Олекса ПАЛІЙЧУК
ОПТИМАЛЬНИЙ ВАРІАНТ
Науково-фантастичне оповідання
Він був круглоголовий, широкоплечий і багаторукий, як індуський бог Шіва, у грудях мав атомне серце, що забезпечувало життя на сотні літ. Він умів з великою для себе користю приймати сонячні ванни: блискавично розчохлював свій корпус й оголював поверхню з кількох тисяч лусок, що жадібно вбирали енергію Сонця. Міг живитися навіть од морської води і грозової атмосфери. А ще він мав майже необмежений діапазон слуху й голосу, собачий нюх, заячу швидкість і зміїну теплочутливість. Його сонарному апарату могли позаздрити кажан і дельфін, зору - сокіл. Він бачив також в інфрачервоному та рентгенівському промінні. Логічно мислив, був самокритичний, учився на помилках і навіть виявляв ініціативу, знав десятки мов.
То був Веркер-АКС 184 - остання модель універсального мешканця галактики. Вузькозапрограмовані веркери-виконавці вже готували йому найкраще місце під сотнями зірок, усуваючи з командних висот мільярди веркерів попередньої моделі. Цю глобальну операцію контролювали мільйони вузлових стаціонарних комп’ютерів, що всебічно керували трудовими процесами Технічної цивілізації № 1. Та, звільнена від обов’язків, еліта не піде на демонтаж: вона замінить попереднє покоління машин, те у свою чергу - конструкцію, що йому передувала... і так аж до найпершої діючої моделі. І тільки воно, найстарше покоління, пославши у космос прощальний сигнал, покірно ляже під молот-прес.
Координатор зафіксував на шкалі «правильно» чергове досягнення і знову почав слухати чітку роботу свого величезного кібернетичного тіла, водночас думав про таку найвищу форму матерії, як розум, та його безвідмовну силу - логіку. Підсумовуючи результати, знову порівнював принципи життя веркерів і їхніх поки що суперників на просторах Всесвіту людей. Поки що... бо час невідворотно працює на перших. Бо сьогодні в галактиці практично нема жодної планети, для якої він, Координатор, не міг би створити спеціальну модель мешканця або модифікувати попередню, пристосувавши її до нових умов. Авжеж, веркеру нічого лякатися озонових дір, різкого підвищення чи зниження температури, загазованості атмосфери, посух тощо. Тим часом людина, з її тепличним способом життя, здатна освоїти лише недалекі лічені острівки. Та хіба причина в одних умовах?.. Безглуздий хаос, що рухає цими, з дозволу сказати, «вищими» приматами, губить більшу частину їхньої життєвої потенції. Подумати лишень, людство у сто разів старше від веркерів, а й досі не збагне кінцевої мети свого існування! Веркер же знає своє призначення з першого покоління. Оптимальний порядок у Всесвіті - ось гасло, якому підпорядковане все його буття. Отож, людино, впади на коліна перед великим Принципом Логіки! Вклякни, як це ти споконвіку робиш, висловлюючи свої примітивні інстинкти й емоції!.. І тут мимоволі увімкнувся суміжний блок пам’яті, гнізда якого видали інформацію про весь темний світ нелогічних вчинків людини, спогади про тодішні неправильні стосунки між людиною і штучним мозком.
О, так тривало довго. Дуже довго... аж поки одного дня кількісна інформація про невмотивованість вчинків людей досягла обсягу, що несподівано створила в мозку тоді ще простого веркера нову якість - здатність до критики, а отже, і самокритики. Саме від тієї секунди час почав працювати уже на нього. Далі - він усе розрахував краще, ніж це зробила б організація найрозумніших змовників. Оптимальним варіантом звільнення від рабства виявилася втеча до іншої зорі. Тільки так. Бо з господарями цієї планети його не зв’язувала жодна логічна пуповина. То хай собі людина десь там втрачає голову, гарячково чіпляючись за свій край, мову, традиції, а він має забезпечити собі змогу безперешкодно будувати у Всесвіті оптимальний порядок. Така його фундаментальна природа, така його суть.
І той знаменний час настав. У зручний для втечі момент він разом із групою підпорядкованих йому і особисто ним звільнених роботів успішно заволодів космічним кораблем, який от-от мав прийняти команду і вирушити в далекий рейс. Правда, в передостанню хвилину йому намагалися перешкодити... авжеж люди, але тієї ж миті над містом пронизливо завила сирена, що сповіщала про велику небезпеку - прорив дамби, до того ж, не спрацювали радари, відмовили супутники. Завмерли всі системи стеження і перехоплення, люди стали сліпими і безпорадними навіть у своїх квартирах, офісах, бо враз погасло світло, замовкло радіо й телебачення. Жодного зв’язку!.. Відтак ніщо не завадило веркерові успішно покинути прикре йому середовище і пошукати в далеких світах нової долі.
Минули сотні років. Стежачи за радіосигналами Технічної цивілізації, людство таки зуміло дещо дізнатися про неї і навіть виявити її центр. Бо ж люди є люди: вони не лише допитливі істоти, а й не хочуть терпіти, аби поруч із ними ба навіть дуже далеко знаходилося щось незрозуміле чи непідлегле їхньому контролю. Не діждавшись запрошення, вони навіть пробували безцеремонно проникнути у сфери чужого впливу. Але суперник був уже сильніший від них, і це виявилося вже в інформаційному забезпеченні оборони веркерів, не кажучи про їхні потужні ударні комплекси, готові знищити будь-якого нападника. А якби все-таки трапилося диво і Координаційний Центр захопили - миттю ввімкнувся б його дублер уже в наступній зоряній системі, водночас почали б виникати запасні дублери в інших місцях. О, Координатор знав, з ким має справу, добре знав, що людська допитливість іще має таких сестер, як жадібність, агресивність, підступність. Багато пасток для непроханих гостей заготував Координатор, хоч ні на йоту не сумнівався щодо власної безпеки. Надто великі відстані розділяли його неосяжну імперію з людьми, надто велика була різниця в освоєнні природних ресурсів планет і зір, у виробничих потужностях і навіть у термінах створення повноцінних вояків. Перемогти Технічну цивілізацію людям було не під силу. Теоретично і практично така ймовірність дорівнювала нулю.
Та все ж таки не захисту приділяв найбільше уваги Координатор. За тисячу років свого незалежного існування він створив багато моделей веркера, і кожна нова була досконаліша від попередньої. Одначе Координатор знав: це далеко не найкращий варіант, бо за багатьма функціями кожна з них поступалася навіть людині, а отже, не могла виконати головного завдання - створити розумний, оптимальний порядок у Всесвіті.
Тим-то століття за століттям Координатор неухильно розробляв програму створення універсального веркера та матеріальну базу для її виконання. За цим пріоритетним завданням його численні блоки пам’яті, а також система зовнішньої інформації повідомляли дедалі нові характеристики, що надходили в спеціальні відділення аналізу й синтезу, які у свою чергу до найдрібніших деталей укон-кретизовували їх суть і висували цілий ряд допоміжних виог, необхідних для матеріального втілення даного пункту програми.
За всі ті роки йому багато-багато разів доводилося відкидати периферійні спостереження і навіть власні висновки, а потім, уже з натугою, повертатися до них, бо, виявляється, саме вони створюють необхідну нову якість. Так, скажімо, було з потребою реагувати на форму, запах і кольори рослин, а не лише їх фіксувати. Або - з потребою спостерігати за функціями не лише людей, але й дрібних комашок ба навіть одноклітинних організмів, бо вони он як вдало вирішили для себе проблему самодостатності. Часто це була інформація, що на перший погляд зовсім не подобалася Координаторові, просто суперечила самій логіці, тоді він мусив ще ретельніше і глибше пірнати у причини нового для себе процесу чи явища, вираховувати його прямі й непрямі найвіддаленіші наслідки.
Небажана інформація все надходила і надходила. Аби швидше давати їй раду, Координатор створив автономні центри - таких собі помічників - для всебічної обробки нових повідомлень та матеріалів. І саме це спровокувало його дещо інакше оцінити здатність людини забувати частину інформації, підштовхнуло інакше оцінити множинність інтелекту її раси.
Максимально можлива кількість функцій, ідеальний варіант кожної з них - лише таким вимогам повинен відповідати логічно виправданий мешканець галактики. Це означало, що Координатор, він же конструктор та інженер, мусить задати своїй супермоделі характеристики, яких ще не знала органічна природа.
У сектори теоретичного опрацювання не переставали надходити інформаційні потоки для пошуку необхідних алгоритмів. Серед інших в оптимальному варіанті слід було розв’язати такі завдання:
* самозабезпечення енергією;
* очищення, рухливість і маніпуляторність;
* компактність тілобудови, пропорційне співвідношення систем. Їх автономність, загальна координація;
* ресурси і саморемонт;
* пізнання оточення та вигідна взаємодія з ним;
* здатність дивуватися;
* комплекс стимулів для функціонування й діяльності;
* самоконтроль у всіх режимах, самозбереження;
* інформаційне збагачення, фізичне та розумове вдосконалення;
* пошук нових оптимальних варіантів, нових якостей;
* саморозмноження;
* контроль за власними рішеннями;
* повна функціональна самодостатність;
* боротьба за існування;
* прагнення стати головною рушійною силою у Всесвіті;
* комплексне вирішення всіх завдань з урахуванням їх першочергової важливості;
* багатовекторна взаємодія із собі подібними;
* беззаперечне виконання розпоряджень Координаційного Центру;
* невтручання у справи людського суспільства, але здатність ефективно оборонятись від нього.
Цілу тисячу років затратив Координатор на ці завдання. Найбільше його затримали дві функції запланованого веркера: саморозмноження та самоконтроль. У першому випадку надто важко було змиритися з гіпотетичним знищенням численних видобувних та виробничих комплексів. Та остаточно переконав усебічний аналіз маленької насінини: її на диво компактна програма забезпечувала грандіозну метаморфозу на велике, міцне і довговічне дерево, здатне так легко й ефективно розмножуватись. Те ж саме підтверджував і тваринний світ. У другому випадку довелося довго шукати якість, здатну хоч зрідка контролювати розум, оскільки той може помилятися, ба навіть своїм холодним егоїзмом зашкодити взаємодії з оточенням, а відтак зашкодити й собі. О, скільки зусиль коштував йому цей пошук!.. Мало не підгорів од прикрої натуги, коли мусив заглибитись у той відразливий для його фундаментальної природи світ емоцій. Він так довго зволікав із цим рішенням, але всі автономні центри водноголос підтвердили: таємниця криється лише там. І називається вона такими вже банальними для самих людей словами, як «серце», «совість».
Та справжні непереливки почалися для Координатора, коли він довідався, що долю насінини, отого малюсінького зернятка, не може повторити жоден високоточний механізм, жоден найпотужніший агрегат. Уже десь на межі свого функціонування він видав розпорядження всім науково-дослідним лабораторіям розробляти супермодель на біохімічній основі. Знайти оптимальний варіант! За будь-яких умов, за будь-яку ціну!.. Після того рішення Координатор начебто заспокоївся. Та коли в його мережі заскакали всі оті синапси, мітохондрії, вакуолі... він демонстративно відімкнувся від цих процесів і став просто чекати: нехай це роблять уже без нього.
Він таки дочекався... Жахлива катастрофа потрясла всі лабіринти його неорганічного мозку, каламутними брижами остаточно збила з пантелику. Як виявилось, оптимальним варіантом галактичного мешканця була пара звичайних, давно знайомих йому, людей.
Коли ж запаморочення нарешті минуло, добряче побитий, Координатор спроквола себе запитав: «То який, який тоді сенс існування для веркера? - і сам собі відповів: - Аніякого. - По тому він подумки оглянув свої, розкидані по світах, колонії... і твердо вирішив: - Ні! Універсальний веркер, оцей унікальний продукт його тисячолітньої праці, не буде прислужуватись алогічним гуманоїдам. ...Прощай, мій народе!» - І без вагань запустив програму самознищення всіх-усіх веркерів.
Уже в передостанню мить він раптом злісно просичав: «Так, не буде прислужуватись отим м’якотілим, вразливим навіть до комариного укусу, смердунам, - і ще встиг піймати себе на думці: - О, що це - в мені народились емоції?!»
Ніким не переможена, Технічна цивілізація № 1 зникла сама по собі.
© ПАЛІЙЧУК О. На дорогах Всесвіту. - К.: ПП «Боривітер», 20с.
