Матеріал на бесіду до Дня захисника України у День пам’яті Героїв під Крутами

Матеріал на бесіду до Дня захисника України у День пам’яті Героїв під Крутами

29 січня - День захисника України

у День пам’яті Героїв під Крутами

У січні минула 90-та річниця бою під Крутами – події, що набула для українського народу символічного значення. Правда про Крутянські події радянською владою свідомо замовчувалася, вона почала входити в свідомість нації лише після проголошення незалежності України.

Метою неоголошеної війни, яку вела радянська Росія проти УНР, була „радянізація” України, тобто встановлення в ній влади більшовицької партії. Загони революційних військ з Росії на початку грудня 1917 року вторглися на територію УНР. Діями радянських військ керував нарком В. Антонов-Овсієнко. Впродовж місяця більшовики встановили радянську владу на Лівобережжі у Харківській, Катеринославській і Полтавській губерніях. На черзі був Київ. Радянські війська наступали на Київ двома групами по залізницях Харків-Полтава-Київ та Курськ-Бахмач-Київ.

Фатальним політичним прорахунком керівництва Центральної Ради була відмова від творення власних збройних сил. Розуміння цього прийшло надто пізно – коли радянські війська вже наближалися до столиці. Військові сили УНР у Києві становили до 20 тис. вояків, але боєздатних серед них було небагато. В критичний момент опорою української влади стали загони Вільного козацтва, Гайдамацький кіш Слобідської України С. Петлюри і Галицький курінь українських Січових Стрільців Є. Коновальця.

На заклик Центральної Ради відгукнулась й патріотично налаштована молодь – студенти і гімназисти. 18 січня 1918 року на зборах студентів Київського університету Св. Володимира і Українського національного університету було прийнято рішення створити студентський курінь ім. Січових Стрільців. До ініціативи приєдналися також учні 2-ї української гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства.

Для охорони кордонів України з півночі на станцію Бахмач ще 21 грудня 1917 року були направлені дві сотні 1-ї Київської юнацької школи ім. Б. Хмельницького на чолі з командиром сотником Д. Носенком. 5 січня 1918 року з Києва сюди було відправлено ще дві сотні тієї ж юнацької школи. Разом з ними прибув сотник А. Гончаренко, призначений керівником оборони Бахмача. Він вирішив зайняти оборону біля станції Крути. Сил було мало, Київ не мав резервних частин. 27 січня на підкріплення прибула лише 1-ша сотня новоствореного Студентського куреня (120-130 чол.) під командою сотника Омельченка. Загалом у складі українських сил було близько 600 чол. Більшовицьке угруповання, яке наближалося до Бахмача, складалося із загонів П. Єгорова (1300 чол.), Р. Берзіна (3500 чол.) та С. Кудинського (800 чол.).

29 січня бій тривав упродовж усього дня. Увечері скінчилися боєприпаси і командир правого крила – учнів Військової Школи – дав наказ відступати. Однак ліве крило (Студентський Курінь) фактично пішло у наступ. У результаті цього неузгодженого маневру їх більша частина загинула, а частина бійців потрапили в полон.

Про те, що бій під Крутами був запеклим і кровопролитним, є свідчення М. Муравйова, В. Антонова-Овсієнка, радянського військового історика М. Какуріна та інших. За деякими даними, їхні втрати під Крутами становили до 300 загиблих. Червоні були приголомшені таким відчайдушним опором необстріляної молоді і жорстоко помстилися їй. Більшовицький командувач П. Єгоров, коли дізнався про втрати свого війська, наказав розстріляти полонених. 27 студентів та гімназистів були розстріляні на дворі станції Крути. Перед смертю вони співали „Ще не вмерла Україна”.

Загальні втрати українців у бою під Крутами становили близько 250 чоловік (вбитих, поранених, полонених, зниклих без вісти). Найбільшими з них були втрати студентської сотні: 27 розстріляних, 10-12 вбитих у бою, 35-40 поранених. На полі бою загинуло 10 старшин.

Трагічна загибель Студентського куреня під Крутами залишилася в історії України символом патріотизму і жертовності у боротьбі за її свободу. Подвиг українських юнаків під Крутами, що своєю кров’ю окропили святу землю в боротьбі за волю України, навічно залишиться в історії як символ національної честі. Студенти, курсанти, школярі, коли виникла потреба, без вагань віддали молоде життя в ім'я волі свого народу. В масштабах всесвітньої історії ця битва зовсім незначна. Вона не є зразком військового мистецтва, але це символ нескореного духу нашої нації. Українські юнаки загинули і власною кров’ю вписали героїчну сторінку в історію визвольних змагань нашого народу. Адже коли до такої свідомої самопожертви здатна молодь – нація незнищенна!