Сценарій мовного свята до Дня української писемності «О мово, ночі колискова! Прийми мій радісний привіт»

Міністерство освіти і науки України

Управління освіти і науки при Донецькій облдержадміністрації

Державний професійно-технічний навчальний заклад

«Краматорський центр професійно-технічної освіти»

Сценарій

мовного свята

до Дня української писемності

«О мово, ночі колискова!

Прийми мій радісний привіт»

Підготувала викладач

української мови та

літератури

Калугіна О. М.

м. Краматорськ, 2009

Святково прибрана зала. На стінах – портрети українських письменників, плакат з вислвлюваннями про мову, слово…

Звучить марш запорозьких козаків. На сцену виходить козак та починає читати наказ.

Наказ

«Вельмишановна громадо! Нині світлеє свято зібрало вас у цьому залі. Зібралися люди добрі на свято мови рідної. І прославимо в цей день пісню українську, мову рідну. Хай у віках живе діло славних рук і не висихає джерело душ людських і традицій народних!

По цьому бути!»

Звучить пісня «Ой ви, стрильці свічоїї.

На сцену виходять господар і господиня. Всі в українському одязі з короваєм.

Господиня. Із святом вас, шановні добродії, шанувальники рідного слова. Сьогоднішня зустріч – ще одна сходинка до нашого взаєморозуміння, до родинного єднання в сім’ї вольній, новій.

Господар. Щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій, багатій, мальовничій землі - в нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки – тут коріння роду українського, що сягає сивої давнини. І де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі, хвилюємося до сліз, зачувши рідне слово.

На сцену виходить дівча, яке ревно молиться, промовляючи такі слова:

Коли до сердця крадеться тривога,-

За долю України я боюсь,-

З молитвою звертаються до Бога

І мовою вкраїнською молюсь.

Прошу для України в Бога щастя

І захисту для всіх її дітей.

А мова українська, мов причастя,

Теплом своїм торкається грудей…

О Боже мій – Великий, Всемогутній,

Мою вкраїнську мову порятуй.

І в світлий день пришестя, в день майбутній

Вкраїні Царство Щастя приготуй.

Коли до сердця крадеться тривога,-

За долю України я боюсь, -

З молитвою звертаюся до Бога

І мовою вкраїнською молюсь.

Ведучий Рідна мова – це «найбільше і найдорожче добро в кожного народу, ота жива схованка людськогодуху, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування», - як писав відомий український письменник Панас Мирний.

Ведуча. Звернімо увагу на те, що з давніх-давен пращури застерігали майбутні покоління від найстрашнішого гріха – зречння рідного слова, рідних традицій. Й. Герде писав: «Хто не любить своєї рідної мови, солодких святих звуків свого дитинства, не заслуговує на ім’я людини». А Дмитро Павличко поезією «Ти зрікся мови рідної» звертається до кожного з нас:

Ти зрікся мови рідної. Тобі

Твоя земля родити перестане,

Зелена гілка в лузі на вербі

Від доторку твого зів’яне!

Ти зрікся мови рідної.

Нема Тепер у тебе роду, ні народу.

Ведучий. Мова – то цілюще джерело, хто не припаде до нього вустами, той сам всихає від спраги.

Століттями мова народу була тією повноводою річкою, яку ми називаємо поезією. Поетична грань живе у слові, і слово немислиме без неї, як немислима річка без води.

Ведуча. Україна – золота чарівна сторона. Земля рясно уквітчана, зеленню закосичена. Скільки ніжних ласкавих поетичних слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до краю, де народилися і живуть. У глибину століть сягає історія нашого народу. І чим більше проходить часу, тим яскравіше ми ії уявляємо.

Ведучий. Перша частина нашого свята присвячена трагічним сторінкам нашої історії, коли українці зрікалися найсвятішого – рідної мови.

Мово рідна, слово рідне,

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько,

Тільки камінь має.

(на сцену виходять читці)

Музично-поетична композиція.

1. Хіба ти українець, як у тебе

Погас наш дух, як вогник у вікні? –

Тобі вже й мови рідної не треба,

Клянеш народні звичаї й пісні.

2. Чому (хоч знаєш) злий ти до нестями?

Чому (хоч знаєш) змучений украй?

Бо не співав ти пісні з колосками.

Не плакав із Марусею Чурай.

3. Не припадав душею до калини,

Не чув зітхання рідної землі,

Байдужий був до болю України,

Коли ій душу ранили жалі.

4. Вона, як мати, горнеться до тебе,

А ти четверту заповідь забув,

І – ні землі, ні батьківського неба;

Ти в совісті на сповіді не був, -

Хіба ти українець?

Учениця читає поезію Ольги Яворської «Мені вас жаль».

Мені вас жаль, хто не навчивсь любити

Свої хати і своєї мови,

Хто може легко згорбленим ходити

Й калічити безжально рідне слово.

Мені вас жаль, облудливі сексоти,

Невже вас матері не годували,

Що ви до демона наймались на роботу,

І душу темній силі продавали?

Мені вас жаль, занудливі манкурти,

Вас обминала ніжність тополина,

Вам у житті ніколи не почути,

Як тужить і співає Україна.

Образ України: дівчина читає поезію Тетяни Домашенко «Молитва України».

Я не окраїна, я не руїна,

Я – Україна, я – Україна!

Навік обрала собі дорогу:

Іду до Бога.

Мій шлях ізмірить єдина міра –

Святая Віра, святая Віра.

Не знаю, хто там у центрі світу,

Я ж в центрі світла, і в сердці світло.

Кличу Вас, люди, зліва і справа,

В святу Державу, в мою Державу.

В країну сонця, добра й свободи

Рушай, народе, рушай, народе!

Нас порятує від зла і крові

Голос любові, голос любові.

Вже час позбутись лиха - сваволі,

Плекаймо волю, плекаймо волю!

Пора звільнитись нам від прокляття –

Єднаймось, сестри, єднаймося, браття!

Плакати годі, годі тужити –

Нумо творити, нумо творити!

Будем служити Богу одному

І більш нікому, більше нікому!

Лиш перед Богом я на колінах,

Я – Україна, я – Україна.

Ведуча. Із сивої давнини бере початок наша мова. Шлях її розвитку – це тернистий шлях боротьби. Багато, дуже багато жорстоких літ і століть пережила наша невмируща мова.

Звучить класична музика. На сцені 12 учнів. Кожен з них зачитує одну з дат в скорботному календарі української мови.

1720 рік - російський цар Петро І заборонив друкувати книги українською мовою.

1769 рік – видано розпорядження російської церкви про вилучення у населення України українських букварів, текстів та церковних книг.

1775 рік – зруйновано Запорозьку Січ і закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.

1862 рік – закрито українські недільні школи, які безкоштовно організували видатні діячі української культури.

1863 рік – указ російкого міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.

1876 рік – указ російського царя Олександра ІІ про заборону друкування нот українських пісень.

1884 рік – закрито всі українські театри.

1908 рік – уся культура й освітня діяльність в Україні визнана царським урядом. Росії шкідливою, «могущей вызвать последствия, угрожающие спокойствию и безопасности Российской империи».

1938 рік – Сталінський уряд видає постанову про обов’язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.

1983 рік – видано постанову про так зване посилене вивчення російської мови в школах і поділ класів в українських школах на дві групи – російські та українські, що привело до нехтування рідної мови навіть багатьма українцями.

1989 рік – видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загально-державну мову, чим українську мову було відсунуто на третій план, що позначається ще й сьогодні.

Музика замовкає. Учениця із запаленою свічкою читає уривок «Молитви» Ольга Яровської:

МОЛИТВА

О, Господи! Зціли нас всіх, зціли,

Всели в сердця неопалиму мрію,

Щоб ми, пізнавши віру і надію,

Жорстокий світ добром перемогли.

Моя прекрасна українська мово,

Найкраща пісня в стоголоссі трав,

Кохане слово, наше рідне слово,

Яке колись Шевченко покохав.

Ти все знесла: насмішки і зневаги,

Бездушну гру ворожих лджеідей,

Та сповнена любові і відваги

З-за грат летіла птахом до людей…

Ти наш вогонь на темнім полі битви,

Невинна кров, пролита в боротьбі.

Тебе вкладаєм тихо до молитви

І за спасіння дякуєм тобі.

Ведучий. Першим скористався справжнім гумором малоросійського народу і його мовою Іван Петрович Котляревський, якого по праву називаємо сьогодні засновником української літературної мови.

Ведуча. А Тарас Шевченко своїм величезним талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув її, і, як ніхто, відчув чудову, чарівну музику українського слова:

Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос –

Більш нічого.

А сердце б’ється – ожива,

Як їх почує!

Ведучий: Інші письменики продовжили Шевченківське починання. Ось як сказав наш земляк .

Любіть Україну у сні й наяву,

Вишневу свою Україну,

Красу її, вічно живу і нову.

І мову її солов’їну.

На сцену виходять читці:

1 – й учень.

Як гул століть, як шум віків,

Як бурі подих – рідна мова,

Вишневих ніжність пелюстків,

Сурма походу світанкова.

Неволі стогін, волі спів,

Життя духовного основа.

2 – й учень.

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову. Пильно й ненастанно

Політь бур’ян. Читіша від сльози

Вона хай буде. Вірно і слухняно

Нехай вона щоразу служить вам,

Хоч і живе своїм живим життям…

3 – й учень. Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, добре слово, традиції й обряди – це криниця невичерпного народного життя. Бережіть свою одвічну колиску і спокій на землі.

О, не згуби ти свого родоводу,

Безсмертна мово, рідна і терпка.

Ти є душа співучого народу,

Що був, і є, і буде у віках.

4 – й учень.

Трембітна мово. Музико. Калино.

І споконвічна і назавжди моя.

До тебе завше я душею лину.

Марія…мрія…мамине ім’я.

Зорею, казкою ти снила тихо,

Коли в колиску клала немовля,

Вела за ручку, берегла від лиха

І вчила перше слово вимовлять.

5 – й учень.

Розквітай же, мово,

І в родині, і в школі,

Й на заводі, і у полі.

Пречудесно, пречудово –

Розквітай же, слово!

Ведучий. Сьогоднішнє свято ще раз показало нам усім, що значить для людей рідна мова. Це – тиха мамина колискова, мудре батьківське слово. Це - наша гордість. Бережімо її, гордо всім заявляймо: «Я – українець. Син чи донька цієї землі. Я пишаюся цим, люблю свій народ, свою землю, свою мову!»

Звучить пісня «Україночка».

Ведуча. До побачення, дорогі наші друзі! До нових зустрічей!

Додаток

Висловлювання про мову, слово.

1. Мова – це доля нашого народу, і вона залежить від того, як ревно ми всі плекатимемо її. (О. Гончар)

2. Слово – зброя. Як усяку зброю, його треба чистити й доглядати. (М. Рильський)

3. Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе. (О. Гончар)

4. Поки жива мова в устах народу, до того часу живий і народ. (К. Ушинський)

5. О мово, ночі колискова!

Прийми мій радісний привіт.

Навік пройшла пора безлавна…

Цвіти і сяй, моя державна.

(О. Олесь)

6. Так почуй же нашу мову,

Мову серця розкривання,

Як бандуру, як кленову

Українського звучання.

(П. Тичина)

7. Ну що б. здавалося, слова…

Слова та голос – більш нічого.

А серце б’ється – ожива,

Як їх почує.

(Т. Шевченко)

8. Рідним словом я горжуся,

Ним говорю і, пишу.

Рідну мову, рідну пісню

Я ніколи не лишу.

(С. Воробкевич)