Особливості застосування інтерактивних технологій на уроці

Особливості застосування інтерактивних технологій на уроці.

Автор-упорядник: вчитель географії Харківського технічного ліцею № 000

Харківської міської ради

Інноваційне навчання - це процес і результат такої навчальної діяльності, яка стимулює активний відгук на поставлені проблемні завдання або проблемні ситуації.

(Л. Леонова)

Реалізація поставлених у Державних стандартах освіти завдань по формуванню дитини достатнього в нього особистого досвіду культури спілкування та співпраці в різних видах діяльності, самовираження у творчих видах завдань неможлива без використання особистісно зорієнтованих сучасних освітніх технологій, які передбачають демократизацію, гуманізацію освіти, методологічну переорієнтацію процесу навчання на розвиток особистості учня.

Проголошення принципів особистісно зорієнтованого навчання, на жаль, на практиці обмежується етико-гуманістичним аспектом спілкування вчителя та учня. Постає питання про подолання суперечностей між розумінням педагогами важливості гуманізації ат реальною готовністю до здійснення цієї мети, визнанням необхідності впровадження особистісно зорієнтованих технологій і неспроможністю їх практичного втілення. Отже, необхідним є введення в навчальний процес таких моделей навчання, які органічно поєднуються із традиційними формами та методами, легко застосовуються на різних етапах уроку.

Розв’язання поставленої задачі - завдання інтерактивних технологій, що передбачають навчальний процес за умови активної взаємодії всіх учнів у ході уроку в малих групах, де відбувається розподіл ролей, чітке виконання обов’язків учасників. За такої організації навчання вчитель керує роботою кожного учня опосередковано, через завдання, якими спрямовує діяльність груп.

Перш ніж перейти до розгляду підходів до сучасного інтерактивного уроку спробуємо з’ясувати загальну суть інтерактивного навчання і порівняємо його із загальновідомими, традиційними підходами до навчання. Скористаємося підходами, запропонованими Я. Голантом ще в 60-х рр. ХХ ст., і охарактеризуємо три основні моделі навчання, що існують у сучасній школі. Я. Голант виділяв активну та пасивну моделі навчання залежно від участі учнів у навчальній діяльності. Зрозуміло, що «пасивна модель» - термін умовний, оскільки будь-який спосіб навчання обов’язково передбачає певний рівень пізнавальної активності учнів. У нашому випадку – низький рівень активності, яка характеризується тим, що учень виступає в ролі «об’єкта» навчання, повинен засвоїти і відтворити матеріал, переданий йому вчителем або текстом підручника, тобто джерелом знань. Застосовуються переважно методи навчання, при яких учні слухають і дивляться (лекція-монолог, читання, пояснення, демонстрація й відтворювальне опитування учнів). Учні, як правило, не спілкуються між собою, не виконують творчих завдань. Головна проблема цієї моделі полягає в тому, що на уроках учні пасивні, у переважній більшості отримують готову інформацію, урок ведеться у формі монологу вчителя. Якщо такий підхід здійснюється постійно, то маємо негативні наслідки: нездатність учнів до аналізу і самостійного осмислення знань та неспроможність приймати незалежні рішення. Діти не вчаться мислити самі, звикають до того, що все дається в готовому вигляді. З такою споживацькою психологією вони входять у самостійне життя. Дослідження психологів свідчать також про погіршення емоційного стану учасників такого навчально-виховного процесу: у дітей виникають хвороби, вони зневіряються у власних силах.

Одним зі шляхів виходу з такого становища є застосування нових педагогічних технологій, де учні – не пасивні спостерігачі, а суб’єкти навчально-виховного процесу. Ці технології передбачають застосування активних та інтерактивних методів навчання і виховання.

Людина має відповідати за інших,

діяти разом у напрямку досягнення мети.

Д. Брюннер

Детальніше розглянемо інтерактивну модель навчання.

Слово «інтерактив» прийшло до нас з англійської від слова «інтеракт», де «інтер» - означає взаємний, «акт» - діяти. Таким чином, інтерактивний – здатний до взаємодії, діалогу. Це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну мету: створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуватиме свою успішність, інтелектуальну спроможність. Інтерактивні методи навчання не нові для української школи. Вони використовувались в перші десятиліття минулого сторіччя (лабораторно-бригадний і проектний методи, робота в парах змінного складу, виробничі й трудові екскурсії та практики). Використання цих методів деякими вчителями давало непогані результати, але вони мали запроваджуватися в освітніх закладах, здебільшого без належного методичного забезпечення, теоретичного осмислення й експериментальної перевірки. За сталінських часів такі методи взагалі було визнано непотрібними і піддано нищівній критиці. Уже на початку 30-х років ХХст. Українська школа перетворилась на авторитарну, репродуктивно орієнтовану, з панівною стандартизацією й уніфікацією засобів, форм і методик навчання. Подальша розробка елементів інтерактивного навчання знайшла місце в працях Сухомлинського, у творчості вчителів-новаторів 70-80-х.: Амонашвілі, Шаталова, Ільїна, Лисенкової, у теоріях проблемного, розвивального, особистісно орієнтованого навчання. В останні роки в українській школі стали широко використовувати інтерактивні методи при викладанні різноманітних предметів. Однак це не означає, що потрібно використовувати лише інтерактивне навчання. Для навчання важливі рівні пізнання і різні види методик. Кардинальні зміни в освіті, що почалися декілька років тому і торкнулися її глобальних аспектів (зміст освіти, стандарти, 12-ти річний термін навчання, застосування різних новітніх технологій, комп’ютеризація), дещо послабили увагу до уроку. Проте всі зміни в системі освіти повинні розглядатися в контексті удосконалення уроку, бо саме урок був і залишається основною формою навчально-виховного процесу. Тому всі освітні інновації повинні бути націлені на організацію проведення ефективного уроку. Насамперед потрібно викликати і посилювати у школярів власні корисні мотиви діяльності. Особливо сприятливо діють на учнів ситуації успіху, доброзичливий коментар відповіді на уроці, включення ігрових елементів у шкільні заняття.

Учитель повинен творчо підходити до вибору форм і методів, обирати тип навчання залежно від завдань і умов роботи. Минули часи, коли вчитель мав можливість передати учневі майже весь обсяг відомої на той час інформації з будь-якого предмета (у такому випадку використання пасивних методик було виправданим). У сучасному світі майже неможливо одній людині знати все навіть в окремій галузі знання. Учням потрібні інші навички: мислити, розуміти сутність речей, осмислювати ідеї і концепції, вміти шукати потрібну інформацію, тлумачити її і застосовувати за конкретних умов. Саме цьому сприяють інтерактивні технології. Дослідження, проведені вченими, переконують, що інтерактивне навчання дає можливість не лише краще засвоювати навчальний матеріал, а й впливати на свідомість учня, його почуття, волю. Найменші результати досягаються шляхом пасивного навчання: лекція-5% засвоєння знань, читання-10%; а найбільші-шляхом інтерактивного навчання: дискусійні групи-50%, практика через дію-75%, навчання інших або негайне застосування знань-90%.

Використання інтерактивних технологій вимагає старанної підготовки до уроків не тільки вчителя, а й учнів. Слід навчити учнів успішно спілкуватися (є спеціальні правила), використовувати навички активного слухання, висловлювати власні думки, бути толерантним, розуміти й поважати один одного. Тут варто пригадати крилаті вислови: «Не поспішай говорити – поспішай слухати»; «Говорити можуть усі, розмовляти –мало хто»; «Хто не вміє говорити, той кар’єри не зробить».

Розпочинати впровадження інтерактивних технологій потрібно поступово. Якщо вчитель і учні з ними не знайомі, необхідно налаштувати учнів на сумлінну підготовку до інтерактивних занять. Спочатку слід використовувати прості технології роботи в парах, у малих групах, «мозковий штурм», а потім поступово ускладнювати роботу. Використання інтерактивних технологій – не самоціль. Це лише спосіб створення такої атмосфери в класі, яка найкраще сприяє співпраці, порозумінню та доброзичливості, дає змогу по-справжньому реалізувати особистісно орієнтоване навчання. Якщо ж застосування інтерактивних технологій у конкретному класі веде до протилежних наслідків, то слід переглянути підхід й обережно ставитися до використання таких методів, щоб уникнути «новацій заради новацій». Не завжди цікаві нововведення є запорукою якості навчання. Навчання – це важка праця і для вчителя, і для учнів. Вона вимагає певних зусиль, організованості, дисципліни, старанності, толерантності, вихованості, культури поведінки, доброзичливості. Якщо цього на уроці немає, то про ефективність навчання годі й говорити.

Перелічімо деякі інтерактивні форми навчання:

a) кооперативне навчання ( малі групи, об’єднання спільною метою);

· робота в парах (взаємонавчання);

· діяльність ротаційних (змінюваних) трійок;

· технологія «два – чотири – всі разом» (дискусійний метод);

· технологія «карусель»;

· варіанти роботи в малих групах: пошук інформації, коло ідей, «акваріум»;

· фронтальні технології: «мозковий штурм», «навчаючи – вчуся», «ажурна пилка», аналіз ситуацій;

· навчання у грі, розігрування суперечливих ситуацій;

· дискусія як засіб пізнавальної діяльності учнів:

a) метод «прес»;

b) телевізійне ток – шоу;

c) «обери позицію»;

· метод проектів;

· тренінгові методи (навчання, виховання, тренування, дресирування, психологічний вплив);

· критичне мислення та ін.

матеріали до рефлексії

Рекомендації з підготовки, проведенню й аналізу.

Важливе місце при підготовці уроку ми відводимо розробці гнучкого плану. Він містить у собі:

· визначення загальної мети та її конкретизацію залежно від різних етапів уроку;

· підбор та організацію дидактичного матеріалу, що дозволяє виявляти індивідуальну вибірковість учнів до змісту, виду та форми навчального матеріалу, що полегшує його засвоєння;

· планування різних форм організації навчальної діяльності (співвідношення фронтальної, індивідуальної, самостійної роботи);

· виявлення вимог до оцінки продуктивності роботи з урахуванням характеру завдань (дослівний переказ, стислий виклад своїми словами, використання відомих алгоритмів, виконання проблемних, творчих завдань).

Планування характеру спілкування, міжособистісних взаємодій у процесі уроку містить у собі:

· використання різних форм спілкування (монологу, діалогу, полілогу) з урахуванням конкретної мети уроку;

· проектування характеру взаємодій учнів на уроці з урахуванням їхніх особистісних особливостей, вимог до між групової взаємодії (розподіл за групами, парами тощо);

· використання змісту суб’єктивного досвіду всіх учасників уроку в діалозі «учень-учитель», «учень-клас»;

· передбачення можливих змін у організації колективної роботи класу, корекція їх по ходу уроку.

Планування результативності уроку передбачає:

· узагальнення отриманих знань і вмінь, оцінка їх засвоєння;

· аналіз результатів групової та індивідуальної роботи;

· увага до процесу виконання завдань, а не тільки до кінцевого результату

Рекомендації з проведення уроку:

· використання вчителем різноманітних форм і методів організації роботи учнів, що дозволяють розкрити зміст їх суб’єктивного досвіду із запропонованої теми;

· створення атмосфери зацікавленості кожного учня в роботі класу;
стимулювання учнів до використання різноманітних способів виконання завдань на уроці без остраху помилитися, отримати неправильну відповідь;

· заохочення прагнення учня пропонувати свій спосіб роботи (рішення завдання), аналізувати в ході уроку різні способи, запропоновані дітьми, відбирати й аналізувати найбільш раціональні, відзначати та підтримувати оригінальні;

· застосування завдань, що дозволяють учневі самому вибирати тип, вид і форму матеріалу (словесну, графічну, умовно – символічну);

· створення педагогічних ситуацій спілкування, що дозволяють кожному учневі, незалежно від його готовності до уроку, проявляти ініціативу, самостійність, вибірковість до способів роботи;

· обговорення з дітьми наприкінці уроку не тільки того, що «ми довідалися» (що опанували), а й того, що сподобалось ( не сподобалось) і чому; що би хотілося виконати ще раз, а що зробити по-іншому;

· при опитуванні на уроці (при виставлені оцінок) аналізувати не тільки правильність (неправильність) відповіді, а і її самостійність, оригінальність, прагнення учня шукати та знаходити різноманітні способи виконання завдань;

· при завданні додому необхідно називати не тільки зміст і обсяг завдання, а й давати докладні рекомендації з раціональної організації навчальної роботи, що забезпечує виконання домашнього завдання.

Основні особливості інтерактивного уроку:

· конструювання дидактичного матеріалу різного типу, виду та форми, визначення мети, місця й часу його використання на уроці;

· продумування вчителем можливостей для само прояву учнів;

· проведення спостережень за школярами (процедур характеру, відслідковується);

· надання учням можливості задавати запитання, не стримуючи їхньої активності та ініціативи;

· заохочення висловлених учнями оригінальних ідей та гіпотез;

· організація обміну думками, оцінками;

· стимулювання учнів до активних дій із засвоєння знань, до доповнення й аналізу відповідей товаришів (рецензування відповіді);

· прагнення до створення ситуації успіху для кожного школяра;

· залучення учнів до використання альтернативних шляхів пошуку інформації при підготовці до уроку;

· використання суб’єктивного досвіду й опора на інтуїцію кожного учня;

· застосування важких ситуацій, що виникають по ходу уроку, як область додаткових знань;

· продумане чергування видів роботи, типів завдань для зниження стомлюваності учнів.

Варто підкреслити, що проектування та технологія проведення інтерактивного уроку, розрахованого на роботу з індивідуальністю кожного учня, ставить учителя в нову, поки не звичну для нього професійну позицію – бути одночасно і предметником, і психологом, який вміє здійснювати комплексне педагогічне спостереження за кожним учнем у процесі його індивідуального (вікового) розвитку, особистісного становлення.

Урок – та навчальна ситуація, та «сценічна» площадка, де не тільки викладаються знання, а й розкриваються, формуються та реалізуються особистісні особливості учнів. Об’єднанню цих двох завдань і має служити особистісно зорієнтований урок.

Алгоритм роботи вчителя

при проведенні інтерактивного уроку:

· визначення доцільності використання інтерактивних прийомів саме на цьому уроці;

· ретельний відбір та аналіз начального матеріалу, у тому числі й додаткового (тести, приклади, ситуації, завдання для груп тощо);

· планування уроку – етапи, хронометраж, орієнтовний поділ на групи, ролі учасників, запитання та можливі відповіді;

· вироблення критеріїв оцінювання ефективності роботи груп, заняття;

· мотивація навчальної діяльності шляхом створення проблемної ситуації, наведення цікавих фактів тощо;

· забезпечення розуміння учнями змісту їхньої діяльності та формування очікуваних результатів під час оголошення, представлення теми;

· надання учням необхідної інформації для виконання практичних завдань за мінімально короткий час;

· забезпечення засвоєння навчального матеріалу учнями шляхом інтерактивної вправи (на вибір учителя);

· рефлексія (підбиття підсумків) у різних формах - індивідуальна робота, робота в парах, групах, дискусія, у вигляді малюнків, схем, графіків тощо.

Зразок структури інтерактивного уроку:

1. Мотивація.

Мета: сконцентрувати увагу учнів на проблемі і викликати інтерес до теми (до 3-х хв.).

2. Оголошення теми, мети, яких очікуємо результатів? (до 3-х хв.).

3. Надання необхідної інформації, щоб учні могли активно працювати на уроці (актуалізація) (до 6-х хв.).

4. Центральна частина – новий матеріал - інтерактивна вправа ( 35-38 хв.).

5. Обов’язків етап уроку – підбиття підсумків, опрацювання результатів уроку (10-13хв.).

Схема інтерактивного уроку

(за О. Пометун)

№ п/п	Етапи уроку (відсоток навчального часу)	Мета етапу
1.	Мотивація (5%)	Сфокусувати увагу учнів на проблемі й викликати інтерес до обговорюваної теми. Прийоми навчання: питання, цитати, коротка історія, невеличке завдання, розминка тощо.
2.	Оголошення, представлення теми та очікуваних навчальних результатів (5%)	Забезпечити розуміння учнями змісту їхньої діяльності, тобто того, чого вони повинні досягти в результаті уроку і чого від них очікує вчитель.
3.	Надання необхідної інформації (10%)	Дати учням достатньо інформації для виконання практичних завдань це можуть бути міні-лекція, читання роздаткового матеріалу, виконання домашнього завдання.
4.	Інтерактивна вправа (60%): · інструктування; · об’єднання учнів у групи і/або розподіл ролей; · виконання завдання4 · презентація результату виконання вправи	Організувати практичну роботу учнів для самостійного освоєння матеріалу та досягнення поставлених цілей уроку. Учитель виступає в ролі фасилітатора, створюючи умови для індивідуальної роботи учнів та їх співпраці один з одним.
5.	Підбиття підсумків, оцінювання результатів (20%)	Здійснити рефлексію та проаналізувати ступень реалізації поставлених цілей

Критерії аналізу інтерактивного уроку

1. Створення вчителем на початку уроку позитивного емоційного настрою на роботу.

2. Повідомлення учням не тільки теми уроку (його змісту), а й цілей, форм організації їхньої діяльності.

3. Гнучка організація навчальної діяльності школярів залежно від цілей уроку (його етапів):повідомлення матеріалу, виконання творчих завдань, взаємоперевірка, аналіз роботи один з одним з урахуванням їхніх індивідуальних особливостей.

4. Стимулювання учнів до вибору різних способів виконання завдань.

5. Використання різноманітного дидактичного матеріалу, що дозволяє учневі проявляти особистісну вибірковість до типу, виду й форми та навчального завдання, характеру його виконання.

6. Активізація суб’єктного досвіду учня, його використання у процесі уроку.

7. Аналіз відповіді учня не тільки з позиції правильності, а й з урахуванням того, як учень міркував, яким способом вирішував, де і чому помилився, чи висловив оригінальні міркування.

8. Переважна форма спілкування із класом (діалог, полілог).

9. Форми роботи із класом: перевірка домашніх завдань, виклад знань, самостійна робота з підручником, колективне рішення творчих завдань, взаємоперевірка учнями виконаного завдання, аналіз різних способів рішення тощо.