Грінченко Ю. Л.
Одеській національний університет ім. І. І. Мечникова
ПЕРСПЕКТИВИ СТАЛОГО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ В КРАЇНАХ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ
Першочерговим завданням економічної політики країн Центральної та Східної Європи є підвищення рівня життя громадян до рівня країн Західної Європи. Прискорення економічного розвитку колишніх соціалістичних економік вимагатиме узгоджених макроекономічної та структурної політик, які спрямовані на запобігання ризиків наздоганяючого зростання. На відміну від інших подібних процесів в інших регіонах, країни Центральної та Східної Європи могли використати переваги членства у ЄС для розширення зовнішньої торгівлі, здійснення політичних реформ та фінансової інтеграції.
Однак двадцятирічний досвід трансформації країн регіону свідчить, що їх результати не перевищують середні показники серед країн з перехідною економікою. Раптове та значне скорочення виробництва на початку періоду та масштабна інституційна трансформація було певним чином компенсовано сприятливими зовнішніми умовами та допомогою ЄС. Але постає питання щодо формування умов для сталого розвитку, а не просто використання сприятливої зовнішньої кон’юнктури. Основні результати транзитивного процесу в регіоні можливо виокремити при порівнянні процесів економічного розвитку у Латинській Америці, в Південно-Східної Азії та Центральної та Східної Європи:
• Значне зростання безробіття на тлі стрімкого зростання обсягів виробництва. Рівень зайнятості у регіоні помітно нижчий за середній рівень серед країн з перехідною економікою.
• Відносно низький рівень внутрішніх заощаджень був компенсований зовнішніми капіталовкладеннями. Особливо це стосується прибалтійських країн.
• Тим не менш, накопичення капіталу зробило набагато скромніший внесок в економічне зростання, в середньому менше, ніж в найбільш динамічних азіатських країнах, хоча більше ніж у Латинській Америці.
• Економічне зростання було переважне викликане значним підвищенням рівня продуктивності факторів виробництва. Насправді воно було вдвічі більшим за показники інших країн. Насамперед це пояснюється значним промисловим потенціалом, створеним за часи соціалістичної економіки. Трансформація викликала покращення управлінських практик, вдосконалення структури ринків та прискорення процесів перерозподілу ресурсів.
Важливим у світлі глобальної фінансово-економічної кризи є питання, чи є стійким таке швидке зростання продуктивності факторів виробництва. Якщо є передумови гальмування підвищення ефективності як праці, так і капіталу, то які чинники можуть замістити його в якості фактору економічного зростання. Країни, які швидше подолали негативні наслідки трансформації від планової до ринкової економіки, особливо Польща та Словенія спостерігають уповільнення зростання продуктивності факторів виробництва. У той час країни, що мали більш тривалий перехідний період, спостерігають швидке прискорення темпів зростання рівня продуктивності факторів виробництва.
У цьому контексті значно посилюється роль макроекономічної політики, одним з пріоритетів якої має стати створення умов для економічного зростання. Особливу увагу слід приділити підвищення рівня зайнятості та більш ефективному використанню робочої сили. Приклад Польщі свідчить, що така політика дає результати навіть в умовах несприятливого глобального економічного середовища. Функція урядових інститутів має змінитися від ролі спостерігачів та контролерів на активного регулятора економічних процесів, чому сприяє членство у ЄС.
Політика наздоганяючого розвитку завжди викликає певні економічні ризики, тому що країна залежить від іноземних ринків та капіталовкладень, має послабити регулювання банківської системи та здійснити низьку важких економічних реформ. Як свідчить досвід глобальної фінансово-економічної кризи, ці ризики не були прозорими. За певними виключеннями не було створено «подушок безпеки». Внутрішнє заощадження не отримувало належного стимулювання, бюджети залишалися дефіцитними, банківський нагляд слабшав у спробі сприяння кредитуванню, корпоративне управління змінювалися повільно, а процедури банкрутства залишалися непрозорим. Перехід до євро, якій позитивно відбився на здатності країни адаптуватися до зовнішніх шоків, не був масовим.
Незважаючи на певні успіхи макроекономічна ситуація в країнах Центральної та Східної Європи залишається вразливою та зумовлює ризики для сталого економічного зростання. Глобальна фінансово-економічна криза продемонструвала слабкий потенціал для сталого розвитку, обмеженість внутрішніх ресурсів та неефективну макроекономічну політику у більшості країн регіону. Модель наздоганяючого розвитку потребує модернізації в умовах, коли вплив ризиків переважає за сприяння зовнішньої кон’юнктури.
1. Gourinchas, Pierre-Olivier, and Olivier Jeanne, 2006, “The Elusive Gains from International Financial Integration,” Review of Economic Studies, Vol. 73, No. 3, pp. 715-741.
2. Prasad, Eswar, Raghuram Rajan and Arvind Subramanian, 2007, “Foreign Capital and Economic Growth,” Brookings Papers on Economic Activity, Vol. 2007:1, pp. 153-209.
