Загальна характеристика Старогороженської сільської ради

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

СТАРОГОРОЖЕНСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ

Село Старогорожене – центр Старогороженської сільської ради. Село розташоване на лівому березі річки Інгул, за 15 кілометрів від райцентру м. Баштанки, за 80 кілометрів від м. Миколаєва та за 15 кілометрів до найближчої залізничної станції Новополтавка.

Населення села станом на 01 січня 2011 року складає - 1050 чоловік.

На території сільської ради розташовані вісім приватних підприємств, які спеціалізуються на вирощуванні сільськогосподарської продукції.

Археологічні знахідки свідчать про те, що місцевість, де розташоване село, заселялось з давніх часів, близько 15 тисяч років тому. Недалеко від села Старогорожене відкрите курганне поховання і скарб бронзованих речей ( 2 сокири, 12 серпів і кам’яний посуд) середнього бронзового віку (середина 2 тисячоліття до нової ери). Біля села знайдені також наконечники стріл скіфського періоду. В поріччі Інгулу виявлені рештки ліпного посуду, кісток тварин, уламки амфор, що підтверджують думку про те, що місцеве скіфське населення вело торгівлю з греками в 6 столітті до нової ери.

Біля села розкопаний курганний кочівницький могильник 10-12 століття. Протягом перших століть нової ери територія поступово заселялась слов’янськими племенами.

Археологічні знахідки свідчать про те, що разом зі скіфами і сарматами проживали і ранні слов’яни. На початку 13 століття внаслідок частих нападів печенігів, половців, а згодом і татар, наш край майже обезлюднів. Наприкінці 13 століття тут закріпилася татарська орда Ногая. В середині 15 століття територія залежала від Литви, 1475 року – від Туреччини. Історія освоєння нашого краю тісно пов’язана з історією українського козацтва. Особливо бурхливе освоєння території почалося з середини 18 століття, коли в наших степах починають виникати козацькі зимівники, хутори і пананки (військові команди запорізьких козаків, що несли охорону південно-західних земель Січі Запорізької). Поряд з козаками тут селилась козацька сірома та осіле населення, що тікало з Польщі і Росії, рятуючись від поміщицького гніту та експлуатації.

Село Старогорожене виникло наприкінці 18 на початку 19 століття, як поселення запорізьких козаків. Першими його поселенцями були запорізькі козаки, заможна верхівка, яка мала досить численні господарства-зимівники, в тому числі і по берегах річки Інгул. Достатня кількість проточної води та риби в річці, неозорі степи, покриті високою травою, де довгий час, навіть, зустрічались табуни диких коней, наявність дичини в степах та прирічкових заростях, заливні луки і сіножаті робили місцевість зручною для поселення і занять тваринництвом, полюванням, риболовлею та землеробством.

Існує декілька версій, щодо назви села :

1. Назва села походить від прізвища першого жителя села, заможного запорізького козака Івана Гараджі, який в кінці 18 століття поселився біля річки Інгул, заснував свій хутір, потім біля нього почали селитись сусіди. І так виникло село Горожене.

2. Перші жителі села обгороджували (городили) свої подвір’я огорожами з хмизу та глини, таким чином захищаючи свої двори.

Після договору з Росією в 1774 році, до Росії відійшли землі біля Дніпра, Південного Бугу, на півдні України. Царський уряд роздавав родючі землі дворянам.. Катерина-ІІ проводила насильне переселення селян з центральних районів Росії та інших районів Російської імперії.

Поміщик Дмитренко одержав декілька тисяч десятин землі, куди входило і село Горожене.

Сюди він привіз з Чернігівської області декілька десятків сімей кріпосних селян, серед них : Дідан, Сало, Ластовецькі, Кононенко, Недбайло, які і стали одними з найперших жителів села. Дмитренко заснував в селі Старогорожене економію, яка вперше згадується під час перепису земель в 1809 році. Пізніше також було засновано економію в селі Новогорожене (1861р), Економія Дмитренка (с. Старогорожене) передавалася в спадщину родичу Делякуру, його сестрі та іншим родичам. Останнім власником економії був відставний морський капітан Псьолов, а після смерті, його дружина. Власники економії проживали у великому красивому двоповерховому будинку, обсадженому красивим садом, де тепер знаходиться Горожанський психоневрологічний інтернат. Власники економії володіли навколишніми землями, великим ставком в Водяній балці. В селі була побудована прекрасна Церква, яка була знищена під час громадянської війни, із 150 дворів в селі Горожене тільки 10 господарів були вільними, інші не мали землі, працювали на панів, одержуючи мізерну платню, або брали землю в оренду. Поміщик Псьолов володів 10 тисячами десятин землі, Реформа 1861 року полегшила економічне становище селян. Селяни одержали волю, але не одержали землі. За селянами села Горожене фактично закріплено було 3-4 десятини землі, що не давало навіть можливості прогодувати сім»ю, а можливостей купити землю не було. На дітей і жінок землю не наділяли. З появою нових сімей селяни змушені були далі дробити свої наділи. Крім сплати податків селяни зобов’язані були вносити за землю високі викупні платежі. Намагаючись хоч якось полегшити своє становище, населення села займається добуванням каменю, заготівлею і продажем очерету, городництвом. Втративши надію на полегшення свого життя, частина малоземельних селян змушена була лишати або продавати свої наділи куркулям, а самі наймитували в них та місцевих поміщиків, або ж залишали село і йшли шукати кращої долі. Лише протягом років з села Горожене переселились на Кавказ і Ставропольський край 18 місцевих сімей.

Часті неврожаї (1873,1874,1876,1891рр.) далі погіршують становище більшості населення, примушують неодноразово звертатись з проханням про надання допомоги в Херсонське повітове земство.

Більшість малоземельних і безземельних селян змушені орендувати землю. Зростає покупна ціна на землю, різко збільшується грошова оренда. В селі йде подальше розшарування населення на бідняків і куркулів. Все виразніше визначається малоземелля і зубожіння частини сільського населення і збагачення, за її рахунок, місцевих багатіїв. Виникають великі куркульські господарства, де використовується наймана праця сільськогосподарських працівників. Більшість, 73 %, складають господарства бідняків, 21.9 % куркулів, існує нерівномірність в забезпеченні худобою. В 19 столітті в селі була Церква. В 1890 році була побудована церковно-приходська школа, де була класна кімната, де разом навчалися три групи, вчителем був Хомицький Іван Трохимович, він же був і попом в Церкві. Навчалось в школі 30 дітей, переважно діти куркулів. Навчанням в школі було платним. В селі, переважна більшість населення була неписьменна.

У 1992 році було створено Старогороженська сільську раду.

Першим її головою був Пільгуй Олександр Зіновійович, секретарем Дідан Юлія Ананіївна.

В той час на території сільської ради було одне сільськогосподарське підприємство колгосп «Інгул», головою якого був Бєляєв Сергій Федорович, яке спеціалізувалось відгодівлею великої рогатої худоби, молочним тваринництвом та вирощуванням сільськогосподарської продукції.

На той час на території сільської ради працювали:

Горожанський будинок-інтернат для розумово відсталих дітей, директор Остапенко Юрій Володимирович.

Будинок культури, завідуюча Мошкіна Ганна Василівна. В Будинку культури працювали різноманітні гуртки художньої самодіяльності, клуб відпочинку «За інтересами», фольклорна група, драмгурток.

Кіноустановка, кіномеханік Дідан Анатолій Вікторович.

Сільська бібліотека, завідуюча Філіпенко Пелагія Василівна.

Горожанська середня школа з групою продовженого дня, директор Куліш Євген Олександрович, дитячий садок «Малятко», завідуюча Боднарчук Марія Дмитрівна.

Функціонувало чотири магазини Привільненського сільського споживчого товариства: один – магазин продовольчих товарів, один – промислових товарів, один – господарчих товарів і один повсякденного попиту.

У 1992 році село мало автобусне сполучення з районним центром

м. Баштанкою та обласним центром м. Миколаєвом.

На сьогоднішній день здійснюється автобусне сполучення Привільне-Миколаїв через населений пункт с. Старогорожене у п’ятницю – понеділок. Автобусне сполучення з районним центром м. Баштанка кожного дня, крім вихідних.