* Повний текст статті ви можете знайти у друкованій версії бюлетеня «Фінансовий ринок України»
З питань придбання звертатися за телефонами:
(0, (0
Або електронною поштою:
*****@***; office@ufin.com.ua.
Грошово-кредитний ринок
Фінансовий розвиток України у контексті держбюджету 2006 року
В. Мунтіян
професор Національної Академії Державного
Управління при Президентові України, д. е. н.
Поданий Кабінетом Міністрів України (08.12.2005) до Верховної Ради України проект Закону ”Про Державний бюджет України на 2006 рік” доопрацьований для розгляду у повторному другому читанні передбачає доходи бюджету 126,7 млрд. грн., та видатки у розмірі 137,5 млрд. грн. Законопроектом передбачається також створення Стабілізаційного фонду в сумі 3 млрд. грн., та визначено граничний рівень дефіциту 2,5% від ВВП. Які ж суттєві зміни пропонує Уряд у проекті держбюджету до повторного другого читання?
Рівень державного споживання, який закладено в параметри держбюджету, можуть дозволити собі лише розвинуті країни. Для України такий рівень є непосильним тягарем для її реального сектору економіки, потрібно було б визначитись із пріоритетами. Крім того, змінюється структура розподілу валового наявного доходу, що зменшує потенціал відтворення та прискорює цикл економічного затухання. При таких параметрах забезпечити задекларовані урядом такі напрями, як збалансованість, інвестиції, розвиток, стає нереалістичним. Майже 80 % від суми видатків Державного бюджету України на 2006 рік заплановано на споживання. Але навіть при таких параметрах його не можна класифікувати як соціальний бюджет, тому що він не спроможний забезпечити основні соціальні гарантії та стандарти.
Так, співвідношення мінімальної заробітної плати до прожиткового мінімуму складатиме 73 %, а в кінці року – 80 %, мінімальний розмір по безробіттю – 23,9 %, допомоги догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку – 23 %.
На фонд оплати праці йде понад 80 % місцевого бюджету, а по деяких областях більше ніж 90%. Але як можна на вкрай обмежений залишок видатків придбати медикаменти, продукти харчування, заплатити за енергоносії та інші витрати? Як прожити на таку жалюгідну заробітну плату лікарям і вчителям? Передбачається зменшення фінансування захищених статей в 2006 році навіть нижче рівня 2005 року.
Не враховано пропозицію Бюджетної резолюції щодо встановлення у 2006 році мінімальної заробітної плати у розмірі 400 грн. на місяць. Так статтею 76 законопроекту передбачено установити з 1 січня 2006 року розмір мінімальної заробітної плати 350 грн. на місяць, з 1 липня 2006 року - 360 грн, з 1 грудня 2006 року - 400 грн.
По-перше, запропонована динаміка зростання мінімальної заробітної плати протягом 11 місяців 2006 року на 2,8% більш ніж утричі відстає від динаміки зростання інфляції.
По-друге, за рівнем заробітної плати Україна відстає від розвинутих країн значно більше, ніж за показником продуктивності праці. І що ж це за величина мінімальної зарплати в 400 грн. чи навідь середньомісячної у 995 грн.? Якщо світова спільнота в особі відповідних організацій ООН давно визнала, що погодинна заробітна плата нижче 3 дол. США є критичною. Вона виштовхує працівника за порогову межу його життєдіяльності, за якою відбувається руйнування трудового потенціалу економіки країни.
Не передбачено на 2006 рік, також, реального зростання рівня прожиткового мінімуму, порівняно із затвердженим на 2005 рік, з урахуванням індексу споживчих цін (інфляції). Він реально знизиться на 1,6 %. Тобто, фактично заплановано не зростання, а реальне падіння прожиткового мінімуму. А враховуючи те, що фактичний рівень інфляції буде більший за плановий то і прожитковий мінімум зменшиться на значно більшу величину…*
Інструменти і суб’єкти інвестиційних ринків
А. Свєтлов
економіст
Інвестування вільних коштів і проведення спекулятивних операцій можна здійснювати на таких ринках (грошових і товарних): ринку акцій; ринку боргових облігацій; валютному і товарному ринках.
Ринок акцій
Історія ринку акцій нараховує кілька сотень років. Останнім часом у зв'язку з довгостроковим стійким зростанням світової економіки, передусім в США, популярність цього ринку зросла настільки, що багато інвесторів утратили почуття обережності при проведенні операцій із власними коштами. Інвесторів, що купують (не продають) акції американських компаній, не бентежить навіть істотне зниження протягом декількох років індексу акцій високих технологій.
На ринку акцій можна виділити три основні інструменти: акції; депозитарні розписки на іноземні акції; фондові індекси.
Значна частина світової торгівлі акціями зосереджена на двох майданчиках:
· NYSE (New York Stock Exchаnge – Нью-Йоркська фондова біржа, заснована 17 травня 1792 р.) – наприкінці квітня 1999 р. у лістингу NYSE нараховувалося 3086 компаній, торгувалося понад 259 млрд. акцій із сумарною ринковою капіталізацією більше 12 трлн. дол.;
· NASDAQ-AMEX, що являє собою об'єднання позабіржового майданчика NASDAQ і фондової біржі AMEX (Amerіcan Stock Exchange).
На другому місці європейські й азіатські біржі:
· LSE (London Stock Exchange);
· TSE (Tokyo Stock Exchange);
· SEHK (Stock Exchange Hong Kong);
· OSE (Osaka Stock Exchange).
Провідними біржами у торгівлі терміновими контрактами на акції та фондові індекси є:
· СМЕ & GLOBEX (Chіcago Mercantіle Exchange і позабіржовий електронний ринок GLOBEX);
· СВОТ & Project A (Chіcago Board of Trade і позабіржовий електронний ринок Project А).
Найбільш ліквідними є ф'ючерсні й опціонні контракти з термінами постачання в 3 і 6 місяців.
Основною метою ринку термінових контрактів є страхування (хеджування) ризиків, пов'язаних з володінням окремими акціями, портфелями акцій чи іншими активами, що знаходяться в обігу на фондовому ринку. Складно визначити, які фінансові угоди на терміновому ринку є спекулятивними а які - "хеджовими" операціями.
На думку фахівців, найцікавішими об'єктами торгівлі є контракти на такі активи:
· фондовий індекс S&P 500 – відображає зміну вартості найбільш розповсюдженого серед великих інституціональних інвесторів портфеля з 500 акцій і використовується для оцінки кон'юнктури на фондовому ринку США;
· фондовий індекс S&P МіdCap 400 (Міddle Capіtalіzatіon) – відображає зміну вартості середніх за розмірами 400 компаній, що не входять у розрахунок індексу S&P 500;
· фондовий індекс NASDAQ Composіte – відображає зміну вартості акцій, що торгуються у позабіржовій торговій системі NASDAQ;
· фондовий індекс NASDAQ-100 – переважно відображає зміну вартості акцій високотехнологічного сектора. Більш "вузький" індекс, ніж NASDAQ Composіte, і тому менш репрезентативний…*
Фондовий ринок
М. Ройко
президент інвестиційного фонду «Симфонія»
Коли ми говоримо про інститути спільного інвестування (ІСІ), то зауважуємо, що ця тематика вже знайшла права громадянства і цілком адекватно сприймається. Такі поняття, як "пайові інвестиційні фонди" (ПІФ), "корпоративні інвестиційні фонди" (КІФ), а також їхні цінні папери (відповідно, "акції КІФ", та "інвестиційні сертифікати ПІФ"), а також компанії з управління активами (КУА) – вже не викликають роздратування. Тому можливість розглянути діяльність ІСІ з погляду сутності інвестиційного бізнесу викликає практичний інтерес.
На початку поточного року в Україні зафіксовано 87 КУА. На 1 жовтня – 134 компанії. Дуже важливо, що ці КУА управляють фондами (ПІФ і КІФ), які задекларували, (а ДКЦПФР зареєструвала) загальний обсяг та їхні цінні папери на суму близько 24 млрд. грн. Реальне покриття (тобто реалізація) значно нижче. Але специфіка ІСІ така: обсяг емісії оголошено, а далі за принципом "скільки зберемо".
Статистика розміщення цінних паперів ІСІ на 1 жовтня поточного року
Існує такий різновид ІСІ як венчурні фонди. Вони мають мінімальні обмеження з інвестування і до них застосовуються не дуже обтяжливі (помірні) регуляторні вимоги. Підтверджені розміри активів за цими фондами складають близько 2 млрд. грн. (1985 млн. грн.). За іншими (не венчурними) – близько 112 млн. грн. Загальне покриття задекларованих активів на 1.10.2005 р. складає від 15 до 20%. Щодо структури бізнесу ІСІ необхідно відзначити, що з 24 млрд. грн. оголошеної (сумарної) емісії цінних паперів усіх ІСІ на частку венчурних фондів припадає близько 93%. І тільки 7% – це не венчурний капітал.
Якщо давати загальну характеристику венчурним фондам, що займають велику частину ринку ІСІ, то їх можна умовно розділити на декілька категорій (розподіл пов'язаний з перевагами реальних інвесторів, КУА та іншими факторами). При цьому значна частина венчурних ІСІ обслуговує інвестиційні процеси в будівництві та операціях з нерухомістю. Будівельний бізнес відчув певні вигоди у такій взаємодії в інтересах концентрації коштів і розміщення своїх так званих товарних облігацій. Багато венчурних фондів пов'язано з конструюванням і застосуванням методів мінімізації податків – цілком легально, у рамках діючого законодавства. Є ще досить незначна частина венчурних фондів, що діють в інтересах забезпечення навіть інвестиційних проектів (тобто виправдовують щире призначення венчурних ІСІ). Декілька реальних венчурних фондів, що взаємодіють з банками, зайняті венчурним інвестуванням і реалізують інноваційні проекти. Наприклад, один з київських банків реалізує інвестиційний проект з будівництва сміттєспалювальних заводів. При цьому основні інвестори – нерезиденти…*
Інфраструктурні можливості управління інвестиційними ризиками на фондовому ринку
С. Томлянович
Страховий ринок та небанківські фінансові установии
Порадник з питань запобігання відмиванню грошей для суб’єктів страхової діяльності*
1. Вступ
1. Відмивання грошей – це термін, який використовується для характеристики способів, методів та процесів, пов'язаних з переведенням отриманих нелегальним або кримінальним шляхом коштів в інші активи у такий спосіб, аби приховати їх справжнє походження, приналежність або інші фактори, що можуть вказувати на правопорушення. Основною метою відмивання грошей є узаконювання доходу, отриманого таким шляхом.
2. Основні принципи та стратегія суб'єктів страхової діяльності
4. Чотири основних принципи, яких мають додержуватись суб'єкти страхової діяльності для боротьби з відмиванням грошей, включають:
а. Виконання законів по боротьбі з відмиванням грошей, в тому числі;
б. Знання своєї клієнтури;
в. Співпрацю з органами правопорядку, страховими контролерами та іншими слідчими і наглядовими органами;
г. Наявність стратегії боротьби з відмиванням грошей, відповідних методів та навчальних програм.
3. Системи контролю для сприяння попередженню та виявленню випадків відмивання грошей
5. Для сприяння попередженню та виявленню випадків відмивання грошей у суб'єктів страхової діяльності важливо, щоб системи контролю страхової діяльності давали можливість страховому контролеру:
а. відвідувати суб’єкти страхової діяльності з метою перевірки додержання правил, включаючи перевірку усієї документації, яку веде суб’єкт страхової діяльності;
б. обмінюватись інформацією з вітчизняними та міжнародними правоохоронними органами, міжнародними страховими контролерами, контролерами інших фінансових структур та іншими слідчими та наглядовими органами;
в. брати до уваги, в процесі ліцензування, в якій мірі страховик пропонує впровадження заходів проти відмивання грошей. Така інформація має бути конфіденційною та такою, що не може бути розголошена третім особам. Особи, які добросовісно сповіщають про підозру щодо відмивання ким-небудь грошей, повинні мати захист від судового переслідування за надання такої інформації.
4. Страхування життя та інші види страхування
6. Ці рекомендації стосуються перш за все діяльності з страхування життя -- виду страхування, який переважно використовується для відмивання грошей. Проте інші види страхування також можуть використовуватися для цих цілей. Так, незаконно отримані кошти можуть бути спрямовані на купівлю активів, які свідомо списуються, щоб одержати “чисті” гроші від страховика.
7. Слід зазначити, що існує кілька видів страхування життя, включаючи строкове страхування на випадок смерті (без прибутків), страхування на випадок смерті (з прибутками) та комбінацію обох. Є також види страхування життя з одноразовим або регулярним страховим внеском, в яких елементи прив’язані до вартості основних грошових вкладень. Вони можуть бути зведені разом і оформлені як страховий контракт з доданням, наприклад, полісу страхування на випадок смерті…*
Корпоративне управління, аудит та рейтинги
Стратегічний ризик-менеджмент як нова парадигма управління бізнесом
Р. Поляков
Сучасні проблеми і тенденції розвитку ризик-менеджменту останнім часом усе більше привертають увагу вітчизняних підприємців. І це не дивно, оскільки сучасний бізнес стикається з численними ризиками, пов'язаними з ринковими змінами курсів валют, акцій, сировинних товарів тощо. Лібералізація національної економіки, а також збільшення рівня відкритості робить свій внесок у жорсткість конкуренції, викликаючи додаткові труднощі в суб'єктів, що господарюють.
Становлення ризик-менеджменту як нової парадигми стратегічного управління в сучасному бізнесі відноситься до середини 90-х років. Провідні технології, глобалізація світової економки, дерегуляція, реструктуризація, Інтернет, розвиток ринку похідних інструментів, інформаційно-технологічний розвиток та інші важливі фактори, що впливають на сучасний бізнес, радикально змінили підходи до управління ризиками.
Нещлдавно застосовувався вузькоспеціалізований, фрагментований підхід до управління ризиками "знизу нагору", що розглядав усі ризики як окремі не взаємозалежні елементи. При цьому їхні оцінки мали різноманітний характер, що не давало можливості зіставити їх один з одним і проаналізувати одержані результати.
Змінилися погляди і підходи на сформовані проблеми в галузі управління ризиком, внаслідок чого утворилась нова модель ризик-менеджменту, що комплексно розглядає ризики усіх відділів і напрямків діяльності організації. З'явилася можливість одержувати оцінки по всіх видах ризику завдяки оптимальному підходу між методами і моделями для визначення специфічних видів ризиків.
Міжнародними організаціями приймається багато законодавчих актів і вимог щодо перспектив ведення бухгалтерської звітності. Одним з перших розроблювачів таких документів була комісія Тредуея, англійська назва – Commіttee of Sponsorіng Organіzatіons of the Treadway Commіssіon (COSO). Вона розробила й опублікувала роботу "Іnternal Control – Іntegrated Framework" (ІCІ), у перекладі – "Внутрішній контроль – комплексна структура". Відповідно до цього документа з'являється нова структура контролю, у якій провідне місце займають такі взаємозалежні компоненти, як: контроль за факторами середовища; оцінка ризику; дії контролю; інформація і комунікація; моніторинг. У документі зазначається нова культура і політика підприємства в галузі усвідомлення ризику всім колективом підприємства. З цього документа можна вважати зародження ризик-менеджменту як нової парадигми стратегічного управління в сучасному бізнесі.
Багато експертів вважають, що ризик-менеджмент має стати невід'ємною частиною кожного успішного підприємства, отже, він має включати:
· ідентифікацію, аналіз та оцінку ризиків;
· розробку програми заходів щодо ліквідації наслідків ризикових ситуацій;
· розробку механізмів виживання підприємства;
· збереження цілей підприємства;
· зниження витрат;
· забезпечення збереження успіху підприємства;
· створення системи страхування;
· прогнозування розвитку підприємства з урахуванням можливої зміни кон'юнктури та інші заходи.
Керівники більшості організацій традиційно вважають ризик-менеджмент спеціалізованою і відособленою діяльністю. Наприклад, це стосується управління страховими чи валютними ризиками. Новий підхід полягає в орієнтуванні службовців і менеджерів усіх рівнів на ризик-менеджмент. У табл. 1. показано основні риси нової і старої парадигм ризик-менеджменту. Раніше підприємства використовували систему ризик-менеджменту фрагментовано, епізодично і в обмеженому напрямку. Нові тенденції в економіці змушують керівництво переходити до нової парадигми, використовуючи ризик-менеджмент інтегровано, безупинно і розширено у всій організації. Звідси випливає, що розвиток різних ризикових ситуацій повинен контролюватися і відслідковуватися, тобто організація має впроваджувати в управління стратегічний ризик-менеджмент.
На наш погляд, термін “стратегічний ризик-менеджмент” більш точно відображає нові тенденції в сучасній економіці, тому що передбачення розвитку тієї чи іншої ситуації дає можливість уникнути чи знизити ризик підприємства потрапити в невизначений стан, що надалі може відобразитись на його фінансах або репутації…*
Оцінка інвестиційної привабливості підприємства за допомогою аналізу надійності цінних паперів
С. Донцов
старший науковий співробітник Павлодарського
державного університету ім. С. Торайгирова, к. т. н. (Росія).
В умовах ринкових відносин більшість господарств не можуть розраховувати на значні бюджетні інвестиції у свою діяльність. Основним джерелом інвестиційних ресурсів у нових економічних умовах має стати фондовий ринок, що припускає випуск, розміщення та обіг цінних паперів з метою залучення додаткових інвестицій (у тому числі іноземних) в економіку країни.
Ринок цінних паперів розширює і полегшує всім суб'єктам економіки доступ до одержання ресурсів, необхідних для їхнього розвитку. Так, наприклад, випуск акцій дозволяє одержати ці ресурси безстроково, тобто на увесь час існування підприємства. Випуск облігацій може забезпечити одержання кредиту на більш вигідних, ніж у банку, умовах.
У зв'язку з тим, що основними об'єктами угод на фондовому ринку є цінні папери, обов'язковою умовою раціональної інвестиційної діяльності є вміння правильно оцінити якість цінних паперів – потенційних об'єктів капіталовкладень.
Оцінка якості основних різновидів цінних паперів ґрунтується на визначенні фінансової стійкості їхнього емітента. Очевидно, що економічно неефективне і фінансово нестійке підприємство навряд чи зможе належним чином відповідати за своїми обов'язками, документально закріпленими у формі тих чи інших цінних паперів.
Для оцінки інвестиційної привабливості цінних паперів конкретного підприємства можна використовувати низку коефіцієнтів, що характеризують його фінансову стійкість і економічну ефективність.
Надійність цінних паперів оцінюється за фінансовою звітністю їхнього емітента. Аналізуючи бухгалтерський баланс і звіт про результати фінансово-господарської діяльності, розраховують три групи показників, що характеризують фінансовий стан емітента:
· показники першої групи характеризують надійність підприємства в цілому;
· показники другої групи визначають надійність емітента з погляду повернення коштів, вкладених інвестором у цінні папери підприємства;
· за третьою групою показників можна оцінити надійність емітента з погляду гарантії одержання інвестором доходу за конкретними цінними паперами.
Передбачено такий порядок розрахунку показників фінансового стану емітента за вищезгаданими групами.
Показники першої групи:
Борг на капітал – показник, що характеризує відношення між загальною заборгованістю підприємства і його загальним власним капіталом. Величина цього показника має бути меншою чи дорівнювати одиниці (граничне значення 1), причому чим ближче значення показника до нуля, тим надійніше фінансовий стан підприємства-емітента в цілому.
Коефіцієнт покриття поточних зобов'язань ліквідними активами характеризує на підприємстві співвідношення між сумою ліквідних активів і розміром поточних зобов'язань. Він показує здатність підприємства забезпечити покриття своїх поточних боргів за рахунок активів, що можуть бути реалізовані без значних утрат. До ліквідних активів можна віднести кошти в касі і на рахунках у банках, ліквідні цінні папери, дебіторську заборгованість, що може бути погашена протягом року і відповідні товарно-матеріальні запаси. Значення цього коефіцієнта має бути не менше 2. Чим вищий цей показник, тим надійнішим вважається фінансовий стан підприємства в цілому.
Коефіцієнт покриття поточних зобов'язань найбільш ліквідними (живими) активами розраховується як відношення суми тієї частини активів, що найпростіше може бути переведена в гроші, до суми поточних зобов'язань підприємства-емітента цінних паперів…*
Міжнародний огляд та зарубіжний досвід
Міжнародні тенденції рейтингової діяльності*
Протягом останнього часу спостерігався бум рейтингової діяльності. Ще наприкінці 80-х рр. у світі існувало не більше тридцяти агентств, а рейтингова діяльність була розвинута фактично тільки в США. З моменту появи перших рейтингових агентств (РА) у США на початку століття рейтингова культура залишалася винятково американською особливістю. Тоді як у США для емітентів стало звичайним одержувати рейтинги у двох провідних агентств, у європейських країнах і Японії корпоративний рейтинг залишався екзотикою і встановлювався передусім найбільшим компаніям, що проводять міжнародні операції.
Однак з початку 90-х рр. почався стрімкий розвиток рейтингової діяльності і за межами США. Сьогодні рейтингову діяльність проводять уже близько 90 агентств у більш ніж 100 країн світу; при цьому слід зазначити, що більшість агентств, які існували в кінці 80-х рр увійшло в мережу глобальних РА. Таким чином, значна частина існуючих сьогодні агентств розпочали діяльність у 90-х рр. (варто враховувати, що з моменту організації РА до початку їхньої повномасштабної діяльності проходить, як правило, 5-6 років). Тільки з 1997 р. рейтингову діяльність почали понад 25 рейтингових агентств у Південно-Східній Азії, Європі і Латинській Америці – не враховуючи філій і дочірніх компаній глобальних РА. Згідно з даними дослідження Fіtch близько 80% світових потоків позикових капіталів контролюються рейтингами.
Про розвиток рейтингової культури у світі свідчить також факт значного збільшення ринку близьких до рейтингу послуг, пропонованих аналітичними і дослідницькими підрозділами різних інститутів, для яких рейтингова діяльність не є основною. Найбільш розповсюдженою послугою є ренкінги. Кількість таких послуг помітно зростає, і, незважаючи на їхній у більшості випадків непрофесійний характер, дозволяє говорити про розвиток рейтингової культури в цілому і про тенденцію посилення конкуренції на національних рейтингових ринках.
Розвиток рейтингового ринку не характеризується тільки кількісними показниками. У результаті спеціального дослідження тенденцій світового рейтингового ринку ми виділили кілька основних причин, що обумовили стрімкий розвиток.
Прискорення процесу світової економічної і фінансової глобалізації
Посилення світогосподарських зв'язків, формування нових інститутів міжнародної торгівлі обумовили можливість вибору суб'єктами ринку оптимальних умов діяльності і перехід від традиційних негнучких економічних зв'язків до більш гнучких. В таких умовах стала необхідна стандартизація основних показників господарської діяльності, і кредитний рейтинг виявився для цього дуже придатним інструментом.
Саме глобалізація фінансових ринків обумовила як розвиток міжнародних і національних ринків боргових зобов'язань, так і особливе значення кредитних рейтингів на цих ринках. З'явилася потреба в стандартизації різноманітних світових боргових фінансових інструментів, створенні адекватного інструмента для управління інвестиційним портфелем, і саме цю потребу покликаний задовольнити кредитний рейтинг.
Протягом останнього десятиліття на світовому ринку спостерігається тенденція, подібна до тієї, котра майже сто років тому обумовила виникнення в США перших рейтингових агентств. Це формування великого єдиного економічного і валютного простору. Найяскравішим прикладом єдиного економічного простору є країни Південно-Східної Азії, що характеризуються посиленням економічних і фінансових внутрірегіональних зв'язків. Тільки з 1997 р. рейтингову діяльність у цьому регіоні почали близько 15 національних рейтингових агентств.
Ще одним прикладом формування єдиного валютного простору виступають безсумнівно країни єврозони. Після введення євро було остаточно усунуто ризики, пов'язані з обмінними курсами 10 валют 11 країн-учасниць союзу. У той час як у минулому інвестори і кредитори, роблячи міжнародні транзакції, змушені були враховувати ризик обмінних курсів, сьогодні найбільшого значення набуває оцінка ризику, пов'язаного безпосередньо з окремим суб'єктом. Таким чином, на перший план виступає оцінка кредитоспроможності самого суб'єкта, що й обумовлює небувалі темпи розвитку рейтингової діяльності в Європі. Тобто в Європі є фактори виникнення єдиного валютного простору при тісних внутрірегіональних економічних зв'язках. Протягом останнього десятиліття в Європі з'явилися близько 30 нових рейтингових агентств, половина з яких – філії і дочірні компанії глобальних РА. Оскільки стан ринку капіталу Європи впливає на багато ринків, розвиток рейтингового ринку вплине на розвиток рейтингової культури в багатьох інших країнах.
Використання рейтингів з метою регулювання ринку капіталів
Як стандартизована якісна оцінка рейтинг являє собою цінність для регулюючих органів. Багато рейтингових агентств у світі є уповноваженими агентами регулюючих органів з розвитку ринку боргових зобов'язань, а створення більшості таких агентств у тій чи іншій формі було ініційовано державою. Це підтверджує тісний зв'язок державної політики щодо розвитку і регулювання ринку капіталу з рейтинговою діяльністю. Регулюючі органи традиційно використовують рейтингову інформацію для аналізу стану ринку й окремих суб'єктів, а в деяких країнах рейтинги безпосередньо використовуються з метою регулювання. Наприклад, у США і деяких країнах Південно-Східної Азії регулюючими органами встановлено, що банки, страхові компанії і пенсійні фонди не мають права інвестувати в боргові цінні папери компаній з рейтингом нижче певного рівня…*
Механізми та процедури формування ціни у ринковій економіці*
Ціни і фактори, що їх визначають – теорія питання
Існують дві основні теорії ціни. На думку прихильників однієї теорії, ціна – це грошове вираження вартості товару. Прихильники іншої теорії вважають, що ціна товару являє собою суму грошей, яку покупець готовий заплатити за товар певної корисності. Вільям Петті, Адам Сміт і Давид Рікардо заклали основи вартісної теорії ціни, відповідно до якої вартість товару визначається кількістю праці, необхідної для його виробництва. За К. Марксом, товар має вартість і ціну. Вартість – це витрати праці, що відповідають середнім (для даного періоду) умовам. Ціна товару – грошове вираження його вартості. Ціна окремого товару може відхилятися від його вартості під впливом випадкових ринкових факторів. Інша концепція пояснює ціну товару сумою грошових витрат на його виробництво, ціна при цьому залежить від витрат виробника і від оцінки корисності.
У цивільному праві ціна – одна з важливих умов деяких видів договорів – є грошовим вираженням зобов'язання здійснити платіж за проданий товар, виконання роботи чи надані послуги. Ціна використовується також для визначення суми договору або грошового зобов'язання сторони, що порушила договір або завдала збитку, відшкодувати збитки чи сплатити штраф.
Серед факторів, що визначають ціну товару, головний – попит, тобто бажання і можливість споживача купити товар чи послугу у певний час і у певному місці. Обсяг попиту – це кількість товару, яку покупець готовий придбати за даних умов протягом певного проміжку часу. На зміну попиту впливають багато нецінових факторів: ціни взаємозалежних товарів, рівень грошових доходів покупців, смаки і переваги покупців, споживчі очікування, кількість покупців.
Далі, після попиту на ціну товару впливає його пропозиція, тобто кількість товарів, яку продавці можуть запропонувати покупцеві. Однак і тут є група нецінових факторів, які визначають ціни, що впливають на зміну пропозиції. До них належать такі: рівень витрат самих компаній, що виробляють товари чи надають послуги, у тому числі таких, як: плата за виробничі ресурси, рівень технології і виробництва, ціни на матеріали та інші товари, податки і дотації, а також кількість продавців товару.
З огляду на це, можна виділити закономірні взаємозв'язки, показані в таблиці 1.
Таблиця 1 Клаcифікація факторів цін
Фактори, що сприяють зниженню цін | Фактори, що викликають зростання цін |
Зростання обсягу виробництва, зниження витрат виробництва та обігу, зростання продуктивності праці, конкуренція, зниження податків, розширення прямих зв'язків | Спад виробництва, нестабільність економічної ситуації, монополія підприємства, ажіотажний попит, збільшення обсягу грошей в обігу, збільшення податків, зростання заробітної плати, заморожування капіталу організації, поліпшення якості товару, низька ефективність використання капіталу, устаткування, персоналу, землі |
Визначальним у встановленні цін є рівень розвитку конкуренції. Залежно від кількості і розмірів фірм, що знаходяться на ринку, рівня відмінності товарів, легкості входу на ринок і виходу з нього, наявності нових продавців і покупців, доступності ринкової інформації розрізняють такі моделі ринку: чиста конкуренція, монополістична конкуренція, олігополія, чиста монополія…*
