Кредитування з використанням складських свідоцтв: особливості та процедури

* Повний текст статті ви можете знайти у друкованій версії бюлетеня «Фінансовий ринок України»

З питань придбання звертатися за телефонами:

(0, (0

Або електронною поштою:

*****@***; [e-mail].

Грошово-кредитний ринок

Кредитування з використанням складських свідоцтв: особливості та процедури

Система складських документів на зерно поступово починає застосовуватися в Україні. У Сполучених Штатах Америки система складських документів на зерно діє понад 80 років. Використовується вона також в Аргентині, Індонезії й інших країнах. Складські розписки були в обігу і в Україні за часів непу.

Подібні системи запроваджують у Польщі, Болгарії, Туреччині, Казахстані, Росії, Словенії, Угорщині, Хорватії, Кенії, що свідчить про велику зацікавленість країн в упровадженні системи та її економічної доцільності.

Слід зазначити, що тільки чітка, захищена, відпрацьована й максимально зрозуміла система обігу складських документів є основою її привабливості для банківських установ і нормального функціонування ринку зерна. Основними завданнями такої системи є:

- створення умов для ефективної взаємодії кредитно-фінансової, виробничої, страхової і торгової систем на зерновому ринку України на базі об'єднання загальних інтересів;

- створення ринкового механізму, здатного замінити заставні закупівлі зерна, що фінансуються з державного бюджету.

Цілями упровадження системи складських документів на зерно є:

1. забезпечення доступу товаровиробників до короткострокових кредитних ресурсів;

2. встановлення гнучких, але надійних взаємостосунків між учасниками ринку;

3. зниження ризиків учасників зернового ринку;

4. забезпечення якості зернової продукції, що зберігається;

5. забезпечення конкурентоспроможності на зовнішніх ринках;

6. розвиток послуг страхування і механізмів кредитування.

Використання складських документів на зерно в банківських кредитних схемах можна насправді вважати одним з найголовніших важелів існування та подальшого розвитку і вдосконалення системи складських документів у зерновому секторі... *

Страховий ринок та небанківські фінансові установи

Проблемні питання забезпечення прозорості діяльності

страхових компаній та інших небанківських фінансових установ

І. Угрин

Начальник відділу розвитку страхового ринку, недержавного пенсійного

 забезпечення та небанківських кредитних послуг Департаменту політики

розвитку ринку фінансових послуг Мінфіну України

Частка страхової діяльності у сфері небанківського фінансового ринку займає близько 80 відсотків і тому увага до неї має бути відповідною.

Разом з тим, реальні процеси, що відбувалися і продовжують відбуватися у зазначеній сфері діяльності протягом останніх років, залишаються прихованими від громадськості і від державних органів.

Для того, щоб зрозуміти, що відбувається на цьому ринку, розглянемо статистичні дані щодо розміру надходження страхових премій і рівня страхових виплат за 3 роки, коли нагляд за страхуванням здійснював Мінфін (2000, 2001 і 2002 рр.) і за 3 роки, коли нагляд за страхуванням здійснювала Держфінпослуг (2003, 2004 і 2005 рр.) (див. діаграму №1).

Із діаграми випливає,  що різке, стрибкоподібне зростання загального розміру надходження страхових премій відбулося в рр., тобто в період, коли нагляд за страховою діяльністю почала здійснювати Держфінпослуг. Разом з тим, цей ріст відбувався на фоні щорічного зменшення рівня страхових виплат (відсоток виплат страхувальникам від загальної суми надходжень страхових премій).

На перший погляд, в описаній ситуації нібито немає нічого поганого. А наведені показники дехто може  подати як позитив, мотивуючи це тим, що відбувався розвиток ринку.

І це можна було б відповідно трактувати, якби рівень страхових виплат не був таким низьким і якби значну частину страхових платежів, що отримували страхові компанії, не пов’язували з наявністю різних схем уникнення від оподаткування та відмивання коштів.

За експертними оцінками учасників страхового ринку, частка цих операцій у сфері страхування складала від 70 до 85 %.

Із зазначеного випливає, що із збільшенням сум надходжень страхових платежів, збільшувалися і об’єми фінансових операцій сумнівного характеру...*

Правові та методичні засади протидії легалізації “брудних” коштів на фінансовому ринку України

Легалізація (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом – це дії, спрямовані на приховування чи маскування незаконного походження коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння або використання коштів або іншого майна, за умови усвідомлення особою, що вони були доходами.

Уперше термін “відмивання” був застосований відносно відомого американського гангстера Аль Капоне, який відкрив у Сполучених Штатах розгалужену мережу пралень. Декларуючи величезні доходи від цього бізнесу, він у такий спосіб легалізував прибутки від кримінальної діяльності.

Відповідно до Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” це сукупність заходів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу з аналізу інформації щодо фінансових операцій, що надається суб'єктами первинного фінансового моніторингу, а також заходів з перевірки такої інформації відповідно до законодавства України, що складають зміст обов'язкового фінансового моніторингу.

Фінансова операція підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу, якщо сума, на яку вона проводиться, дорівнює чи перевищує 80000 гривень або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті, еквівалентну 80000 гривень, та має одну або більше наступних ознак:

1. переказ грошових коштів на анонімний (номерний) рахунок за кордон і надходження грошових коштів з анонімного (номерного) рахунку з-за кордону, а також переказ коштів на рахунок, відкритий у фінансовій установі в країні, що віднесена Кабінетом Міністрів України до переліку офшорних зон;

2. купівля (продаж) чеків, дорожніх чеків або інших подібних платіжних засобів за готівку;

зарахування або переказ грошових коштів, надання або отримання кредиту (позики), проведення фінансових операцій з цінними паперами у випадку, коли хоча б одна із сторін є фізичною або юридичною особою, що має відповідну реєстрацію, місце проживання чи місце знаходження в країні (на території), яка не бере участь в міжнародному співробітництві у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму, або однією із сторін є особа, яка має рахунок в банку, зареєстрованому у вищезазначеній країні (на вищезазначеній території). Перелік таких країн (територій) визначається відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України на основі переліків, затверджених міжнародними організаціями, діяльність яких спрямована на протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму, і підлягає опублікуванню...*

Міжнародний огляд та зарубіжний досвід

Дж. М. Кейнс про цілі грошової політики

Джон Мейнард Кейнс (1883 – 1946) – видатний англійський економіст. Він закінчив Кембріджський університет і одержав блискучу математичну та економічну освіту. Кейнс був не лише вченим, а й бізнесменом, відомим громадським діячем, обіймав високі державні посади.

Професор університету, президент інвестиційної компанії, біржовий гравець, редактор впливового економічного часопису, директор Англійського банку, один з ініціаторів заміни золотого стандарту на регульовану валютну систему, член палати лордів та правлінь міжнародних фінансових організацій, меценат, колекціонер живопису, прихильник балетного мистецтва, – ось далеко неповний перелік напрямів діяльності та інтересів цієї непересічної людини.

Проте основу діяльності Кейнса становить наукова робота.

Його головна ідея полягає в тому, що ринкова система не здатна до саморегулювання, на чому наголошували класики. Цю роль повинна виконувати держава.

В системі державного регулювання економіки важливе місце Кейнс відводить активній грошовій політиці. Всебічному обгрунтуванню її цілей присвячена його наукова праця “Трактат про грошову реформу” (1923). Гроші Кейнс розглядає як  надзвичайно важливий фактор економічного процесу. Він висуває ідею “керованої валюти” та виступає за те, щоб контроль за грошовим обігом здійснював центральний банк. Головною метою грошової політики, на думку Кейнса, повинна бути не підтримка валютного курсу, а стабілізація внутрішніх цін, створення сприятливих умов для кредитування національного виробництва.

Наукові ідеї Дж. М.Кейнса пройшли випробування часом. До них зверталися і вони втілювалися в життя в складні періоди економічної скрути. Ними продовжують керуватися ділові люди та уряди багатьох розвинутих країн світу.

Цілі грошової політики

Несталість грошей в більшості країн зумовлювалась двома моментами: по-перше, порушенням сталості валюти країни відносно того, що вважали мірилом вартості, тобто золота; по-друге, несталістю купівельної сили золота як такого. Акцент робиться переважно на першому з цих двох моментів. Часто вважають, що відновлення золотого стандарту, тобто розміну валюти кожної країни на золото за твердо обумовленим курсом, безумовно, є метою грошової політики, але тут виникає спірне питання щодо того, чи повинна валюта кожної країни повернутися до довоєнної золотої вартості, чи  встановитися на низькому сучасному рівні; іншими словами, що вибирати:  дефляцію чи девальвацію...*

Сучасна історія світових валют

Сьогодні у світі існує  дві відносно самостійні і відособлені одна від одної валютні системи: світова і національна. Незважаючи на певну схожість між собою, вони являють собою різні явища. Національною валютою називають сукупність економічних, грошово-кредитних відносин, що припускають функціонування валюти для забезпечення зовнішньоекономічних зв'язків країни. Національна валютна система містить у собі низку основних елементів: національну валюту, певний обсяг і склад валютних резервів, валютний паритет, курс національної валюти і порядок його дії, умови конвертованості валюти, наявність (відсутність) і основні форми та методи валютних обмежень, режим використання кредитних інструментів міжнародних розрахунків і форми останніх, статус національних органів і установ, що регулюють валютні відносини країни, умови функціонування національного ринку валюти і золота. Світову валютну систему складають сукупність валютно-економічних відносин, обумовлених світогосподарськими зв'язками.

Основними складовими елементами світової системи є: певний набір міжнародних платіжних засобів (національні, іноземні і колективна міжнародна валюти), режим обміну валют, включаючи валютні курси і валютні паритети, умови конвертованості; механізм забезпечення валютно-платіжними засобами міжнародного обігу; регламентація й уніфікація форм міжнародних розрахунків, режим міжнародних ринків валюти і золота; мережа міжнародних і національних банківських установ.

Згадуючи про світову валюту, перше, що спадає на думку - долар США. І на це є цілий комплекс об'єктивних причин, яким не раз приділяли увагу у своїх роботах учені - економісти протягом  тривалого часу...*

Концепція становлення та розвитку фінансового ринку України

на 2006 – 2010 роки*

Вступ

Метою Концепції становлення та розвитку фінансового ринку України на 2006 – 2010 роки (далі – Концепції) є визначення стратегії інституційного формування та суттєвої модернізації фінансового ринку в усіх його сегментах – ринках емісійних цінних паперів, інших фінансових інструментів (грошового ринку і похідних).

Починаючи з 1995 року і до цього часу фінансовий ринок України розвивається дискретно і фрагментарно, його сегменти відокремлені один від одного. Ринок цінних паперів України, за класифікацією Standard & Poor’s, віднесено до групи граничних (незначних) ринків (Frontiermarkets), в яку, крім України, входять ще 20 країн (Румунія, Словенія, Словаччина, Хорватія, Болгарія, Естонія, Латвія, Литва), і де Україна посідає чільні місця як за темпами зростання, так і за обсягами капіталізації. Індекс акцій рейтингового агентства Standard & Poor's для України(S&P/IFCF – Україна) зріс протягом 2005 року на 52,8% з 114,4 до 174,8 пунктів (другий показник серед країн Центральної Східної Європи, що входять до зони Frontier за методологією Standard & Poor's). Капіталізація ринку акцій Першої фондової торговельної системи (ПФТС) збільшилася протягом 2005 року в 2,1 раза до 147,3 млрд. грн., і склала 35,2 % відносно ВВП.

Не зважаючи на динамічне зростання у 2005 році, основний сегмент фінансового ринку - ринки цінних паперів недостатньо виконують основні свої функції – зосередження попиту та пропозиції щодо цінних паперів українських емітентів, формування справедливих ринкових цін, залучення фінансових інвестицій у розвиток економіки. Фінансовий ринок як сукупність ринків фінансових інструментів тільки починає формуватися.

Відсутність скоординованої державної політики, спрямованої на перетворення фінансового ринку в один з головних механізмів реалізації інвестиційного потенціалу економіки України, призвела до:

1) нерозвиненості ринків цінних паперів та інших фінансових інструментів, що позбавляє підприємства можливості для залучення фінансових ресурсів через механізми фінансового ринку і змушує їх звертатися лише до системи банківського кредитування, в той час як обмежені сумарні кредитні активи усіх комерційних банків України і високий ризик неповернення кредитів дозволяють використовувати це джерело лише для короткострокового кредитування обігового капіталу;

2) встановлення контролю нерезидентів над окремими групами підприємств і стратегічних галузей через концентрацію пакетів цінних паперів, експлуатацію природних монополій без вкладення капіталу, організацію штучних банкрутств чи поглинань для придбання прав власності на активи акціонерних товариств за мінімальною ціною при фактичному ігноруванні дрібних (міноритарних) акціонерів, інституційних інвесторів, корпоративних прав та інтересів держави;

3) недосконалості системи розкриття інформації емітентами та професійними учасниками ринку, що тягне за собою відсутність належної інформаційної прозорості, перешкоджає оцінці інвестором реальної вартості і потенціалу українських підприємств, прийняттю ними відповідних інвестиційних рішень.

4) відсутності належної концентрації торгівлі цінними паперами та іншими фінансовими інструментами на організаційно оформлених (регульованих) ринках, що ставить під сумнів наявність в Україні систем ціноутворення, здатних визначити справедливу ціну фінансового ресурсу;

5) високої ризикованості фінансових інституцій, яка формує недовіру населення і підприємців до фінансових інструментів і, як наслідок, до переважаючого розміщення та використання національних заощаджень не на ринку капіталів, а через вкладення у стійку іноземну валюту і депозити банків;

6) спорадичності операцій на фінансовому ринку, домінування не портфельних, а великих стратегічних інвесторів та промислово-фінансових груп, яким належить (за даними Світового банку) 60% активів приватизованих підприємств ...*