«Проголошення Московського Патріархату»
(Передача тридцять друга)
28 квітня 2013 р. Автор: О. Денисенко
1-й чол. голос: «Проголошення Московського Патріархату».
2-й чол. голос: - Глава тридцять друга.
Звучить «Отче наш» арамейською, давньогрецькою, коптською, латинською.
Диктор: - Після великого розколу християнства 1054 р., коли Римська церква відділилася від Православних церков, вона фактично зруйнувала пентархію (з грецької – «п’ятивладдя») - систему верховенства в християнській Церкві п’яти патріархів: Риму, Константинополя, Олександрії, Антіохії та Єрусалима, - першість у Православному світі фактично перейшла до Константинополя. Хоча, історично, першою була Єрусалимська Церква, створена учнями Ісуса ще у І ст. За нею виникли: Антіохійська, Олександрійська, Римська і Константинопольська. Після захоплення турками Константинополя у 1453 р., який у візантійських текстах називався «Новим Римом», себто другим після Риму першого, - Московія лишається єдиною православною країною, і її столиця, зважаючи на політичне значення, поступово намагається перебрати на себе спадок другого Риму, претендуючи на звання Риму Третього.
Звучить молитва за російський народ.
Диктор: - Проблема патріаршого устрою для московської Церкви наприкінці XVI ст. була дуже актуальною. 141 рік, починаючи від 1448 р., коли було самопроголошено створення Московської митрополії, Московська автокефалія була неканонічною, оскільки не визнавалася Константинополем і рештою тогочасних Православних Церков. Процес визнання зрушив з місця, коли поїздивши Україною і Білоруссю, Антиохійський патріарх Йокаим IV, уздрівши гоніння на православ’я, повернув з візитом до Москви. Взагалі, метою візиту до північних православних країв у патріарха Йоакима було віднаходження 8000 золотих, щоб сплатити борги, які він був винен лихварям у Османській імперії. Йоакима ІV в Москві прийняв сам Феодор Іванович (син Івана ІV Грозного) та його швагро Борис Годунов, який займався іноземними справами князівства Московського. Візит Йоакима – східного патріарха був першим в історії російської держави і Годунов вирішив скористатися ним, щоб зреалізувати на практиці ідею заснування Московського Патріархату.
Достеменно відомо, що уся ця подія була зрежисована Борисом Годуновим надзвичайно ефектно. Антіохійського патріарха Йоакима прийняли з широкими обіймами, навіть запросили на трапезу до царя. В очікуванні обіду йому запропонували оглянути облаштування та іконопис Успенського собору Московського Кремля. Коли Йоаким увійшов до собору, стрільці, що його супроводжували, раптом замкнули за ним двері. І на зустріч йому вийшов у блискові золотих шат й у супроводі численного сонму священників Московський Митрополит Діонісій. Підійшовши до патріарха Йоакима митрополит Діонісій благословив його. І у Йоакима відняло мову. Мало того, що митрополит благословлив патріарха – він ще й простягнув руку патріархові для поцілунку. Йоаким, зрозуміло, був приголомшений від такої зухвалості. Та коли патріархові не запропонували пройти до вівтаря і залишили стояти посеред церкви під час літургії, Йоакимові стало ясно, що його візит намагаються використати і кого тут позиціонують як предстоятеля по справжньому великої Церкви великої держави. Відразу ж по тому цар Феодор Іванович повідомив у Боярській Думі, що він жертвує Антіохійській патріархії 8000 золотих і ставить перед Йоакимом вимогу про визнання самопроголошеної автокефалії і надання патріаршества. Йоаким пообіцяв залагодити справу, але пояснив, що справа належить до компетенції Собору східних патріархів.
Звучить турецька музика.
Диктор: - Константинопольському патріархові Феоліпту ІІ небавом сповістили про клопотання московського царя. Проте ніяких дій патріарх з цього приводу не вчинив, натомість надіслав до князівства Московського десятки збирачів пожертв. Тим часом його скидає з патріаршества турецький султан і замість нього повертає на патріарший престол Єремію ІІ Траноса, котрий на той момент за стосунки з Папою Римським і підтримку Католицької церкви і Контрреформації перебував на засланні на острові Родос. Він застав патріархію матеріально занепалою, за борги турецька влада відібрала кафедральний собор і всі патріарші будинки. І для залагодження справ Єремія ІІ їде по пожертви до Москви, не знаючи про переговори Феоліпта ІІ щодо надання московського патріаршества.
Лунає «Многая літа» і передзвони московських церков.
Диктор: - 21 червня 1588 р. знову Москва приймає східного патріарха – цього разу вже Вселенського. Його оселяють у Старому Рязанському подвір’ї у Москві зі звичайними на той час для іноземців у Московії запобіжними заходами: до патріарха було приставлено сторожу, йому було заборонено зустрічатися будь з ким без дозволу посольського приказу й виходити на подвір’я. Навіть на базар константинопольські монахи могли піти лише у супроводі царських наглядачів. Після переговорів із царем Феодором Івановичем і Борисом Годуновим стало ясно, що обіцяної домовленості зі східними патріархами про московське патріаршество не виконано.
Диктор: - Протримавши півроку Єремію ІІ у Москві, цар намислив вирішити цей конфлікт легітимним шляхом. І в січні 1589 р. він зібрав Думу, на якій оголосив свою пропозицію доручити Борису Годунову попросити Єремію ІІ не вертатися до Константинополя, де панували турки й нищили християн, й запропонувати йому залишитися патріархом у Володимирі, з якого і починалося православ’я у північно-руських князівствах. В Москву ж бояри заволіли поставити патріарха з росіян. На що Вселенський патріарх дипломатично відповів.
1-й чол. голос: - Я не є уповноважений Собором Церков на такі дії. Але я погоджуюся з тим, що у вас мусить бути свій патріарх. От як я звідси поїду, то ви й поставите собі патріарха і я вас на це благословляю.
Диктор: - Однак цареві і Думі цього було замало. Тим більше, що у такій відповіді патріарха вони побачили непевність. І 17 січня 1589 р. цар Феодор Іванович збирає Думу зі включенням у неї Освяченого Собору у складі 3-х архієпископів, 6-ти єпископів, 5-ти архімандритів та 3-х старців. І Собор цей ухвалив таке:
2-й чол. голос: «І тепер би ще порадитися з патріархом про те, щоб він благословив і поставив у патріархи на Володимирське патріаршество російського собору митрополита Іова всієї Росії за тим же чином, як поставляє на патріаршество патріархів Олександрійського, Антіохійського, Єрусалимського»,
Диктор: - І після тривалих перемовин Вселенський патріарх Єремія ІІ нарешті погоджується. У неділю 26 січня 1589 р. в Успенському Соборі Кремля відбувається інтронізація митрополита Іова, де його вперше зводять на Патріаршу Московську кафедру. Документально це було закріплено в «Уложонной Грамоті», що проголошувала встановлення патріаршества в Москві і постулювала ідею «третього Риму».
2-й чол. голос: «Позаяк старий Рим упав від аполінарієвої єресі, а другий Рим – Константинополь – опанований безбожними турками, то твоє, побожний царю, велике Російське царство – третій Рим – перевершило побожністю всі колишні царства; вони поєдналися в одне твоє царство, і ти один тепер називаєшся християнським царем у всьому всесвіті».
Диктор: - У травні 1589 р. патріарх Єремія з почтом і щедрими дарами виїхав із Москви. А в травні наступного 1590 р. у Константинополі було зібрано Собор у справі Російської Церкви. На Соборі були присутні патріархи: Антіохійський Йоаким і Єрусалимський Софроній. Оскільки місцеблюститель Олександрійського престолу Мелетій Пігас не схвалив дій патріарха Єремії, його не запросили, скориставшись міжпатріаршеством у Олександрії. Соборна грамота визнала патріарше звання за Іовом і його наступниками та визначила місце московського патріарха п’ятим у диптиху – спискові назв Церков, що поминаються під час Святої Літургії у всіх Православних Церквах.
Звучить візантійський розспів у виконанні чоловічого хору С.-Петербурзького хору Подвор’я монастиря Св.-Введенської Оптиної Пустині грецькою мовою.
Диктор: - У лютому 1593 р. на Соборі Східних патріархів у Константинополі, на якому зібралися вже всі тодішні східні патріархи, було підтверджено законність патріаршества у Москві, а відтак і саму автокефалію Московської Церкви. І не менш важливим було те, що на цьому Соборі головував Патріарх Олександрійський Мелетій, який перед тим виступав проти. Та згодом, зрозумівши важливість такого кроку для розбудови і зміцнення усього православ’я, а також зважаючи на тиск світської влади, яка була мотивована московськими послами, він погодився. Однак третього місця поминання у диптиху, якого так хотіла Москва, цей Собор Московській Церкві так і не надав. З цієї причини у Москві Соборний акт довго приховували, поминаючи себе у диптихові третіми. І визнали його лише усередині XVII ст. завдяки старанням Московського Патріарха Никона.
1-й чол. голос: «Проголошення Московського Патріархату».
2-й чол. голос: - Українське радіо.
