Використання правових знань в дебатах

ВИКОРИСТАННЯ ПРАВОВИХ ЗНАНЬ В ДЕБАТАХ

І. Загальні підходи до розуміння права

Природно-правовий підхід – право відкривається людьми, як і закони природи. Соціологічний підхід – право виявляється у поведінці людей. Утилітаристський (позитивістський) підхід – право створюється людьми заради досягнення певних цілей.

Прикладне застосування в дебатах:

а) аргумент – „Законодавча заборона вживання алкогольних напоїв дозволить поліпшити генофонд нації” (утилітаристський підхід до права – все, що записано в законі є правовим);

контраргумент – „Заборона вживання алкогольних напоїв є неправовою, оскільки люди вважають нормальним вживати алкогольні напої” (соціологічний підхід до права – лише ті закони є правовими, які схвалюються повсякденною практикою).

б) аргумент – „Застосування смертної кари до серійних вбивць є виправданим заради безпеки суспільства” (утилітаристський підхід до права – все, що записано в законі є правовим);

контраргумент – „Застосування смертної кари до серійних вбивць є не правовим, оскільки право на життя є природним правом людини, яке ніхто не в праві порушувати” (природно-правовий підхід до права – право існує апріорно, тобто незалежно від волі людини; людина лише відкриває його для себе і не може змінювати його).

в) аргумент – „Націоналізація найприбутковіших підприємств дозволить підвищити загальний добробут усіх членів суспільства” (утилітаристський підхід до права – все, що записано в законі є правовим);

контраргумент – „Націоналізація порушує право приватної власності, яке є непорушним природним правом людини” (природно-правовий підхід до права – право існує апріорно, тобто незалежно від волі людини; людина лише відкриває його для себе і не може змінювати його).

ІІ. Верховенство права – одна з ключових ідей в рамках ліберальної політико-правової доктрини.

Компоненти верховенства права (Б. Таманага):

1. Політична свобода – прийняття рішення більшістю громадян, яке в сучасних умовах здійснюється за допомогою представницької демократії.

2. Правова свобода – обов’язок органів державної влади діяти виключно в порядку, передбаченому законом, в класичному варіанті концепції верховенства права втручання держави в суспільне життя є мінімальним.

3. Особиста свобода – „свобода домагатися власного блага власним шляхом” (Дж. С. Мілль), можливість робити все, що не заборонено законом.

4. Інституційний захист свободи – розподіл влади на три гілки: законодавчу, виконавчу і судову.

Критика верховенства права:

1. Верховенство права забезпечує лише формальну справедливість і нехтує дистрибутивною справедливістю та реальною рівністю.

2. Верховенство права сприяє руйнуванню громади.

3. Верховенство права, обов’язковою рисою якого є мінімальне втручання держави в суспільне життя, веде до правової невизначеності через зростання ролі суду та виникнення різних тлумачень закону.

Альтернатива концепції верховенства права – концепція держави загального добробуту:

Держава загального добробуту орієнтована на досягнення дистрибутивної справедливості. В державі загального добробуту розширюється сфера державного втручання в суспільне життя (охорона навколишнього середовища, охорона праці, охорона здоров’я). У державі загального добробуту зростає вага дискреційних повноважень органів виконавчої влади.

ІІІ. Розподіл державної влади – важлива складова ліберальної доктрини та сучасного конституціоналізму

Законодавча влада (парламент) – забезпечує прийняття законів, тобто нормативних актів, які в загальних рисах регулюють найважливіші суспільні відносини (в окремих державах, в т. ч. і в Україні, певні питання можуть бути врегульовані виключно законами).

Виконавча влада (уряд) – забезпечує реалізацію законів: а) приймає підзаконні нормативно-правові акти в розвиток законів; б) впроваджує в життя положення законів та підзаконних нормативно-правових актів.

Судова влада (суд) – вирішує спори між громадянами, органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

ІV. Нормативно-правові акти – документи, в яких формулюються та закріплюються правові норми.

Ієрархія нормативно-правових актів:

Конституція закони підзаконні акти (акти Уряду, окремих міністерств чи відомств)

Конституція – найважливіший нормативно-правовий акт, який визначає засади функціонування суспільства та держави:

Правовий статус особи і громадянина – права та обов’язки громадянина, принципи відносин між державою та людиною.

Система органів державної влади – органи, які реалізують функції держави, розподіл компетенції між ними, процедури прийняття ними рішень.

Статус місцевого самоврядування.

V. Типові ситуації, коли питання права обговорюються в дебатах:

- Саме формулювання резолюції передбачає внесення змін до певного правового акту або прийняття нового правового акту (наприклад, резолюція „ЦП повинна скасувати посаду Президента в Україні” прямо передбачає необхідність внесення змін до Конституції України).

- Формулювання резолюції прямо не передбачає необхідності прийняття певного нормативного акту, але така необхідність випливає з інтерпретації (наприклад, резолюція „ЦП реформує енергетику України” інтерпретується як „Необхідно перерозподілити повноваження між органами державної влади, які регулюють енергетику”, що прямо передбачає необхідність внесення змін до цілого ряду нормативно-правових актів).

- Пропозиція Першого Уряду являє собою складову частину „великої картини”, тобто реалізація пропозиції Уряду вимагає перегляду великого пласту законодавства (наприклад, пропозиція направляти певний податок на фінансування певних видатків вимагає перегляду принципів бюджетного законодавства).

Дві перші ситуації не вимагають від команди застереження про те, які нормативно-правові акти будуть змінюватися. Третя – вимагає обов’язкового застереження про те, що буде змінений закон – „велика картина”.

VІ. Дебатування резолюцій, які передбачають заборону певних дій

Можливі інтерпретації таких резолюцій:

заборона без встановлення відповідальності за її порушення заборона та встановлення адміністративної відповідальності за її порушення заборона та встановлення кримінальної відповідальності за її порушення

Зверніть увагу, що адміністративна відповідальність встановлюється за дрібні порушення в управлінській сфері та накладається на особу як судом, так і іншими органами держави (міліцією, державними інспекціями). Кримінальна відповідальність встановлюється лише за злочинні дії, обов’язковою ознакою яких є суспільна небезпечність. Накладення на особу кримінальної відповідальності здійснюється виключно судом. Суспільна небезпечність є оціночною категорією, тому, якщо резолюція прямо не вимагає від Уряду встановлення кримінальної відповідальності за які-небудь дії, краще обмежитися просто встановленням заборони без зазначення санкцій за її порушення.