Методика проведення уроків розвитку мовлення

Орловецька ЗОШ І-ІІІст.

Методика проведення уроків розвитку мовлення

Учитель :

Вимоги щодо структури і особливостей проведення уроків розвитку мовлення

Уроки світової літератури – це напружена, науково організована й результативна праця всіх учнів у співтворчості з учителем, яка розвиває творчі здібності учнів; сприяє здобуванню знань учнями самостійною роботою думки; диференціює та індивідуалізує процес навчання; стимулює роботу з додатковою літературою; розвиває аналітичне мислення, вміння робити узагальнення; формує в учнів навички самооцінки та самоконтролю своєї навчальної діяльності. Щоб реалізувати вивчення літератури як мистецтва слова, належить спонукати учнів не тільки, читаючи, любуватися літературою, як любуються, слухаючи музику чи оглядаючи мистецькі картини, але також вислови­ти свої власні думки, роздумуючи над прочитаним літературним твором. Отже, щоб поглибити в учнів зацікавлення літературою, дуже важливо розви­вати в них мовлення на уроках літератури.

Уточнення вимог щодо структури і особливостей проведення уроків розвитку мовлення розроблено О. О.Ісаєвою, завідувачем кафедри методики викладання російської мови і світової літератури Національного педагогічного університету імені , доктором педагогічних наук, професором.

Робота над розвитком мовлення учнів послiдовно здiйснюється при вивченнi всiх шкільних дисциплiн, але особлива роль у цьому процесi вiдводиться урокам лiтератури, предметом яких є мистецтво слова. Саме на уроках лiтератури створюються винятковi можливостi для мовленнєвої практики учнів, для оволодiння рiзноманiтними видами та жанрами мовленнєвих висловлювань, у тому числi i творчих. Тому саме вiд учителя, вiд тих методiв та прийомiв, що вiн обирає, та вiд мистецтва їхнього використання на уроцi i пiд час позакласної роботи залежить ступiнь цього впливу.

Усне мовлення — мовлення живе, проказуване і чутне, тобто розраховане на слухове сприйняття. Воно характеризується такими показниками, як правильність вимовлення звуків і звукосполучень, ритмомелодичний малюнок, тональність, гучність, темп, тембр, паузи, логічні наголоси, емоційне забарвлення. Усне мовлення зазвичай контактне, підкріплюється зорово — мімікою, жестами, позою мовця. Воно відрізняється великим впливом на слухачів і саме залежить від них — може змінюватися відповідно до реакції співрозмовника або аудиторії. Усне мовлення ситуативне, проминає в конкретній мовленнєвій обстановці, воно миттєве, спонтанне, тобто зазвичай непідготовлене, народжується в момент говоріння, потребує оперативності, швидкої реакції, високої мовленнєвої готовності, не дає часу на обдумування, підбір слів і конструкцій. До нього неможливо повернутися ще раз, оскільки абсолютно точно воно може бути відтворене тільки в запису. В усному мовленні необхідно утримувати в пам’яті те, що сказано, і уміти прогнозувати, передбачати ще не сказане. відзначає такі особливості усного мовлення, як лаконізм (стислість висловлення) і в той же час надмірність (часті повтори), уривчастість (паузи у пошуках потрібних слів), неповноту речень, доповнювану ситуацією спілкування, наявність зайвих слів — заповнювачів пауз. З огляду на зазначені особливості в усному мовленні уживаються в основному короткі речення, багато штампів, звичних висловів, мовлення переривисте, швидко добираються потрібні слова, допускається неточне вживання слів і їх форм, іноді вони в процесі мовлення виправляються. Усне розмовне мовлення має свій специфічний словник, простіший синтаксис, свої стилістичні особливості, відрізняється особливостями сприйняття. Таким чином, усне мовлення характеризується як комунікативно-психологічними, так і мовними особливостями, які повинні враховуватися в процесі навчання цієї форми мовлення в школі.

Усне мовлення існує в двох різновидах — діалогічному і монологічному. Діалог — розмова двох осіб, монолог — значне за тривалістю висловлення однієї людини; виділяють ще полілог — розмову декількох осіб.

Писемне мовлення, на відміну від усного, частіше є підготовленим. Воно більш нормативне. Для нього характерний суворий відбір мовних засобів, складні синтаксичні конструкції, повні речення.

Навичка викладу своїх думок у писемній формі — складніша мовленнєва навичка, яка потребує спеціального навчання. Перевагою писемного мовлення як об’єкта навчання є його статичність, фіксованість, що дає можливість повторно звертатися до нього для аналізу, перетворення, запам’ятовування з метою відтворення. Писемне мовлення може бути того або іншого функціонально-семантичного типу (розповідь, опис або міркування), які можуть виділятися і в усному монологічному мовленні того або іншого жанру (оповідь, лист, замітка в газету) і того або іншого стилю (розмовний, публіцистичний, діловий, стиль художньої літератури). Співвідношення різних типів, жанрів і стилів мовлення різноманітне і неоднозначне.

Дослiдники цієї проблеми вiдзначають, що робота з розвитку мовлення учнiв усiх класiв у процесi вивчення лiтератури ведеться комплексно за такими напрямами:

— словниково-фразеологiчна робота, що нацiлена на збагачення лексичного запасу учнiв та активiзацiю його використання у мовленнєвий практицi;

— навчання зв’язного монологiчного мовлення у рiзноманiтних жанрах усних та письмових висловлювань;

— навчання грамотного дiалогiчного мовлення;

— пiдсилення виразностi, емоцiйностi, образностi мови.

Таким чином, розвиток мовлення учнiв — це система роботи, що спрямована на розвиток умiнь та навичок учнiв в усній та писемній формі передавати чужi думки та будувати власнi висловлювання.

Cпецифiкою роботи з розвитку мовлення на уроках лiтератури обумовлено появу основних правил, якими прийнято оперувати пiд час удосконалення мовленнєвої культури учнiв.

1. Робота з розвитку мовлення має базуватися на безпосереднiх лiтературних та життєвих враженнях учнiв. I завдання вчителя — органiзувати цi враження, перш за все зацiкавити художнiм твором, тобто презентувати книгу, зробити так, щоб учень її прочитав. Якщо художнiй твiр схвилював учня, то у нього з’являться новi думки i почуття, що є необхiдним першоджерелом слова. Так, культура усного та писемного мовлення передбачає, що необхiдно вмiти складати план твору, продумати аргументи для свого виступу, побудувати композицiю доповіді. Такi вмiння школярiв стануть реальними, якщо опанувати ними учнi будуть пiд час вивчення тих творiв, якi доступнi їм, вiдповiдають вiковим особливостям, цiкавi їм за тематикою, близькі за проблемами, що порушуються, нетрадицiйними поглядами, що в них висловлюються.

2. Робота з розвитку мовлення учнів має будуватися в єдинiй системi, використовуючи принцип наступностi навчання. Важливо пiдкреслити, що цей принцип має бути прiоритетним. Потрiбно, щоб кожний вид роботи з розвитку мовлення розглядався вчителем з перспективою послiдовно зростаючих можливостей учнiв. Таким чином, кожний вид роботи з розвитку мовлення учнiв має спиратися на отриманi вже на попереднiх уроках вмiння та навички, розвивати та удосконалювати їх.

3. Власна мовленнєва культура вчителя має спонукати учнів до творчостi, має сприяти закрiпленню та удосконаленню отриманих знань та умiнь. Тобто рiзноманiтнi види власних висловлювань учителя-словесника повиннi бути грамотними, логiчними, емоцiйними та виразними. Для цього словеснику треба уникати таких якостей мови, як безсистемнiсть, монотоннiсть, багатослiвнiсть, непереконливість та ін. «Живе слово» вчителя має стати зразком монологiчної мови для учнiв. Таким «живим словом» може бути розповiдь про письменника, про iсторiю створення твору, усний вiдгук на вiдповiдь учня чи на його твiр, коментар до тексту, лекцiя на уроцi лiтератури. Вiд того, наскiльки буде змiстовна, виразна, переконлива i цiкава розповiдь учителя, залежить ставлення школярiв до твору, їхнє розумiння його.

4. Робота з розвитку мовлення учнiв має здiйснюватися на кожному уроцi лiтератури i закрiплюватися на окремих спеціальних уроках — уроках розвитку мовлення, що є квiнтесенцiєю всiєї роботи з удосконалення мовленнєвих умiнь та навичок учнiв. Уроки розвитку мовлення мають систематизувати, контролювати та направляти всю роботу з розвитку мовлення школярiв.

З метою розвитку монологічного та діалогічного писемного й усного мовлення школярів відповідно до реальних потреб учителю доцільно розробити орієнтовну програму уроків розвитку мовлення школярів з методичними рекомендаціями щодо їх проведення.

Запропонована програма може мати таку структуру:

1. Тема уроку розвитку мовлення.

2. Мета уроку.

3. Місце даного уроку в загальній системі вивчення окремої літературної теми.

4. Методичні рекомендації до уроку.

Серед уроків розвитку мовлення слід відзначити такі види:

1. Уроки навчання написання творчих робіт на основі життєвих вражень.

2. Уроки навчання складання усних відповідей на питання, доповідей.

3. Уроки навчання написання творів різних жанрів.

4. Уроки аналізу письмових робіт школярів .Основними видами оцінювання навчальних досягнень учнів є поточне й підсумкове (тематичне, семестрове, річне), державна підсумкова атестація.

Орієнтовна структура уроку розвитку мовлення може бути така:

I. Вступне слово вчителя (зразок усного мовлення).

II. Словникова робота (пояснення значення незнайомих учням слів, історичний, лінгвістичний коментар).

III. Бесіда або діалог з учнями, групова робота (на цьому етапі учні розвивають навички чіткого і точного формулювання питання і відповіді).

IV. Переказ тексту (уривку) або оповідь учня (розвиток умінь і навичок роботи з текстом); складання плану.

V. Виразне читання (розвиток умінь учнів виразно читати тексти (уривки) епічних, ліричних, драматичних творів).

VІ. Обговорення, виправлення помилок, коментар.

VІІ. Заключне слово вчителя (короткий висновок, оцінювання роботи на уроці).

Виходячи із реальних можливостей викладання світової літератури, уроки розвитку мовлення слід планувати у такий спосіб, щоб були представлені різні види, прийоми та форми робіт щодо розвитку діалогічного та монологічного усного та писемного мовлення учнів. Учитель має враховувати свої власні напрацювання та інтереси, індивідуальні особливості кожного класу, їхній рівень підготовки і творчо використовувати набутий досвід для організації уроків розвитку мовлення.

Кожний окремий урок розвитку мовлення має бути не випадковим, а розглядатися як необхідний елемент у системі уроків з вивчення окремої літературної теми, у загальній системі уроків розвитку мовленнєвих умінь та навичок учнів.

До роботи з організації розвитку мовлення учнiв висуваються такі вимоги:

1) активiзацiя мовленнєвої дiяльностi учнів iз залученням рiзноманiтної лексики та фразеологiї, образних засобiв мови залежно вiд теми висловлювання;

2) вiдповiднiсть запропонованих видiв роботи з розвитку мовлення учнiв їхнiм вiковим та психологiчним особливостям, рiвню розвитку школярiв;

3) врахування iдейно-художньої своєрiдностi лiтературного твору, при вивченнi якого ведеться робота з розвитку мовлення учнiв;

4) спрямованiсть на поглиблене читання лiтературного твору, розширення знань з лiтератури.

Серед видів робіт з розвитку мовлення, які мають готувати учні із світової літератури, зазначимо такі:

• виразне читання текстів (уривків) та читання напам’ять;

• оповідь про життя письменника, поета;

• підготовка проекту (з можливим використанням мультимедійних технологій) — індивідуального чи колективного — з метою представлення життєвого і творчого шляху, естетичних уподобань письменника тощо;

• переказ зі зміною особи оповідача, переказ з докладним цитуванням авторського тексту;

• оповідь про життя героя твору (персонажа) за колективно (самостійно) складеним простим (складним) планом;

• усний (письмовий) відгук на прочитану книгу;

• усна (письмова) (за планом) характеристика персонажа;

• написання простого (складного) плану твору (уривку);

• складання усної (письмової) оповіді за малюнком, ілюстрацією;

• складання оповідання (казки) за прислів’ям;

• добір прислів’їв, крилатих виразів, фразеологічних зворотів, що виражають головну ідею твору;

• введення власних описів у інтер’єр, портрет, пейзаж у вже існуючому творі;

• докладна зв’язна відповідь на поставлене запитання;

• перекази (докладний, вибірковий, стислий) невеликих за обсягом епічних творів чи фрагментів з них;

• реферати на літературну тему (за одним та декількома джерелами);

• письмові творчі роботи, різні за обсягом, характером і жанром;

• план та конспект літературно-критичної статті.

Основний вид письмових висловлювань на уроках лiтератури — це творчi роботи рiзних жанрiв. Творчі роботи розподіляються на дві основні групи: твори на літературні теми та твори на основі життєвих вражень (за ). Під час оцінювання творчих робіт учитель зазвичай орієнтується на ступінь самостійності у підготовці такого виду робіт, на висловлені у них власні судження та враження від прочитаного твору.

Отже, готуючи різноманітні письмові висловлювання у процесі вивчення літератури, школярі набувають необхідних умінь та навичок, що мають практичний характер, сприяють розвитку їхньої читацької культури

Література

E-mail: *****@***

http://www. /aleabestteather/ss

Орловецька ЗОШ І-ІІІст.

Розвиток мовлення на уроках світової літератури. Урок в 6 класі на тему:

«Переказ ключових епізодів роману «Робінзон Крузо»

Учитель:

Тема. Переказ ключових епізодів роману «Робінзон Крузо»

«Загальнолюдська» тема «Робінзона» — людина, залишена на саму себе, один на один з природою і відрізана від людства.

Д. Мирський

Мета: розкрити зміст ключових епізодів роману «Робінзон Крузо»; розвивати навички переказу клю­чових епізодів літературного твору; виховувати школярів у дусі переваги духовних цінностей над матері­альними.

Обладнання: ілюстрації до роману.

Тип у року : урок розвитку мовлення.

Хід уроку

I. Мотивація навчальної діяльності.

Вступне слово вчителя. Читаючи роман Дан­іеля Дефо, ви помітили, що події в ньому розказані від першої особи — від самого Робінзона Крузо. На це вказує і сам автор ще в заголовку свого твору. Це ро­бить розповідь яскравішою, переконливішою. Від імені Робінзона Дефо з подробицями розповідає читачам про життя і побут свого героя, про те, як він долає шлях, вже пройдений людською цивілізацією. Він вчиться добувати вогонь, захищає себе від спеки і холоду; ви­находить спосіб обпалювати глину... Спробуйте і ви на хвилинку відчути себе Робінзоном. Пригадайте, про виготовлення яких речей герой розповідає в таких еп­ізодах.

II. Актуалізація опорних знань.

• Міні-вікторина «Вироби Робінзона»:

«Без них я не міг цілком насолоджуватися навіть тими скромними втіхами, які ще мені лишалися на землі: не міг як слід їсти, ні писати, ні робити будь-що. І я заходився столярувати». (Стіл і стілець).

«Вибравши колоду такого розміру, що я ледве міг зсуну­тим іі з місця, я обтесав її сокирою, щоб надати їй потрібної форми, а тоді, з великими труднощами, випалив у ній заг­либину, як ото бразильські індіанці роблять свої човни». (Ступа).

«Я укрив її козячими шкурами, хутром назовні, щоб дощ стікав з неї, як з похилого даху. Від сонця вона захищала так добре, що я міг виходити з дому навіть у найбільшу спеку і почував себе краще, ніж раніше в прохолодну пого­ду; коли вона була мені непотрібна, я закривав її і ніс під пахвою». (Парасолька).

«...я обвів перед заглибиною півколо, ярдів з десять рад­іусом і, отже, з двадцять — діаметром. У це півколо я пона­бивав у два ряди міцних кілків, загнавши їх так глибоко, що вони стояли твердо, як палі. Верхні кінці кілків я загост­рив». (Огорожа).

«На цьому чотирикутному стовпі я щодня ножем робив зарубку; кожний сьомий день робив удвоє довшу — це оз­начало неділю; перше число кожного місяця я позначав ще довшою зарубиною. Отакя вів свій... відзначаючи дні, Тижні, місяці та роки». (Календар).

• Робота з цитатним матеріалам. «Головним його (Даніеля Дефо) прийомом була величезна точність описів. Що найбільше запам'ятовується із Робінзона— це саме точність і практичність описів трудових процесів, які роблять книгу своєрідною «цікавою фізи­кою» і особливо приваблюють юнацтво» (Д. Мирсь­кий).

III. Робота над темою уроку.

• Презентація теми, мети уроку.

Слово вчителя. Вміння виготовляти різні речі зовсім не давало гарантій Робінзону, що він залишися людиною. Великий розпач охоплював героя. Але поступово він не лише долає відчай, а й вчиться і вдячним долі за все, що вона йому посилає, своїми враженнями від пережитого він охоче ділиться з читачами, адже хоче не лише розповісти про пригоди, які з ним трапилися, а й розрадити тих, які в розпачі, застерегти від неправильних вчинків. Робінзон виявився прекрасним оповідачем. Спробуйте і ви проявити свої вміння переказувати.

• Актуалізація опорних знань. Вимоги до переказу художнього твору:

Відповідність тексту художнього твору. Логічність, послідовність розповіді. Відповідність обраній темі. Виразність мови, емоційність оповідача.

• Робота з епіграфом.

• Переказ ключових епізодів роману. Учні обира­ють для переказу один із запропонованих вчителем епізодів або пропонують власну тему. Після переказу кожного епізоду учні-слухачі ставлять запитання.

1. «Речі з корабля».

— Які речі виявилися Робінзону найнеобхіднішими на острові?

— Чи погоджуєтеся ви з думкою Робінзона про те, що всі наші нарікання на те, чого ми позбав­лені, виникають від недостатньої вдячності за те, що ми маємо?

— Пригадайте, що Робінзон назвав «непотріб­ним мотлохом» ?

— Чим ви можете пояснити, що герой все ж не викидає «непотрібний мотлох», а забирає з со­бою?

Висновок. Робінзон починає розуміти різницю між справжніми цінностями та умовними. Людині необхі­дне лише те, що підтримує і забезпечує її життя. Роб­інзон стає частинкою природи, і гроші для нього те­пер справді «мотлох». Але як людина він водночас залишається частинкою суспільства, тому і не по­спішає позбутися грошей, а зберігає їх на острові про­тягом 28 років.

2. «Думки Робінзона на острові Розпуки».

— Які думки переслідують Робінзона після того, як він потрапляє на безлюдний острів?

— Чому він вирішує записувати свої думки?

— На які дві великі категорії він їх поділяє?

— Яка із категорій — «Добро» чи «Зло» — пе­реважає в записах Робінзона?

— Чим можна пояснити те, що записів більше у першій колонці?

Висновок. Робінзон прагне знайти співвідношен­ня, рівновагу між прагненням покращити своє стано­вище та покорою перед волею Бога. Він не впадає у відчай, сприймає те, що з ним трапилося, як не­обхідність. Водночас він не пасивний, а дієвий та енер­гійний.

3. «Облаштування побуту Робінзона».

— Знайдіть у тексті та прочитайте опис жит­ла Робінзона.

— Пригадайте розпорядок дня Крузо. Чому він прагне його дотримуватися?

—Що у своїх щоденних обов'язках герой ставить на перше місце: полювання, сортування, сушіння та готування спійманої дичини чи читання Біблії?

—Як змінюється ставлення Робінзона до духов­них цінностей? Чому читання Святого Письма, яке здавалося йому непотрібним, стає не­від'ємною частиною життя героя?

Висновок. Робінзон не хоче стати відлюдником. Він намагається оточити себе комфортом, жити як цивіл­ізована людина.

4. «Робінзон і П'ятниця».

— За яких умов Робінзон уперше зустрівся з П'ятницею?

— Знайдіть у тексті роману опис зовнішності дикуна. Які враження справив на вас його порт­рет? .

— У який день тижня Робінзон зустрівся з ди­куном?

— Чи відомий вам інший, символічний сенс імені цього героя?

Коментар. У п'ятницю людство от­римало прощення гріхів, оскільки був розп'ятий Христос. Воскресіння ж, нове життя, відбулося пізніше. Можливо, з погляду Дефо, людство перебуває на шля­ху між П'ятницею і Неділею (Воскресеньем): розум, воля, праця можуть знищити пороки, гріхи минулого, але до нового життя люди ще не прийшли, вони лише в пошуках істини, на шляху до неї.

— Якому слову Робінзон навчив П'ятницю пере­дусім?

(Господар).

— Чи можна стосунки Робінзона та П'ятниці назвати дружніми?

— Слугою, товаришем чи помічником був П'ят­ниця для Робінзона?

— Який добровільний обов'язок бере на себе Ро­бінзон перед П'ятницею?

(«...Навчити його всього, що могло бути для нього корисним»).

— Спираючись на свої знання з розділу «Міф і література» та на текст роману Даніеля Дефо,
спробуйте пояснити ставлення П'ятниці до Робі­нзона, враження дикунів від відвідання острова.

(«...напевне, розповіли своїм, ніби їхні товариші загинули не від людських рук, а від грому та блис­кавки і ніби П'ятниця та я були не двоє озброєних людей, а двоє розгніваних духів, посланих з неба, щоб знищити їх»; «...своїми оповіданнями так пере­лякали одноплемінників, що у тих склалось уявлен­ня, ніби кожного, хто ступить на зачарований острів, спалить небесний вогонь»).

Висновок. Дикуни, описані в романі Даніелем Дефо, перебувають на низькому рівні розвитку цивіл­ізації. Тому все незрозуміле пояснюють волею злих і добрих духів. Отже, їм притаманний міфічний світог­ляд. Робінзон вважає, що має нести дикунам все най­краще, що є в його культурі — культурі цивілізовано­го європейця.

• Демонстрація і коментар ілюстрацій до роману.

— Домашнє завдання. Підготувати відповіді на запитання до роману, вміщені в підручнику.