відміну від правопорушення, виступає як загальна форма реалізації суб’єктивних юридичних прав і суб’єктивних юридичних обов’язків.
8.ПП, на відміну від правопорушення, становить сутність правопорядку.
9.ПП закріплюється як в імперативних нормах, так і в диспозитивних, а правопорушення – тільки в імперативних.
10.Коло суб’єктів ПП значно ширше, ніж коло суб’єктів правопорушення.
11.ПП поділяють на види залежно від характеру правових розпоряджень на належну (соціально необхідну) та можливу (соціально допустиму), а правопорушення поділяють на види за ступенем суспільної небезпечності (злочини і проступки).
12.ПП може бути зовні схожа на правопорушення (наприклад, заподіяння шкоди у стані необхідної оборони), а зворотнє виключається.
Завдання 4.
1. Шкода заподіяна правомірними діями підлягає відшкодуванню тільки в окремих випадках. 2. За своєю юридичною сутністю права є найближчими не до юридичних обов’язків, а до свобод. 3. Пряма дія норм Конституції України означає, що при зверненні за захистом своїх прав до суду можна посилатися безпосередньо на норми Конституції при відсутності врегулювання певних прав, які надаються Основним законом, законами України. 4. Офіційне тлумачення законів України здійснює Конституційний Суд України. 5. До громадянства України приймає Президент України. 6. Правомірна поведінка не є синонімом правової поведінки, вона є одним із різновидів правової поведінки. 7. Право на працю є одним із економічних прав. 8. Право на страйк може бути реалізовано його носіями тільки колективно. 9.При заподіянні майнової шкоди в окремих випадках може мати місце одночасне заподіяння моральної шкоди. 10. Навпаки, право є змістом, а закон - формою.
Завдання 5.
Задача № 1
Однією із загальновизнаних ознак правопорушення є наявність шкоди, яку заподіює правопорушник. У всіх наведених ситуаціях шкода заподіяна не була, однак з усією вірогідністю такі діяння могли призвести до шкідливих наслідків, але не призвели до них. Але не дивлячись на відсутність заподіяння шкоди, у всіх трьох ситуаціях мало місце правопорушення. Із цього випливає висновок, що заподіяння шкоди не є обов’язковою ознакою правопорушення. Інколи, щоб мало місце правопорушення, достатньо створення потенційної можливості завдання шкоди.
Задача № 2
Ситуація 1. У цій ситуації виникли цивільні правовідносини. Суб’єктами цих правовідносин є Степан (покупець) та магазин (продавець). Об’єктом є дії по передачі товару. Зміст правовідносин полягає в тому, що покупець вправі вимагати передачі йому продавцем вибраного ним (покупцем) товару і його (покупця ) обов’язок оплатити покупку, а у продавця є право вимагати оплати придбаної покупцем речі і обов’язок передати оплачену покупку Степанові. Правовідносини виникли на підставі такого юридичного факту як договір купівлі – продажу.
Ситуація 2. У цій ситуації виникли трудові правовідносини. Суб’єктами цих правовідносин є Магдалина (працівник) та верстатобудівний завод (роботодавець). Об’єктом правовідносин є виконання працівником своїх трудових обов’язків (процес праці) відповідно до умов законодавства та трудової функції. Зміст правовідносин полягає в тому, що працівник зобов’язаний виконувати роботу обумовлену трудовим договором і вправі вимагати від роботодавця оплати праці, а роботодавець зобов’язаний виплачувати працівникові заробітну плату і вимагати від нього виконання обов’язків належним чином. Правовідносини виникли на підставі такого юридичного факту як трудовий договір.
Ситуація 3.Правовідносин не виникло.
Завдання 6.
1.Ознаки права:
- встановлюється або санкціонується державою;
- є формально визначеним;
- є загальним;
- є загальнообов’язковим;
- охороняється державою;
- є системою норм.
2. Приклади прав:
- особисті (право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання; право на особисту недоторканність);
- політичні (право брати участь в управлінні державними справами; право на об’єднання у політичні партії та громадські організації);
- економічні (право на працю; право мати майно у власності);
- соціальні (право на відпочинок; право на достатній життєвий рівень);
- культурні (право на освіту; право на результати інтелектуальної діяльності).
10 клас
Відповіді на завдання
Завдання 1. Тести
1.в. 2. б. 3. а. 4. б. 5. г. 6. г. 7. б. 8. а, б, в, г. 9. а, б. 10. г.
Завдання 3. Порівняння
1.Відмінність між дієздатністю малолітньої особи (далі – МО) та дієздатністю неповнолітньої особи (далі – НО).
1. Малолітньою є особа у віці до 14 років, а неповнолітньою – особа у віці від 14 до 18 років.
2. МО є частково дієздатною, а НО – не повністю дієздатною.
3. МО може самостійно укладати тільки дрібні побутові правочини, а НО – також правочини, які виходять за межі дрібних побутових.
4. МО може самостійно здійснювати тільки особисті немайнові права інтелектуальної власності, а НО – також майнові права інтелектуальної власності.
5. НО, на відміну від МО, може самостійно розпоряджатися своїми доходами, бути засновником (учасником) юридичних осіб, якщо це дозволяє їхній статут, укладати договір банківського вкладу.
6. Прийняття спадщини НО здійснюється самостійно, а прийняття спадщини МО – за заявою її законних представників.
7. Над МО може встановлюватися опіка, а над НО – піклування.
8. НО може бути усиновлена тільки за її згодою, а МО в окремих випадках може бути усиновлена і без її згоди (якщо перебуває в такому віці, що не може свідомо висловити свою згоду на усиновлення).
9. Якщо громадяни України усиновлюють МО, яка є іноземцем, то така особа автоматично стає громадянином України, а якщо те ж саме здійснюється щодо НО, то вона стає громадянином України тільки за її згодою.
10. МО за захистом своїх прав може самостійно звертатися тільки до органу опіки та піклування, а НО – також до суду.
11. НО, на відміну від МО, має право вимагати скасування усиновлення.
12. НО, на відміну від МО, може бути учасницею трудових відносин та займатися підприємницькою діяльністю у разі надання їй повної цивільної дієздатності.
13. МО може вступати тільки до дитячих організацій (з 6 років за згодою батьків, а з 10 років самостійно), а НО може вступати як до дитячих, так і до молодіжних організацій, а з 14 років може бути їх засновником.
14. НО, на відміну від МО, може стати членом фермерського господарства (з 14 років).
15. НО, на відміну від МО, може бути надано судом право на шлюб.
2. Відмінність між знахідкою і скарбом.
1.Знахідка знаходиться відкрито, а скарб може бути тільки у прихованому вигляді.
2.При знахідці власник може бути як відомим (наприклад знайдено документ, що посвідчує особу) так і невідомим, а у випадку із скарбом власник може бути тільки невідомим, або таким, що втратив право на нього.
3.Особа, яка виявила скарб, набуває права власності на нього, а особа, яка знайшла загублену річ, набуває права власності на неї після спливу шести місяців з моменту заявлення про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування, якщо не буде встановлено власника або іншу особу, яка має право вимагати повернення загубленої речі, або вони не заявлять про своє право особі, яка знайшла річ або суб’єкту, який зберігає річ.
4.У разі виявлення скарбу, що є пам’яткою історії та культури, право власності на нього набуває держава, а особа, яка виявила такий скарб, має право на одержання від держави винагороди у розмірі до 20% від його вартості на момент виявлення, а особа, яка знайшла загублену річ має право вимагати від її власника відшкодування необхідних витрат, пов’язаних із знахідкою, і винагороду за знахідку у розмірі до 20% вартості речі.
5.Скарбом може бути тільки майно, яке складає особливу цінність, а знахідкою – будь-які речі.
6.При знахідці річ з володіння власника вибуває поза його волею, а скарбом можна вважати тільки навмисно приховані цінності
3. Відмінність між адміністративним штрафом (далі – АШ) та кримінальним штрафом ( далі – КШ)
1.КШ, як і будь-яке інше кримінальне покарання, призначається судом, а АШ – цілим рядом органів адміністративної юрисдикції, в тому числі судом.
2. АШ може накладатися з 16 років, а КШ – з 14 років.
3. Накладання КШ, на відміну від накладання АШ , тягне за собою судимість.
4. КШ є змішаним кримінальним покаранням, а АШ може призначатися тільки як основне стягнення.
5. АШ може стягуватися па місці скоєння правопорушення, а щодо сплати КШ таке виключається.
6. У Кримінальному кодексі у статті, яка регулює питання визначення розміру штрафу спеціально зазначено, що розмір штрафу визначається судом залежно, зокрема, від майнового стану винного, а щодо врахування майнового стану винного при накладенні стягнення у випадку скоєння адміністративного правопорушення у законі окремо не вказується, а про врахування майнового стану винного при визначенні розміру штрафу за скоєне адміністративне правопорушення мова іде тільки у нормі, які регулює загальні правила накладення стягнення за адміністративні правопорушення..
7. КШ не може накладатися на неповнолітніх, які не мають самостійного доходу, власних коштів або майна, на яке може бути звернено стягнення, а АШ у таких випадках може накладатися і стягується з батьків або осіб, що їх заміняють.
8. У разі неможливості сплати КШ можлива заміна штрафу громадськими роботами або виправними роботами, а щодо АШ таке виключається.
9.КШ для неповнолітніх є значно меншим за розміром, ніж для повнолітніх, а АШ у цьому випадку не диференціюється.
10.АШ сплачується на протязі 15 днів після вручення правопорушнику постанови про накладення штрафу, а КШ сплачується на протязі місяця після набрання вироком суду законної сили.
Завдання 4.
1. 1 В, 2 Б, 3 А, 4 Г. 2. 1 А, 2 В, 3 Г, 4 Б.
Завдання 5
Задача № 1
Ситуація, що аналізується, врегульована нормами сімейного права (інститут шлюбного договору) та цивільного права (інститут загальних положень про договір). Нормативно – правовими актами, які стосуються цієї ситуації, є Сімейний кодекс України (далі – СКУ) та Цивільний кодекс України (далі – ЦКУ). Учасниками сімейних правовідносин за шлюбним договором з моменту набрання ним чинності (дня реєстрації шлюбу) є Яна та Станіслав. Однак при цьому слід зазначити, що цей договір містить зобов’язання сторін договору на користь третіх осіб (тещі Станіслава). Відповідно до ч. 4 ст. 97 СКУ у шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом майна (у тому числі житла) для забезпечення потреб інших осіб (тобто мова якраз і йде про третіх осіб, тобто осіб, які не є учасниками договору). Такими особами можуть бути, зокрема, теща і тесть. За своєю правовою природою шлюбний договір носить майновий, цивільно-правовий характер. Відповідно до ст. 629 ЦКУ договір є обов’язковим для виконання сторонами, тобто незалежно від того, чи взяті сторонами на себе зобов’язання за договором стосуються тільки їх. Таким чином, умова договору, що стосується надання права проживання у будинку подружжя тещі, підлягає виконанню сторонами. За загальним правилом теща як третя особа, має право самостійно пред'являти вимоги тому, хто не виконує взятого на себе зобов'язання за цим договором (ч. 2 ст. 636 ЦКУ). Тому суд повинен задовольнити позов Орисі про вселення у будинок, який є об'єктом права спільної сумісної власності дочки і зятя. Що стосується позову про відшкодування майнової та моральної шкоди, то його задоволення також не виключено за аналогією права, виходячи із засад справедливості і добросовісності.
Задача № 2
Ситуація, що аналізується, врегульована нормами цивільного права (інститут договірних зобов’язань). Нормативно – правовим актом, який стосується цієї ситуації, є Цивільний кодекс України (далі – ЦКУ). Учасниками цивільних правовідносин є Арсеній та Макар. Об’єктом правовідносин, що виникли між Арсенієм та Макаром є дії по передачі речі придбаної за договором купівлі-продажу. Про укладення договору купівлі-продажу комп’ютера свідчить той факт, що як видно з умов задачі, Арсеній та Макар домовилися щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу, (як щодо предмета (комп`ютер), так і щодо ціни (7000 грн)). Цей договір вони уклали в усній формі, хоча згідно ст. 208 ЦКУ правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у 20 і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (тобто 340 грн) повинні укладатися у письмовій формі, окрім правочинів, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення. У даному випадку договір купівлі-продажу у момент його вчинення був виконаний сторонами тільки частково. Тобто мало місце порушення вимоги закону щодо простої письмової форми договору. Однак доказами укладення цього договору можуть служити поштовий переказ 3000 грн, та SMS-повідомлення. Тому є всі підстави вважати договір укладеним, до того ж жодна із сторін не ставить під сумнів факт укладення договору.
Що стосується порад адвокатів, слід зазначити наступне. Підстав для визнання правочину (договору) недійсним як такого, що укладений під впливом помилки немає. Це пояснюється тим, що відсутньою є помилка Арсенія щодо обставин, які мають істотне значення ( природа правочину, права та обов`язки сторін, такі властивості і якості речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням).
Відсутні і підстави для розірвання договору, оскільки з боку Макара було відсутнє істотне порушення договору, тобто таке, коли внаслідок завданої порушенням шкоди друга сторона (Арсеній) значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Мається на увазі таке порушення договору однією із сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення цілей договору. Таким чином, суд повинен задовольнити позов Макара і стягнути із Арсенія на його користь 2000 грн.
Завдання 6.
1).Підстави позбавлення батьківських прав
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Цей перелік підстав для позбавлення батьківських прав, який наводиться у ст. 164 Сімейного Кодексу України є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.
2) Порядок позбавлення батьківських прав
Позбавлення батьківських прав відбувається в судовому порядку через звернення з позовом до суду кола осіб, які мають на це право, визначене ст. 165 Сімейного Кодексу України. Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. Тобто ці особи виступають позивачами у справі. Відповідачем є той з батьків щодо якого подано позов про позбавлення його батьківських прав. Органи опіки та піклування, а також прокурор не тільки мають право пред’явити позови про позбавлення батьківських прав, але і зобов’язані взяти участь у розгляді кожної такої справи незалежно від того, хто є позивачем. Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки злочину, він порушує кримінальну справу. Рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.
3)Правові наслідки позбавлення батьківських прав
Особа, позбавлена батьківських прав:
1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання;
2) перестає бути законним представником дитини;
3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми;
4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником;
5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування);
6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.
Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини. Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.
11 клас
Відповіді на завдання
Завдання 1 Тести.
1.в, г, д. 2. а. 3. г. 4. в, г, д. 5. а, в, д. 6. в, г. 7. в, г. 8. б. 9 б, в.10. д.
Завдання 3. Порівняння понять
Відмінні ознаки ІТС та КТС
1. Учасником ІТС може бути працівник і власник підприємства, а учасником КТС - трудовий колектив і власник підприємства.
2. Учасником КТС можуть бути тільки сторони між якими існують трудові відносини, а учасниками ІТС інколи також особи, які ще не стали учасниками трудових відносин ( наприклад, спір у разі необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу ).
3. Різними є органи, які розглядають ці два види спорів ( ІТС - комісія по трудових спорах і суд, КТС - примирна комісія і трудовий арбітраж ).
4. Підставою для виникнення ІТС може бути, як правило, тільки порушення власником законодавства про працю, а для виникнення КТС можуть бути і інші підстави.
5. Наслідком нерозв'язання КТС може бути страйк, а щодо ІТС - це виключається.
6. При виникненні КТС підлягають інформуванню про це органи місцевої влади та Національна служба з питань посередництва і примирення, а при виникненні ІТС - цього не передбачено.
7. Різними є строки розгляду КТС та ІТС.
8.ІТС регулюються КЗпП і законами, а КТС - тільки законом ( Закон України " Про порядок вирішення колективних трудових спорів ").
Відмінність між визнанням шлюбу недійсним і розірванням шлюбу.
1.Розірвати можна лише шлюб, який було укладено відповідно до закону, а визнати недійсним - шлюб, який було укладено з порушенням закону.
2.При розірванні шлюбу подружні права і обов’язки припиняються тільки на наступний час, а при визнанні шлюбу недійсним подружні права і обов’язки анулюються з моменту їх виникнення.
3.Вимагати розірвання шлюбу може тільки подружжя, а позов про визнання шлюбу недійсним може пред’явити будь-яка особа, права якої порушені укладанням такого шлюбу.
4.Шлюб можна визнати недійсним після його розірвання, але не може бути розірваний шлюб, який до того був визнаний недійсним.
5.При розгляді питання судом про розірвання шлюбу можлива відстрочка у задоволенні позову (суд може дати 6 місяців на примирення), а при визнанні шлюбу недійсним це виключається.
6.Для розірвання шлюбу в суді необхідно, щоб сім’я розпалася, а для визнання шлюбу недійсним така обставина юридичного значення не має.
7. При розірванні шлюбу день припинення подружніх прав та обов’язків залежить від того, який орган приймає рішення про розірвання шлюбу (якщо орган реєстрації актів цивільного стану – то з дня винесення постанови, а якщо суд – то з дня набрання чинності судового рішення), а при визнанні шлюбу недійсним це не має ніякого значення, оскільки мова йде про анулювання подружніх прав і обов’язків з моменту їх виникнення.
8. Не співпадають перешкоди для визнання шлюбу недійсним та розірвання шлюбу.
9. Вагітність дружини при розірванні шлюбу є тільки тимчасовою перешкодою для розірвання шлюбу (шлюб, за деякими винятками не може бути розірваний за ініціативою чоловіка протягом вагітності дружини і спливу одного року з моменту народження дитини), а вагітність дружини при визнанні шлюбу недійсним може бути також абсолютною перешкодою для визнання шлюбу недійсним (шлюб не може бути визнаний недійсним: у разі вагітності дружини, якщо шлюб був зареєстрований між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною з порушенням вимог сімейного законодавства; у випадку реєстрації шлюбу між двоюрідними братом та сестрою чи між тіткою, дядьком та племінником, племінницею; у випадку реєстрації шлюбу з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб. Однак вагітність дружини не може бути перешкодою для визнання шлюбу недійсним, якщо реєстрації шлюбу відбулася з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків).
10. У випадку визнання шлюбу недійсним, аліментні зобов’язання між подружжям припиняються, а у випадку розірвання шлюбу це буває не завжди (після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги при умові, що її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу).
11. Різними є підстави для визначення органу, який розглядає питання щодо недійсності шлюбу та його розірвання.
12. При визнанні шлюбу недійсним, майно нажите у такому шлюбі може вважатися в залежності від певних обставин або спільною частковою власністю або спільною сумісною власністю, а у випадку розірвання шлюбу майно нажите у шлюбі є спільною сумісною власністю.
Відмінні ознаки ДП та АП
1.ДП - це порушення трудової дисципліни, яка діє у межах конкретної організаційної структури, з метою забезпечення її ефективного функціонування, а АП - це порушення загальнообов`язкових правил, які діють у межах всієї держави і встановлюються з метою охорони прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.
2.АП зафіксовані в законодавстві про адміністративні правопорушення, яке є кодифікованим, а ДП прямо чи побічно називаються в нормативному матеріалі трудового, адміністративного, виправно-трудового й інших галузей права.
3.Головною ознакою суб`єкта ДП є його обов`язкова належність до конкретного трудового колективу, а головними ознаками суб`єкта АП є вік, осудність, винність.
4.Суб`єктом розгляду дисциплінарних справ, за незначними винятками, є керівник колективу, в якому працює правопорушник. Між ними (керівником і порушником дисципліни) обов`язково існують стійкі організаційні зв`язки типу «начальник - підлеглий». Суб`єктом розгляду справ про АП є носій функціональної влади, повноваження якого чітко визначені і зафіксовані у законодавстві. Між ним і правопорушником немає стійких організаційних зв`язків.
5.Різняться АП і ДП характером діяння.
6.За скоєння ДП застосовуються заходи морального і організаційного впливу, а за скоєння АП - заходи майнового, морального і особистого характеру.
7.Систематичне скоєння одного і того ж АП, може стати підставою для притягнення особи ще й до кримінальної відповідальності, а щодо ДП - таке виключається.
Завдання 4.
1. 1Б; 2Г; 3В; 4А. 2. 1А; 2Б; 3В; 4Г
Завдання 5.
Задача № 1
Відповідно до пункту 4 ст. 40 КЗпП працівника може бути звільнено роботодавцем за прогул без поважних причин. Законодавством передбачена певна процедура звільнення за таке дисциплінарне правопорушення. Перед тим як працівника звільнити, з нього має бути взяте письмове пояснення про причини відсутності на роботі. Однак, як видно з умов задачі, отримати таке пояснення не є можливим. Однак це не означає, що такий стан речей, коли працівник відсутній на роботі за нез’ясованих обставин більше ніж півроку, не дає можливість розірвати з ним трудовий договір з ініціативи роботодавця за вчинений прогул. Своєрідним замінником письмового пояснення може бути доповідна записка роботодавцю безпосереднього керівника працівника, у якій буде детально вказано про вжиті заходи спрямовані на пошуки співробітника. Якщо звільнення у такий спосіб відбудеться, то на місце Ониська можна прийняти іншого працівника. Якщо ж Онисько повернеться, то він вправі звернутися до суду з позовом про поновлення на роботі як незаконно звільненого, при умові що зможе у суді довести, що не працював так довго з поважних причин, і що не міг повідомити роботодавця про причини своєї відсутності. У такому разі працівник, прийнятий на місце Ониська, має бути звільнений у зв’язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу (п. 6 ст. 40 КЗпП). Можливий і інший варіант виходу із цієї ситуації. Оскільки трудовим законодавством не передбачено заборони укладати трудові договори на виконання робіт за посадою або професією, яка не є вакантною, роботодавець вправі прийняти на місце Ониська іншого працівника на час відсутності штатного працівника (Ониська). Такий трудовий договір вважатиметься договором укладеним під скасувальною умовою. Тобто особа, прийнята на місце Ониська, буде вважатися такою, що працює за строковим трудовим договором, хоча тривалість роботи і не є чітко визначена. Однак у випадку, якщо Онисько повернеться у навчальний заклад, і зможе довести, що прогулу не вчиняв, буде вважатися, що трудові відносини у працівника, який був прийнятий на місце Ониська, припинилися у зв’язку із закінченням строку трудового договору.
Задача № 2
Ситуація, що аналізується, врегульована нормами цивільного права (інститут правочину, інститут договірних зобов’язань, інститут забезпечення виконання зобов’язання). Основним нормативно – правовим актом, який стосується даної ситуації є Цивільний кодекс України (далі – ЦКУ). Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦКУ за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики вважається укладеним з моменту передачі грошей, оскільки є реальним договором. Укладений сторонами договір одночасно можна охарактеризувати як односторонній і безоплатний. Відповідно до ч. 1 ст. 1047 ЦКУ договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян ( на сьогоднішній день 170 грн.). Отже, договір позики між та мало бути укладено у письмовій формі. Згідно ч. 1 ст. 218 ЦКУ недодержання сторонами обов’язкової письмової форми правочину не має своїм наслідком визнання цього двостороннього правочину недійсним, однак ускладнює його підтвердження, оскільки судові рішення з цього приводу не можуть ґрунтуватися на свідченнях свідків. Виходячи з умов задачі можна зробити висновок, що визнав за собою борг (він заявив позикодавцю, що гроші поки що не може повернути через тимчасові матеріальні труднощі ). З огляду на це, факт укладення договору він не зможе заперечувати і в суді вочевидь має визнати позов. Суд має задовольнити позов про стягнення боргу. При цьому позичальник як такий, що прострочив виконання грошового зобов’язання, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦКУ на вимогу позикодавця зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором. не вправі вимагати повернення боргу Зубовим, оскільки правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання ( у даному випадку ідеться про поруку) вчиняється у письмовій формі. Недодержання письмової форми при укладенні такого правочину тягне за собою нікчемність договору про забезпечення виконання зобов’язання (ст. 547 ЦКУ).
Завдання 6.
1.Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду, за одне і те саме правопорушення.
Це означає, що якщо, наприклад, особа скоїла злочин, за який передбачено кілька видів альтернативних основних кримінальних покарань, то їй за скоєння злочину може бути призначено тільки одне з них. Однак, якщо Кримінальним кодексом України за скоєний злочин крім основного покарання передбачено ще й додаткове, то призначення судом цих двох покарань ( основного і додаткового) не суперечитиме вище названому конституційному принципу юридичної відповідальності. Разом з тим, слід зазначити, що особа може бути за одне і те саме скоєне нею правопорушення бути притягнута одразу до кількох видів юридичної відповідальності. Наприклад, якщо працівник скоїв розкрадання на роботі на кілька сотень гривень, то його може бути засуджено за крадіжку (кримінальна відповідальність); працівник може бути зобов’язаний судом до відшкодування майнової шкоди підприємству, яка була завдана підприємству у зв’язку з розкраданням майна (матеріальна відповідальність); працівника може бути звільнено з роботи (дисциплінарна відповідальність).
2. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Це означає, що особа відповідає лише за свою власну поведінку, на неї не може бути покладена відповідальність за дії інших осіб і, аналогічно інші особи не повинні відповідати за її вчинки. Однак батьки можуть нести цивільну відповідальність у разі заподіяння їхніми дітьми майнової шкоди. При цьому батьки несуть відповідальність не за протиправні діяння своїх дітей, а за нехтування своїми обов’язками щодо виховання дітей та контролю за їхньою поведінкою.
3.Презумпція невинуватості.
Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину, однак кожен вправі це робити. Обов’язок доводити вину лежить на державних органах. Недоведеність вини особи у вчиненні злочину прирівнюється до доведення її невинуватості, і людиниу цьому разі вважається цілком реабілітованою, очищеною від висунутого проти неї обвинувачення. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. .
4. Відповідальність за правопорушення має базуватися виключно на законі.
Це означає, що ніхто не може нести відповідальність за дію чи бездіяльність, які в момент їх вчинення не були передбачені тим чи іншим законом як правопорушення, тобто закони та інші нормативно – правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.
5. Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.
Це означає, що давати показання це право, а не обов’язок обвинуваченого і якщо обвинувачений не побажав навести докази на свою користь, це не може бути використано проти нього і не може слугувати підставою для визнання його винним. До числа членів сім'ї чи близьких родичів Кримінальний процесуальний кодекс відносить чоловіка, дружину, батька, матір, мачуху, сина, дочку, пасинка, падчерку, рідного брата, рідну сестру, діда, бабу, прадіда, прабабу, внука,
внучку, правнука, правнучку, усиновлювача чи усиновленого, опікуна чи піклувальника, осіб, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права і обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
6. У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.
Це означає, що держава відповідає перед людиною за протиправні діяння працівників державного апарату.
7. Підозрюваний чи обвинувачений має право на захист.
Це означає: у разі відсутності в особи коштів на оплату захисника праця адвоката має бути оплачена державою.
8. Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.
Це означає, що обмеження прав і свобод носить тимчасовий характер, а ступінь цього обмеження залежить від тяжкості скоєного злочину і виду покарання, присудженого за скоєний злочин.
9. Конфіскація майна може застосовуватися тільки судом і тільки на основі положень закону.
Це означає, що жоден інший орган державної влади не вправі приймати рішення про конфіскацію майна винного у скоєнні правопорушення (в окремих випадках за скоєння адміністративного правопорушення деякі органи адміністративної юрисдикції вправі тільки конфіскувати предмет, який став безпосереднім знаряддям або об’єктом вчинення адміністративного правопорушення), а конфіскація майна застосовується тільки за тяжкі і особливо тяжкі злочини.
10.Найважливіші питання, що стосуються обмеження прав людини ще до її засудження за скоєне правопорушення вирішуються виключно судом.
Це означає, що питання взяття під варту, під домашній арешт і інші запобіжні заходи, проведення обшуку у жилому приміщенні підозрюваного чи обвинуваченого може проводитися виключно за рішенням суду.
