Науковий аналіз новел сімейного законодавства

Ірина ЖИЛІНКОВА,

доктор юридичних наук,

професор кафедри цивільного права

Національної юридичної академії України ім. Я. Мудрого,

член-кореспондент Академії правових наук України

Науковий аналіз
новел сімейного законодавства

Новий Сімейний кодекс України (далі – СК України) змінювався, як відомо, неодноразово. Останнє «посягання» на його цілісність було здійснено Верховною Радою України напередодні нового 2007 р. Незважаючи на новорічний настрій, 22 грудня 2006 р. депутати прийняли Закон № 524-V «Про внесення змін до Сімейного та Цивільного кодексів України» (див. с. 157–160 цього номера журналу). Хотілося б зупинитися на тих новелах, які стосуються регулювання майнових відносин подружжя.

1 Зміни торкнулися ч. 5 ст. 57 СК України. Згідно з оновленим текстом, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов’язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них.

Згідно з попередньою редакцією СК України, не виокремлювалися страхові суми, одержані кожним із подружжя за добровільним особистим страхуванням. Вважалося, що будь-які страхові суми належать до роздільного майна подружжя. Нова редакція встановлює нове правило. Сьогодні виокремлюються два види страхових сум:

а) одержані одним із подружжя за обов’язковим особистим страхуванням;

б) одержані одним із подружжя за добровільним особистим страхуванням.

Правовий режим страхових сум першого виду не змінився. Страхові суми, одержані за обов’язковим особистим страхуванням, належать до роздільного майна подружжя. У свою чергу суми другого типу можуть мати різний правовий режим залежно від джерела виникнення цих сум. У зв’язку з цим страхові суми, одержані одним із подружжя за добровільним особистим страхуванням, можуть належати:

а) одному з подружжя – страхувальникові, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були приватною власністю страхувальника (роздільне майно подружжя).

б) подружжю, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були спільною власністю подружжя (спільне майно подружжя).

Таким чином правовий режим страхових сум залежить від того, спільне чи роздільне майно було витрачено подружжям при сплаті страхових внесків у разі добровільного страхування одного з подружжя. Залежно від цього страхові суми можуть належати як до спільного, так і до роздільного майна подружжя. Цей режим визначає також інші правові наслідки. Так, якщо один із подружжя внаслідок настання страхового випадку помре, то страхові суми будуть входити до спадкової маси:

а) повністю, якщо страхові суми були одержані одним із подружжя за обов’язковим особистим страхуванням або якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були приватною власністю страхувальника;

б) у частці, що належить тому з подружжя, котрий помер, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були спільною власністю подружжя.

Треба відзначити ще один момент. У ч. 5 ст. 57 СК України визначається правовий режим страхових сум, які сплачуються лише при особистому страхуванні. В даному разі мова не йде про інші види страхування, зокрема, майнове страхування та страхування відповідальності.

2 Принципові зміни було внесено також у ч. 2 ст. 61 СК України. Як відомо, попередня редакція містила вкрай суперечливе правило, згідно з яким заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи належали до спільного майна подружжя лише у разі, якщо їх було внесено: а) до сімейного бюджету, б) на особистий рахунок кожного з подружжя у банківську (кредитну) установу. Таким чином надходження тільки тоді можна було вважати спільним майном подружжя, якщо кожен із них виявив свою волю щодо передачі грошей до сімейного бюджету. Якщо цього зроблено не було, то майно вважалося роздільним і належало тому з подружжя, який його отримав.

У новій редакції слова «і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу» виключено. Це означає, що закон повернувся до тих правил, що діяли раніше. В оновленій редакції ч. 2 ст. 61 СК України виникнення права спільної власності подружжя не пов’язується з фактом внесення заробітної плати, пенсії та стипендії до сімейного бюджету. Таким чином це майно вважається спільним від моменту, коли виникає право власності на нього, тобто від моменту отримання заробітної плати (інших виплат) одним із подружжя.

Новий підхід, який, по суті, є «добре відомим старим», убачається абсолютно правильним. Виникнення права спільної власності на заробітну плату та інші надходження лише після передачі їх до бюджету сім’ї викликало багато питань. Насамперед, це пов’язано з неможливістю визначення факту передачі або непередачі заробітної плати до бюджету сім’ї. Не треба забувати й того, що майно, придбане за час шлюбу за рахунок роздільних грошей одного з подружжя, також вважатиметься роздільним. Отже, під час поділу подружнього майна цілком передбаченою є ситуація, коли один із подружжя стверджуватиме, що певне майно було придбане за рахунок тієї частки його заробітної плати, яку він не вніс до бюджету сім’ї, внаслідок чого воно належить на праві власності йому особисто. Попередня редакція ч. 2 ст. 61 СК України була вразливою ще й тому, що ставила в дуже невигідне становище того з подружжя, який не мав необхідного рівня власних доходів у зв’язку, наприклад, з доглядом за дитиною. Він не набував прав щодо заробітної плати іншого з подружжя і цілком залежав від бажання або небажання останнього внести гроші до сімейного бюджету. Тому зміни до ч. 2 ст. 61 СК України були необхідні.

3 Зазнала змін також ст. 62 СК України, яка доповнилася частиною другою: «Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об’єктом права спільної сумісної власності подружжя».

З аналізу цієї статті випливає, що йдеться лише про такі об’єкти права власності подружжя, які дають дохід, приплід або дивіденди. В цілому, правовий режим такого майна визначається в ст. 58 СК України, в якій вказується: якщо річ, що належить одному з подружжя, плодоносить, дає приплід або дохід (дивіденди), він є власником цих плодів, приплоду або доходу (дивідендів).

Очевидно, законодавець вирішив дещо «пом’якшити» однозначність правила, закріпленого в ст. 58 СК України. Дійсно, якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в управлінні чи догляді за майном, що належить другому з подружжя, то було б несправедливим, коли б дохід, приплід або дивіденди від такого майна одержував лише його власник. Тому закон дозволяє одному з подружжя вимагати визнання за ним права на дохід (приплід, дивіденди) від майна, що належить другому з подружжя.

Треба підкреслити, що йдеться про участь саме в управлінні чи догляді за майном. Цей момент є дуже важливим і дозволяє відмежувати ч. 2 ст. 62 від ч. 1 цієї самої статті. Річ у тім, що в ч. 1 ст. 61 СК України передбачено ситуацію, коли внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат того з подружжя, який не є власником, майно, що належить другому з подружжя, істотно збільшилося у своїй вартості. Це правило розраховане на ситуації, коли подружжя спільними коштами або за рахунок другого з подружжя покращили річ – зробили капітальний ремонт, переобладнали або перебудували річ тощо. Внаслідок цього зміни було здійснено саме в речі, яка збільшилася у своїй вартості.

Доповнення ст. 62 СК України розраховано на інші випадки. Тут мова не йде про поліпшення речі, що належить на праві власності одному з подружжя, коштами або працею другого з подружжя. Може так статися, що той із подружжя, який не є власником речі, бере участь в управлінні чи догляді за майном, що належить другому з подружжя. На це витрачаються його кошти або праця. Однак сама річ при цьому не збільшується у своїй вартості, не стає більш коштовною.

Яку можна уявити ситуацію в сімейній сфері? Наприклад, один з подружжя має на праві власності худобу. Зрозуміло, що другий із подружжя може докладати суттєвих зусиль для постійного догляду за тваринами. Якщо, наприклад, корова, вівці або свині дають приплід або доходи (від продажу молока тощо), то другий із подружжя, згідно з ч. 2 ст. 62 СК України може розраховувати на визнання його співвласником щодо такого доходу або приплоду. Дещо складніше змоделювати ситуацію, яка б стосувалася дивідендів від роздільного майна подружжя. Як, наприклад, може брати участь один із подружжя в управлінні чи догляді за акціями, що належать на праві власності другому з подружжя? Це питання для мене поки що залишається відкритим.

4 Дуже важливу зміну була здійснено у ст. 74 СК України. Нарешті законодавець «помітив» нісенітницю, яку було закріплено в законі. Право спільної сумісної власності визнавалося за особами, які проживають однією сім’єю та не перебувають у шлюбі між собою. При цьому не було вказано, що фактичне подружжя не перебуває у шлюбі не лише між собою, а й з іншими особами. З прямого тлумачення ст. 74 СК випливало, що фактичне подружжя можуть складати особи, які проживають однією сім’єю між собою і одночасно перебувають у нерозірваному шлюбі зі «справжнім» чоловіком або дружиною. У зв’язку з тим що на майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширювалися положення глави 8 СК України (ч. 2 ст. 74), можна було дійти висновку про одночасне існування режиму спільності майна між зареєстрованим та незареєстрованим подружжям. Хоча авторка Сімейного кодексу З. В. Ромовська і пояснювала, що за наявності зареєстрованого шлюбу саме він має пріоритет, оскільки «одночасно у двох сім’ях перебувати неможливо»[1]. Однак це коментарі та пояснення вчених, сам СК України до таких однозначних висновків підстав не давав.

Після внесених змін у законодавство все стало на свої місця. В назві та тексті ст. 74 СК України після слів «між собою» внесено доповнення «або в будь-якому іншому шлюбі». Таким чином фактичне подружжя – це особи, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі з іншими особами. Якщо ж чоловік або жінка перебувають у зареєстрованому шлюбі, навіть якщо свою другу «половину» не бачили десятиліття, вони не можуть розглядатися як особи, на яких розповсюджує свою дію оновлена ст. 74 СК України.

5 Законом від 22 грудня 2006 р. були внесені зміни в ст. 101 СК України. В ній ідеться про право на відмову від шлюбного договору. В новій редакції коментована стаття набула дві частини. В ч. 1 ст. 101 міститься чітке правило, що одностороння відмова від шлюбного договору не допускається. Таким чином, стосовно шлюбного договору підтверджується загальне правило: договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України)).

Однак подружжя має право відмовитися від шлюбного договору за взаємною згодою (ч. 2 ст. 101 СК України). В цій нормі повторюється загальне правило щодо відмови від договору, яке закріплено в ЦК України. Так згідно з ч. 2 ст. 214 ЦК України особи, які вчинили двосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін відмовитися від нього. Щодо шлюбного договору, то відмова від нього може мати місце, якщо виконання договору втратило інтерес для чоловіка та дружини; якщо при укладенні шлюбу сторони передбачили які-небудь умови, виконання яких згодом перестало мати для них цінність. Можуть сторони відмовитися від шлюбного договору, якщо його виконання стало вкрай обтяжливим для того з подружжя, який є боржником, а другий з подружжя погоджується з припиненням обов’язку іншої сторони.

На відміну від відмови, розірвання шлюбного договору передбачено в ст. 102 СК України. З аналізу статей 101, 102 СК України випливає, що розірвання шлюбного договору має місце лише за наявності спору між сторонами, коли один із подружжя наполягає на припиненні дії договору. Для цього він вимушений звертатися до суду. Розірвання договору здійснюється на підставі рішення суду.

В ч. 2 ст. 101 уперше визначається момент припинення прав та обов’язків учасників шлюбного договору. Саме це питання є, по суті, новим та, мабуть, найбільш цікавим. Так за вибором подружжя, права та обов’язки, встановлені шлюбним договором, припиняються:

1) з моменту його укладення;

2) в день подання нотаріусу заяви про відмову від нього.

СК України вперше закріплює можливість припинення дії договору «назад», тобто саме з моменту його укладення. За загальним правилом, установленим ч. 3 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору, зобов’язання припиняється з моменту досягнення сторонами згоди (наперед). Однак сторони можуть установити також інший момент припинення зобов’язання. Тому не буде суперечити закону рішення сторін про те, що встановлені їхнім шлюбним договором права та обов’язки припиняються з моменту укладення договору.

За загальним правилом, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов’язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 4 ст. 653 ЦК України). Таким чином, це правило також не є імперативним. Сторони можуть передбачити для себе інше вирішення питання. Зокрема, сторони можуть передбачити повернення того, що було виконане ними за зобов’язанням до моменту розірвання шлюбного договору. За таких обставин відмова від шлюбного договору за бажанням сторін буде пов’язана з поверненням майна. Якщо сторони оберуть варіант припинення шлюбного договору з моменту його укладення, то виникатиме ситуація, яка б існувала у разі неукладення шлюбного договору взагалі. Стороні ніби обертаються назад і анулюють за взаємною згодою всі наслідки шлюбного договору, які мали місце.

Сторони можуть обрати і другий варіант, коли відмова від шлюбного договору буде здійснюватися в день подання нотаріусу заяви про відмову від нього. За таких обставин права та обов’язки, встановлені шлюбним договором, які існували до його припинення, зберігатимуть свою силу. Повернення виконаного за договором не здійснюватиметься.

[1]  В. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар. – К. , 2003. – С. 21.