Вибір майбутньої професії[2]

Вибір майбутньої професії − вибір вищого навчального закладу?

Важливого значення у житті підлітка набуває питання про подальшу освіту і вибір майбутньої професії. З цього приводу, друже, пам'ятай, що це не миттєва справа, вона може виявитися найскладнішим вибором у твоєму житті. Тому намагайся не пристати на вмовляння батьків стати юристом або лікарем. Ти можеш перетворитися на найнещаснішого юриста у світі. Подумай, чим би ти сам хотів займатися впродовж багатьох років. Обов'язково продумай, як втілити свою мрію. Не зупиняйся на думці: «Я буду бізнесменом, у мене буде купа грошей, шикарне авто і вілла біля моря». Не намагайся вступити туди, де прагнуть вчитися твої друзі. Повір, ти знайдеш нових друзів, тим більше, що ви займатиметеся цікавою для вас справою. Дізнайся більше про професію, яку хочеш опанувати. Якщо це можливо, побувай у тому місці, де ти плануєш згодом працювати, поспілкуйся з людьми, які вже займаються цією справою. Май на увазі, що рішення твоє не може бути абсолютним, у будь-який час у твоєму житті можуть статися зміни. Спробуй пройти тестування у психолога. Тести можуть допомогти прийняти правильне рішення. Намагайся не перебільшувати власні можливості. Краще усвідомити реальні сили, ніж падати з висоти, яка виявилась тобі не до снаги. Інколи корисно починати кар'єру з практики, а не з теорії (наприклад, можна спочатку попрацювати медсестрою, а потім вступати до медичного вузу). Не відкладай на завтра те, про що можеш дізнатися сьогодні, намагайся отримати повну інформацію про умови вступу, безпосередньо навчальний процес і подальше працевлаштування. Це допоможе скласти правильне уявлення про те, що слід робити далі. Зверни особливу увагу на ті шкільні предмети, знання яких необхідне для вступу в обраний навчальний заклад. Бери участь у позакласних заходах — це допоможе тобі навчитися спілкуванню і правильній поведінці в колективі.

НЕ нашли? Не то? Что вы ищете?

Якщо ти вже визначився зі сферою, в якій хотів би працювати, і конкретним фахом, тобі потрібно вибрати навчальний заклад, який би максимально задо­вольнив твої вимоги до якості навчання і забезпечив тебе дипломом, що буде визнаний майбутніми роботодавцями. Справа ця не з легких, оскільки на сьогодні в Україні існує велика кількість навчальних закладів, які пропонують широкий спектр освітніх послуг. Ці заклади різняться за своїм типом і рівнем акредитації. Спробуємо розібратися у розмаїтті освітніх установ, звернувшись до Закону України «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 року:

«Стаття 24. Рівні акредитації вищих навчальних закладів Встановлюються такі рівні акредитації вищих навчальних закладів:

— вищий навчальний заклад першого рівня акредитації — вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста;

— вищий навчальний заклад другого рівня акредитації — вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста та за напрямами підготовки освіт­ньо-кваліфікаційного рівня бакалавра;

— вищий навчальний заклад третього рівня акредитації — вищий навчаль­ний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, а також за окремими спеціальностями освітньо-кваліфіка­ційного рівня магістра;

— вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації — вищий нав­чальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційних рівнів спеціаліста, магістра.

Стаття 25. Типи вищих навчальних закладів

Відповідно до існуючих напрямів освітньої діяльності в Україні діють вищі навчальні заклади таких типів:

1) університет — багатопрофільний вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану зі здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації широкого спектра природничих, гуманітарних, технічних, економічних та інших напрямів науки, техніки, культури і мистецтв, проводить фундамен­тальні та прикладні наукові дослі­дження, є провідним науково-мето­дичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, науко­вих і науково-виробничих підроз­ділів, відповідний рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечен­ня, сприяє поширенню наукових знань та здійснює культурно-про­світницьку діяльність.

Можуть створюватися класичні та профільні (технічні, технологічні, економічні, педагогічні, медичні, аграрні, мистецькі, культурологічні тощо) університети;

2) академія — вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану зі здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній га­лузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

3) інститут — вищий навчальний заклад третього або четвертого рівня акредитації або структурний підрозділ університету, академії, який провадить освітню діяльність, пов'язану зі здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить нау­кову, науково-методичну та науково-виробничу діяльність і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

4) консерваторія (музична академія) — вищий навчальний заклад третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану зі здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у галузі культури і мистецтва — музичних виконавців, композиторів, музикознавців, викладачів музичних дисциплін, проводить наукові дослідження, є провідним центром у сфері своєї діяльності і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

5) коледж — вищий навчальний заклад другого рівня акредитації або струк­турний підрозділ вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану зі здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у споріднених напрямах підготовки (якщо є структурним підрозділом вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації або входить до навчального чи навчально-науково-виробни-чого комплексу) або за кількома спорідненими спеціальностями і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

6) технікум (училище) — вищий навчальний заклад першого рівня акредитації або структурний підрозділ вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану зі здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації за кількома спорідненими спеціальностями, і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Напевно, з типом навчального закладу, у якому, ти хотів би здобувати вищу освіту, ти вже визначився. Важче з'ясувати для себе, якого рівня акредитації повинен бути освітній заклад (не лише державної, а й недержавної форми власності), щоб її диплом був конкурентноспроможним на ринку праці. Рівень акредитації навчального закладу залежить від освітнього рівня вищої освіти, який він забезпечує. Освітній рівень, у свою чергу, визначається кваліфікаційним рівнем випускника вищого навчального закладу. Відповідно до Закону України « Про вищу освіту», розрізняються такі рівні вищої освіти:

1) неповна вища освіта є достатньою для здобуття кваліфікації молодшого спеціаліста;

2) базова вища освіта відповідає освітньо-кваліфікаційному рівню бакалавра;

3) повну вищу освіту має особа, яка отримала кваліфікацію спеціаліста або магістра.

Для працевлаштування достатньо мати базову вищу освіту, хоча збільшення кількості випускників завдяки збільшенню кількості навчальних закладів різної форми власності викликає соціальну напругу на ринку праці серед осіб із вищою освітою. Тому студент має засвоїти, що знання і кваліфікація є його інтелекту­альною власністю. Це унікальний та єдиний товар, який випускник може запропонувати роботодавцеві.

Отож, бажаємо тобі успішного вибору, про який не жалкуватимеш у май­бутньому!

4.7. Що потрібно знати, збираючись на навчання за кордон?

Практика свідчить: той, хто закінчив іноземний вуз, як правило, легко зна­ходить в Україні престижну і високооплачувану роботу. Сьогодні особливо високо цінується освіта, одержана в європейських вузах із гарною репутацією та багатовіковою історією. Передусім це стосується університетів Англії, Австрії і Швейцарії.

Але постає запитання: а де ж знайти вичерпну інформацію про іноземні вузи, про особливості і вартість навчання, методики і дисципліни, медичну та інші види страховки, про ціни на житло, клімат, врешті-решт — про криміногенну ситуацію в обраній тобою країні? Також важливо знати рівень акредитації іноземного вузу. Адже існують непоодинокі випадки, коли, довірившись сумнівній фірмі, люди платили великі гроші за послуги. В результаті — їх оселяли в якихось «нетрях», а «університет» за тамтешніми категоріями виявлявся... профтехучилищем або, у кращому випадку, технікумом.

Сьогодні, на жаль, ми маємо дефіцит необхідної інформації про навчання за кордоном. В цьому плані плідно працюють в Україні такі американські центри як АССЕБ8 чи ІКЕХ, які знайомлять переважно з американською системою освіти. Але ж не Америкою єдиною!.. О, ледве не забули — Інтернет! Але ж, по-перше, не всі мають до нього доступ, по-друге, часто-густо інформація там ви­являється неповною.

Отже, дамо тобі деякі поради щодо саме європейської освіти. Найперше варто дізнатися, який рівень освіти надає вуз і чи визнається його диплом в інших країнах. Європейські вузи, як правило, поділяються на університети, вищі спеціальні навчальні заклади та університети мистецтв. У найпрестижніших — «старих» — університетах ти маєш на вибір від 123 (Австрія) до 208 (Англія) спеціальностей. Вузи поділяються на державні і приватні. Часто державний в Європі не означає «кращий», як і навпаки. В кожному разі ретельно вивчай передісторію вузу, перш ніж зробити вибір.

По-друге, необхідно знати, до яких саме інстанцій при процедурі вступу ти маєш звертатися. Це й адміністрація вузу, посольство і бюро легалізації при Міністерстві закордонних справ обраної країни, і поліція у справах іноземців, і авторизовані навчальні центри, де можна скласти іспит на знання іноземної мови тощо.

По-третє, слід вивчити вимоги до абітурієнта, процедуру вступу і необхідні для зарахування документи. Будемо відвертими: паперів тобі доведеться заповнити чимало. Так, однією з вимог, як правило, є наявність вищої (або принаймні — незакінченої вищої) української освіти. І повсюдно від тебе вимагатимуть сертифікат на підтвердження достатнього знання іноземної мови.

По-четверте, перед тобою постане питання про вартість навчання, а також необхідних страховок і зборів. У Європі та США навчання у вузах майже всюди платне. Так, наприклад, у швейцарських університетах ця цифра становить від 600 до 5000 у. о. на рік. Крім того, за складання кожного іспиту теж треба плати­ти — приблизно 15 у. о. за кожен. Також треба мати на увазі, що дозвіл на проживання в країні ти отримаєш лише тоді, коли доведеш наявність достатніх коштів на банківському рахунку (або ж поручительство громадянина обраної для навчання країни). Наприклад, в Англії ця сума становить 10000 у. о. на рік, а в Німеччині або Австрії — близько 6 000 євро.

Найоптимальнішим способом знайти гроші на навчання є виграш освітнього гранту. Де знайти про це інформацію? Можеш звернутися до Міжнародного фонду «Відродження» або до культурних центрів різних країн. Або ж читай регулярно такі газети, як «Міжнародна освіта» чи «А11 АЬоиІ Ассоип1:іп§» (англійський випуск газети «Все про бухгалтерський облік»). В них регулярно публікується інформація про координати західних університетів, із детальними поясненнями, як до них вступити, як отримати грант, куди паралельно можна влаштуватися на роботу за фахом (щоб не працювати офіціантом або не мити посуд, як це часто буває з нашими студентами). Також ти дізнаєшся з публікацій про те, яка специфіка життя і традицій в даній країні.

Назагал, престижна закордонна освіта дасть тобі не лише перспективу високооплачуваної роботи, але й дещо важливіше — вільний і незаангажований погляд на навколишній світ.

5.3. Яких правил варто дотримуватися при пошукові роботи?

У житті кожної людини рано чи пізно постає запитання, де найкраще праце-влаштуватися. Всі прагнуть знайти високооплачувану роботу, з комфор­табельними умовами, з широкою системою заохочень. І це природно. На жаль, не всі того досягають. І цьому є кілька пояснень. По-перше, за умов безробіття існують доволі високі конкурси на одне робоче місце. По-друге, це невідповідність кандидата основним вимогам работодавця, як-то: вища освіта, досвід роботи, знання іноземної мови та персонального комп'ютера. Але існує ще одна досить важлива причина невдачі: незнання або невміння дотримуватися основних пра­вил при пошукові роботи.

Мимоволі пригадується нестандартна поведінка на співбесіді одного юнака — героя фільму «Французький пиріг». Розвалившись на кріслі перед роботодавцем, він найперше витяг пляшку віскі і потужно відсьорбнув з неї. Коли наймач попросив кандидата розповісти про себе, хлопцеві у той момент стало погано і його знудило на піджак вельмишановного боса. Останньому нічого не лишалося, як промимрити: «Дякую, ми обов'язково з вами зв'яжемося». Коментарі зайві.

Власне, пошук роботи складається з чотирьох етапів: написання резюме (тобто, стислої автобіографії); пошук джерел інформації про роботу; попередній контакт з роботодавцем і, власне, співбесіда. Отже, розглянемо найзагальніші принципи, яких слід дотримуватися на кожному з цих етапів.

Резюме — це ваша візитна картка, за якою у наймача складається про вас найперше враження. Тож варто скласти резюме вельми ретельно і акуратно, маючи на увазі, що цей документ має чіткі, загальноприйняті стандарти. Зазвичай, резюме містить такі основні підзаголовки: контактні координати (поштова адре­са, телефон, факс, електронна адреса), дата народження, сімейний стан, рівень володіння іноземними мовами, комп'ютерні навички. Дуже важливі блоки — освіта і досвід роботи, в яких ти у хронологічному порядку розміщуєш ін­формацію про часові рамки, вуз, спеціальність, за якою навчався, назву фірми, де ти працював, і стислий опис обов'язків, які ти виконував. У резюме варто також вмістити інформацію про всі стажування та курси, які ти проходив, про участь у громадських організаціях, про роботу на добровільних засадах, а також про твої улюблені заняття в неробочий час і основні риси характеру. Звичайно ж, резюме повинно бути віддруковане на комп'ютері чи на друкарській машинці і за обсягом не перевищувати двох сторінок формату А 4. Деякі роботодавці вимагають на додаток до резюме супровідного листа, в якому ти маєш вмо­тивувати своє зацікавлення в обійманні даної посади. Такий лист, як правило, має обсяг до 1 сторінки формату А 4 і пишеться в довільній формі.

Американський консультант з людських ресурсів Мелані Кевелс називає резюме «вашим послом у світі роботи». Вона також радить писати резюме своїми власними словами. Найважливіше, що ти хочеш про себе повідомити, бажано розмістити на початку або в кінці документа, оскільки люди, як правило, найкраще запам'ятовують початок і кінець тексту. Пишіть лише правду про себе, тому що неправдиві відомості при їх виявленні можуть непоправно зіпсувати вашу репутацію. Обов'язково виділяй жирним шрифтом підзаголовки твого резюме. У супровідному листі сконцентруйся на основному запитанні роботодавця: «Чому я маю взяти на роботу саме вас, а не когось іншого?»

Існує кілька джерел та способів отримання інформації про роботу. Це:

1. загальні газети і спеціалізовані видання (наприклад, «Пропоную роботу», «Работа й учеба»та ін.), рідше — телебачення та радіо;

2. оголошення в Інтернеті;

3. інформаційні бюлетені Центрів зайнятості населення;

4. спілкування з родичами, друзями, знайомими щодо отримання інформації про вакантні місця;

5. розміщення в засобах масової інформації власних міні-резюме;

6. телефонні контакти чи безпосередні відвідини фірм, в яких би ти хотів працювати (або відправлення листів-пропозицій у різні структури).

Звичайно, бажано використовувати всі можливі методи пошуку. Пам'ятаєте біблейське: «Стукайте — і вам відкриють»? Проте іноді (якщо у вас обмаль часу) варто зосередитися на найефективніших способах. Чимало фахівців вважають такими оголошення в засобах масової інформації. Але дані соціоопитування, проведеного американськими бізнес-фахівцями Дж. Фріденбергом і К. Бредлі, свідчать про дещо інше: з тих людей, котрі знайшли роботу, 34,9 % зверталися безпосередньо до роботодавця; 26 % просили про допомогу родичів і знайомих;

13,5 % відповідали на оголошення в газетах; 10,7 % зверталися до служб із працевлаштування і 14,9 % використовували всі інші методи. Так що міркуй сам.

І ось нарешті, твої зусилля призвели до того, що роботодавець викликав тебе на співбесіду. Найперше радимо підготувати, а пізніше — прорепетирувати перед дзеркалом відповіді на найтиповіші запитання, які найчастіше фігурують на співбесідах: чому ти хочеш працювати саме за цим фахом, на даній позиції? що ти знаєш про нашу фірму? чому ти думаєш, що дану посаду повинен обіймати саме ти? які сильні і слабкі сторони твого характеру? які твої життєві цілі і цінності? чому ти пішов з попередньої роботи? на яку заробітну плату ти розраховуєш? Спробуй стисло записати відповіді у своєму блокноті.

У тебе, звичайно ж, виникне запитання: а як же одягнутися на співбесіду? Ось порада вже згадуваних нами Дж. Фріденберга і К. Бредлі: «Жінки не повинні вдягати яскравий, такий, що обтягує тіло, чи надто сексуально-провокуючий одяг. Також не потрібно багато коштовностей, парфумів і косметики. Чоловіки мають уникати занадто яскравого одягу, футболок, джинсів чи кросівок... Найкраще — класичний костюм і краватка. Кольори і моделі мають бути консервативними... Запам'ятай: лише гангстер одягне більш темну сорочку, аніж костюм, і більш світлу краватку, аніж сорочка. Жінкам бажано вдягати костюми зі спідницями без розрізів. І в жінок, і в чоловіків сорочки не мають бути роз­стебнуті більше, ніж на один ґудзик. Одяг повинен бути чистим, випрасуваним, зручним і гарно вам пасувати».

Звичайно ж, найважливіший момент — це сама співбесіда. Роботодавець братиме до уваги все — твою поставу й позу, вираз обличчя, міміку й жести, погляд і темп твого мовлення, форму і зміст твоїх відповідей. Докладніше радимо прочитати про весь комплекс поведінки кандидата під час співбесіди у книзі Г. Щокіна «Як уникнути помилок при влаштуванні на роботу» (Київ, 1994 р.). Ми ж обмежимося лише деякими, найістотнішими порадами. На співбесіду варто прийти за 10—15 хвилин до призначеного часу. Вмій зацікавлено вислухати роботодавця; в першій половині співбесіди не перебирай ініціативу на себе. Займай зручну позу на стільці — вільну, але не занадто розслаблену. Сиди прямо до співбесідника і час від часу дивись йому прямо в очі. Обери середній рівень темпу мовлення і гучності голосу. Дай зрозуміти роботодавцеві, що тебе найперше цікавить робота в даній організації, ефективність твого майбутнього внеску у спільну справу, а вже потім матеріальна винагорода. Тому про зарплату бажано запитати в кінці співбесіди, а ще краще — коли ти дочекаєшся відповідного запитання від роботодавця. Сміливо розповідай про свої попередні досягнення в навчанні чи роботі, але ні в якому разі не перебільшуй, не розповідай небилиць. Часто роботодавці вимагають документального підтвердження твоїх успіхів. Якщо такі документи існують в природі, то радимо прихопити їх із собою. У відповідях вживай три магічних слова: «вибачте», «будь ласка» і «дякую». Спро­буй закінчити співбесіду в позитивному руслі, ще раз підтверди твою заці­кавленість в отриманні даного робочого місця і відзнач, чому саме ти є най­кращим вибором фірми щодо певної посади. І, нарешті, найголовніше: спробуй не поводитися на співбесіді так, як це робив згадуваний нами герой «Фран­цузького пирога». І ти стовідсоткове отримаєш свою роботу!

5.4 Які права ти маєш, працюючи в трудовому колективі?

Твоє нестримне бажання стати дорослішим і самостійним постійно зростає. Ти намагаєшся заробляти кошти, які бажаєш витрачати на свій розсуд, але незалежно від тебе виникають трудові відносини, в яких необхідно принаймні елементарно розбиратися, оскільки від цього залежить і твій прибуток, і умови твоєї праці.

Стаття 43 Конституції України проголошує: «Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується».

Здатність до праці у людини може з'явитися рано, в юридичному ж розумінні здатність до праці виникає з досягненням певного віку. За законами нашої держави не допускається прийняття на роботу осіб, молодших за 16 років. Як виняток, за згодою одного з батьків, усиновителів або опікунів можуть прийма­тися на роботу особи, які досягли 15 років. Також для підготовки молоді до праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої праці, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процес навчання, у вільний від навчання час, після досягнення 14 років і обов'язково за згодою одного з батьків, усиновителів чи опікунів.

Після закінчення або припинення навчання в школі, училищі чи технікумі, завершенні підготовки або перепідготовки ти маєш право на професійне робоче місце на термін не менше двох років.

У трудових відносинах ти маєш такі самі права, як і повнолітні особи, але відносно охорони праці, тривалості часу роботи, відпусток та деяких інших умов праці ти користуєшся пільгами.

Запалі 'ятай:

— при укладанні трудового договору, обов'язковим є додержання письмової його форми; також на ньому повинен стояти підпис про згоду одного з батьків, опікунів або усиновителів;

— існує скорочена тривалість робочого часу, для осіб від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень, від 14 до 16 років — 24 години на тиждень;

— забороняється застосування праці на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами, на підземних роботах, у нічних (з 10 вечора до 6 ранку), надурочних роботах (понад встановленої тривалості робочого дня), у вихідні дні;

— для тебе не призначається випробувальний термін при прийнятті на роботу;

— обов'язковим є попередній медичний огляд;

— для тебе повинні затвердити занижені норми виробітку;

— заробітна плата виплачується в такому ж розмірі, як працівникам відпо­відних категорій при повній тривалості щоденної роботи;

— забороняється переводити тебе з однієї посади на іншу, якщо ти не по­годжуєшся; — щорічні відпустки надаються у зручний для тебе час; пропрацювавши безперервно шість місяців, ти маєш право подати заяву на відпустку;

— якщо ти працюєш і навчаєшся одночасно, то маєш право на скорочений робочий день та на додаткову відпустку в період сесії, а також на оплату проїзду до місця навчання;

— для всіх підприємств та організацій встановлюється резерв щодо прийняття на роботу і професійного навчання на виробництві молоді, яка закінчила за­гальноосвітні школи, професійні навчально-виховні заклади;

— роботодавець має право звільнити тебе за власною ініціативою; крім додержання загального порядку звільнення, це здійснюється лише за згодою районної (міської) комісії в справах неповнолітніх;

— за систематичне порушення трудової дисципліни, прогул (відсутність на робочому місці більше трьох годин протягом дня без поважних причин), поява на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння, до тебе можуть бути застосовані дисциплінарні заходи — догана або навіть звільнення;

— твої батьки, усиновителі чи опікуни, а також державні органи, на яких покладено нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю, мають право вимагати розірвання трудового договору, коли продовження його загрожує твоєму здоров'ю або порушує твої інтереси.

5.5. Який найоптимальнішии спосіб ведення власного бізнесу на початковому етапі?

Відомий американський фахівець із практичної психології Дейл Карнегі в одній зі своїх праць зауважив, що п'ятдесят відсотків успіху будь-якої справи — це рішуче і вчасно зроблений перший крок. Ми живемо в складних умовах перехідного періоду. На жаль, українці сьогодні постали перед такими болючими проблемами, як низькі зарплати, робота не за своїм фахом, масове безробіття. Часто добробут кожного громадянина України та членів його сім'ї великою мірою залежить від нього самого. Глянь навколо себе. Ти помітиш, що чимало людей, замість впадання в депресію від несприятливої ситуації і безвольного руху за течією життя, започатковують і організовують власний бізнес. І тим самим не лише годують себе і свою сім'ю, а, заробивши додаткові кошти, розвивають далі свою справу, стають успішними бізнесменами.

Уяви собі: ти досяг повноліття, набув певного фаху, у тебе народилися комерційні ідеї, і ти вирішив відкрити власну справу. Природно, постає запитання:

з чого почати? Звичайно, спочатку ти ретельно зважуєш, у якій формі тобі було б зручніше це зробити, скільки коштів для цього потрібно. Як правило, для бізнесмена-початківця важко одразу зареєструвати акціонерне товариство чи навіть товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ), оскільки це пов'язано іі значними матеріальними витратами вже на етапі реєстрації. Так, наприклад, величина статутного фонду ТОВ має бути не меншою загривень.

Тому більшість бізнес-консультантів радить: найзручнішим способом ведення бізнесу на початковому етапі є підприємницька діяльність як суб'єкта підпри­ємницької діяльності — фізичної особи. Інакше кажучи, приватної о підприємця.

Ми розглянемо спрощену (найоптимальнішу) схему — реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності як платника єдиного податку. В чому ж переваги такої форми ведення бізнесу? По-перше, це не потребує складання статуту або установчого договору, а отже — й великого початкового капіталу. По-друге, тобі не треба мати окрему юридичну адресу, не обов'язково відкривати рахунок у банку й виготовляти печатку. По-третє, якщо ти не використовуватимеш працю найманих робітників, то тобі не обов'язково реєструватися в органі Фонду соціального страхування з тимчасової втрати непрацездатності, у центрі зайнятості, в органі Фонду соціального страхування від нещасних випадків. Ти це можеш зробити на добровільних засадах. Не кажучи вже про те, що після державної реєстрації тобі не потрібно буде ставати на облік в органах державного пожежного нагляду, Державного департаменту з нагляду за охороною праці, санепідемстанції тощо. Адже чимало досвідчених підприємців, які в свій час реєстрували свій бізнес у формі юридичної особи, згадують про свої тодішні митарства як про страшний сон.

Отже, розглянемо основні кроки, які тобі необхідно зробити, щоб заре­єструватися приватним підприємцем. Насамперед, треба з'ясувати місцезна­ходження органу державної реєстрації за твоїм місцем проживання. Ним може бути виконавчий комітет міської, районної у місті ради або районна державна адміністрація. Тобі доведеться зробити перший візит до реєстраційної установи, щоб довідатися про час прийому і реквізити рахунку, на який треба перерахувати реєстраційний збір. До речі, він становить 1,5 неоподатковуваних мінімуми доходів громадян. За прискорену (протягом одного дня) реєстрацію ти маєш сплатити потрійний розмір реєстраційного збору.

Для реєстрації приватного підприємця українське законодавство вимагає подання таких документів:

1) реєстраційна картка суб'єкта підприємницької діяльності — фізичної особи (видається в органі державної реєстрації і повинна бути заповнена особисто заявником);

2) дві фотокартки (як правило, форматом 3х4);

3) довідка (або її копія) про включення до Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів (т. зв. ідентифікаційний код);

4) документ, що підтверджує внесення плати за державну реєстрацію (ним може бути оригінал чи ксерокопія квитанції про сплату реєстраційного збору).

При здачі реєстраційного пакету тобі належить пред'явити документ, що засвідчує, особу. Зауважимо: якщо чиновник вимагатиме у тебе ще якісь документи, крім перелічених вище, то він діятиме незаконно. Ти можеш це аргументувати, спираючись на ст. 8 Закону України «Про підприємництво» від 07.02.91. За цим же законом, орган державної реєстрації зобов'язаний протягом не більше, ніж за п'ять робочих днів від дня подання документів (у разі прискореної реєстрації — за один день) внести дані реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності й видати тобі Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності — фізичної особи. Це свідоцтво є твоїм паспортом підприємця, документом про легалізацію твого бізнесу. І ще один важливий нюанс: уповноважений орган зобов'язаний видати тобі також три копії Свідоцтва, які будуть необхідні для подальшої реєстрації в державних органах. На жаль, часто буває, що чиновники не видають таких копій взагалі, хоча за законом вони зобов'язані це зробити. В такому разі радимо бути наполегливими у своїх вимогах.

Наступний не менш важливий крок — це постановка на облік платників податків у органі державної податкової служби. Згідно із законом, ти повинен звернутися до органу податкової служби за своїм місцем проживання для взяття на податковий облік у п'ятиденний термін після одержання свідоцтва про державну реєстрацію (а не від дня реєстрації!). До податкової інспекції ти маєш подати такі документи:

1) заяву за формою , чистий бланк якої можна придбати в податковій інспекції;

2) копію свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності — фізичної особи, яку тобі повинні були видати в органі державної реєстрації;

3) документ, що засвідчує особу (паспорт).

Так само, як і у випадку з державною реєстрацією, податковому органові забороняється вимагати від підприємця ще якісь додаткові документи. Радимо тобі одразу ж придбати в податковій інспекції Книгу обліку доходів і витрат; її необхідно прошнурувати й пронумерувати усі сторінки. Після взяття на облік як платника податків орган податкової служби видає тобі довідку за формою , яка підтверджує взяття на податковий облік. Якщо ти маєш намір відкрити банківський рахунок, то не зайве буде взяти у податківців ще й копію цієї довідки (вони зобов'язані тобі її видати), яка знадобиться в банку.

Якщо ти обрав спрощену систему оподаткування (а ми говорили про неї як про найоптимальнішу), то тобі необхідно за спеціальним класифікатором у податковій інспекції обрати для себе види діяльності. Залежно від твого вибору визначається і сума єдиного податку, який ти маєш сплачувати раз на місяць (або на квартал). Як правило, ця сума не перевищує 200 грн. за місяць. Більшу суму з тебе, як з приватного підприємця, держава стягнути не може. Саме тому багато бізнесменів нині реєструється як приватні підприємці. Щоб працювати за спрощеною системою оподаткування, тобі необхідно отримати в податковому органі Свідоцтво про сплату єдиного податку. Для цього не пізніше ніж за 15 днів перед початком наступного звітного кварталу тобі необхідно подати:

1) заяву про право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності (можна придбати на місці);

2) платіжний документ (квитанція або копія платіжного доручення з відміткою банківської установи) про сплату відповідного розміру єдиного податку за період не менший, ніж календарний місяць.

Податковий орган зобов'язаний видати тобі Свідоцтво про сплату єдиного податку не пізніше, ніж за 10 робочих днів від дня подання заяви.

Насамкінець, для більш глибокого ознайомлення з особливостями реєстрації підприємницької діяльності в Україні, радимо прочитати Довідник Центру комерційного права «Як зареєструвати підприємницьку діяльність» (Київ, 2001), матеріали якого були використані при написанні даного розділу.

[1] Друкується на основі: Порадник молодого громадянина /А. Коваленко, М. Антонович, Р. Войтюк, Н. Кравченко, Г. Шевчук. − К.: Всеукраїнський Комітет Захисту Дітей, 2003. − С. 41-45; 49-55.

[2] Друкується на основі: Порадник молодого громадянина /А. Коваленко, М. Антонович, Р. Войтюк, Н. Кравченко, Г. Шевчук. − К.: Всеукраїнський Комітет Захисту Дітей, 2003. − С. 41-45; 49-55.